Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 695/595/23
номер провадження 2/695/603/23
30 жовтня 2023 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Середи Л.В.,
за участі секретаря Оніщенко Н.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернулось до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за договором №010/0440/82/0253257 від 22.01.2014р. у розмірі 41 835,82 гр., витрати на сплату судового збору в сумі 2 684,00 гр. та витрати на правничу допомогу у сумі 9 000,00 гр.
В обґрунтування вимог ТОВ «Вердикт Капітал» зазначив, що між позичальником ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір про надання банківських послуг у сфері страхування «010/0440/82/0253257, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику картковий рахунок з відповідним кредитним лімітом, а позичальник зобов'язувався повернути використану суму в строк до 22.01.2018р. та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 30.0%.
26.06.2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-9, відповідно до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, у тому числі за договором №010/0440/82/0253257 від 22.01.2014р..
Позичальником прострочено грошове зобов'язання по поверненню кредитних коштів, отриманих на підставі договору №010/0440/82/0253257 від 22.01.2014р.. Загальний розмір заборгованості з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних за користування кредитом, що підлягають стягненню станом на 18 січня 2023 року, відповідно до розрахунку заборгованості становить 41 835,823 гр., з яких заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 18 365,23гр.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 437,75 гр.; заборгованість за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) 19 653,30 гр..; витрати від інфляції 1909,33 гр.; 3 % річних 1470,21 гр..
До теперішнього часу відповідач не виконує свої обов'язки щодо погашення боргу та продовжує користуватися отриманими кредитними коштами.
А тому товариство змушене було звернутися до суду із вказаним позовом, крім того просило стягнути із відповідача, окрім вказаної заборгованості, судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 2684 гр. та витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000 гр.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19 квітня 2023 року було відкрито спрощене провадження по справі з викликом сторін.
Відповідачу за адресою місця його реєстрації, яка встановлена на підставі ч. 6 ст. 187 ЦПК України була направлена позовна заява із додатками та ухвала суду про відкриття провадження у справі, встановлено строк на подачу відзиву на позовну заяву чи подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, яка отримана відповідачем, що стверджується відповідним повідомленням про вручення рекомендованого поштового повідомлення.
Положеннями ст. 174 ЦПК України, визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідачем відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи в загальному порядку до суду не надано.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 28.08.2023 р. залучено до участі у цивільній справі правонаступника первісного позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», який відповідно до ст. 55 ЦПК України набув права та обов'язки позивача.
У судове засідання представник позивача ТОВ «Дебт Форс» не з'явився, однак скерував до суду заяву, в якій просив справу розглядати у відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач в минулому судовому засіданні проти задоволення позову заперечував посилаючись на надані до суду пояснення, відповідно до яких відповідач вважав, що строк дії кредитного договору становив 48 місяців та закінчувався 22.01.2018р., а тому подальше нарахування процентів за межами даного періоду є безпідставним, а позивач має право стягнути заборгованість у межах погодженого сторонами строку в сумі 10 993,34 гр.. Заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу з підстав їх недоведеності, крім того вказував, що про зміну кредитодавця належно повідомлений не був. У подальшому відповідач скерував до суду заяву, в якій розгляд справи просив проводити за його відсутності, позовні вимоги визнав частково в межах 10 993,34 грн.
Таким чином підстав для відкладення розгляду справи суд не вбачає та здійснює розгляд справи на підставі доказів, що містяться у ній.
Згідно із статтею 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу чиїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
22 січня 2014 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було укладено договір про надання банківських послуг у сфері страхування №010/0440/82/0253257, за умовами якого банк на підставі заяви клієнта, яка є невід'ємною частиною договору, відкрив на ім'я клієнта поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів та випустив клієнту платіжну картку , тип якої зазначався заявою. Банк на дату укладення договору встановив ОСОБА_1 ліміт кредиту 6800 грн., розмір якого в подальшому може збільшуватися відповідно до ст.. 10 умов даного договору. Умовами вказаного договору також визначено процентну ставку за користування кредитом, яка є фіксованою та становить 30 % річних.
