ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" жовтня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/22055/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Тарасенко К.В.
за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
на рішення Господарського суду м. Києва
від 08.03.2023
у справі № 910/22055/21 (суддя Босий В.П.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»
про стягнення 38 864,36 грн.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (надалі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва») про стягнення 38 864,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання із оплати спожитої теплової енергії, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 29 908,42 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 883,75 грн. та інфляційних у розмірі 6 072,19 грн.
Короткий зміст заперечень проти позову
31.01.2022 через канцелярію суду від Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що відсутній договір на поставку теплової енергії за спірний період, позивачем не надано належних доказів споживання відповідачем відповідного енергоносія у спірний період, а також відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21 в задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовлено. Стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, будинок 1; ідентифікаційний код 34966254) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- жодних документів, які б свідчили про те, що спірне нежитлове приміщення, площею 29,6 кв.м. за адресою: місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16, знаходилось на балансі або в користуванні відповідача у спірний період, позивачем не надано, а відповідачем такий факт заперечується;
- висновок про те, що площа спірного нежитлового приміщення у заявлені періоди виникнення заборгованості входила в передану на баланс відповідачу площу нежитлових приміщень є лише припущенням, враховуючи той факт, що в господарському віданні відповідача до виникнення спірних періодів заборгованості перебували нежилі приміщення загальною площею 442,8 кв.м.;
- доводи позивача про те, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, є необґрунтованими;
- в порушення приписів абзацу 2 частини 4 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивачем включено спірну заборгованість у рахунок-фактуру без деталізації інформації щодо складових такої плати;
- приймаючи до уваги предмет спору, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 5 500,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (30.03.2023 згідно фіскальної накладної поштової установи на конверті, в якому направлено апеляційну скаргу) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, також неповністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:
- судом першої інстанції не враховано, що підставою для виникнення у відповідача зобов'язань з оплати за отриману теплову енергію без укладання договору є, насамперед, факт постачання товарної продукції, а також доведення обсягі та вартості таких поставок належними та допустимими докахами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатим;
- позивачем надані належні документи, які доводять, що саме відповідач, як користувач та розпорядник нежитлового приміщення, несе зобов'язання по оплаті за спожиту теплову енергію;
- обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в Гкал за спірний період за адресою м.Київ, вул. Кудрявська, буд. 16, підтверджується відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання та відображено в облікових картках споживача/відповідача за його обліковим записом:9527001-0101;
- рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну допомогу адвоката у розмірі 5 500,00 є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Крім того, 25.07.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» надійшло письмове клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 14.07.2023 у спраів № 910/21848/21, яку скаржник просив врахувати при вирішенні спору.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
19.05.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача засобами пощтового зв'язку надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято до розгляду у відповідності до ст. 119, ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, відповідач наголошував на тому, що:
- Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2019 № 2189-VIII, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, правовий інститут «балансового утримання» багатоквартирних будинків, балансоутримувача, як суб'єкта житлово-комунальних відносин, з 10.06.2018 ліквідовано, а тому відповідач не може бути балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 29,6 кв.м у багатоквартирному будинку № 16 по вул. Кудрявській у м. Києві;
- нежитлове приміщення площею 29,6 кв.м у багатоквартирному будинку № 16 по вул. Кудрявській у м. Києві, відповідачу не передавалась, не обліковувалось на балансі, не перебувало у повному господарському віданні, а відтак не мало та не має правової причетності до відповідача. У облікових картках з листопада 2017 по січень 2021 з обліковим записом № 9527001-0101 не ідентифіковано об'єкт, якому надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа, його місцезнаходження, адреса тощо, а також картки не надавались відповідачу;
- в даному випадку немає доказів про приналежність та передачу відповідачу нежитлового приміщення площею 29,60 кв. м у багатоквартирному будинку № 16 по вул. Кудрявській в м. Києві, що унеможливлює здійснення розрахунку вартості теплопостачання у дане приміщення.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 03.04.2023, апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.
При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в повному обсязі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/22055/21. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21.
12.04.2023 до Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/22055/21.
Північний апеляційний господарський суд за результатами розгляду питання про відповідність апеляційної скарги дійшов висновку про відповідність апеляційної скарги вимогам, які зазначені у ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено.
При розгляді питання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21, колегія суддів вважає наявними підстави для поновлення строку, оскільки причини, наведені скаржником, а саме те, що повний текст рішення суду першої інстанції отримано скаржником лише 15.03.2023 - є поважними, а апеляційна скарга подана до суду апеляційної інстанції 30.03.2023 (згідно відомостей фіскальної накладної на конверті, в якому направлена апеляційна скарга), тобто у строк, визначений п. 1 ч. 2 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно Конституції України реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №573/2022 від 12 серпня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ, та Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 7 листопада № 757/2022, частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 р. строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 06 лютого № 58/2023, від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 01 травня 2023 № 254/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 26 липня 2023 року № 451/2023 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 2023 року 30 хвилин, і продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.
Частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, а матеріали, додані до апеляційної скарги, є достатніми для відкриття апеляційного провадження. Підстав для повернення апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги - не встановлено.
Частиною 5 ст. 262 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо апеляційна скарга подана з пропуском визначеного цим Кодексом строку, суд у випадку поновлення строку на апеляційне оскарження зупиняє дію оскаржуваного рішення в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку за необхідне зупинити дію оскаржуваного рішення, у зв'язку з відкриттям апеляційного провадження.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно абзацу 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (станом на день звернення з позовною заявою) встановлено, що з 01.01.2021 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2481,00 гривень.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: для працездатних осіб з 1 січня - 2684,00 гривень.
Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує: 227000,00 грн. (2 270,00 грн * 100 = 227 000,00 грн). - станом на момент звернення з відповідним позовом, та 268 400,00 грн. - станом на момент звернення з апеляційною скаргою.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога щодо стягнення 38 864, 36 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 поновлено Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/22055/21 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023. Розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.
Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 надіслана учасникам справи, а саме:
- позивачу (Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго») за адресою: вул. Жилянська, 83/53, м. Київ, 01032, та направлена на електронні адреси, які вказані в матеріалах справи (info@ket.kmda.gov.ua ; energozbut@kte.kmda.gov.ua);
- відповідачу (Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва») за адресою: вул. Білоруська, 1, Київ 50, 04050, та направлена на електронні адреси, які вказані в матеріалах справи (keryucha@ukr.net ; 4863588@ukr.net).
Отже, учасники справи належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).
Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.
Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав в умовах воєнного стану, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 3, 55, 64 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується матеріалами справи, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (найменування змінене на Aкціонерне товариство «К.Енерго») (кредитор) та КП «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 (надалі - «Договір відступлення»).
За умовами п. 1.1 Договору відступлення кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями)) як такий, що підлягає стягненню з споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку №1 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку №1 до цього договору (п. 1.2 Договору).
З укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку №1 до цього договору. Відступлення прав вимоги за додатковими грошовими зобов'язаннями (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, втрати від інфляції, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов'язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню з споживача (споживачів), визначаються окремим договором (п. 1.3 Договору).
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що в рахунок оплати за відступлене право вимоги за цим договором на суму 497 554 936,91 грн., новий кредитор прийняв 497 554 936,91 грн. боргових зобов'язань кредитора перед Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що становить частину суми боргового зобов'язання за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 у справі №910/7807/18.
Відповідно до п. 3.1.1 Договору сторони договору підтверджують, що на дату підписання додатку №1 до цього договору за актами прийому-передачі кредитор передав новому кредитору оригінали або засвідчені належним чином копії документів, які підтверджують право вимоги, що відступається, а також інші документи та інформацію (але в будь-якому випадку без виключень та обмежень договори та/або будь-яка первинна документація, яка підтверджує стан розрахунків споживача із кредитором, електронні інформаційні реєстри, бази, розрахунки позовних вимог, що заявлені до стягнення зі споживачів у судових спорах, рішення за результатами розгляду яких на дату укладання цього договору не прийняті, акти звіряння розрахунків).
Згідно з додатком №1 до Договору позивач прийняв право вимоги до відповідача на суму 17 972,16 грн.
Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стт. ст. 599, 610, 611 Цивільного кодексу України двизначено, що зобов'язання вважається таким, що припинилося виконанням, проведеним належним чином, лише у разі, якщо воно виконано в повному обсязі у встановлений строк.
Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 518 Цивільного кодексу України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов'язки нового кредитора у зобов'язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов'язок повідомити боржника про перехід прав у зобов'язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов'язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні або виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові.
Листом №1/5-9527001-0101 від 08.04.2019 позивачем було повідомлено відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні, а також заявлено вимогу про сплату суми заборгованості в розмірі 17 972,16 грн.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Таким чином, позивач прийняв право вимоги до відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 17 972,16 грн., а також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії.
Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
01.02.2021 позивач направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії №9527001-0101 від 25.01.2021 листом з описом вкладень, що підтверджується копіями фіскального чеку, накладної та описом вкладень від вказаної дати за №0103275496530.
Додатком №8 вказаного проекту договору встановлено, що об'єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 29,6 кв.м, розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16.
