ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" жовтня 2023 р. Справа №909/247/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий - суддя О.В. Зварич
судді Н.А. Галушко
В.М. Гриців,
секретар судового засідання Р.А. Пишна,
у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" за № 1924 від 14.07.2023 року (вх. № 01-05/2392/23 від 24.07.2023 року)
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2023 року (суддя О.В. Рочняк; повний текст рішення складено 28.06.2023 року)
у справі № 909/247/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" (надалі ТзОВ "Бест Лізинг")
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Розумне Енергетичне Місто" (надалі ТзОВ "Розумне Енергетичне Місто")
про стягнення заборгованості в сумі 570476,98 грн.,
за участю:
від позивача (в режимі відеоконференції): Гуменюк О.О. - адвокат (ордер серії АІ №1456577 від 08.09.2023 року);
від відповідача (в режимі відеоконференції): Шургот О.В. - адвокат (ордер серії АТ №1044478 від 07.08.2023 року),
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву
14.03.2023 року ТзОВ "Бест Лізинг" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "Розумне Енергетичне Місто" про стягнення заборгованості в розмірі 570476,98 грн, з яких: 156868,17 грн - прострочена заборгованість із сплати винагороди (комісії) за лізинговими платежами, 62631,99 грн - проценти річних в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 28194,83 грн - інфляційні втрати, 62631,99 грн - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 23650,00 грн - штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, 236500,00 грн - неустойка за неповернення об'єкта лізингу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежно виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу№210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021, не сплатив лізингових платежів за 8-13 періоди лізингу, в зв'язку з чим виникла заборгованість зі сплати винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, на яку позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, проценти річних на підставі ст.625 ЦК України у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та інфляційні втрати. Також позивач заявив до стягнення з відповідача штраф за порушення обов'язку письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмету лізингу за 1-й та 2-й квартал 2022 року та неустойку за неповернення об'єкта лізингу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 4877/23) не заперечив щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості зі сплати винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу. Не погоджується з вимогою щодо стягнення неустойки за неповернення предмету лізингу. Зазначає, що 03.08.2022 договір розірвано, предмет лізингу повернуто позивачу 09.08.2022 за актом прийому-передачі. Враховуючи, що предмет лізингу повернуто протягом шести днів з моменту одержання повідомлення про дострокове розірвання договору у лізингодавця немає правових підстав для нарахування такої неустойки. В частині стягнення інших штрафних санкцій, інфляційних втрат та процентів річних відповідач, посилаючись на п. 8.1 договору, просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з форс-мажорними обставинами, а у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення цих вимог - зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки їх розмір перевищує суму основного боргу, а стягнення штрафних санкцій становить надмірний тягар для відповідача (з врахуванням клопотання про зменшення штрафних санкцій вх. № 6992/23).
Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2023 року у справі №909/247/23 частково задоволено позов ТзОВ "Бест Лізинг". Стягнуто з ТзОВ "Розумне Енергетичне Місто" на користь ТзОВ "Бест Лізинг" 156868,17 грн простроченої заборгованості зі сплати винагороди (комісії) за лізинговими платежами, 4161,07 грн - 3% річних, 28194,83 грн - інфляційних втрат, 18502,31 грн. пені, 7050,00 грн - штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна та 4118,56 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що згідно з розрахунками позивача, здійсненими відповідно до п. 2.1.7.1, 2.4 загальних умов договору лізингу та графіку сплати лізингових платежів, заборгованість відповідача по сплаті винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет становить 156868,17 грн. Відповідач не заперечує проти прозову в цій частині. Позовні вимоги про стягнення з відповідача винагороди (комісії) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу за 8-13 періоди лізингу в розмірі 156868,17 грн обґрунтовані та належать до задоволення. Здійснивши арифметичний перерахунок заявлених сум інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що такі розрахунки проведені вірно та відповідають умовам чинного законодавства, у зв'язку з чим задоволив позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 28194,83 грн. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (з врахуванням 12 місяців на підставі п. 7.1.1 договору), суд встановив, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 61674,36 грн. Також суд встановив, що позивач на підставі п.7.1.3 загальних умов договору правомірно заявив до стягнення з відповідача штраф за неподання звітності про стан та адресу базування предмета лізингу за 1-й та 2-й квартал 2022 року у розмірі 23650,00 грн (вартість предмета лізингу - 1182500,00 грн х 1% х 2 періоди). При розгляді позовної вимоги про стягнення з відповідача процентів річних на підставі ст.625 ЦК України в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п.2.7 договору) суд встановив таке. Проценти, передбачені пунктом 2.7 договору, які нараховуються в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки, а саме пені, згідно статті 549 ЦК України. Разом з тим в пункті 7.1.1 договору сторони вже передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу. Таким чином, суд констатував, що всупереч статті 61 Конституції України умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання лізингоотримувачем. Однак, з огляду на те, що позивач просив стягнути з відповідача проценти на підставі ст.625 ЦК України, суд здійснив розрахунок процентів річних, виходячи із 3 (трьох) процентів річних, та дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 3% річних в сумі 4161,07 грн. Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки за неповернення об'єкта лізингу у розмірі 236500,00 грн, враховуючи, що відповідач повернув позивачу предмет лізингу за актом прийому-передачі 09.08.2022, тобто протягом 6 (шести) днів з моменту розірвання договору та виникнення у нього обов'язку повернути предмет лізингу, а відповідно у строк, встановлений законом, тому підстави для стягнення з відповідача на підставі п.п.7.1.2 договору неустойки за невчасне повернення об'єкта лізингу за період з 20.07.2022 по 09.08.2022 відсутні. Щодо посилань відповідача на обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), спричинені військовою агресією Російської Федерації проти України 24 лютого 2022 року суд вказав, що в матеріалах справи відсутні докази про виконання відповідачем умов п. 8.2 договору та повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили, які перешкоджають виконанню його договірних зобов'язань. При цьому, в адресованому позивачу листі № 2022/03-10 від 31.03.2022 року відповідач покликався не на виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які є підставою для звільнення його від відповідальності, а на істотну зміну обставин, що може бути підставою для зміни договору. Відповідач не довів наявність прямих причинно-наслідкових зв'язків між військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання ним своїх зобов'язань за договором лізингу стосовно оплати лізингових платежів, не надав передбаченого договором офіційного документу (сертифікату) Торгово-промислової палати України, що засвідчує вказані обставини непереборної сили у взаємозв'язку з можливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором лізингу, а тому суд відхилив його доводи в цій частині. Разом з тим, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї з сторін за рахунок іншої, визнав справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу на 70 відсотків, а саме - до 18502,31 грн пені та 7050,00 грн штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Позивач подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2023 року у справі №909/247/23. Просить скасувати зазначене рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким у повному обсязі задоволити позовні вимоги ТзОВ «Бест Лізинг» про стягнення з ТзОВ «Розумне енергетичне місто» 62631,99 грн процентів річних, 62631,99 грн пені, 23650,00 грн штрафу за неподання відомостей про стан та адресу базування предмета лізингу та 236500,00 грн. неустойки за неповернення об'єкта лізингу. Звертає увагу на те, що при розгляді даної справи суд встановив наявність заборгованості відповідача зі сплати винагороди (комісії) лізинголавця за отриманий в лізинг предмет лізингу в сумі 156868,17 грн. При укладенні договору лізингу сторони погодили сплату процентів річних за прострочення лізингових платежів в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення (п. 2.7 договору). Вважає помилковими твердження суду про подвійне стягнення з відповідача пені, оскільки розмір процентів річних визначений та погоджений сторонами в договорі лізингу. Покликається на те, що відповідач самостійно не вчинив дій щодо повернення предмета лізингу, навпаки, продовжував використовувати його у власній господарській діяльності, не сплачуючи лізингових платежів, не погашаючи існуючої заборгованості перед лізингодавцем. Тобто, відповідач своїми недобросовісними та протиправними діями фактично змусив лізингодавця розірвати договір лізингу. На переконання позивача, зазначені обставини свідчать про хибність висновку суду про те, що предмет лізингу був повернутий відповідачем у строк, встановлений законом, оскільки відповідач не виконував належним чином умови договору лізингу ще з 04.02.2022 року, тобто до початку збройної агресії та предмет лізингу перебував на підконтрольній території.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами скаржника. Зазначає, що незрозумілими є посилання апелянта щодо позовних вимог про стягнення штрафу за неподання відомостей про стан та адресу базування предмета лізингу, оскільки суд прийшов до висновку, що позивач на підставі п.7.1.3 загальних умов договору правомірно нарахував даний такий штраф за 1-й та 2-й квартал 2022 року у розмірі 23650,00 грн (вартість предмета лізингу - 1182500,00 грн х 1% х 2 періоди). Звертає увагу, що скаржник не вказав жодних підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції в частині зменшення штрафних санкцій. Покликається на те, що визначення спірних процентів у вигляді подвійної облікової ставки НБУ суперечить чинному законодавству та судовій практиці. Зауважує, що оскільки у Товариства відсутня вина щодо неповернення предмета лізингу у строк, визначений в повідомленні (тобто до 19.07.2022 року), у зв'язку з отриманням такого повідомлення лише 03.08.2022 року, а на добровільне виконання вимоги законом встановлено 7-ми денний строк, то відповідач не може нести відповідальність на підставі п. 7.1.2 договору. Просить залишити без змін рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2023 року у справі №909/247/23, апеляційну скаргу ТзОВ "Бест Лізинг" - без задоволення.
Розгляд клопотань
У відповіді на відзив (вх. № 01-04/6147/23 від 12.09.2023 року) позивач просить долучити до матеріалів справи копії доказів участі відповідача у публічних закупівлях протягом 2022 року з відкритих даних Clarity Project; договору купівлі-продажу автомобіля № 04/06/2021 від 04.06.2021 року; акта приймання-передачі від 09.06.2021 року, свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_1 .
Колегія суддів, порадившись, прийшла до висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного клопотання з наступних підстав.
Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Отже, при поданні учасником справи, зокрема, позивачем доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи (у даному випадку - позивач) повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Відповідно до частини 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
На думку колегії суддів, доводи позивача про неможливість надати зазначені докази суду першої інстанції у зв'язку із загальновідомим фактом воєнного стану в України та інтенсивними ракетними обстрілами України, в тому числі і по території столиці України - м. Київ - місці реєстрації та ведення основної господарської діяльності ТзОВ «Бест Лізинг», є необґрунтованими, так як провадження у даній справі було відкрито судом першої інстанції 20.03.2023 року, оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято 15.06.2023 року, у зв'язку з чим позивач мав достатньо часу (майже 3 місяці), щоб отримати та подати до суду відповідні докази раніше, тобто під час розгляду справи судом першої інстанції.
З огляду на наведене, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про приєднання доказів на стадії апеляційного провадження у справі.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача просив залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу - без задоволення.
Обставини справи
Як видно із наявних у справі копій документів, 04.06.2021 року між ТзОВ "Бест Лізинг" (лізингодавець) та ТзОВ "Розумне енергетичне місто" (лізингоодрежувач) укладено договір фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А (а.с. 11-22, т.1).
Предмет лізингу - вантажний автомобіль Foton KTС KTFT. Загальна вартість предмету лізингу з ПДВ 20% становить 1182500,00 грн (п. 4 договору).
