ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" жовтня 2023 р. Справа №914/1693/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий - суддя О.В. Зварич
судді В.М. Гриців
М.Б. Желік,
секретар судового засідання Р.А. Пишна,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-монтажне підприємство побуту” б/н від 26.07.2023 року (вх. № 01-05/2422/23 від 26.07.2023 року)
на рішення господарського суду Львівської області від 31.05.2023 року (суддя С.Б. Кітаєва; повний текст рішення складено 06.07.2023 року)
у справі № 914/1693/18
за позовом: ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-монтажне підприємство побуту” (надалі ТзОВ “Будівельно-монтажне підприємство побуту”)
про стягнення вартості частини майна товариства. Ціна позову 9856799,68 грн.,
за участю:
від позивача: Шнир О.Б. - адвокат (ордер серії ВС № 1122029 від 29.03.2022 року);
від відповідача: Мацієвська І.В. - адвокат (ордер серії ВС № 1198718 від 16.07.2023 року),
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву
12.09.2018 ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про стягнення вартості частини майна, пропорційної її частці у статутному капіталі Товариства у розмірі 218264,58грн., у зв'язку з її виходом зі складу учасників Товариства.
Позовні вимоги мотивовані положеннями ст. ст. 11, 16, 148 Цивільного кодексу України, ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
В процесі розгляду справи позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача на її користь 9856799,68 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є учасником ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», частка майна якої в статутному капіталі складає 23,27%, з посиланням на п.п.4.1, 5.1. Статуту. 28.11.2016 року вона надіслала товариству заяву від 09.11.2016 про вихід з товариства. З посиланням на ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» позивачка вважає, що має право на отримання вартості частини майна товариства, а відповідач зобов'язаний виплатити їй вартість частини майна, пропорційну частці у статутному капіталі, а також частину прибутку, одержаного ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту». Також вказує, що будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з ринкової вартості майна товариства.
До позовної заяви було додано заяву про призначення судової експертизи для визначення ринкової вартості майна відповідача та остаточної суми вартості частини майна, що підлягає виплаті. Свою заяву позивачка мотивувала тим, що на час звернення до суду з позовом ціна позову розраховувалась, виходячи з наявних у неї доказів та доступної інформації.
В заяві про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_1 просила суд першої інстанції стягнути з відповідача на її користь вартість частини майна, пропорційну частці в статутному капіталі товариства, у розмірі 9856799,68 грн., беручи до уваги висновок судово-економічної експертизи №4242 від 09.12.2020 року.
Відповідач - ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» в суді першої інстанції вказував на те, що на момент подання позову спір між сторонами не існував, оскільки заяву позивача про вихід з числа учасників товариства відповідач не отримував. Разом з тим, в ході розгляду справи відповідач подавав заяву про часткове визнання позову ОСОБА_1 , в якій визнавав обов'язок виплати ОСОБА_1 дійсну (ринкову) вартість частки чистих активів товариства пропорційно частці позивачки у зв'язку з її виходом зі складу учасників. Вважає, що у зв'язку з частковим перерахуванням коштів згідно поданих доказів належна до сплати сума складає 194 765,56 грн. При цьому, зазначає, що в частині вже виплаченої товариством суми коштів станом на 16.05.2023 - 1098800,00 грн. провадження у справі слід закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Крім цього, вказує, що товариство визнає обов'язок виплатити позивачці дійсну (ринкову) вартість частки чистих активів товариства пропорційно внесеній (оплаченій) частині вкладу 20 902,72 грн., що становить 18,21% статутного капіталу товариства. Зазначає, що 10.03.2015 загальними зборами учасників товариства затверджено розмір частки у статутному капіталі ОСОБА_1 у розмірі 23,27% статутного капіталу. Однак, ОСОБА_1 додаткових вкладів до статутного капіталу не здійснювала, відповідно частка у розмірі 23,27% статутного капіталу не є виплаченою у повному розмірі. ОСОБА_1 було оплачено (внесено) до статутного капіталу товариства 20 902,72 грн., що відповідає 18,21% статутного капіталу. Відповідно до цього, товариство вважає, що при виході ОСОБА_1 зі складу учасників товариства їй повинна бути виплачена частка у розмірі 18,21% статутного капіталу товариства.
Щодо суми коштів, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 як вартість виплаченої нею частки у статутному капіталі, у зв'язку з її виходом зі складу учасників Товариства, посилається на експертні дослідження для визначення вартості майна товариства станом на 30.11.2016, результати яких викладені у висновку експерта №8 судової оціночно-будівельної експертизи від 16.03.2021 та у висновку експерта №9 від 22.03.2021. Експертами було встановлено, що ринкова вартість майна товариства станом на 30.11.2016 становить 7103600 грн. Висновки судової експертизи щодо ринкової вартості майна Товариства та частки ОСОБА_1 вважає суперечливими. Зазначає, що експертами віднесено до складу активів (майна) товариства нерухоме майно, яке ніколи товариству не належало, у зв'язку з чим ринкова вартість активів товариства безпідставно збільшена. Так, згідно висновку експерта №189/190/191/192 від 18.12.2019 року, житловий будинок по АДРЕСА_1 - 8605565, 00 грн. При цьому, експерти визнали, що при визначенні вартості активів товариства безпідставно внесена вартість 100% частин адміністративний корпус по АДРЕСА_2 , в той час як товариству належить лише 83/100 його частини. Безпідставно включено у вартість майна товариства житлові будинки по АДРЕСА_3 , в той час як ці будинки ніколи не перебували у власності Товариства.
Відповідач вважає, що внаслідок допущених експертами недоліків при розрахунку ринкової вартості майна товариства до складу майна товариства було включено об'єкти нерухомості та частини об'єктів нерухомості, які ніколи майном товариства не були, у зв'язку з чим вартість частки 23,27% у статутному капіталі товариства експертами визначена у розмірі 9 856 799,68 грн., в той час як, згідно висновку експертизи №9 від 22.03.2021 року станом на грудень 2016 уся вартість майна товариства становила 7103600,00 грн.
Відтак, при вирішенні даної справи по суті, вважає, не можуть бути взяті до уваги висновки судово-будівельної експертизи №189/190/191/192 від 18.12.2019, судово-товарознавчої експертизи №187,188 від 28.02.2020 та судово-економічної експертизи №4242 від 09.12.2020.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що станом на 30.11.2016, згідно висновку №9 від 22.03.2021 дійсна вартість майна товариства становила 7103600,00 грн., а тому, провівши розрахунки, із врахуванням частки 18,21% у статутному капіталі товариства, визнав належним до сплати розмір коштів - 1293565,00 грн. (7103600*18,21%).
Також зазначає, що зборами учасників товариства 20.04.2023 було прийнято рішення виплатити ОСОБА_1 вартість чистих активів товариства пропорційно 18,21% статного капіталу. Виплату вирішено здійснити у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 , у встановленому Податковим кодексом України порядку із утриманням необхідних податків та зборів.
Повідомляє, що станом на 16.05.2023 товариство здійснило на користь позивачки виплату дійсної (ринкової) вартості виплаченої нею частки чистих активів товариства у розмірі у сумі 1098800,00 грн.
Відповідач стверджує, що, зважаючи на часткове виконання, станом на 16.05.2023 заборгованість перед ОСОБА_1 становить 194 765,56 грн., а у вже частково сплаченій позивачці сумі коштів 1098800,00 грн. просить закрити провадження на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Поряд з цим відповідач просив також суд першої інстанції у резолютивній частині рішення визначити порядок виконання рішення та частково скасувати заходи забезпечення позову, зокрема: відстрочити виконання рішення строком на 6 місяців з дня надрання законної сили рішенням суду, з одночасним частковим скасуванням заходів забезпечення позову з частини майна товариства, а саме: заборони вчиняти дії щодо відчуження: продажу, передачі третім особам або будь-яким чином відчуження, передачі у статутний капітал, передачі у заставу, іпотеку або будь-яким іншим чином забезпечення зобов'язань, щодо 83/100 частки адміністративного корпусу літ.Б-3 за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 663,8 кв. м., (реєстраційний номер об'єкта нерухомості: 1027418546101).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Львівської області від 31 травня 2023 року, з врахуванням ухвал господарського суду Львівської області від 20.07.2023 та 27.07.2023 у справі №914/1693/18 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_1 768476,00 грн. заборгованості, 3273,97 грн. судового збору, 58862,80 грн. витрат на проведення судових експертиз; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» в дохід Державного бюджету України 8253,17 грн. судового збору; провадження у справі в частині стягнення 884534,00 грн. заборгованості закрито; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; відмовлено відповідачу у скасуванні заходів забезпечення позову в частині майна товариства та у відстрочці/розстрочці виконання рішення.
Дане рішення мотивовано тим, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу , якщо інший строк не встановлено статутом. Справжність підпису на заяві про виходів з товариства підлягає нотаріальному засвідченню (ст. 148 ЦК України). Дослідивши обставини справи, суд встановив, що позивачем дотримано даної норми закону та подано належним чином оформлену заяву про вихід з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту». Відповідно до положень п.п. 4.1, 4.2.4, 5.1. статуту товариства з врахуванням висновків експерта №8 судової оціночно-будівельної експертизи від 16.03.2021 №9 від 22.03.2021 року та обставин справи судом встановлено, що до стягнення підлягають кошти в сумі 768476,00 грн. (165010,00-884534,00), при цьому, закрито провадження в частині стягнення 884534,00 в зв'язку із добровільною оплатою такої суми. В решті позову відмовлено за необґрунтованістю.
При винесенні рішення суд врахував правові позиції Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 07.04.2020 у справі №910/7674/18, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) від 18.08.2022 у справі №912/2438/20, постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №9172101/17, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, від 01.08.2022 у справі №903/522/21, від 16.01.2020 у справі №924/27/18.
Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції ухвалою господарського суду Львівської області від 12.12.2018 вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» вчиняти дії щодо відчуження: продажу, передачі третім особам або будь-яким чином відчуження, передачі у статутний капітал, передачі у заставу, іпотеку або будь-яким іншим чином забезпечення зобов'язань, щодо всього рухомого та нерухомого майна.
Також, ухвалою господарського суду Львівської області від 14.12.2018 було призначено комплексну судову експертизу у даній справі, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз; провадження у справі зупинено до отримання висновку судової експертизи.
10.02.2021 за вх. № 3255/21 від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок №4242 від 09.12.2020 за результатами проведення судово-економічної експертизи в даній справі після виправлення технічної помилки, де експерт визначив вартість частини майна, пропорційну частці ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства у розмірі 9 856 799,68 грн.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.07.2021, серед іншого задоволено було частково задоволено клопотання відповідача про призначення судової експертизи, призначено повторну комплексну судову експертизу в даній справі; проведення повторної комплексної судової експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
05.07.2022 надійшло повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, де вказано, що у зв'язку з відсутністю оплати платником (ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту»), експертна установа залишила без виконання ухвалу суду від 21.07.2021 та повернула матеріали справи до Господарського суду Львівської області.
Відповідачем долучено до матеріалів справи в спростування доводів позивача висновок експерта №8 судової оціночно-будівельної експертизи від 16.03.2021 (Т-5, а.с.34-45) та висновкок експерта №9 від 22.03.2021 року (Т-4, а.с.46-50).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Відповідач - ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», не погодившись з винесеним рішенням подав апеляційну скаргу в якій посилається на те, що таке прийнято з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме: не враховано правових висновків, викладених у постанові КГС ВС від 15.09.2020 у справі №910/17473/16 та, як наслідок, помилково визначено, що ОСОБА_1 , як особі що вибула із складу товариства, підлягає виплаті сума коштів у розмірі 1 653 010,00 грн., оскільки належна до виплати ОСОБА_1 сума коштів має становити 1293565,56 грн. (дійсна вартість виплаченої учасником частки, розмір якої становить 18,21% статутного капіталу товариства); безпідставно не враховано сплачені товариством платежі, згідно платіжних інструкцій від 28.04.2023 №866 на суму 73796,50 грн., від 28.04.2023 №865 на суму 5983,50 грн., від 01.05.2023№870 на суму 69987,50 грн., від 01.05.2023 №865 на суму 5998,50 грн., від 10.05.2023 №879 на суму 54000,00 грн., від 10.05.2023 №880 на суму 4500,00 грн. - на загальну суму 214 266,00 грн., як кошти, що сплачені на користь ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по виплаті вартості частини майна у зв'язку з виходом ОСОБА_1 із числа учасників товариства; невірним вважає виклад обставин щодо повторної експертизи.
Скаржник зазначає, що судом невірно застосовано положення ст. 54 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 148 Цивільного кодексу України та положення ст.ст.43, 162, 167, 168, 170, 171 ГПК України. Відповідно до цього просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 в даній справі в чистині стягнення з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_1 768 476,00 грн. заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство» на користь ОСОБА_1 - 194 765,56 грн. заборгованості; скасувати рішення в частині стягнення з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» 58 862,8 грн. витрат на проведення судових експертиз та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_1 9 817,44 грн. судових витрат на проведення експертизи. Просить ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі в частині стягнення 214 266 грн. заборгованості. В решті рішення господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі №914/1693/18 залишити без змін. Попри це, також просить встановити обставини щодо кількості та вартості акцій ПАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», що належали ОСОБА_1 ; форму та спосіб внесення вкладу ОСОБА_1 до статутного капіталу ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту»; розмір внесеного вкладу ОСОБА_1 до статутного капіталу ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту».
Просить поновити строк на подання доказів, які додаються ним до апеляційної скарги, та долучити копії платіжних інструкцій до справи: №923 від 05.07.2023, №924 від 05.07.2023, №925 від 05.07.2023, №931 від 05.07.2023, №932 від 05.07.2023, №933 від 05.07.2023.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу , б/н від 23.08.2023 (вх. № апеляційного суду 01-04/5638/23 від 24.08.2023) заперечує доводи апеляційної скарги, вказуючи на те, що судом першої інстанції дотримано висновків, що наведені в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №910/17473/16. Зазначає, що в справі наявні достатні докази формування статутного капіталу товариства, а отже і внесення (оплата) учасниками товариства своїх вкладів, оскільки частку у статутному капіталі ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» позивач , як і інші акціонери, отримала в процесі перетворення ПрАТ в ТзОВ, під час якого здійснюється обмін акцій на частку в статутному капіталі товариства. Зокрема, відмічає, що позивач набула частку, як акціонер ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» в обмін на належні їй акції. Порядок і підстави набуття такої частки визначені законодавством та їх реалізація описана в документах реєстраційної справи ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» та створеного нового товариства в результаті його перетворення і те, що позивач була учасником товариства з відповідною часткою в розмірі 23,27 %. Вважає, що наявність зареєстрованої в ЄДР редакції статуту товариства та рішень загальних зборів учасників товариства, які визначають частку відповідача в розмірі 23,27%, і відсутність рішення про визнання їх недійсними та наявність фінансової звітності з вказівкою на відсутність неоплаченого пайового капіталу свідчить, що такі документи та відомості вважаються достовірними, доводять права позивача на частку в статутномі капіталі товариства. Статутом ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» передбачено участь ОСОБА_1 з часткою в сумі 26 707,01 грн., що становить 23,27% статутного капіталу. Відмічає, що статут товариства затверджений загальними зборами учасників ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», протоколом №2 від 10.03.2015. Отже, вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов ОСОБА_1 , виходячи з того, що її частка в статутному капіталі товариства становить 23,27%, і така сплачена повністю.
Також, вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суд першої інстанції мав врахувати сплачені відповідачем суми податку з доходів фізичних осіб та військовий збір в суму погашеної заборгованості відповідача перед позивачем і на таку суму мав також закрити провадження. Податкове законодавство визначає загальний порядок сплати податків (ПДФО і ВЗ) у випадку виплати коштів юридичною особою (податковим агентом) фізичній особі. В такому випадку дійсно юридична особа, як податковий агент, під час виплати коштів фізичній особі має утримати з такої суми і перерахувати до бюджету ПДФО і ВЗ. Відтак, відмічає, що наведене правило застосовується і до випадків, коли учаснику товариства виплачуються дивіденди, але наведене не застосовується до випадків, коли особі виплачується вартість частки в зв'язку з її виходом з товариства, оскільки вихід учасника та виплата йому вартості частки з точки зору податкового законодавства розцінюється, як продаж корпоративних прав і виникнення інвестиційного прибутку з врахуванням витрат (вартості придбання такої частки до виходу). Отже, судом першої інстанції, як вказує позивач правомірно не враховано суми сплачених товариством ПДФО та ВЗ і на такі суми не зменшується заборгованість відповідача та відповідно провадження не має закриватись.
Щодо частково визнання відповідачем позову та щодо ухилення відповідача від проведення повторної експертизи, позивач відмічає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що таке часткове визнання позову є неможливим, оскільки відповідач, подаючи відповідну заяву, одночасно не погоджується з низкою обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги (в тому числі і ті, які частково визнає відповідач).
Щодо повторної комплексної експертизи в даній справі, зазначає, що така призначена ухвалою суду від 21.07.2021, однак не проведена з вини відповідача, який не оплатив її вартість, тобто саме відповідач ухилився від проведення призначеної судом повторної комплексної судової експертизи згідно ухвали суду від 21.07.2022.
Відповідно до цього, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 31.05.2023 в даній справі без змін. При цьому вказує, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 3000 грн. за одну юридичну годину та 1500 грн. за одну технічну годину (докази в доведення кількості та суми наданих послуг з надання правової (правничої) допомоги такий надасть під час розгляду справи до закінчення судових дебатів або після ухвалення рішення по справі для прийняття додаткового рішення у відповідності до ч.8 ст. 129 ГПК України.
31.08.2023 в канцелярію апеляційного суду через систему електронний суд від ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» поступила відповідь на відзив, б/н від 31.08.2023 (вх. № апеляційного суду 01-04/5847/23 від 31.08.2023) де вказує, що судом не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2020 у справі №910/17473/16, не встановлено форму, порядок, внесення ОСОБА_1 свого внеску, розміру такого внеску ОСОБА_1 до статутного фонду ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» і встановлення факту виплати такого внеску у повному обсязі. Вважає, що сторона позивача та суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні хибно ототожнює факт формування статутного капіталу ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» в повному обсязі із внесенням ОСОБА_1 в повному обсязі саме суми коштів у розмірі 26 707,01 грн., що становить 23,27% статутного капіталу товариства. Вважає, що розмір частки у процентному виразі 23,27% вартістю 26 707,01 грн. вказаний у статуту товариства визначено зборами учасників від 10.03.2015 і питання про перерозподіл часток не піднімалось і не вирішувалось. Скаржник вважає, що після прийняття рішення 10.03.2015 ОСОБА_1 набула корпоративних прав на управління товариством, тобто на голосування у розмірі 23,27% , але для отримання вартості майна товариства пропорційно такій частці вона зобов'язана була б довнести до статутного капіталу 5804,29 грн., тобто різницю між здійсненим внеском товариства попередником і новим номінально затвердженим розміром частки. На переконання скаржника, суд хибно відкинув позицію щодо того, що ОСОБА_1 належить до виплати саме частка в розмірі 18,21% статутного капіталу товариства, оскільки саме така частка є виплаченою (1098800,00 грн. до постановлення рішення та 194 774,56 грн. після постановлення рішення). Щодо судових витрат на правничу допомогу вказує, що такі витрати є безпідставними і при цьому просить врахувати практику Верховного Суду, відповідно до якої при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2020 у справі №755/9215/15-ц).
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Представник позивача просив залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу - без задоволення.
Розгляд клопотань учасників справи
06.09.2023 від представника скаржника в канцелярію суду через систему електронний суд поступила заява, б/н від 06.09.2023 (вх. № апеляційного суду 01-04/5989/23 від 06.09.2023) про часткову відмову від вимог апеляційної скарги, де вказує, що ним оскаржено рішення у даній справі в частині не врахування судом утриманих товариством як податковим агентом податку з доходів фізичних осіб та військового збору на загальну суму 214 266 грн. Однак, в результаті розгляду заяви товариства про повернення помилково/надмірно сплачених податків та зборів, ГУДПС у Львівській області було повернуто сплачені товариством податки та збори, які товариство в свою чергу сплатило на користь позивачки, в підтвердження чого долучено платіжні інструкції. З огляду на це відмовляється від вимог в апеляційній скарзі від 28.07.2023 щодо перегляду рішення суду від 31.05.2023 у справі №914/1693/18 в частині неврахування судом утриманого відповідачем податку з доходів фізичних осіб та військового збору на загальну суму 214 266,00 грн., який станом на дату подання цієї заяви сплачений на користь позивачки, а відтак і від перегляду рішення суду першої інстанції в цій частині. Також, відмовляється від вимог апеляційної скарги, щодо перегляду рішення в частині стягнення з товариства 58 862,8 грн. витрат на проведення судових експертиз з вказанням того, що додатковим рішенням у даній справі від 27.07.2023 задоволено заяву товариства про виправлення описки, шляхом заміни вартості витрат на проведення судових експертиз з 58 862,80 грн. на 9817,44 грн. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі №914/1693/18 про стягнення 768 476,00 грн. заборгованості з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» на користь ОСОБА_1 409 031,56 грн. Також просить поновити строк на подання доказів, які додаються до даної заяви та долучити платіжні інструкції від 16.08.2023 №966, від 16.08.2023 №965, від 22.08.2023 №970 до справи.
20.10.2023 від представника скаржника в канцелярію суду через систему електронний суд надійшло клопотання про долучення нових доказів, а саме: копії платіжної інструкції №985 від 11.09.2023 на суму 326,00 грн. в підтвердження сплати станом на дату даного клопотання на користь позивачки повної вартості виплаченої ОСОБА_1 частки у статутному капіталі - 1 293 565,56 грн.
Щодо клопотання скаржника про часткову відмову від апеляційної скарги необхідно зазначити, що у відповідності до вимог частини 4 статті 266 ГПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження.
Зі змісту поданої заяви вбачається, що скаржник по суті частково змінив вимоги і доводи апеляційної скарги, посилаючись на нові обставини, яких не існувало на час ухвалення рішення господарського суду Львівської області від 31.05.2023 року та яким суд апеляційної інстанції не вправі надавати правову оцінку, в силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
З наведеного, правові підстави для задоволення заяви скаржника про часткову відмову від апеляційної скарги б/н від 06.09.2023 (вх. № апеляційного суду 01-04/5989/23 від 06.09.2023) відсутні.
Стосовно долучення додаткових доказів до справи, що викладено в апеляційній скарзі, заяві про часткову відмову від вимог апеляційної скарги та клопотанні про долучення доказів, а саме: № №923 від 05.07.2023, №924 від 05.07.2023, №925 від 05.07.2023, №931 від 05.07.2023, №932 від 05.07.2023, №933 від 05.07.2023; №966 від 16.08.2023, №965 від 18.08.2023, №970 від 22.08.2023; №985 від 11.09.2023, суд апеляційної інстанції враховує таке.
У відповідності до вимог ч.ч.1-3 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зі змісту документів, які просить долучити скаржник, вбачається, що вони датовані пізніше дати ухвалення оскарженого рішення. Тобто, це нові докази, яких не існувало на час розгляду справи, вони не були (і не могли бути) предметом дослідження в суді першої інстанції, відтак, не можуть впливати на правильність рішення суду першої інстанції. Тому в задоволенні клопотань про прийняття зазначених доказів на стадії апеляційного провадження у даній справі колегія суддів відмовляє.
Обставини справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (надалі товариство) зареєстровано 01.04.1998, номер запису про включення до ЄДР відомостей про юридичну особу 1 415 145 0000 036323 від 25.03.2005 та є правонаступником ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», яке раніше здійснювало діяльність у формі ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (роздруківка детальної інформації про юридичну особу та правонаступника із сайту Міністерства юстиції України додаються, оригінал знаходиться в позивача).
Товариство свою діяльність здійснює на підставі статуту товариства, який затверджено загальними зборами учасників товариства згідно протоколу №2 від 20.03.2015.
Відповідно до п. 4.1. та 5.1. статуту ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», в редакції від 20.03.2015, ОСОБА_1 є одним з учасників товариства та її частка в статутному капіталі товариства складає 23,27%, що становить 26 707,10 грн., що підтверджується відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п.5.1.4 статуту, якщо після закінчення другого чи кожного наступного фінансового року вартість чистих активів товариства виявиться меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку, якщо учасники не прийняли рішення про внесення додаткових вкладів. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.
Органи управління товариством визначено у п.7.1 статуту. Управління та контроль за діяльністю товариства здійснюють: збори учасників - вищий орган товариства; директор - виконавчий орган товариства; ревізор - контролюючий орган товариства.
Відповідно до п.п.7.2.1 та 7.2.3 п.7.2 статуту, посадовими особами товариства визнаються директор товариства та ревізор товариства.
Посадові особи органів управління товариства несуть відповідальність за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України та статуту. Відповідно до п.9.13 статуту, директор несе відповідальність за стан фінансово-господарської діяльності товариства згідно чинного законодавства України.
Відповідно до п.8.2 статуту до компетенції зборів учасників належить, зокрема: б) внесення змін і доповнень до статуту товариства, зміну розміру його статутного капіталу; д) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства) вирішення питання про придбання товариством частки учасника; є) виключення учасника із товариства; й) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів.
Відповідно до п.18.1, зміни цього статуту затверджуються зборами учасників і реєструються в порядку передбаченому чинним законодавством.
Статут підписаний учасниками: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , справжність підписів яких засвідчив 10.03.2015 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б. (зареєстровано в реєстрі за №519,520,521,522).
ОСОБА_1 (учасник товариства) звернулась з нотаріально посвідченою заявою від 09.11.2016 про вихід з товариства. Дана заява адресована загальним зборам Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», зареєстрована в реєстрі за номером 2364, номер бланку НВА 162192 (Т-1, а.с.32).
За змістом заяви ОСОБА_1 , повідомляючи про свій вихід з числа учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», просила виплатити їй вартість частини майна товариства, пропорційну її частці у статутному капіталі товариства та просила виплату здійснити після затвердження звіту за 2016 рік, і в строк до 12 місяців з дня виходу.
У заяві ОСОБА_1 зазначала, що після виходу з ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» та повного з нею розрахунку, будь-яких претензій, в тому числі і майнових, до товариства або інших учасників вона ( ОСОБА_1 ) мати не буде.
До справи позивачем долучено опис вкладення в цінний лист з відтиском поштового штемпеля (дата - 28.11.2016) та із зазначенням вмісту вкладення у цінний лист: «заява ОСОБА_1 від 09.11.2016 № 2364 НВА 162192»; рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкод 7900045860643) з датою подання 28.11.2016 і датою отримання 30.11.2016, адресовані Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», фіскальний чек (штрихкод 7900045860643) на підтвердження вчинення операції з надіслання 28.11.2016 цінного листа Товариству (т.1, а.с.33).
Також в матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 , адресована Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» про надання балансу і звіту про фінансовий результат. Заява без номера, датована 09.11.2016.( Т-1, а.с.40). На підтвердження надіслання цієї заяви товариству, до матеріалів справи позивачем долучено копію фіскального чека, з якого слідує, що відправлення було здійснено рекомендованим листом, штрихкод відправлення рекомендованого листа - 7900046956237, рекомендований лист адресований ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту. ( т.1. а.с.40).
Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з відомостями у якому (отриманими на запит суду станом на 14.09.2018) слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (ідентифікаційний код 3059117; місцезнаходження - 79035, м. Львів, вул. Зелена, буд. 253) є правонаступником Приватного акціонерного товариства «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (ідентифікаційний код 3059117; місцезнаходження -79035, м. Львів, вул. Зелена, буд.25. Дані про реєстраційні дії: Державна реєстрація юридичної особи шляхом перетворення; 25.03.2015; 1415145000003633) (т.1, а.с.43).
Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (ПАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту»), підстава для його внесення: 25.03.2015, 14151120019003804, припинено, за рішенням засновників.
Дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування: 114777.00 грн., 10.03.2015.
Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників) ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту»)…: ОСОБА_4 розмір внеску до статутного фонду - 140.73 грн.; ОСОБА_2 розмір внеску до статутного фонду - 117.43 грн.; ОСОБА_3 - розмір внеску до статутного фонду - 87811.74 грн.; ОСОБА_1 - розмір внеску до статутного фонду - 26707.10 грн.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами (ст.50 Закону України «Про господарські товариства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) .
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Згідно вимог ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», яка кореспондується положенням ст. 116 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Частиною першою статті 148 Цивільного кодексу України встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.
Як вірно відмічено судом першої інстанції, реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству. Право на вихід з товариства у відповідний період було законодавчо врегульовано як безумовне суб'єктивне право учасника, яке не залежало від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого мала наслідком припинення участі в товаристві.
Вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства, підписаної учасником.
Такий правочин, хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов'язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі в товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення.
Вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником.
У зв'язку із цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.
Судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 реалізувала своє право на вихід з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне підприємство побуту» шляхом подання 28.11.2016 товариству нотаріально посвідченої заяви від 09 листопада 2016 року про вихід зі складу учасників товариства, в якій було зазначено вимогу про виплату вартості майна, що є пропорційною її частці у статутному капіталі товариства, що складає 23,27%, у строк до 12 місяців з дня виходу.
Пунктом 4.2.4 статуту встановлено, що учасник товариства має право вийти з товариства, отримавши при цьому вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.
У матеріалах справи наявна копія нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 09.11.2016 про вихід з товариства, яка адресована загальним зборам Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», зареєстрована в реєстрі за номером 2364, номер бланку НВА 162192. Підтвердження її надіслання підтверджується описом вкладення в цінний лист з відтиском поштового штампа 28.11.16 та із зазначенням вмісту «заява ОСОБА_1 від 09.11.2016 № 2364 НВА 162192» та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з датою подання 28.11.2016 і датою отримання 30.11.2016, адресовані Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (штрих. код відправлення 7900045860643) (Т-1, а.с.32-33).
Також , в матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_1 , адресованої Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне підприємство побуту», про надання балансу і звіту про фінансовий результат. Заява без номера, датована 09.11.2016.( Т-1, а.с.40).
Підтвердженям її надсилання підтверджується копією фіскального чека, з якого слідує, що відправлення було здійснено рекомендованим листом, штрихкод відправлення рекомендованого листа - 7900046956237, рекомендований лист адресований ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (Т-1, а.с.40).
Частиною 1 ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.
З врахуванням описаного вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що надані позивачем докази (нотаріально посвідчена заява від 09.11.2016 про вихід з товариства, докази надіслання цієї заяви відповідачу та вручення заяви відповідачу) є такими, що підтверджують волевиявлення позивача на вихід з товариства та отримання ним вартості частини майна пропорційної її частці у статутному капіталі товариства, у зв'язку з її виходом з учасників товариства, та такими, що підтверджують дотримання позивачем вимог чинного законодавства стосовно подання (надіслання) цієї заяви 28.11.2016 відповідачу і отримання її останнім 30.11.2016.
Як вбачається з матеріалів та обставин справи, у строки, встановлені ст.54 Закону України «Про господарські товариства» відповідач не виконав та позивачу, у зв'язку з його виходом з товариства, належної йому вартості частки в майні товариства в строк до 12 місяців з дня виходу, не виплатив, що відповідно стало підставою для звернення до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення в примусовому порядку належних позивачці до виплати коштів.
При цьому, судом першої інстанції вірно відмічено, що матеріалами та обставинами справи не підтверджено, що вихід учасника (позивача) з товариства (відповідача) здійснювався з метою уникнення майнової відповідальності учасника. Стверджувати, що позивач, реалізуючи своє безумовне право на вихід з товариства, вчинив такий на шкоду кредиторам (якими не є інші учасники товариства чи саме товариства) чи використав таке право на зло, немає підстав і як мінімум передчасно, адже жодних рішень за наслідками виходу відповідача товариство не ухвалено. Більше того, право учасника, який виходить з товариства, на отримання вартості частини майна, пропорційної його частці, передбачене як законодавчими актами, так і статутом товариства, тому не може розцінюватись як вихід учасника на зло товариству.
Відповідно до п.п.4.2.4 п.4.2 статуту учасники товариства мають право вийти з товариства, отримавши при цьому вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.
Частинами 1 та 2 ст.148 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на дату виходу) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Згідно з ч.3 ст.148 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на дату виходу) спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.
Отже, предметом позову є стягнення вартості частки учасника господарського товариства, в предмет доказування якого входить, в тому числі, визначення вартості частки, яка повинна бути актуальною ринковою вартістю.
У відповідності до положень ч.1 ст. 66 та ст.139 Господарського кодексу України, встановлено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.
Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.
За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (ст.76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.12.2018 було призначено комплексну судову експертизу у справі №914/1693/18, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз; оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_1 ; провадження у справі зупинено до отримання висновку судової експертизи.
Від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок №4242 від 09.12.2020 за результатами проведення судово-економічної експертизи по господарській справі №914/1693/18 після виправлення технічної помилки. За висновком експерта, вартість частини майна ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», належної до виплати ОСОБА_1 , розрахованої пропорційно до частки учасника (23,27%) станом на 30.11.2016 із врахуванням ринкової вартості нерухомого майна даного товариства становить 9 856 799,68 грн. (т.4, а.с.226-237). У зв'язку із наведеним позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог (заява зареєстрована 01.03.2021, за вх. №853/21, в документообігу суду). У заяві позивач просив стягнути на його користь з відповідача кошти в сумі 9 856 799,68 грн., як вартість частини майна товариства, пропорційної частці позивача у статутному капіталі товариства, у зв'язку із виходом позивача з числа учасників товариства.
Згідно висновку оціночно-будівельної експертизи експерта ЛНДІСЕ Перепелиці Б. Ю. №189/190/191/192 від 18.12.2019, що була проведена під час комплексної судової експертизи у даній справі, експертом до основних засобів відповідача віднесено адміністративний корпус площею 663,8 кв. м. по АДРЕСА_4 та по АДРЕСА_5 .
Однак, як вірно відмічено судом першої інстанції, при проведенні експертизи у розпорядженні експертів були усі матеріали судової справи, у тому числі інвентаризаційні справи на кожен з вищевказаних об'єктів нерухомості. З огляду на це, експерти мали можливість і повинні були перевірити чи може вважатись кожен із віднесених ними об'єктів нерухомості до майна товариства, чи можуть вони вважатись активами відповідача, чи належать вони товариству на праві власності, чи володіє та розпоряджається ними відповідач.
Щодо адміністративного корпусу площею 663,8 кв. м. по АДРЕСА_2 , то судом першої інстанції встановлено із витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, доданого самим позивачем до позовної заяви, що відповідачу не належить 663,8 кв. м. вищевказаної нерухомості, оскільки на підставі договорів міни нерухомого майна на цінні папери від 18.10.2006 товариство передало у власність ОСОБА_5 17/100 частини адміністративного корпусу «Б-3», що складаються з нежитлових приміщень позначених у поверховому плані відповідно : №3 - 13,2 кв. м.; №4 - 25 кв.м.; №5 - 8,6 кв.м.; №6 - 51,9 кв.м; № 20- 11,4 кв.м.; №21 - 4 ,6 кв.м., загальною площею 114,7 кв. м. (т.1, а. с. 119-121; т.1, а.с.173- 174, т.-2, а.с.68).
Однак у висновку експертизи при розрахунку ринкової вартості майна товариства, і, як наслідок при розрахунку ринкової вартості частини майна товариства, що пропорційна частці позивачки у статутному капіталі, розрахунок проводився без врахування того, що фактично відповідачу належить лише 83/100 частини цієї нежитлової нерухомості.
Щодо житлових будинків по АДРЕСА_6 та по АДРЕСА_7 то, як вбачається із інформаційної довідки, яку надав суду відповідач (т.1, а. с. 161), житлові будинки по АДРЕСА_8 та по АДРЕСА_5 ніколи не перебували у власності відповідача.
Згідно наявного в матеріалах справи листа Регіонального відділення Фонду держмайна України у Львівській області від 11.10.2005 № 8/11-5560 вбачається, що відповідно до плану приватизації майна цього підприємства (ВАТ «БМУ побуту»), затвердженого наказом регіонального відділення №283 від 16.03.1998 року, до статутного фонду ВАТ «БМУ побуту» не були включені: житловий будинок АДРЕСА_3 ». Дане підтверджується, як відмічено судом першої інстанції, й матеріалами інвентаризаційних справ, які були у розпорядженні судових експертів під час проведення ними комплексної експертизи.
Зважаючи на те, що даний житловий будинок був віднесений до державного житлового фонду, усі квартири у цьому будинку були приватизовані, і фактично відповідно до чинного законодавства України будинок належить на праві спільної власності усім власникам квартир цього житлового будинку, а не товариству. Так, в матеріалах інвентаризаційної справи зберігаються заяви мешканців даного будинку про приватизацію квартир у будинку, які входили у склад державного житлового фонду, що підтверджує те, що житловий будинок АДРЕСА_9 не може вважатись майном відповідача.
З інвентаризаційної справи житлового будинку АДРЕСА_10 вбачається, що СМУ проект «Укрпобутпробудмонтаж» був лише балансоутримувачем цього будинку, і ніколи не був його власником. Квартири у даному житловому будинку також були приватизовані його мешканцями - як квартири державного житлового фонду, що підтверджує факт, що житловий будинок АДРЕСА_10 не може вважатись власністю відповідача.
З інвентаризаційної справи житлового будинку АДРЕСА_5 також вбачається, що відповідач виконував лише функції житлово-експлуатаційної організації, а не власника будинку. Квартири у даному будинку також приватизувались його мешканцями як квартири державного житлового фонду, що виключає приналежність цього будинку на праві власності Відповідачу.
Отже, з врахуванням описаного вище, судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що вищевказані будинки є багатоквартирними будинками, квартири в яких є приватизовані власниками цих квартир, а відповідач у 2016 році лише обслуговував дані будинки виконуючи функції ЖЕО, а тому такі будинки не можуть бути віднесені до складу майна товариства.
Про те, що квартири у вищевказаних трьох житлових будинках станом на листопад 2016 року були приватизовані підтверджується інформаційною довідкою (т.1, а.с.161), яка також була у розпорядженні експертів.
Окрім того, суд першої інстанції правильно виснував, що квартири у даних житлових будинках приватизовувались згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якого приватизацією державного житлового фонду вважається відчуження квартир, житлових приміщень, призначених для проживання сімей та одиноких осіб. При цьому до державного житлового фонду відносився житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій установ. Зважаючи на це, в процесі приватизації Львівського ДКБМП побуту у ВАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», правонаступником якого є Відповідач, житлові будинки по АДРЕСА_3 не передавались у статутний фонд Товариства, що підтверджується відповідною довідкою, наявною у справі. Будинки залишились у державному житловому фонді, у зв'язку з чим мешканці цих будинків приватизували квартири і відповідно до ст. 10 Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду», який діяв на той час, стали співвласниками цих житлових будинків. Щодо того, що право власності на допоміжні приміщення, технічне обладнання та елементи зовнішнього благоустрою житлового будинку виникає з правом власності на квартиру, незалежно від підстав його набуття та не потребує будь-яких додаткових дій для його підтвердження неодноразово роз'яснювалось Конституційним Судом України у 2004 році (рішення від 02.03.2004 року у справі №1-2/2004) та у 2011 році (рішення від 09.11.2011 року справа №1-22/2011).
Доказом належного до виплати розміру коштів може бути лише експертиза, що також відмічено у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №924/27/18.
Отже, як встановлено з матеріалів справи з цією метою відповідач самостійно ініціював проведення експертного дослідження для визначення вартості майна товариства станом на 30.11.2016 року, результати яких викладені у висновку експерта №8 судової оціночно-будівельної експертизи від 16.03.2021 (Т- 5, а.с.34-45) та у висновку експерта №9 від 22.03.2021 року (Т-4, а.с.46-50). Експертами було встановлено, що ринкова вартість майна товариства станом на 30.11.2016 року становить 7 103 600 грн. (т.5, а.с.50), оскільки висновки судової експертизи щодо дійсної ринкової вартості майна товариства та частки ОСОБА_1 є суперечливими.
З описаного вище вбачається, що внаслідок допущених експертами недоліків при розрахунку ринкової вартості майна товариства та включення до складу товариства об'єктів нерухомості та частини об'єкту нерухомості, які ніколи майном товариства не були, вартість частини майна пропорційної частці ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства у розмірі 23,27% експертами була визначена у розмірі 9 856 799,68 грн., в той час як, згідно висновку експертизи №9 від 22.03.2021 року (проведеної на замовлення відповідача) станом на грудень 2016 року уся вартість майна товариства становила 7103600,00 грн.
