ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
17.10.2023Справа № 757/50150/21
За позовом ОСОБА_1 ;
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт";
треті особи:
ОСОБА_2 (третя особа 1);
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ванбер Файненшал" (третя особа 2);
про визнання трудових відносин припиненими.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Рябий І.П.
Представники:
Від позивача: не з'явилися;
Від відповідача: не з'явилися;
Від третьої особи 1: не з'явилися;
Від третьої особи 2: не з'явилися.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати припиненими трудові відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Страйт" на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16.12.2022 відмовлено у позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт" за участю третіх осіб, а саме ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванбер Файненшал" про визнання трудових відносин припиненими.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02.05.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.12.2022, закрито провадження у справі № 757/50150/21.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11.05.2023 вирішено передати справу № 757/50150/21 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страйт", за участю третіх осіб, а саме ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванбер Файненшал" про визнання трудових відносин припиненими до Господарського суду міста Києва, як до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд вказаної справи в порядку господарського судочинства.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023, справа № 757/50150/21 передана для розгляду судді Мандриченку О. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 справу № 757/50150/21 прийнято до свого провадження суддею Мандриченком О.В., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 27.06.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 757/50150/21 до судового розгляду по суті на 17.10.2023.
16.10.2023 від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.
У судове засідання 17.10.2023 представники сторін та третіх осіб не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.
Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту п'ятого частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач та треті особи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 757/50150/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників сторін та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
17.10.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
22.10.2013 ОСОБА_1 (далі - позивач) на підставі рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт" (далі - відповідач), оформленого протоколом № 14-13 було призначена на посаду генерального директора відповідача.
Наказом № 7/13-к від 24.10.2013 ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків генерального директора відповідача.
Позивач вказує, що 12.08.2021 ним було направлено на адресу відповідача, ОСОБА_2 (далі - третя особа 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванбер Файненшал" (далі - третя особа 2) заяву про звільнення з посади генерального директора та повідомлення про скликання Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт", однак 15.09.2021 загальні бори учасників відповідача не відбулися, у зв'язку з їх нез'явленням, у зв'язку з чим позивачем складено відповідний акт.
Враховуючи наведе, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Конституційний Суд України у рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року №1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Кодекс законів про працю України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані статтею 99 Цивільного кодексу України.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, а є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.
Правова позиція щодо підсудності спору про звільнення керівника товариства в порядку господарського судочинства викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №145/1885/15-ц (провадження №14-613 цс18), від 19.02.2020 по справі №145/166/18, від 10.04.2019 у справі №510/456/17.
Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.
Частиною 1 статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 Цивільного кодексу України, загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Відповідно до частин 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до п. 8.18.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт" (далі - Статут), виконавчим органом товариства, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства є генеральний директор товариства, що призначається та звільняється з посади загальними зборами у порядку та на умовах, передбачених цим Статутом, чинним законодавством України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства (ч. 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Процедура звільнення з ініціативи працівника визначена ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 30, 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", відповідно до яких право директора на звільнення кореспондує обов'язок учасників товариства розглянути заяву директора про звільнення.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 520/11437/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року).
Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Як зазначено вище, питання щодо звільнення директора (генерального директора) вирішується тільки за рішенням загальних зборів учасників, тому позивач як генеральний директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади генерального директора.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов'язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов'язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частин 5, 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За змістом п. 8.13. Статуту, загальні збори учасників скликаються не менше одного разу на рік.
Відповідно до п. 8.14. Статуту, позачергові збори учасників скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності інших обставин, якщо цього вимагають інтереси товариства в цілому. Учасники мають право вимагати скликання позачергових зборів учасників в будь-який час та з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів генеральний директор товариства не виконав зазначену вимогу, то такі учасники самі скликають збори. Збори учасників скликаються також на вимогу ревізійної комісії.
Як встановлено п. 8.15. Статуту, повідомлення про порядок денний повинно бути зроблене не пізніше ніж за 30 днів до початку загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства має право вимагати розгляд питання на загальних зборах учасників за умови, що таке питання було ним поставлене не пізніше ніж за 25 днів до скликання зборів. Не пізніше, між за 7 днів до скликання зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, що пов'язані з порядком денним зборів.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.08.2021 позивач направив на адресу відповідача та третіх осіб заяву про звільнення за власним бажанням від 12.08.2021 та повідомлення про скликання загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт" на 15.09.2021 об 11:00.
Однак, загальні збори Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт" 15.09.2021 не відбулися, оскільки учасники, які разом володіють 100% статутного капіталу відповідача не з'явилися, кворуму не досягнуто, про що позивачем складено відповідний акт від 15.09.2021.
Суд вказує, що надані позивачем докази направлення заяви про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів є належними та допустимими, що відповідно свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством, при цьому позивачем дотримано приписи законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, що передбачено ст. 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом, а також порядку звільнення з посади з ініціативи працівника, що передбачений ст. 38 Кодексу законів про працю України.
Таким чином з матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що позивачем були вчинені всі необхідні дії, направлені на реалізацію свого права на звільнення з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт".
Як встановлено судом вище, загальні збори не відбулися, питання звільнення позивача не вирішено, а доказів зворотного суду не надано.
З огляду на надані до суду докази, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження розгляду по суті уповноваженим на звільнення директора органом відповідача заяви позивача про звільнення з посади на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, а також фактичного звільнення позивача з посади генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт" на підставі рішення загальних зборів у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Страйт" (01054, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 59, ідентифікаційний код 33885981) на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Страйт" (01054, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 59, ідентифікаційний код 33885981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 2 379 (дві тисячі триста сімдесят дев'ять) грн 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.11.2023.
Суддя О.В. Мандриченко