Згідно з п. 5 договору строк лізингу - 36 місяців. Максимальний термін передачі, з врахуванням положень додатку "Загальні умови" - 30.07.2021. Місце передачі: Полтавська область, Лубенський район, с. Войниха. Мінімальний строк для дострокового придбання (з дати передачі) - 13 місяців. Гранична дата сплати авансованого лізингового платежу - 17.06.2021.
Додатком до договору фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 є загальні умови договору.
Відповідно до п. 1.1 загальних умов договору, лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені в додатку "Специфікація", а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. По закінченню строку лізингу, до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно умов та на підставі цього Договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством). Найменування фінансової операції: фінансовий лізинг.
В пункті 1.2 загальних умов договору передбачено, що строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в додатку "Графік сплати лізингових платежів" до договору та починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не може бути менше одного року.
Остаточна загальна вартість предмета лізингу - вартість предмета лізингу, вказана в акті, або в останньому по даті акті коригування вартості предмета лізингу, направленому лізингодавцем лізингоодержувачу (п. 2.1.5 загальних умов договору).
Згідно з п. 2.1.7 загальних умов договору, число сплати - це число (порядковий номер дня у відповідному календарному місяці) сплати чергових лізингових платежів кожного календарного місяця, яке визначається згідно п. 2.1.7.1 загальних умов договору.
Відповідно до п. 2.1.7.1 загальних умов договору, числом сплати є порядковий номер дня у відповідному календарному місяці дати, яка визначається шляхом додавання двадцяти календарних днів до дати підписання акта. (Наприклад: дата підписання сторонами акта - 25 липня 2017. Черговий лізинговий платіж 1-го періоду лізингу сплачується 14 серпня 2017. Наступні чергові лізингової платежів - кожного 14 числа календарного місяця протягом усього строку лізингу). В разі відсутності такого числа у відповідному календарному місяці (наприклад, якщо числом сплати є 31-ше число, а у календарному місяці 30-ть днів), платіж сплачується у останній робочий день відповідного календарного місяця.
Якщо строк сплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, який передує такому вихідному (святковому та ін.) дню (п. 2.4 загальних умов договору).
Згідно з п. 2.7 загальних умов договору, у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов'язується сплачувати проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, у зв'язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 загальних умов договору лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "Довідка" до договору. В разі настання з предметом лізингу подій, які мають ознаки страхового випадку лізингоодержувач зобов'язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій письмово та засобами електронного зв'язку інформувати про це лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком "Довідка" до договору.
Лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Якщо інше не встановлено у такому повідомленні, місцем виконання договору (зобов'язань по договору) щодо повернення лізингоодержувачем предмета лізингу є місцезнаходження лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні про вилучення предмета лізингу, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) предмета лізингу без будь-яких погоджень або дозволів лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладенням на лізингоодержувача понесених при цьому витрат (п.п. 6.6.1 п. 6.6 загальних умов договору).
У відповідності до п. 7.1 загальних умов договору, лізингоодержувач несе наступну відповідальність за порушення своїх обов'язків:
- за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через двадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися (п.п. 7.1.1 п. 7.1 загальних умов договору)
- якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким предмет лізингу, може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули предмет лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення предмета лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку (штраф) у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (при цьому, сторони домовились, що при нарахуванні суми неустойки лізингодавець застосовує середньоденну лізингову плату за користування предметом лізингу, яка розраховується шляхом складання сум загальних лізингових платежів, зазначених у стовбці "загальний лізинговий платіж в т.ч. ПДВ 20% грн" графік, за строк лізингу, який минув на момент нарахування неустойки, та ділення цієї суми на відповідну кількість днів користування предметом лізингу); або лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення повернення предмета лізингу (п.п. 7.1.2 п. 7.1 загальних умов договору).