Отже, у позові Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» стверджує про те, що відповідач не належним чином вносив плату за отриману до квітня 2018 включно теплову енергію, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання Договору становила 17 972,16 грн., а також, у зв'язку з несплатою відповідачем за надані у період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року послуги з теплопостачання в останнього виникла заборгованість у розмірі 11 936,26 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» зазначило, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16, площею 29,6 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання.
17.11.2021 на адресу відповідача направлено вимогу №30/5/4/17970, в якій Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» просило сплатити заборгованість у загальному розмірі 5 159 232,13 грн. за надану теплову енергію, до якої було також включено спірний борг. Однак, за доводами позивача, вказану заборгованість відповідач не сплатив, що стало підставою дял зверненян позивача з відповідним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з частиною 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до пунктів 5, 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Як передбачено частинами 1 статті 9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про теплопостачання» балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами; постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб'єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України «Про теплопостачання»).
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання»).
Судом першої інстанції встановлено, що позивач в позовній заяві стверджує, що відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16, площею 29,6 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання.
Із змісту копії рішення Київської міської ради «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» №270/270 від 09.10.2014 вбачається, що Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району» перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та віднесено його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації. Комунальним підприємствам зобов'язано передати Підприємству житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 01.08.2014.
Згідно наданого відповідачем витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 129896480 від 05.07.2018, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради володіє нежитловими приміщеннями з №1 по №7 (група приміщень №25) загальною площею 86,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, будинок 16, на праві комунальної власності.
Також, за даними Департаменту комунальної власності міста Києва, які розміщенні на офіційній сторінці за посиланням: https://gukv.gov.ua/, на балансі відповідача за адресою: місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16, знаходяться нежитлові приміщення площею 86,6 кв.м.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи копію розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016, із додатку №1 «Перелік майна, яке передане до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплене на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» якого вбачається у відповідача на праві господарського відання нежилих приміщень загальною площею 442,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16.
Таким чином, станом на 30.12.2016 до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації передано та закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» в житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16 нежилі приміщень загальною площею 442,8 кв.м., в той же час, витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №129896480 від 05.07.2018 та дані Департаменту комунальної власності міста Києва, які розміщенні на офіційній сторінці за посиланням: https://gukv.gov.ua/, містять інформацію про перебування на балансі відповідача нежитлових приміщень площею 86,6 кв.м.
Тобто, частина нежитлових приміщень в житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, 16 станом на 05.07.2018 вже не входили до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та відповідно не були закріплені на праві господарського відання за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
Із змісту наданої відповідачем копії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №958/1 від 29.10.2019 вбачається, що нежитлове приміщення загальною площею 29,6 кв.м., що розташоване в м. Києві на вул. Кудрявській, 16, передано в оренду члену Національної Спілки художників України з 29.10.2019.
В той же час, позовні вимоги заявлені, зокрема, за період з жовтня 2018 по жовтень 2021 і в розрахунку основного боргу позивач, в тому числі, нараховує відповідачу плату за теплову енергію за період з листопада 2019 по жовтень 2021 та вказує її у розмірі 11 936,26 грн., проте в письмових поясненнях, які надійшли до суду 03.02.2023, позивач стверджував про виникнення заборгованості у розмірі 11 936,26 грн. за період з жовтня 2018 по листопад 2019.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, із наявних в матеріалах справи доказів в сукупності вбачається перебування на праві господарського відання відповідача у заявлені позивачем періоди заборгованості нежитлових приміщень площею 86,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Кудрявська, будинок 16, проте жодних документів, які б свідчили про те, що спірне нежитлове приміщення, площею 29,6 кв.м. за адресою: місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16, знаходилось на балансі або в користуванні відповідача у спірний період, позивачем - не надано, а відповідачем такий факт заперечується. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи позивача в цій частині не були доведені більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції враховує, що висновок про те, що площа спірного нежитлового приміщення у заявлені періоди виникнення заборгованості входила в передану на баланс відповідачу площу нежитлових приміщень - є припущенням, враховуючи той факт, що в господарському віданні відповідача до виникнення спірних періодів заборгованості перебували нежилі приміщення загальною площею 442,8 кв.м.
Отже, доводи позивача про те, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, є необґрунтованими і обгрунтовано відхилені удом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодекус України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що жодних інших документів, які б свідчили про те, що спірне нежитлове приміщення, площею 29,6 кв.м. за адресою: місто Київ, вулиця Кудрявська, будинок 16, знаходиться на балансі або в користуванні відповідача, позивачем не надано. Такі документи відсутні й у матеріалах справи. Отже доводи позивача про те, що відповідач є споживачем за фактично надані послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщенні, є необґрунтованими.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що в порушення приписів абзацу 2 частини 4 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивачем включено спірну заборгованість у рахунок-фактуру без деталізації інформації щодо складових такої плати.
