Номер провадження: 22-ц/813/3057/23
Справа № 522/6438/14-ц
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.11.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року у складі судді Шенцевої О.П.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило стягнути солідарно заборгованість за кредитним договорому розмірі 8 757 951, 63 грн, а також судові витрати у розмірі 3 654 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.06.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №ML 508/026/2008, відповідно до умов якого позичальнику було надано кредитні кошти у розмірі 145 145, 00 дол. США. У забезпечення умов виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 04.06.2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR 508/026/2008. Позичальник умови договору не виконує, у зв'язку з чим станом на 22.10.2013 виникла заборгованість у розмірі 8 757 951, 63 грн., що еквівалентно 740 943, 46 дол. США, з яких залишок заборгованості за кредитом становить 143 714, 18 дол. США (1 148707,44 грн.), сума відсотків за користування кредитом становить 15566, 84 дол. США (124424,15 грн.), сума пені прострочення виконання зобов'язань за період з 10.06.2013-10.06.2014 становить 581 375, 73 дол. США (4646936,21 грн.).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором №ML 508/026/2008 від 04.06.2008 у розмірі 8 757 951, 63 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3 654 грн. В інший частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні заявлених до неї позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за періодичними платежами в частині 44 461,32 дол. США (за період з 01.07.2009 по 01.04.2011), що еквівалентно 522 335.76 грн за курсом НБУ, не підлягають задоволенню, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, в межах якого він міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з боржника заборгованості за тілом кредиту, а відомості про вчинення відповідачем дій, що свідчать про переривання строку позовної давності відсутні. На підтвердження наведених доводів скаржник послалася на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України № 6- 2104цс16 від 23 листопада 2016 року та від 14 листопада 2018 року в справі № 309/5440/15-ц (провадження № 61-4581св18). Зазначає, що вказані обставини судом досліджені не були, а заочний розгляд справи позбавив її можливості надати заяву про застосування строків позовної давності, що є беззаперечними підставами для скасування оскаржуваного рішення. При цьому вважає, що причини її неявки в судове засідання 23.02.2017 року є поважними, оскільки підпис у наявному в матеріалах справи повідомлення про вручення їй судової повістки на 23 лютого 2017 року виконаний не нею, а іншою особою, і це свідчить про те, що вона не була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, тому є підстави для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності. Також вказує на те, що судом безпідставно було стягнуто з неї в частині періодичних платежів 44 461,32 дол. США, що еквівалентно 522 335,76 грн. за курсом НБУ, та пеню у розмірі 581 375,73 дол. США, що еквівалентно 6 830 056,73 грн. за курсом НБУ, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 року у справі № 202/4494/16-ц про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1150 ЦК України.
В судове засідання апеляційного суду представник ТОВ «ОТП Факторинг України» Сядро А.В. не з'явилися, повідомлялися про час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи не надали.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_4 , дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 04.06.2008 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №ML 508/026/2008.
За умовами вказаного договору банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 145 145, 00 дол. США на споживчі цілі з фіксованим відсотком 5,49% річних + FIDR, із щомісячним погашенням заборгованості згідно з графіком та остаточним поверненням до 04.06.2023.
Згідно з п. 1.5. частини N2 кредитного договору повернення відповідної частини Кредиту здійснюється Позичальником щомісяця у розмірі та строки визначені у графі платежів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим Договором.
За порушення прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, за кожен день прострочки, пеня сплачується додатково до прострочених сум (4.1.1 ч. 2 кредитного договору).
Відповідно до п. 1.9.1 кредитного договору, Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому або у визначений Банком частині у випадку невиконання Позичальником та/або Поручителем, та/або Майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п. 2.3.7 та ст. 3 цього Договору) чи іншими укладеними з Банком договорами та/або умов Документів забезпечення. При цьому, зобов'язання Позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати направлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору банк 09.07.2011 на адресу позичальника направив досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається із залишку заборгованості у розмірі 143 714,18 дол. США та відсотків у розмірі 15 566,84 дол. США.
Оскільки умови досудової вимоги позичальником не були виконані, банк 10.04.2014 звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка, відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 22.10.2013 становить 8 757 951, 63 грн., що еквівалентно 740 943, 46 дол. США та яка складається з: залишку заборгованості за кредитом у розмірі 143 714, 18 дол. США, суми відсотків за користування кредитом у розмірі 15 566, 84 дол. США, суми пені прострочення виконання зобов'язань за період з 10.06.2013-10.06.2014 у розмірі 581 375, 73 дол. США.
Суд першої інстанції задовольняючи позов та стягуючи з позичальника вказану суму заборгованості, виходив з підстав обґрунтованості та доведеності позовних вимог, заявлених банком до ОСОБА_1 .
Проте в повній мірі погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції неможна з огляду на наступне.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц (провадження N 14-318цс18), встановлено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
ОСОБА_3 була зобов'язана повернути тіло кредиту та сплатити заборгованість за кредитом протягом 30 календарних днів з моменту направлення вимоги банку, зазначений строк почав відлік з 08.08.2011.
У такому разі після закінчення зміненого за ініціативою банку строку кредитування нарахування будь-яких передбачених кредитним договором платежів, окрім сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є незаконним.
Проте як вбачається з матеріалів справи банк, звертаючись до суду з уточненням до позовної заяви, крім залишку заборгованості та відсотків, нарахованих у розмірі станом на час звернення до позичальника з досудовою вимогою у дол. США та розраховуючи в еквіваленті по курсу НБУ, просив стягнути з позичальника також пеню, нараховану за період з 10.06.2013 по 10.06.2014 у розмірі 581 345,73 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ 11,82 складає 6 875 249,97 грн.
Вимоги згідно зі статтею 625 ЦК України ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до позичальника не заявлялися.
Отже, висновок суду про наявність підстав для стягнення з позичальника неустойки, нарахованої після пред'явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості у розмірі 6 875 249,97 грн. є помилковим та підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо аргументів апелянта про застосування до спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду справи строків позовної давності.
Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, N 22083/93, N 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), N 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 200/11343/14-ц (провадження N 14-59цс18) зроблено висновок, що "створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що відповідач має право заявити про застосування позовної давності під час апеляційного розгляду справи лише за умови, що судом першої інстанції його не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи та у ній ухвалено заочне рішення.
Водночас у даній справі не приймалось заочного рішення, а наявні у справі рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, які направлялися на адресу реєстрації апелянта, які повернулися до суду з підписом апелянта свідчать про те, що остання була належним чином повідомлена про розгляд справи (а.с.70, 148), дійсність її підпису на вказаних повідомленнях належними та допустимими доказами не спростовано.
Отже, відсутні підстави для застосування позовної давності, про яку позичальником заявлено в апеляційній скарзі.
Розрахунок заборгованості залишку за кредитом у розмірі 143 714,18 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ на час уточнень позову заявлено у розмірі 11,82 грн. та становить 1 698 701, 61 грн., а також відсотків у розмірі 15 566,84 дол. США, в еквіваленті 11,82 грн., що становить 184 000,049 грн. позичальником не спростовано, контррозрахунок не надано.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення в частині вимог банку про стягнення з позичальника пені у розмірі 6 875 249,97 грн. скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в цій частині, в решті рішення про стягнення боргу за кредитним договором, а саме: залишку заборгованості за кредитом та відсотків у загальному розмірі 1 882 701,66 грн. слід залишити без змін.
Відповідно до положень п. 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2017 року в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені за кредитним договором скасувати.
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення пені за кредитним договором відмовити.
В решті рішення суду в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення залишку заборгованості за кредитом та відсотків залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 03.11.2023
Головуючий:
Судді: