ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
06.11.2023Справа № 910/12582/23
За позовом Керівника Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Зубка Владислава Вікторовича в інтересах держави в особі:
1) Головного управління Національної гвардії України
2) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ"
про визнання недійсним частково договору та стягнення 39 528,88 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Ратківська А.Р.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Керівник Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону Зубко Владислав Вікторович (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України (далі - позивач-1, Головне управління НГУ) та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач-2, ВЧ НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" (далі - відповідач, ТОВ "ТРАК-ДИЗЕЛЬ"), в якому просить суд:
- визнати недійсним п. 3.2 Договору №13-ТЧ від 01.04.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ 20%, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ";
- стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України грошові кошти у розмірі 39 528,88 грн, з яких 32 425,20 грн - сума ПДВ, 1 119,33 грн - 3% річних, 5 984,35 грн - інфляційні втрати.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор стверджує, що п. 3.2 оспорюваного правочину в частині включення до ціни договору суми ПДВ суперечить вимогам Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" №178 від 02.03.2022, що є підставою для визнання цього пункту договору недійсним у зазначеній частині. Крім того, прокурор вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ПДВ у розмірі 32 425,20 грн як безпідставно отриманих коштів, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2023 позовну заяву Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12582/23, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання)
Суд повідомляв позивачів-1, 2 та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/12582/23.
В матеріалах справи міститься повідомлення про доставку електронного листа відповідачу на його офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому зазначено, що ухвала про відкриття провадження у справі № 910/12582/23 від 21.08.2023 доставлена 21.08.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався прокурор у позовній заяві як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд
УСТАНОВИВ:
Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Частиною 4 наведеної статті ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Частиною 8 ст. 165 ГПК України встановлено, що відзив подається в строк, встановлений судом.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений строк без поважних причин, суд відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
01.04.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (ВЧ НОМЕР_1 ) (далі - покупець, позивач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" (далі - продавець, відповідач) укладено Договір №13-ТЧ (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар згідно Специфікації (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір №13-ТЧ від 01.04.2022 є договором поставки.
Згідно з приписами статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні за змістом положення містяться у статті 712 ЦК України, відповідно до яких за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до частини 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (далі - ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що під товаром, що є предметом поставки за цим Договором, слід розуміти наступне відповідно до ДК 021-2015: частини транспортних засобів військового призначення (35420000-4) та мастильні засоби (09210000-4).
Специфікацією до договору №13-ТЧ від 01.04.2022 погоджено найменування товару, кількість, ціну та суму без ПДВ, а також загальну вартість товару, що поставляється - 194 551,20 грн (з ПДВ).
Відповідно до п. 3.2 Договору сума договору складає 194 551,20 грн з ПДВ.
Ha виконання умов вказаного Договору відповідачем здійснено поставку товару позивачу-2 на суму 194 551,20 грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №PH-9900108 від 18.04.2022.
Військова частина НОМЕР_1 оплатила поставлений відповідачем товар у сумі 194 551,20 грн, у тому числі ПДВ 32 425,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 526 від 25.04.2022.
Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Частинами 1-3, та 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК України).
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Податок на додану вартість, визначений в підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підп. «а» та «б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).
Згідно з підп. г) підп. 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".
Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 178 до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.
У постанові Кабінету Міністрів України № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".
Згідно листа-роз'яснення Державної податкової служби України від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06: нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178;
норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язком, а не правом платника податку. Застосування нульової ставки податку на додану вартість до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.
З огляду на вимоги зазначених нормативних актів, 31.03.2023 Військова частина НОМЕР_1 звернулася з листом №6/59/11-286 до ТОВ "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" про повернення зайво сплачених коштів у вигляді податку на додану вартість за вказаним Договором у розмірі 32 425,20 грн.
25.05.2023 Військова частина НОМЕР_1 повторно звернулася до ТОВ "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" листом №6/59/11-540 про повернення зайво сплачених коштів, проте станом на час звернення з позовною заявою до суду, вимога позивача-2 залишилася без задоволення.
Системний аналіз указаних норм права засвідчує, що приписи підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та Головного управління Національної гвардії України, якими є позивачі.
З огляду на викладене вище, суд зазначає, що позивач-2 відноситься до категоріями суб'єктів, що визначені Постановою № 178 та відповідно до якого застосовується податок на додану вартість за нульовою ставкою за операції з постачання товарів для забезпечення транспорту органів, визначених такою постановою.
Отже, включення податку на додану вартість до ціни товару суперечить вимогам постанови Кабінету Міністрів України №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" та Податкового кодексу України.
Разом з тим, у пункті 3.2 Договору №13-ТЧ від 01.04.2022 сторонами визначено ціну договору з урахуванням суми податку на додану вартість.
Оскільки операції з постачання позивачу-2 товару (частини транспортних засобів військового призначення та мастильні засоби) за договором №13-ТЧ від 01.04.2022 підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, то умови п. 3.2 Договору щодо включення суми податку на додану вартість у розмірі 32 425,20 грн є безпідставними.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів прокурора, що пункт 3.2 Договору №13-ТЧ від 01.04.2022 суперечить постанові Кабінету Міністрів України №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", ч. 1 ст. 203 ЦК України та наявність у зв'язку із цим, згідно із ст. 215 ЦК України підстави для визнання вказаного пункту договору недійсним.
Полтавською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону також заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 коштів у сумі 32 425,20 грн як набуті без достатньої правової підстави.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Оскільки відповідач отримав від позивача-2 ПДВ в сумі 32 425,20 грн за поставлений товар, при цьому, що відповідний товар підлягав нульовому оподаткуванню, та не повернув суму ПДВ, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 32 425,20 грн, оскільки неповернення відповідачем позивачу зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Враховуючи вищенаведене, вимога Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про стягнення 32 425,20 грн нарахованого податку на додану вартість підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 119,33 грн та інфляційних втрат у розмірі 5 984,35 грн за період з 26.04.2022 по 19.06.2023.
Кошти у сумі 32 425,20 грн знаходяться у відповідача безпідставно з 25.04.2022 - дати здійснення позивачем-2 оплати з урахуванням суми ПДВ.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Суд, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за заявлені ним періоди, встановив, що зазначені розрахунки є арифметично вірними, отже суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача-2 1 119,33 грн 3 % річних та 5 984,35 грн інфляційних втрат.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
В позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 5 368,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 5 368,00 грн покладається на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним пункт 3.2. Договору №13-ТЧ від 01.04.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" (Україна, 02099, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 9-А; ідентифікаційний код 39511747) в частині включення до ціни договору суми ПДВ.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" (Україна, 02099, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 9-А; ідентифікаційний код 39511747) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 32 425,20 грн (тридцять дві тисячі чотириста двадцять п'ять гривень 20 коп.) безпідставно набутих коштів, 1 119,33 грн (одну тисячу сто дев'ятнадцять гривень 33 коп.) 3% річних та 5 984,35 грн (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 35 коп.) інфляційних втрат.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАК-ДИЗЕЛЬ" (Україна, 02099, місто Київ, вул. Бориспільська, будинок 9-А; ідентифікаційний код 39511747) на користь Спеціалізованої прокуратури y сфері оборони Центрального регіону (Україна, 01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ БОЛБОЧАНА ПЕТРА, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) 5368,00 грн (п'ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 06.11.2023.
Суддя Оксана ГУМЕГА