Отже, з врахуванням наведеного, ухвалою господарського суду Львівської області від 21.07.2021 за клопотанням відповідача призначено повторну комплексу судову експертизу в даній справі, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, однак така не проведена через неоплату проведення такої.
Відтак, з аналізу матеріалів справи, суд апеляційної інстанції відмічає, що судом першої інстанції вірно вказано, що наявним є дослідження доказів, які наявні в матеріалах справи в їх сукупності, що буде достатнім і допустимим для встановлення дійсної (ринкової) вартості частини майна ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», належної учаснику у зв'язку із виходом товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі 23,27% станом на листопад 2016 року.
В матеріалах справи наявні висновок №8 судової оціночно-будівельної експертизи від 16.0з.2021 та №9 судово-економічної експертизи від 22.03.2021, в яких судові експерти визначили, що при визначенні вартості активів товариства безпідставно внесена вартість 100% частин адміністративного корпусу по АДРЕСА_2 , в той час як товариству належить 83/100 його частини, як і безпідставно включено у вартість майна товариства житлові будинки по АДРЕСА_3 , в той час як ці будинки ніколи не перебували у власності товариства.
Судом першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок допущених експертами недоліків при розрахунку ринкової вартості майна товариства до складу майна товариства було включено об'єкти нерухомості та частини об'єктів нерухомості, які ніколи майном товариства не були, у зв'язку з чим вартість частки 23,27% у статутному капіталі товариства експертами визначена у розмірі 9 856 799,68 грн., в той час як, згідно висновку експерта №9 від 22.03.2021 станом на грудень 2016 року уся вартість майна товариства становила 7 103 300,00 грн.
Дійсна (ринкова) вартість частини майна ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» належна учаснику у зв'язку із виходом зі складу товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі 23,27% станом на 30 листопада 2016 року, з врахуванням висновку будівельно-технічної експертизи №8 щодо ринкової вартості частини адмінкорпусу - складає 1653,01 тис грн.
Згідно вимог ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , вважається доведеною, якщо докази , надані на підтвердження такої обставини , є більш вірогідними , ніж докази , надані на її спростування (ч.1 ст. 79 ГПК України).
Згідно вимог ст. 104 ГПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами встановленими статтею 86 цього кодексу.
Отже, з врахуванням наведеного, місцевим господарським судом правомірно відхилено висновок судової експертизи №4242 від 09.12.2020, з підстав того, що такий є недопустимим доказом, оскільки такий містить суперечності з матеріалами справи, які були надані судовим експертам для проведення судової експертизи за ухвалою суду і при цьому правомірно взято до уваги висновки судових експертів №8 судової оціночно-будівельної експертизи від 16.0з.2021 та №9 судово-економічної експертизи від 22.03.2021 надані відповідачем, щодо дійсної (ринкової) вартості частини майна відповідача.
Скаржником в апеляційній скарзі відмічено, що судом першої інстанції недотримано висновків, що наведені в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №910/17473/16 (п.37…. відповідне право на одержання вартості частини майна при виході з господарського товариства виникає в учасника товариства лише після внесення ним частки у визначеному розмірі до статутного капіталу товариства. У разі, якщо учасник не повністю вніс (не повністю оплати) свій вклад до статутного капіталу товариства, йому виплачується дійсна вартість частки пропорційно внесеній (оплаченій) частині вкладу»). При цьому також скаржник просить в апеляційній скарзі встановити обставини щодо кількості та вартості акцій ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту», що належали ОСОБА_1 ; форму та спосіб внесення вкладу ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту»; розмір внесеного вкладу ОСОБА_1 до статутного капіталу ТзОВ «будівельно-монтажне підприємство побуту».
З аналізу та матеріалів справи підтверджено формування статутного капіталу товариства, та отже і внесення (оплата) учасниками товариства своїх вкладів, оскільки частку у статутному капіталі ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» позивач, як і інші акціонери, отримала в процесі перетворення ПрАТ на ТзОВ, під час якого здійснюється обмін акцій на частку в статутному капіталі товариства. Зокрема, позивач набула частку, як акціонер ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» в обмін на належні їй акції. Порядок і підстави набуття такої частки визначені законодавством та їх реалізація описана в документах реєстраційної справи ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» та створеного нового товариства в результаті його перетворення.
Матеріалами реєстраційної справи ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» (т.3, а.с.51-92), протокол №2 загальних зборів учасників ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» від 10.03.2015 (т.3, а.с.70), статут ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» від 10.03.2015 (т.3, а.с.74), витяг з ЄДР від 14.09.2018 (т.1, а.с.43) та витяг з ЄДР від 01.07.2021 (т.6, а.с.11) доводять факт створення ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» шляхом його перетворення з ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» та факт реєстрації в ЄДР відомостей про те, що позивач була учасником товариства з відповідною часткою в 23,27%.
Доводи відповідача (скаржника) про те, що позивач не внесла своєї частки спростовуються тим, що ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» не створювалось класичним шляхом, а створене в результаті перетворення акціонерного товариства у ТзОВ. Відповідно вбачається, висновок, що всі акціонери акціонерного товариства (які висловили бажання) стали учасниками ТзОВ і статутний капітал товариства сформований шляхом обміну їх акцій на частку в статутному капіталі товариства, а розмір їх частки у відсотках визначений шляхом перерозподілу часток між чотирма учасниками товариства. Дане підтверджується положеннями статуту товариства від 10.03.2015 (зареєстрований 25.03.2015) та рішенням загальних зборів учасників товариства (протокол №2 від 10.03.2015), які наявні в матеріалах справи в складі реєстраційної справи.
Також факт оплати частки позивачкою (шляхом набуття акцій АТ, формування його статутного капіталу та подальша передача такого статутного капіталу до перетвореного ТзОВ і перерозподілу вже оплачених учасниками часток між чотирма учасниками ТзОВ) доводиться передавальним актом від 23.09.2014 (затвердженим загальними зборами акціонерів ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» від 23.09.2014), згідно якого за передавальним актом ПрАТ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» передає ТзОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» наступні активи, майно та зобов'язання : п.6 статутний капітал 114 777 грн. (т.3, а.с.91).
Крім цього, факт формування статутного капіталу товариства в повному обсязі ( а отже і оплата позивачкою частки) доводиться фінансовою звітністю товариства за 2016 та 2017 роки, а саме: фінансові звіти суб'єкта малого підприємництва на 31.12.2014, на 31.12.2016, на 31.12.2017 (Т-2, а.с.41, 61, 66), фінансові звіти суб'єкта малого підприємництва на 31.12.2016 та квитанції про його подання в Держстат України (Т-1, а.с.91, 92), які доводять , що статутний капітал сформований повністю, в рядку 1400 зареєстрований пайовий капітал» зазначено 114,8 тис . грн. та в рядку 1425 «неоплачений капітал» зазначено «-«, що свідчить про формування статутного капіталу (внесення вартості часток) в повному обсязі та свідчить про відсутність заборгованості учасників із сплати вартості частки. Дане доводить, що частка позивача в статутному капіталі повністю сплачена.
Також, скаржник в апеляційній скарзі заперечує право позивачки на отримання вартості частини майна товариства у розмірі 23,27% , але не оспорює рішень загальних зборів учасників товариства та положень статуту товариства, які визначають розмір такої частки, не просить скасувати реєстраційні дії в ЄДР.
У відповідності до ч.1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Отже, з врахуванням наведеного, наявність зареєстрованої в ЄДР редакції статуту товариства та рішень загальних зборів учасників товариства, які визначають частку відповідача в розмірі 23,27% і відсутність рішення суду про визнання їх недійсними та наявність фінансової звітності з вказівкою на відсутність неоплаченого пайового капіталу свідчить про те, що такі документи та відомості вважаються достовірними, які доводять права позивачки на вказану частку.
Статутом ТОВ «Будівельно-монтажне підприємство побуту» передбачено участь ОСОБА_1 з часткою в сумі 26 707,01 грн., що становить 23,27% статутного капіталу. Статут товариства затверджений загальними зборами учасників ТзОВ ««Будівельно-монтажне підприємство побуту», протоколом №2 від 10.03.2015.
Доказів оскарження процедури перерозподілу часток у момент перетворення товариства чи в момент затвердження статуту, як і доказів визнання установчого документа чи рішення загальних зборів товариства незаконними, недійсними, відповідачем не подано. Правомірність рішень, змін по перетворенню та перерозподілу часток у період з 2014 по 2016 роки не є предметом оскарження в цій справі, а виходячи з презумпції законності рішень загальних зборів товариства і враховуючи недопустимість підміни судами компетенції відповідних органів товариства, врахуванню підлягає те, що на час виходу з товариства ОСОБА_1 відповідно до статуту товариства володіла часткою в розмірі 23,27% та згідно фінансової звітності товариства статутний капітал сформований (оплачений) повністю.
З врахуванням наведеного, судом першої інстанції правомірно задоволено позов ОСОБА_1 , виходячи з того, що її частка в статутному капіталі товариства становить 23,27% в така сплачена повністю.
Щодо часткового визнання відповідачем позову в суді першої інстанції то суд апеляційної інстанції вказує, що подаючи таку заяву , відповідач зазначає умови , за яких він частково визнає позов , зокрема визнаючи такий в сумі 1 293 565,56 грн., посилається на те, що позивачу має бути виплачена вартість частки, виходячи з 18,21% а не 23,27%.
Проаналізувавши таку з матеріалами та обставинами справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що таке визнання позову є неможливим, оскільки відповідач, подаючи заяву про часткове визнання позову, одночасно не погоджується з низкою обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги
У заяві про часткове визнання позову відповідач зазначає, що він частково виконав зобов'язання з виплати ОСОБА_1 вартості частини майна пропорційної її частці у статутному капіталі товариства, у зв'язку з її виходом з учасників товариства в загальній сумі 1 098 800 грн. , в обґрунтування чого посилається на платіжні інструкції від 28.04.2023 №86, від 28.04.2023 №865, від 01.05.2023 №868, від 01.05.2023 №870, від 01.05.2023 №865, від 01.05.2023 №869, від 10.05.2023 №879, від 10.05.2023 №880, від 11.05.2023 №869.
У відповідності до вимог ст. 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем було заперечено доводи відповідача про проведення товариством розрахунку з нею на суму 1098800,00 грн. зазначивши, що має місце лише частковий розрахунок товариства з ОСОБА_1 на суму 884534,00 грн. (проплати згідно платіжних інструкцій від 01.05.2023 №868 на суму 321114,50 грн; від 01.05.2023 №869 на суму 321919,50 грн.; від 11.05.2023 №869 на суму 241500,00 грн).
З врахуванням положень п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України та досліджених доказів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про закриття провадження у справі в частині вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 884534,00 грн.
Щодо решти сум коштів згідно платіжних інструкцій від 28.04.2023 №866; від 28.04.2023 №865, від 01.05.2023 №870; від 01.05.2023 №865; від 10.05.2023 №879; від 10.05.2023 №880, то суд зазначає, що ці кошти, як вбачається зі змісту платіжних інструкцій, не були перераховані позивачу, і не є за своїм призначенням коштами, спрямованими на погашення відповідачем заборгованості по виплаті позивачу вартості частини майна, пропорційної розміру частки позивача у статутному капіталі товариства, у зв'язку з виходом ОСОБА_1 із числа учасників товариства, а відтак провадження у справі на суму 214266,00 грн. не підлягало закриттю з мотивів відсутності предмету спору.
З врахуванням наведеного, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача коштів в сумі 768476,00 грн. (1653010,00 грн-884534,00 грн).
При цьому, судом першої інстанції вірно відмічено, що при виплаті частки (або передачі майна) фізичній особі учаснику, при його виході із числа учасників товариства, у такої фізичної особи може виникати інвестиційний прибуток, який підлягає оподаткуванню ПДФО та військовим збором.
Обов'язок задекларувати і сплатити ПДФО та військовий збір від отриманого інвестиційного прибутку покладено на фізичну особу учасника. Податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% та військовий збір за ставкою 1,5% із загальної суми інвестиційного прибутку, відображеного в декларації, учасник має сплатити самостійно у строки визначені законодавством.
Товариство зобов'язане лише відобразити суму інвестиційного прибутку фізичної особи в податковому розрахунку за ф. №1ДФ під ознакою доходу « 112».
З врахуванням наведеного, судом першої інстанції правомірно вказано, що посилання відповідача на неможливість проведення оплати коштів на рахунок позивача без сплати податку на додану вартість та військового збору не може стосуватися предмету даного спору та братись до уваги.
Щодо доводів скаржника про непроведення повторної експертизи, то як вбачається з обставин справи, така згідно ухвали суду від 21.07.201 не проведена з вини відповідача, який не оплатив її вартості, тобто саме відповідач ухилився від проведення такої експертизи.
Рішення суду в частині відмови відповідачу у скасуванні заходів забезпечення позову в частині майна товариства та у відстрочці/розстрочці виконання рішення скаржником в апеляційній скарзі не оскаржується, а відтак з врахуванням вимог 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не дає йому оцінки.
Підсумовуючи все вищевказане, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі №914/1693/18
За приписами частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належ, укладеній між ним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому таке необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 266, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-монтажне підприємство побуту” б/н від 26.07.2023 року (вх. № 01-05/2422/23 від 26.07.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 31.05.2023 року у справі № 914/1693/18 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в господарський суд Львівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя В.М. Гриців
Суддя М.Б. Желік