Згідно з п. 7.2 загальних умов договору передбачено, що у випадках, передбачених п.6.1.7 загальних умов, або у разі прострочення виконання зобов'язання за п. 2.3 загальних умов договору понад 30 (тридцяти) календарних днів, лізингодавець має право відмовитися від договору (розірвати договір) та нарахувати неустойку (договірну санкцію) у розмірі нарахованого за договором авансованого лізингового платежу. Сума коштів від фактично сплаченого авансованого лізингового платежу підлягає зарахуванню в рахунок погашення неустойки (договірної санкції), нарахованої згідно умов цього пункту загальних умов.
Відповідно до п. 8.1 загальних умов договору, сторони звільняються від відповідальності у разі затримки виконання зобов'язання або невиконання своїх обов'язків за договором, якщо вказані затримки чи невиконання виникли внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). До обставин непереборної сили належать: війна, страйки, пожежі, вибухи, повені та інші стихійні лиха, які безпосередньо впливають на виконання сторонами їх обов'язків за договором.
Сторони зобов'язані письмово, не пізніше 10 діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України (п. 8.2 загальних умов договору).
У відповідності до п. 10.10 загальних умов договору усі повідомлення, вимоги та інша кореспонденція направляються поштою рекомендованим або цінним повідомленням, чи кур'єрською доставкою з повідомленням про вручення. В разі, якщо лізингоодержувач змінить місцезнаходження (для фізичних осіб - адресу реєстрації) та/або фактичну адреси (які вказані у договорі) та не повідомить про такі зміни у порядку, визначеному цим договором, усі повідомлення та інша кореспонденція, направлена лізингодавцем на адреси лізингоодержувача, зазначені у цьому договорі вважаються належним чином направленими лізингодавцем та отриманими лізингоодержувачем. При цьому достатнім доказом направлення сторонами одна одній повідомлень, вимог та іншої кореспонденції є розрахунковий документ (касовий чек) про направлення рекомендованого повідомлення.
Додатком до договору фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 є специфікація, відповідно до якої предметом лізингу є вантажний автомобіль Foton, модель, комплектація: KTC KTFT, об'єм двигуна - 3800 куб.см, 152 к.с, дизель, рік випуску 2021, ціна без ПДВ 985416,67 грн, вартість без ПДВ 985416,67 грн (а.с. 18, т.1 на звороті).
В Додатку до договору фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 "Графік сплати лізингових платежів" визначено періоди лізингу, лізингові платежі, розмір відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, в т.ч. ПДВ 20% у кожен період лізингу, винагороду (комісію) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу, без ПДВ, та загальний лізинговий платіж, в т. ч. ПДВ 20% (а.с. 18, т.1).
На виконання умов договору фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 року ТзОВ "Бест Лізинг" передало предмет лізингу, а саме: новий вантажний спеціалізований самоскид, моделі KTC KTFT42, 2021 року випуску, номер кузова (шасі, рами, заводський) НОМЕР_2 , а ТзОВ "Розумне енергетичне місто" прийняло предмет лізингу у користування (фінансовий лізинг), що підтверджується актом прийому-передачі предмета лізингу в користування від 14.06.2021 (а.с.23, т.1).
Вартість предмета лізингу на момент передачі становить 1182500,00 грн, в т.ч. ПДВ (п. 4 акта прийому-передачі предмета лізингу).
Відповідач порушив свої договірні зобов'язання по сплаті лізингових платежів у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 156868,17 грн, наявність якої відповідач не заперечує.
12.07.2022 року ТзОВ "Бест Лізинг" надіслало ТзОВ "Розумне енергетичне місто" вимогу №2121 від 12.07.2022 року про сплату 35475,00 грн штрафу за неподання звітності за 2, 3, 4 квартали 2021 року відповідно до п. 7.1.3 загальних умов договору (а.с. 24-25, т.1).
В повідомленні №2148 від 13.07.2022 року ТзОВ "Бест Лізинг" повідомило ТзОВ "Розумне енергетичне місто" про розірвання (відмову від) договору фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 року на підставі ч. 2 ст. 7, пп. 3, 4, ч. 2 ст. 10 Закону України №723/97-ВР від 16.12.1997 року “Про фінансовий лізинг”, п. 6.6.1 загальних умов договору та вимагало в строк до 19 липня 2022 року повернути отримане за договором майно - предмет лізингу (а.с. 26, т.1).
З наявної в матеріалах справи копії фіскального чека АТ «Укрпошта» вбачається, що вищевказане повідомлення направлено відповідачу 13.07.2022 рекомендованим поштовим відправленням №0303800910873 (а.с.27, т.1).
Докази про отримання відповідачем повідомлення №2148 від 13.07.2022 в матеріалах справи відсутні.
З пояснень представників сторін суд першої інстанції встановив, що одним рекомендованим поштовим відправленням №0303800910873 позивач надіслав відповідачу повідомлення про розірвання (відмову від) 12 договорів лізингу по різних предметах лізингу.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.11.2022 року у справі №909/610/22 (№107177899 в Єдиному державному реєстрі судових рішень), яке набрало законної сили, встановлено, що рекомендоване поштове відправлення №0303800910873 відповідач отримав 03.08.2022 року (а.с.115-119, т.1).
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з достроковим розірванням договору лізингу, відповідач повернув позивачу предмет лізингу, що підтверджується актом прийому-передачі предмета лізингу від 09.08.2022 року (а.с.168, т.1).
Неналежне виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу№210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 року стало підставою для звернення позивача до суду.
До відзиву на позовну заяву відповідач додав, зокрема:
- копію листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, відповідно до якого ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (а.с. 77, т.1);
- копію листа №2022/03-10 від 31.03.2023, адресованого позивачу, з проханням надати дозвіл на зменшення розміру щомісячних платежів на період військового стану на території України та 30-ти днів після його завершення по договорах фінансового лізингу між ТОВ "Бест Лізинг" та ТОВ "Розумне енергетичне місто" на 60% із врахуванням заборгованості, яка виникла до 24.02.2022 шляхом збільшення терміну дії договорів фінансового лізингу (а.с. 112, т.1).
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
В силу положень частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В силу частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд встановив, що правовідносини сторін у цій справі виникли з договору фінансового лізингу.
Частинами першою, сьомою статті 292 Господарського кодексу України визначено, що Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
За приписами частин другої та третьої статі 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
13.06.2021 набрав чинності Закон України “Про фінансовий лізинг” від 04.02.2021 №1201-ІХ в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого зазначено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після дня набрання чинності цим Законом. Відносини, що виникли на підставі договорів фінансового лізингу, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що 04.06.2021 між сторонами укладено договір фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А, до відносин сторін суд застосовує Закон України “Про фінансовий лізинг” № 723/97-ВР від 16.12.1997 в редакції, яка діяла до набрання чинності новим законом. Також суд застосовує і правові норми щодо лізингу, встановлені Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України у редакції, що діяла станом на 04.06.2021, оскільки зміни до зазначених кодексів щодо лізингу внесено саме Законом від 04.02.2021 № 1201-ІХ, який не застосовується у цьому випадку до відносин сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
В силу положень статті 4 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
Відповідно до частин другої, третьої статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов'язаний:1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; 2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; 3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу; 4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; 5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу. Лізингодавець може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Пунктами 3, 7 частини другої статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний: своєчасно сплачувати лізингові платежі; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
З моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 13 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
Згідно з статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця за приписами частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» є відсутність у ТОВ «Бест Лізинг» обов'язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідачу і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, унормовано, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України, статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В ході розгляду справи суд встановив, що відповідач не виконував належним чином зобов'язань з оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 року, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 156868,17 грн, у зв'язку із чим позивач скористався своїм правом на відмову від договору та просив повернути предмет лізингу відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Вище зазначено, що відповідач не заперечує наявності спірної заборгованості по винагороді (комісії) лізингодавця за отриманий в лізинг предмет лізингу в сумі 156868,17 грн.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача прострочену заборгованість зі сплати винагороди (комісії) за лізинговими платежами в сумі 156868,17 грн.
Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2023 року у справі №909/247/23 в зазначені частині позовних вимог не оскаржується.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини у даному спорі суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими, з огляду на таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені статтею 617 ЦК України: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідач у даній справі не довів належними доказами відсутність можливості здійснювати господарську діяльність в період дії форс-мажорних обставин, на які він покликається, та здійснювати фактичне використання предмета лізингу.
Крім того, відповідач не довів, що на виконання п. 8.2 загальних умов договору повідомив позивача про настання обставин непереборної сили, які перешкоджають виконанню його договірних зобов'язань.
Лист відповідача від 31.03.2022 №2022/03-10 не є таким повідомленням, оскільки містить лише пропозицію про зменшення розміру щомісячних лізингових платежів на 60% шляхом збільшення терміну дії договорів фінансового лізингу.
Враховуючи те, що відповідач порушив свої зобов'язання з оплати лізингових платежів, позивач нарахував 62631,99 грн процентів річних в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 28194,83 грн інфляційних втрат за період з 05.02.2022 року по 03.03.2023 року.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив, що такі є обґрунтованими та арифметично вірними та правомірно задоволив ці позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 28194,83 грн. інфляційних втрат за період з 05.02.2022 року по 03.03.2023 року.
При розгляді позовної вимоги про стягнення з відповідача 62631,99 грн процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 05.02.2022 по 03.03.2023 року суд враховує таке.
Відповідно до п. 2.7 загальних умов договору, у разі, якщо лізингоодержувач прострочить сплату лізингових платежів, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України сторони погодили, що лізингодавець має право нарахувати, а лізингоодержувач зобов'язується сплачувати проценти річних, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, протягом всього періоду існування простроченої заборгованості. Сторони домовились, що такі проценти в бухгалтерському обліку відносяться на винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу, у зв'язку із чим розмір винагороди (комісії) лізингодавцю за отриманий в лізинг предмет лізингу збільшується на суму таких сплачених процентів.
При цьому в пункті 7.1.1 договору сторони передбачили нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
З аналізу змісту пункту 2.7 та 7.1.1 договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання лізингоотримувачем, що суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Водночас, суд першої інстанції врахував, що позивач заявив до стягнення з відповідача 62631,99 грн процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України. Тому суд, провівши перерахунок 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, законно й обгрунтовано частково задоволив дану позовну вимогу та стягнув з відповідача 4161,07 грн. 3% річних за період з 05.02.2022 по 03.03.2023 року.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки за неповернення об'єкта лізингу у розмірі 236500,00 грн, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до п. 7.1.2 загальних умов договору, якщо лізингоодержувач та/або інші особи, яким предмет лізингу, може бути надано лізингоодержувачем у тимчасове користування, не повернули предмет лізингу або повернули його невчасно, зокрема у випадках вилучення предмета лізингу у відповідності до даного договору або чинного законодавства України, лізингоодержувач сплачує на вибір лізингодавця: неустойку (штраф) у розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України (при цьому, сторони домовились, що при нарахуванні суми неустойки лізингодавець застосовує середньоденну лізингову плату за користування предметом лізингу, яка розраховується шляхом складання сум загальних лізингових платежів, зазначених у стовбці "загальний лізинговий платіж в т.ч. ПДВ 20% грн" графік, за строк лізингу, який минув на момент нарахування неустойки, та ділення цієї суми на відповідну кількість днів користування предметом лізингу); або лізингоодержувач сплачує лізингодавцю договірну санкцію (неустойку) у розмірі 1 (один) відсоток остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен день прострочення повернення предмета лізингу.
Позивач на підставі п. 7.1.2 загальних умов договору нарахував неустойку у розмірі 1 відсотка остаточної загальної вартості предмета лізингу за кожен день прострочення повернення предмета лізингу, що становить 236500,00 грн.