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога Комунального підприємства "Київтеплоенерго" про стягнення з Комуального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованості у загальному розмірі 29 908,42 грн. не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу відмовлено, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у позові, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Стосовно доводів скаржника про необхідність врахування при вирішенні спору постанови Верховного Суду від 14.07.2023 у справі № 910/21848/21, суд апеляційної інстанції зазначає, що у вказаній справі спір стосувався іншого об'єкту нерухомості (права на який досліджувались на підставі поданих сторонами доказів), іншого періоду, спір вирішено з урахуванням наявних у справі доказів, і обставини справи № 910/21848/21 є нерелевантними до обставин даної справи.
Стосовно доводу позивача, що рішення суду першої інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 500,00 грн. є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, що у відзиві на позов відповідачем заявлено про відшкодування позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Матеріалами справи підтверджується, що між відповідачем (клієнт) та адвокатом Орловим Олегом Олександровичем (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги №161 від 06.04.2021, відповідно до п. 1.1 якого клієнт в порядку та на умовах, визначених цим договором та діючим законодавством України, доручає, а адвокат зобов'язується відповідно до доручення клієнта надавати за плату (або безоплатну) правову допомогу в обсязі та на умовах, визначених законодавством України та цим договором.
Згідно з п. 1.2 вказаного договору, правова допомога представляє собою представництво інтересів у статусі позивача, відповідача, третьої особи, представництво його інтересів перед суб'єктами права, у тому числі перед усіма фіскальними, адміністративними, судах першої, апеляційної, касаційної інстанцій загальної та інших органах державної влади, а також надання його інших видів правової допомоги, у відповідності і на умовах даного договору в провадженні у цивільних, адміністративних та господарських справах на будь-яких стадіях.
На виконання умов вказаного договору, відповідно до наданого відповідачем розрахунку витрат на правничу допомогу, адвокатом було надано наступні послуги:
- надання усних та письмових консультацій стосовно предмету спору та змісту позовних вимог - 500,0 грн.;
- правовий аналіз документів - додатків до позову, виявлення правових підстав для подання відзиву - 1 000,00 грн.;
- підготовка правового обґрунтування щодо здійснення правового захисту у справі - 1 000,00 грн.;
- пошук правових позицій, правових висновків Верховного Суду з питань, які стосуються предмету спору - 500,00 грн.;
- оформлення відзиву на позовну заяву, додатків до відзиву на позов - 4 000,00 грн.;
- представництво інтересів відповідача в суді за цим позовом - 2 000,00 грн.;
- підготовка процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи - 1 000,00 грн.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
Згідно з ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необґрунтованість заявлених відповідачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим.
Дана справа є незначної складності, що було зазначено в ухвалі суду від 10.01.2022 та стало підставою для розгляду її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; в розрахунок витрат на правничу допомогу включено витрати, які не надавались в межах даної справи, а саме: представництво інтересів відповідача в суді за цим позовом на суму 2 000,00 грн. (розгляд справи проводився в спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання).
Також, є обґрунтованою, неспівмірною витрата суб'єктом професійної діяльності в сфері надання юридичних послуг (професійним адвокатом) для здійснення правового аналізу документів - додатків до позову, виявлення правових підстав для подання відзиву на суму 1 000,00 грн., підготовки правового обґрунтування щодо здійснення правового захисту у справі на суму 1 000,00 грн. та пошук правових позицій, правових висновків Верховного Суду з питань, які стосуються предмету спору на суму 500,00 грн.
Послуги адвоката зі здійснення аналізу, пошуку і вивчення судової практики в аналогічних справах (вивчення нормативної бази, публікацій науковців, коментарів спеціалістів тощо) охоплюються послугою зі здійснення підготовки заяв по суті спору (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20.
Отже, приймаючи до уваги предмет спору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про часткове задоволення клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 5 500,00 грн.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання грошового зобов'язання із оплати спожитої теплової енергії у розмірі 29 908,42 грн., 3% річних у розмірі 2 883,75 грн. та інфляційних витрат у розмірі 6 072,19 грн. - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними, допустимими, достовірними та більш вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, і були спростовані відповідачем більш вірогідними доказами в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, а тому позов не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим судом першої інстанції обґрунтовано ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову, з частковим задоволенням клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, а саме у розмірі 5 500,00 грн., з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у оскаржуваному рішенні.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1); скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (п. 4).
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення , за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Також, оскільки за наслідками апеляційного розгляду справи, оскаржуване рішення залишено в силі, а тому його дія підлягає поновленню.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 76-79, 240, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.03.2023 у справі № 910/22055/21 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи № 910/22055/21 повернути Господарському суду м. Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді Є.Ю. Шаптала
К.В. Тарасенко