Справа №127/31993/23
Провадження № 2/127/4124/23
УХВАЛА
30 жовтня 2023 року м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Шаміна Ю.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю.
Зазначена позовна заява не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а тому є підстави для залишення її без руху відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України з метою усунення недоліків.
Так, відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Як вбачається з позовної заяви на підставі положень ст. 344 ЦК України позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
При цьому позивач належним чином не обґрунтувала свої позовні вимоги в частині викладення обставин, які б свідчили про наявність спору між нею та відповідачем та неможливість вирішення вказаного спору в позасудовому порядку, що впливає на наявність чи відсутність спору між сторонами.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об'єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності. Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.
Одночасно з цим право власності за набувальною давністю можна визнати лише за особою, яка фактично не є законним володільцем такого майна, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна, не може вимагати визнання за нею права власності за давністю володіння.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі №755/16913/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі №552/1354/18.
Разом з тим, посилаючись у позовній заяві на володіння нерухомим майном з 2003 року, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном вона не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на 1/2 частину квартири за набувальною давністю. Позивачем також не зазначено з яких саме підстав вона вселився у спірну квартиру (правові підстави користування спірним майном), не вказано відомостей чи претендують інші особи на спірне майно. При цьому, у позовній заяві не зазначено яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача, не наведено достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Такий обов'язок, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, покладено виключно на сторону, яка повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а також надати відповідні докази.
Відповідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
За змістом ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Так, як зазначалося вище відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є власницею частки квартири АДРЕСА_2 , власником іншої частки квартири є відповідач ОСОБА_2 .
Натомість жодних документів на підтвердження належності на праві власності позивачці ОСОБА_1 частки вказаної квартири до матеріалів позовної заяви не надано. Додане до матеріалів позовної заяви свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.05.2006 видане ОСОБА_3 на частку квартири АДРЕСА_2 , з яких: 1/3 частки належала померлій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - померлому ОСОБА_5 . Водночас, будь-яких доказів про зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » матеріали позовної заяви не містять.
Крім того, слід звернути увагу позивача, що позовні вимоги заявлено до відповідача ОСОБА_2 , у той час як згідно свідоцтва про право власності на житло від 08.04.1994 лише 1/3 частка квартири належить саме ОСОБА_2 . При цьому відомостей щодо інших співвласників квартири, зокрема спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 (1/6 частки вищезазначеної квартири), матеріали позовної заяви не містять.
До того ж, позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження права власності на квартиру АДРЕСА_2 станом на момент звернення до суду з цим позовом (актуальна інформація згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в матеріалах позову відсутня).
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що проживає у вказаній квартирі, здійснює оплату житлово-комунальних послуг, зберігає у ній свої речі, проводить поточні та капітальні ремонти. Однак жодних доказів на підтвердження цього позивачем до позовної заяви не додано.
З аналізу вищевказаних норм слідує, що позивач вже на стадії підготовки позову має визначити чіткий перелік доказів, якими будуть обґрунтовуватись заявлені позовні вимоги, додати дані докази до позовної заяви, а в разі їх відсутності вирішувати питання про їх витребування.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).
Так, всупереч положенням п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем у позовній заяві не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Разом з тим не зазначено про необхідність витребування доказів судом у зв'язку із доведеною неможливістю їх самостійного отримання.
Крім того, у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Крім того, пунктом дев'ятим цієї ж статті визначено, що у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, ціна позову визначається дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.
Відповідно до позовної заяви позивачем вказано ціну позову в розмірі 250685,00 грн.
Натомість суд вважає, що визначена позивачем ціна позову явно не відповідає дійсній вартості спірного нерухомого майна.
У той же час, зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов'язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
Як роз'яснено в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 «Про судову практику за позовами про захист права приватної власності» під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" на підтвердження оцінки проведеної оцінки майна складається звіт чи акт про оцінку майна.
До матеріалів позовної заяви позивачем на підтвердження вартості частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 додано звіт про незалежну оцінку від 13.04.2021 ФОП ОСОБА_8 .
У відповідності до вимог п. 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003 року, звіт про оцінку майна повинен бути складений у повній формі, містити дату оцінки та дату завершення складання звіту, та строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства.
Натомість у поданому позивачем звіті не вказано строку його дії, відтак звіт про незалежну оцінку від 13.04.2021 не може судом братися як належний доказ в підтвердження реальної вартості спірного майна на момент подачі позовної заяви до суду, а тому суд вважає за необхідне визначити суму судового збору самостійно.
Відповідно до ч. 2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частина 2 статті 133 ЦПК України передбачає, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру про визнання права власності.
Згідно ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір сплачується за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (13420,00 грн).
Враховуючи те, що ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, суд вважає за необхідне визначити розмір судового збору самостійно в максимальному розмірі за ставками визначеними ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» в розмірі 13420,00 грн за звернення до суду із вимогою майнового характеру.
Таким чином, позивачу необхідно доплатити судовий збір в розмірі 10913,15 грн (13420,00 грн - 2506,85 грн (сума сплаченого судового збору згідно квитанції від 16.10.2023 (АТ "ТАСКОМБАНК")), а докази того надати суду.
Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору наступні: отримувач коштів: ГУК у Він.обл./м.Вінниця/22030101; код ЄДРПОУ отримувача: 37979858; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA318999980313181206000002856.
При цьому, слід звернути увагу позивача, що за практикою ЄСПЛ вимога про сплату зборів судам у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду (рішення від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Case of Kreuz v. Poland), заява №28249/95, п. 60).
Вказані вище недоліки перешкоджають вирішенню питання про можливість прийняття позовної заяви до розгляду, а тому вона підлягає залишенню без руху для їх усунення.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Керуючись ст. 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю - залишити без руху, надавши позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі, з дня отримання даної ухвали суду.
Роз'яснити позивачу, що в разі, якщо у встановлений строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, вона вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з дня її підписання суддею.
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна