печерський районний суд міста києва
Справа № 757/16796/23-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(ЗАОЧНЕ)
14 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
суддя Матійчук Г. О.
секретар судового засідання Чепляка А. С.
справа № 757/16796/23-ц
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: громадянка Російської Федерації ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, -
представник позивача - адвокат Мироненко О. О.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обгрунтування позову зазначено, що 02 липня 2013 року між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , про що 11.03.2016 року складений запис акту про народження № 1303, зареєстрований Управлінням запису актів цивільного стану Адміністрації м. Сургута Ханти-Мансійського автономного округу - Югри, що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим 21.01.2017 року. Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 24.12.2021 року ОСОБА_3 набув громадянство України на підставі частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується Довідкою № 114/2022 про реєстрацію особи громадянином України від 19.01.2022 року.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року по справі № 757/55575/21-ц розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві вчинено актовий запис № 952.
Позивач у позові вказує, що з 31.07.1991 року зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Із жовтня 2021 року, тобто ще до моменту прийняття судом рішення про розірвання шлюбу малолітня дитина - ОСОБА_3 мешкає разом з позивачем за вищевказаною адресою.
В той же час, ОСОБА_2 з 22.10.2021 року виїхала на територію Російської Федерації та на даний час її місце проживання/перебування невідоме.
На даний час місце проживання малолітнього ОСОБА_3 не зареєстровано і у позивача фактично відсутня можливість зареєструвати його місце поживання без згоди відповідача, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.05.2023 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (якщо можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів, встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову, у яких викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення позову, протягом 10 днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження. витребувано у Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію щодо виїзду громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 з території України у період із 01.10.2021 року по 24.04.2023 року, та чи в'їжджала громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 у період із 01.10.2021 року по 24.04.2023 року на територію України (а.с. 31, т. 1).
Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адреси сторін, крім того відповідачу та третій особі направлено копію позовної заяви з додатками (а.с.32-35, т. 1).
06.07.2023 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (а.с.83-85, т .1).
Протокольною ухвалою суду від 06.07.2023 року клопотання позивача про долучення доказів задоволено (а.с. 91-92, т. 1).
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.07.2023 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду (а.с. 94, т. 1).
19.07.2023 року від Печерської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов Висновок про визначення місця проживання дитини, відповідно до якого Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з його батьком - ОСОБА_1 (а.с. 111-112, т. 1).
27.07.2023 року від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби надійшла відповідь щодо виїзду громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 з території України у період із 01.10.2021 року по 24.04.2023 року. Так, у листі зазначено, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 виїхала з території України. На територію України у період із 01.10.2021 року по 24.04.2023 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 не в'їжджала (а. с. 114-115, а.с. 119-120, т. 1).
Представник позивача - адвокат Мироненко О. О. подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність його та позивача, підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення усправі заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, на сайт судової влади неодноразоворозміщувались повідомлення про виклик відповідача у судове засідання, відзив на позов відповідач не подала.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Вирішуючи питання про розгляд справи у відсутність інших учасників справи, суд, виходить із наступного.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).
Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).
Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, третьої особи та їх представників на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення у справі.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, 02 липня 2013 року між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою Російської Федерації ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві (а. с. 23, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , про що 11.03.2016 року, про що складений запис акту про народження № 1303, зареєстрований Управлінням запису актів цивільного стану Адміністрації м. Сургута Ханти-Мансійського автономного округу - Югри, що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданого 21.01.2017 року. Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 24.12.2021 року ОСОБА_3 набув громадянство України на підставі частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України», що підтверджується Довідкою № 114/2022 про реєстрацію особи громадянином України від 19.01.2022 року (а. с. 13-17, т. 1).
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року, справа №757/55575/21-ц, розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 952 (а. с. 11-12, т. 1).
Відповідно до відомостей із Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської РДА ОСОБА_1 з 31.07.1991 року зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18, т. 1).
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі у між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільніє від обов'язків щодо дитини.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Згідно зі ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції по права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною 1 ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.
Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітніх дітей беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дітей для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дітей. Діти, які не досягли 14 років, повинні проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.
Питання про визначення місця проживання дітей має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дітей.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення п. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції, частин 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п'ята статті 19 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини» не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі №754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дітей у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дітей, обумовлених необхідністю забезпечити дітям повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до положень ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Так, як встановлено у судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 постійно проживає з батьком ОСОБА_1 , позивачем в зазначеній квартирі зроблений сучасний ремонт, для дитини облаштований куточок для ігор та місце для навчання та відпочинку.
ОСОБА_1 матеріально забезпечений та має фінансову можливість самостійно повністю забезпечити всі матеріальні потреби дитини. Так, відповідно Довідки № КМ000000001 від 08.02.2023 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Віді-Край Моторз», позивач з 02.12.2021 року по 10.11.2022 року працював на посаді «Фахівець з продажу корпоративним клієнтам» (а. с. 19, т. 1).
Згідно із Висновком від 19.07.2023 року №105/01-1141/В-140 Печерської районної в місті Києві державної адміністрації як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з його батьком ОСОБА_1 (а. с. 111-113, т. 1).
Згідно з інформацією, наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби у Листі вих. № 91-35219/18/23 від 26.07.2023 року, громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 22.10.2021 року виїхала з території України. На територію України у період із 01.10.2021 року по 24.04.2023 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 не в'їжджала (а. с. 119, т. 1).
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити та визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки проживання ОСОБА_3 з батьком, однією родиною, забезпечить найкращі інтереси дитини.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що матір дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 9, 51 Конституції України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 153, 155, 160, 161, 171 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 200, 258-259, 263-265, 280-284, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, вул. Омеляновича-Павленка, буд. 15, м. Київ, 01010, код ЄДРПОУ 37451524.
Повний текст рішення складено 14.09.2023 року.
Суддя Г.О. Матійчук