"31" жовтня 2023 р. Справа № 363/1051/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого-судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Мацьовитій Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
представник позивача звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на порушення відповідачем договірних зобов'язань по сплаті коштів за наданий йому кредит, а тому порушує питання про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 132 308 грн. 10 коп., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 10 600 грн. 15 коп., заборгованості по процентах в розмірі 95 коп. та заборгованості по комісії в розмірі 60 707 грн., та понесених судових витрат в розмірі 2 684 грн.
Представник позивача подав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, просив про задоволення позову, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання повторно не прибув, відзиву на позовну заяву не подавав.
Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 223 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 210 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в спрощеному провадженні в заочному порядку.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 21 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та АТ «ТАСКОМБАНК» укладено заяву-договір №857900-013 (кредитний договір) для рефінансування існуючої кредитної заборгованості за іншими кредитами.
Відповідно до п.п. 1.1., 1.1.1., 1.2, 1.3, 1.4 розділу 1 вказаного кредитного договору, загальна сума кредиту складає 98 731 грн.
Сума кредиту без комісії за надання кредиту становить 98 731 грн.
Строк кредиту становить 48 місяців.
Проценти за користування кредитом - 0, 01 % річних.
Комісія за обслуговування кредиту - 2,5 % щомісячно.
Згідно п. 2 2 розділу 1 кредитного договору, позивач доручив АТ «ТАСКОМБАНК» перераховувати кредитні кошти для погашення заборгованості в АТ «Ідея Банк», код ЄДРПОУ - 19390819, згідно заяви-договору №Z62.00607/006101092 від 18 грудня 2019 року у сумі 98 731 грн., з його поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «ТАСКОМБАНК» на рахунок № НОМЕР_2 в АТ «Ідея Банк».
Відповідно до п.п. 2, 3 розділу 2 кредитного договору, відповідач просив надати кредит, згідно інформації, наведеної в заяві-договорі та зобов'язався повертати кредит щомісячно згідно графіку, передбаченого додатку № 1 до цієї заяви-договору, що є її невід'ємною частиною. Платежі з повернення заборгованості за кредитом та сплати процентів та комісій за користування ним, оплата вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань позичальника здійснюються у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх послуг, що передбачені в додатку № 1 до цієї заяви-договору. Відповідач підтвердив, що дана заява-договір є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 2.5. розділу 2 кредитного договору, відповідач підтвердив, що ознайомлений зі змістом цієї заяви-договору, договору з всіма додатками до нього та повністю з ними згоден. Умови заяви-договору та договору є зрозумілими для нього, обов'язковими для виконання та заперечення щодо них відсутні.
Як вбачається з Додатку №1 до заяви-договору №857900-013 21 від 21 серпня 2020 року, графік платежів з обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит становить 48 місяців, загальною сумою в розмірі 217 228 грн. 36 коп. Щомісячний платіж позичальника за обслуговування кредитної заборгованості становить 2 468 грн. 28 коп., крім останнього - 2024 грн. 89 коп.
Відповідач взяті на себе зобов'язання по виплаті кредитних коштів у строки визначені кредитним договором не виконує, термін сплати коштів порушено.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Договір позики вважається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а в разі порушення боржником цих вимог той, згідно зі статтями 625, 1048 і 1050 ЦК України, повинен сплатити кредиторові суму боргу та проценти встановлені за умовами кредитного договору.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо не виконав його у строк встановлений договором.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, що підлягає захистові шляхом примусового виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до розрахунку заборгованості по кредитному договору №857900-013 від 21 серпня 2020 року, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 16 листопада 2022 року становить 132 308 грн. 10 коп., з якої:
- 70 600 грн. 15 коп. - заборгованість по тілу кредиту;
- 95 коп. - заборгованість по процентах;
- 60 707 грн. - заборгованість по комісії.
Таким чином, суд вбачає наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості за тілом кредиту в розмірі 70 600 грн. 15 коп. та процентами в розмірі 95 коп., а всього 70 695 грн. 15 коп., яка сумнівів у суду не викликає.
Таким чином, пред'явлений позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
В задоволенні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по комісії за вказаним кредитним договором в розмірі 60 707 грн. слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до ч. 2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зроблено висновок, що відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Велика Палата в п. 32.8 вказаної постанови дійшла висновку про недопустимість встановлення щомісячної плати за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а тому відповідне положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
В постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (п.п. 29-31) зроблено висновок про те, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 9 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц не відступив від висновків, сформульованих у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 718/194/17, і виснував, що положення укладеного 28 травня 2008 року кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними.
Встановлення невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння коштами споживача як слабкої сторони, яка має право на особливий правовий захист у відповідних відносинах. Отже, такі умови договору порушують публічний порядок (стаття 228 ЦК України).
У постанові від 27 травня 2020 року у справі № 667/10018/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував про те, що з огляду на зміст приписів частин першої та другої статті 228 ЦК України умова кредитного договору про додаткову сплату позичальником на користь кредитора під час надання кредиту комісії за розрахунково-касове обслуговування позичкового рахунку є нікчемною. Вказаний платіж є платою за послугу банку, вимагати придбання якої забороняла частина третя статті 55 Закону № 2121-III. Тому така умова договору порушує публічний порядок.
Судом встановлено, що при укладанні з відповідачем кредитного договору 21 серпня 2020 року банком передбачено комісію за обслуговування кредиту в розмірі 2,5 % від суми кредиту, що становить 2 468 грн. 28 коп., які позичальник ОСОБА_1 повинен сплачувати щомісячно, згідно затвердженого графіку до 10 (11) числа кожного місяця.
При цьому, розмір комісії за обслуговування кредиту в розмірі 98 731 грн. загалом становить 118 477 грн. 44 коп. (детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів відповідно до додатку 1 до заяви-договору №857900-013 про надання кредиту).
Відтак, вказані умови договори є явно несправедливими, спрямованими на незаконне заволодіння коштами споживача, як слабкої сторони, яка має право на особливий правовий захист у цих правовідносинах.
Таким чином, враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку в розмірі 2,5 % щомісячно в розмірі 2 468 грн. 28 коп., суд доходить висновку, що положення п. 1.4 кредитного договору, укладеного між АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 , щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором слід визнати нікчемними за ініціативою суду за правилами ч. 2 ст. 215, ч. 5 ст. 216, ст. 228 ЦК України, що повністю ґрунтується на зазначених вище правових висновках Верховного Суду, оскільки вказані умови договору порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України) і спрямовані на заволодіння коштами споживача.
Оскільки умова кредитного договору про встановлення комісії за ініціативою суду визнана нікчемною, підстав для стягнення заборгованості по комісії в розмірі 60 707 грн., суд не вбачає, що вказаним вимогам закону не відповідає, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити за безпідставністю.
Судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 2 684 грн., що відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» є мінімальним розміром за подання позову майнового характеру юридичною особою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в силу ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268, 279, 280 ЦПК України,
вирішив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 70 601 грн. 10 коп., а також судовий збір в розмірі 2 684 грн., а всього 73 285 (сімдесят три тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн. 10 (десять) коп.
В решті заявлених позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено 06 листопада 2023 року.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня складання повного тексту.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту.
Позивач: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», знаходиться за адресою: м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, код ЄДРПОУ - 09806443.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя