ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.11.2023 Справа № 910/11072/23
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали справи
за позовом Фізичної особи підприємця Гомоли Олександра Васильовича , м. Київ
до відповідача Фізичної особи підприємця Драб Мирослава Семеновича , смт. Підбуж, Львівська область
про стягнення заборгованості у розмірі 225302,03 грн
Без виклику сторін.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи підприємця Гомоли Олександра Васильовича до відповідача Фізичної особи підприємця Драб Мирослава Семеновича про стягнення 225302,03 грн заборгованості.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 справу №910/11072/23 передано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.
Після надходження матеріалів справи №910/11072/23 до Господарського суду Львівської області відповідно до проведеного 11.08.2023 автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано для розгляду судді Гоменюк З.П.
Ухвалою від 16.08.2023 позовну заяву залишено без руху, позивачеві встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.
У межах наданого судом строку від позивача надійшло клопотання (вх.№21240/23 від 01.09.2023), в якому зазначено запитувані відомості та до якого долучено необхідні докази.
Ухвалою суду від 04.09.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення(виклику) сторін.
Згідно зі статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
03.11.2023 року, дослідивши наявні у справі докази та викладенні у позовній заяві пояснення, врахувавши що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч.4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач повідомляє, що між фізичною особою-підприємцем Гомолою Олександром Васильовичем та фізичною особою-підприємцем Драб Мирославом Семеновичем 11.02.2023 року було укладено два договори-заяви про надання транспортно-експедиторських послуг по автоперевезенню, відповідно до умов яких, вартість перевезення складає 2800 євро в безготівковому розрахунку по курсу НБУ на день розмитнення по копіям документів, що еквівалентно 109004,00 грн.
Позивач зазначає, що виконав свої зобов'язання у повному обсязі та на узгоджених умовах сторонами, однак, відповідач зі свого боку взяті на себе зобов'язання не виконав щодо оплати послуг перевезення не виконав.
Відтак, позивач звернувся до суду для стягнення 218008,00 грн заборгованості, яка виникла у ФОП Драб М.С. перед ФОП Гомола О.В. на підставі договорів-заявок від 11.02.2023 року.
З метою досудового врегулювання спору, ФОП Гомола Олександр Васильович звернувся до ФОП Драб Мирослава Семеновича з претензією від 14.06.2023 про погашення заборгованості у розмірі 223548,36 грн протягом п'яти банківських днів. Однак, така не була вручена під час доставки із зазначенням «інші причини». Враховуючи наведене, претензія від 14.06.2023 залишилась без розгляду та задоволення зі сторони ФОП Драб Мирослава Семеновича .
Одночасно із зверненням до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за договорами-заявками про надання транспортно-експедиторських послуг позивач, керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу інфляційні втрати та 3 % річних.
Таким чином, ФОП Гомола Олександр Васильович просить суд стягнути заборгованості з ФОП Драб Мирослава Семеновича за надані послуги перевізника у загальній сумі 225302,03 грн, з яких: 218008,00 грн - основна заборгованість, 4821,28 грн - інфляційні втрати та 2472,75 грн - 3% річних.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 04.09.2023 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву не навів, заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подав.
З інформації на офіційній веб-сторінці АТ «Укрпошта» https://www.ukrposhta.ua/ на вкладці «Трекінг» за номером поштового відправлення №0600044959787 вбачається, що скерована на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань юридичну адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ) копія ухвали суду 04.09.2023 про відкриття провадження у справі була вручена члену сім'ї 21.09.2023.
Отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення відповідача та на нього як на особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, покладається організація належного отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійсненням ним такої діяльності. Отже, негативні наслідки неодержання товариством звернення до нього за юридичною адресою, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на нього (аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19). Відтак, в розумінні ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №911/3309/17, від 18.01.2019 у справі №921/396/17, від 02.08.2019 у справі №908/2445/18.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Згідно з частиною 1 статті 4 зазначеного Закону судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд враховує, що у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Крім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.
За приписами ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд приймає до уваги, що застосовуючи згідно з частиною 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.89).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно, суд зазначає про те, що ухвала від 04.09.2023 про відкриття провадження у справі направлялась відповідачу на електронну адресу, зазначену у позовній заяві: transartem@gmail.com.
Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
11.02.2023 року між фізичною особою-підприємцем Гомолою Олександром Васильовичем (перевізник) та фізичною особою-підприємцем Драб Мирославом Семеновичем (експедитор) було укладено два договори-заявки про надання транспортно-експедиторських послуг по автоперевезенню вантажів. за маршрутом: м. Гамбург (Німеччина) - м. Київ (Україна).
Відповідно до п. 1 договору заявки вантажовідправник Schwarze&Consort.GmbH, а вантажоодержувач ПП Драб М.С. (п. 2 договору-заявки).
Відповідно до п. 6 договору-заявки №1 - дата та ас завантаження 15.02.2023.
Дата та час завантаження за договором-заявкою №2 - 17.02.2023.
Пунктом 9 договорів-заявок сторонами погоджено, що вартість перевезення та умови оплати становлять 2800,00 євро. б/г, по курсу НБУ на день розмитнення по копіям документів за кожним договором.
Згідно з умовами п. 13 договорів-заявок, перевізник здає вантаж у пункті призначення згідно ТТН, CMR які зобов'язаний належним чином оформити вантажовідправник та вантажоодержувач.
23.02.2023 року ФОП Гомола О.В. виставив експедитору: ФОП Драб М.С. рахунок на оплату №28 від 23.02.2023 на загальну суму 109004,00 грн та рахунок на оплату №29 від 23.02.2023 на суму 109004,00 грн.
На підставі укладених договорів-заявок про надання транспортно-експедиторських послуг по автоперевезенню вантажів б/н від 11.02.2023 та виставлених рахунків, ФОП Гомола О.В. склав акти наданих послуг № 28 від 23.02.2023 та №№29 від 23.02.2023 за надані транспорті послуги по маршруту перевезення: м. гамбург (Німеччина) - м. Київ (Україна) автом. Scania KA5148 ETп/пр. НОМЕР_1 .
Автотранспортне перевезення підтверджується товарно-транспортними накладними CMR.
01.03.2023 року позивач скерував на адресу відповідача акти виконаних робіт та рахунки на оплату.
14.06.2023 позивач цінним рекомендованим листом з описом вкладення направив на адресу відповідача претензію б/н від 14.06.2023, у якій повідомив ФОП Драб Мирослава Семеновича , що у нього виникла заборгованість за договорами-заявками про надання транспортно-експедиторських послуг по автоперевезенню від 11.02.2023 у розмірі 218008,00 грн. З наведених підстав, позивач просив відповідача у п'ятиденний термін сплатити заборгованість у розмірі 223548,36 грн, яка складається з основної заборгованості у розмірі 218008,00 грн, 3712,68 грн - інфляційних втрат та 1827,68 грн -3% річних.
Претензія б/н від 14.06.2023 не була отримана відповідачем із зазначенням від 23.06.2023: «відправлення не вручене під час доставки: інші причини», що підтверджується відстеження з офіційного сайту «Укрпошта» за номером поштового відправлення 0311510259080. Докази такого містяться у матеріалах справи.
З огляду на зазначене, позивач поставив виконав своє зобов'язання щодо надання послуг з перевезення на суму 218008,00 грн, однак експедитор не здійснив оплату наданих послуг відповідно до укладених договорів-заявок від 11.02.2023.
Таким чином, оскільки відповідачем не виконано свої зобов'язання щодо повної оплати вартості наданих послуг згідно договорів-заявок від 11.02.2023, позивач звернувся з позовом до суду.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих послуг щодо перевезення в сумі 218008,00 грн, а тому ФОП Гомола О.В. нарахував та заявив до стягнення: 218008,00 грн - основного боргу, 2472,75 грн - 3 % річних, 4821,28 грн інфляційних втрат.
Відповідач доказів погашення заборгованості не надав.
Суд розглядає справу за наявними матеріалами.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. Одностороння відмова від виконання не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до норм статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання на підставі укладених договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажів від 11.02.2023, відповідно до яких перевізник на підставі установчих документів здійснює перевезення за погодженим маршрутом: м. Гамбург (Німеччина) - м. Київ (Україна), вартість такого перевезення становить 2800,00 євро. б/г по курсу НБУ на день розмитнення по копіям документів.
На підставі ст. 3 Цивільного кодексу України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У відповідності до ст. ст. 202, 203, 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (стаття 307 Господарського кодексу України).
Згідно із статтею 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
У силу частини 2 статті 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України «Про транспорт», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транзит вантажів», цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.
Транспортно-експедиторська діяльність підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів (стаття 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторін договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами. Такими документами можуть бути: міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 Цивільного кодексу України).
Статтею 931 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Позивачем було направлено рахунки на оплату №28 та №29 від 23.03.2023 та акти наданих послуг №28 та №29 від 23.02.2023 на адресу відповідача, що підтверджується відповідною поштовою накладною від 01.03.2023. Позивач виконав взяті на себе зобов'язання та здійснив перевезення, що підтверджується товарно-транспортними накладними CMR.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 9 договорів-заявок сторонами погоджено, що вартість перевезення та умови оплати становлять 2800,00 євро. б/г, по курсу НБУ на день розмитнення по копіям документів за кожним договором.
Таким чином строк оплати послуг за вказаними договорами настав 23.03.2023.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажів від 11.02.2023 надав послуги перевезення на суму 218008,00 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними CMR, актами наданих послуг та рахунками на оплату наданих послуг.
Таким чином відповідач прострочив грошове зобов'язання та не виконав повністю умови договору по вищезазначених актах накладних робіт в частині здійснення оплати.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України визначає як порушення зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів сплати ФОП Драб Мирославом Семеновичем за договорами-заявками про надання транспортно-експедиційних послуг по автоперевезенню вантажів від 11.02.2023 року заборгованості у сумі 218008,00 грн у погоджені сторонами строки, тому суд дійшов висновку, що вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
Таким чином, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 218008,00 грн основної заборгованості.
Щодо вимог про трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд повідомляє наступне.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості наданих послуг за договорами-заявками позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача на суму боргу 218008,00 грн 3 % відсотки річних в розмірі 2472,75 грн та інфляційні втрати в розмірі 4821,28 грн.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
14.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в рамках справи №924/532/19, досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 4821,28 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Водночас, судом здійснено перевірку розрахунку 3 % річних, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем періодів прострочення, та встановлено, що сума 3 % річних - 2472,75 грн є арифметично вірною.
Отже, позовна вимога в частині стягнення 3 % річних в розмірі 2472,75 грн підлягає задоволенню.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Як встановлено ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не долучено належних та допустимих доказів, заперечень, які б спростували доводи позивача.
На підставі наданих суду доказів, аналізуючи усі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3397,54 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №77 від 22.08.2023.
У відповідності до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги у повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 3397,53 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Драб Мирослава Семеновича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Гомоли Олександра Васильовича ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) 225302,03 грн, з яких: 218008,00 грн - основний борг, 2472,75 грн 3 % річних, 4821,28 грн інфляційні втрати та 3397,53 грн судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Гоменюк З.П.