В силу положень частин 2, 3 статті 7 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Вище встановлено, що відповідач дізнався про відмову позивача від договору фінансового лізингу 03.08.2022, отримавши поштове відправлення №0303800910873 від 13.07.2022, яким позивач надіслав повідомлення №2148 від 13.07.2022 про розірвання (відмову від) договору фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021.
Відтак, відповідач не знав і не міг знати про те, що предмет лізингу необхідно повернути у зазначений у повідомленні №2148 від 13.07.2022 строк до 19.07.2022.
З врахуванням ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" з 03.08.2022 договір фінансового лізингу №210604-1/ФЛ-Ю-А від 04.06.2021 розірвано позивачем, відповідно у відповідача виник обов'язок повернути предмет лізингу лізингодавцю (позивачу).
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач повернув позивачу предмет лізингу за актом прийому-передачі 09.08.2022, тобто протягом шести днів з моменту розірвання договору та виникнення обов'язку повернути предмет лізингу (у строк, встановлений законом), у зв'язку з чим відсутні підстав для стягнення з відповідача на підставі п. 7.1.2 неустойки за невчасне повернення об'єкта лізингу за період з 20.07.2022 по 09.08.2022.
Суд першої інстанції врахував вказані обставини та правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 236500,00 грн.
При розгляді апеляційної скарги в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені за прострочення виконання зобов'язання (несплати комісії) в сумі 62631,99 грн та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна в сумі 23650 грн колегія суддів зазначає таке.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.7.1.1 загальних умов договору за порушення обов'язку з своєчасної сплати платежів, передбачених даним договором та/або чинним законодавством України - сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від простроченої заборгованості за платежами за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад вказану пеню. Сторони домовились, що нарахування такої пені за прострочення сплати платежів, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України, припиняється через двадцять місяців, від дня коли сплата мала відбутися.
Суд першої інстанції перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що розмір пені за прострочення відповідачем виконання зобов'язання (несплати комісії) становить 61674,36 грн. (з врахуванням п. 7.1.1 договору).
У відповідності до п. 5.2.1 загальних умов договору лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком "Довідка" до договору.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів про направлення позивачу відповідних звітів за 1-й та 2-й квартал 2022 року, у зв'язку з чим позивач на підставі п.7.1.3 загальних умов договору правомірно заявив до стягнення з відповідача 23650,00 грн штрафу за неподання такої звітності (вартість предмета лізингу - 1182500,00 грн х 1% х 2 періоди).
При цьому, місцевий господарський суд скористався повноваженнями, наданими ст.233 ГК України та ст. 551 ЦК України, і зменшив розмір пені та штрафу за неподання відомостей про стан та місцезнаходження майна, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, стягнувши відповідно 18502,31 грн. пені та штраф в сумі 7050,00 грн.
Перевіряючи законність і обгрунтованість оскарженого рішення місцевого господарського суду в зазначеній частині, колегія суддів вважає необхідним врахувати таке.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
В силу положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 Цивільного кодексу України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд відзначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свободи договору (п.3 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
У даній справі суд першої інстанції врахував ненадання позивачем доказів про погіршення фінансового стану, ускладнення господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача. При цьому, відповідач, оплативши 1-7 період лізингу з врахуванням авансового внеску близько 30 відсотків загального лізингового платежу, повернув об'єкт лізингу лізингодавцю, у зв'язку з достроковим розірванням договору, тобто сам поніс збитки.
Окрім того, позивач реалізував право на стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, які у значній мірі компенсують позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов спірного договору.
З огляду на викладене, можна дійти висновку про те, що застосування судом першої інстанції у даній справі норм права (зокрема, статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України) є правомірним.
За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення судова колегія констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2023 року у справі №909/247/23.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Лізинг" за №1924 від 14.07.2023 року (вх. № 01-05/2392/23 від 24.07.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2023 року у справі №909/247/23 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя Н.А. Галушко
Суддя В.М. Гриців