ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 335/1071/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1297/23 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 199 КПК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2023 року, якою у відношенні
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого середньо - технічну освіту, не одруженого, не маючого на утриманні дітей, офіційно не зареєстрованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 12 листопада 2023 року включно, -
ВСТАНОВИЛА:
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2023 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено застосування у відношенні ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22 вересня 2023 року включно.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2023 року виправлено описку, допущену у резолютивній частині повного тексту ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2023 року в частині кінцевої дати дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема на «12 листопада 2023 року», замість помилково вказаної «22 вересня 2023 року».
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що обвинувачений не має стійких соціальних зв'язків, місця роботи, зареєстрованого місця проживання у м. Запоріжжя, а також те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, у тому числі тяжких злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, вчинених у період воєнного стану, а також врахував наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які наразі існують.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу та обрати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що обвинувачений до затримання неофіційно працював, звернувся до прокурора з клопотанням надати йому можливість вступити до ЗСУ, крім того просив на період проходження військової комісії змінити йому запобіжний захід на домашній арешт за адресою мешкання його двоюрідного брата ОСОБА_8 .
Зазначає, що судом належним чином не перевірено клопотання на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та обґрунтування клопотання шляхом подачі певних доказів.
Вважає, що тримання під вартою є занадто суворим запобіжним заходом для обвинуваченого.
Крім того, звертає увагу на те, що жодним чином необґрунтовано та не доведено, що застосування більш м'яких запобіжних заходів буде недостатнім для запобігання ризикам, тим більш, в доданих до клопотання матеріалів, дані про такі обставини відсутні.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу без доповнень та просили її задовольнити.
Повідомлений належним чином прокурор до судового засідання апеляційного суду не з'явився, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не подавав.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.
Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою, правильно встановив як наявність певних ризиків, так і неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Так, враховуючи тяжкість інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, які відносяться в тому числі до категорії тяжких злочинів проти власності, суворість можливого покарання у виді позбавлення волі до 10 років, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним, продовжує й надалі існувати ризик переховування від суду.
При цьому, слід зазначити, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, що узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії».
Крім того, на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, який наразі не зменшився, свідчить і відсутність у обвинуваченого стійких соціальних зв'язків, які б були стримуючим фактором для нього від вчинення ним спроб переховуватися.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обумовлюється тим, що обвинуваченому ОСОБА_6 можуть бути відомі адреси проживання чи роботи потерпілих, у зв'язку з чим, він може здійснювати на них певний вплив з метою зміни ними показань або відмови від їх надання для уникнення кримінальної відповідальності.
Також на підтвердження ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України вказують і фактичні обставини, які зазначені в обвинувальному акті складеного відносно ОСОБА_6 за ст. ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України, зокрема, обвинуваченому відоме місце проживання потерпілого ОСОБА_9 , а потерпіла ОСОБА_10 є особою похилого віку (а.с. 19-23), що дає підстави вважати про високу ймовірність незаконного впливу ОСОБА_6 на таких осіб.
Крім того, ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів проти власності, раніше неодноразово звільнявся від відбування покарання як з випробуванням з іспитовим строком, так і по відбуттю строку покарання, в даному провадженні обвинувачується у вчиненні дій, які кваліфіковані, як злочини, передбачені ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 ч. 2 ст. 190 КК України після звільнення з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання за попереднім вироком, а також обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 190 КК України в той час як до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя було направлено інше кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, не працює, суспільно-корисною працею не займається, не має постійного джерела доходу, що вказує на те, що він заробляє на життя шляхом вчинення корисливих злочинів, та у свою чергу, в сукупності свідчить про наявність вкрай високого ризику можливості вчинення інших аналогічних корисливих злочинів.
Встановлені ризики є надзвичайно високими, що в сукупності з тяжкістю можливого покарання, яке відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків, свідчать про недостатність застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, адже більш м'який запобіжний захід, не здатні забезпечити виконання ОСОБА_6 процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Крім того, даних про такий стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_6 , щоб унеможливлював застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час апеляційному суду не надано.
Доводи про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має намір вступити до лав ЗСУ, неофіційно працював до затримання, не можливо віднести до тих стримуючих чинників, які могли у повному обсязі здатні мінімізувати ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання, гарантували б запобігання встановленим ризикам без продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Щодо вимог про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 на більш м'який, зокрема, на домашній арешт за адресою проживання його двоюрідного брата, то як вірно було зазначено судом першої інстанції, відомостей, які б підтверджували наявність у такої особи власного житла, а також дозволу власників житла на проживання обвинуваченого в ньому на час застосування запобіжного заходу, надано не було.
Більш того, у зв'язку із тим, що згідно до ч. 3 ст. 196 КПК України, в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту вказується точна адреса житла, яке обвинуваченому забороняється залишати, і враховуючи не зазначення ані ОСОБА_6 , ані його захисником таких відомостей, застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту є неможливим.
Всі інші доводи апеляційної скарги були досліджені судом при продовженні строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка, а жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегії суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, у зв'язку з чим, апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2023 року, якою у відношенні ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 12 листопада 2023 року включно, залишити без змін.
Ухвала суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Дата документу Справа № 335/1071/23