Номер провадження: 11-кп/813/1931/23
Справа № 523/16746/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.10.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 06.07.2023 у кримінальному провадженні №12017160000000839, внесеному до ЄРДР 15.10.2017 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бакші, Савранського (в даний час - Подільського) р-ну, Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, перебуваючого у фактичних шлюбних відносинах, утримуючого дві неповнолітні дитини та матір з інвалідністю 2 групи, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК Українита призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 - строком до 06 вересня 2023 року.
Протягом строку застосування домашнього арешту заборонено ОСОБА_8 залишати місце свого проживання в період з 23 години 00 хвилин до 05 години 00 хвилин наступної доби.
Після набрання вироком законної сили застосований до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - скасувати, ОСОБА_8 затримати та доставити до установи відбування покарання.
Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він о 21 годині 26 хвилин 14 жовтня 2017 року керуючи в темний час доби технічно справним автомобілем «Mercedes CLK 320», н/з НОМЕР_1 , із швидкістю не менше 85,2 км/год, що перевищувала дозволену в межах населеного пункту швидкість в 60 км/год, по мокрому асфальтованому покриттю проїзної частини вул. Семена Палія, в м. Одесі, з боку вул. Південна дорога, в напрямку вул. Академіка Заболотного, на освітленій вуличними ліхтарями прямій та рівній ділянці горизонтального профілю, де організовано двосторонній рух, що має по три смуги для руху транспортних засобів зустрічних напрямків, що поділені газоном, в середній смузі свого напрямку руху, наближаючись до позначеного розміткою 1.14.2 регульованого перехрестя з вул. Марсельською, завчасно побачив попереду двох пішоходів ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які вийшли на проїзну частину у безпосередній близькості від цього переходу на заборонений для них червоний сигнал світлофору та рухалися в темпі повільного кроку (через стан алкогольного сп'яніння середнього ступеня), з правого боку ліворуч за ходом руху автомобіля, в порушення пунктів 2.3.«б», 12.3., 12.4. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), діючи злочинно самовпевнено, тобто, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, легковажно розраховуючи на їх відвернення, невірно оцінив дорожню обстановку, вкрай уважним не був, своєчасно не зменшив швидкість руху керованого автомобіля аж до його зупинки, не переконався, що своїми діями він не створить небезпеки для інших учасників, чим допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , смертельно травмовано внаслідок травматичного шоку від отриманих тяжких тілесних ушкоджень у виді: закритої черепно - мозкової травми (ран лобної області та верхньої губи, темно - червоного крововиливу м'яких тканин голови з внутрішньої поверхні правого надбрів'я та в правій тім'яно - потиличній області, субарахноїдальних крововиливів в м'яких мозкових оболонках великих півкуль, мозочка); травми тулуба (множинних переломів ребер, правих ІІІ- VІ - по середньо - підпахвовій лінії; правих VІІ-Х - по біляхребтовій лінії, багатофрагментарних переломів лівих ребер, ІV-VІ - по середньо - підпахвовій лінії; ІІ-VІІІ - по задньо - підпахвовій лінії, ІІІ-Х- по лопаточній лінії, І-ХІ - по біляхребтовій лінії, розривів лівої легені, лівостороннього пневмогематоракса); а також травми кінцівок (перелому в області хірургічної шийки лівої плечової кістки, перелому ліктьового паростка лівої ліктьової кістки, відкритих багатоуламкових переломів нижньої третини правих гомілкових кісток, ран, саден та синців верхніх і нижніх кінцівок).
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись із вироком суду в частині призначення покарання обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_11 подали апеляційні скарги, оскільки вважають призначене покарання занадто суворим та таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Захисник обвинуваченого доводи обґрунтовує тим, що судом не враховано наявність у ОСОБА_12 таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття, сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обтяжуючих обставин та безпосереднє відношення до вчиненого.
Просить вирок районного суду змінити в частині призначення покарання, визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням на строк 3 (три) роки.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 зазначає, що суд першої інстанції повною мірою не врахував передбачену п. 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України обставину, яка пом'якшує покарання, а саме те, що безпосередньо після наїзду на потерпілу викликав швидку медичну допомогу та працівників поліції, сплатив першочергові витрати, пов'язані з медичною допомогою. Вказує, що призначаючи покарання, судом першої інстанцій взагалі не аналізувалася наявність підстав для застосування положень ст. 75 КК України.
Просить вирок суду першої інстанції змінити та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали доводи апеляційних скарг, прокурора, який заперечував проти задоволення всіх апеляційних скарг, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч. 2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
У апеляційних скаргах сторони захисту не оспорюються фактичні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції та доведеність його вини у вчинені злочину, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Таким чином, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні ним кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України, за встановлених районним судом та викладених у вироку обставин.
Щодо доводів апеляційних скарг сторони захисту про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
За змістом ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню ним нових злочинів.
Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах установлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.
Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності у суду обґрунтованих підстав дійти висновку, що з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував тяжкість та суспільну небезпеку вчиненого діяння з необережною формою вини, особу винуватого, його ставлення до вчиненого, відсутність жодного із подальших заходів, спрямованих на можливе відшкодування спричиненої потерпілому шкоди на протязі декількох років, а також позиції прокурора, потерпілого та його представника про призначення реального покарання.
Обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_8 судом не встановлено.
Судом також не встановлено обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_8 .
При цьому суд не прийняв до уваги твердження сторони захисту про наявність щирого каяття ОСОБА_8 .
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав наявності щирого каяття, з огляду на таке.
Так, розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
В даному конкретному випадку апеляційний суд констатує, що лише той факт, що обвинувачений визнав свою вину та зазначив, що кається, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого, оскільки його поведінка як на досудовому слідстві так і в суді щодо небажання відшкодувати потерпілій будь-яку шкоду свідчить про протилежне.
Як зазначалось вище щире каяття ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, а також готовністю підлягати кримінальній відповідальності. Визнання вини під тиском зібраних у справі доказів не свідчить про щире каяття винного у вчиненні злочину.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину, намаганні особи виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє підтвердження перед судом.
Однак, поведінка обвинуваченого як під час судового так і під час апеляційного розгляду не може розцінюватись як щире каяття у вчиненому та осуду своєї поведінки, його намагання виправити ситуацію.
Так, обвинувачений в судовому засіданні лише формально заявив, що свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, зробив висновки, що слід бути більш уважним за кермом та щиро кається у вчиненому, але позовні вимоги потерпілого не визнав, з причин того, що вони на досудовому розслідування не дійшли згоди щодо розміру відшкодування і, така поведінка обвинуваченого свідчить про те, що у нього відсутнє бажання виправити ситуацію та він прийняв принципову позицію не відшкодовувати заподіяну шкоду, хоча міг це зробити і в суді, якщо дійсно мав таке бажання.
Отже, така поведінка обвинуваченого про щире каяття виглядала для суду непереконливою, щоб суд дійшов висновку про наявність у обвинуваченого дійсного жалю у вчиненому, у зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_8 , такої пом'якшуючої покарання обставини як щире каяття.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин та приймаючи до увагу наслідки вчинення кримінального правопорушення, думку потерпілого щодо реального позбавлення волі обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_8 , необхідно для його виправлення та запобігання нових злочинів призначити реальне покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком районного суду та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Таким чином з урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які обвинувачений та його захисник вказують у апеляційних скаргах, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_8 , міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційних скарг та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись статтями 370, 374, 404, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 06.07.2023 у кримінальному провадженні №12017160000000839, внесеному до ЄРДР 15.10.2017 відносно ОСОБА_8 засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженням, який утримується під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4