Того ж дня, тобто 22.01.2014р. ОСОБА_1 підписав заяву на отримання кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка», якою передбачено сума ліміту кредитування 6800 терміном 48 місяців, якою також передбачено, що ОСОБА_1 підписуючи цю заяву також виступає страхувальником і застрахованою особою за договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА Життя».
Своїми підписами під вказаними документами, а також довідки про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту та продукту «Кредитна картка Прозора»/ «Кредитна картка Базова» та Правил ведення поточних рахунків фізичних осіб, операції за якими можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів та до яких встановлено ліміт кредитування, та користування платіжними картками АТ «Райффайзен Банк Аваль» позичальник засвідчив, що він отримав та ознайомлений про умови кредитування.
Банк надав позивачу можливість користуватися кредитними коштами в межах кредитного ліміту, що підтверджується випискою по рахунку.
Відповідно до розрахунку заборгованості по картковому кредиту ОСОБА_1 , який складений АТ «Райффайзен Банк» ОСОБА_1 неодноразово здійснювалася зміна кредитного ліміту до 16 500 грн 10.02.2017р.
Суд також бере до уваги, що відповідач не заперечує ні факту укладення кредитного договору та ознайомлення із його умовами, ні факту отримання та користування кредитними коштами.
26.06.2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-9, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до Боржників за Кредитними договорами, у т.ч. за Кредитним договором №010/0440/82/0253257 від 22.01.2014р., що стверджується копією вказаного договору про відступлення прав вимоги та доданого до нього реєстру боржників.
Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача перед ТОВ «Вердикт Капітал» станом на 18.01.2023р., заборгованість відповідача по вказаному кредиту склала 41 835,82гр., яка складається із заборгованості за кредитом (за тілом кредиту) 18 365,23гр.; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 437,75 гр.; заборгованість за нарахованими відсотками згідно з кредитним договором (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) 19 653,30 гр..; витрати від інфляції 1909,33 гр.; 3 % річних 1470,21 гр..
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» скористалося своїм правом згідно ст.ст. 512, 514 ЦК України та відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Фінанс» згідно Договору №09-03/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 09.03.2023 року - право грошової вимоги до Боржника(-ів) у т.ч. за Кредитним договором №010/0440/82/0253257 від 22.01.2014р., при цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Фінанс» набуло статусу Кредитора по відношенню до Боржника(-ів).
30.05.2023 року між Товариством «Кампсіс Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» укладено Договір №30-05/23 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Фінанс» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», а Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за Кредитним договором №010/0440/82/0253257 від 22.01.2014р., при цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» набуло статусу Кредитора по відношенню до Боржника.
На цих підставах судом винесено ухвалу про заміну первісного позивача його правонаступником та залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» в якості позивача по справі.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (Позика) цієї глави ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до п. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч.1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Статтею 625 ЦК України, врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування суми боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржників за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 1410цс18), від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказано, що «нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання».
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідач отримавши кредитні кошти належно свої зобов'язання не виконував та має заборгованість по сплаті кредиту та відсотків за користування ним, а також до нього має бути застосована відповідна міра відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, яка встановлена ст. 625 ЦК України.
При цьому суд вказує, що одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд . Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, що продиктовано ст.ст. 12, 13 ЦПК України.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідач частково визнаючи позов вказував, що про зміну кредитодавця він був не повідомлений, строк дії договору закінчився 22.01.2018р., а тому первісний позивач нараховував відсотки за кредитом поза терміном кредитування.
Отже, доводи відповідача зводяться до того, що він не згоден з розміром боргу, а саме нарахованими відсотками, однак жодними належними доказами відповідач не спростовує умови укладання кредитного договору та підстави його неналежного виконання.
Позивач же наполягає на задоволенні позову повністю, при цьому посилається на розрахунок заборгованості, який складений первісним позивачем.
Дослідивши матеріали справи суд зауважує наступне.
Відповідач погоджується, що умовами кредитного договору встановлено строк його дії, а саме 48 місяців, тобто до 22.01.2018р. Вказана обставина стверджується дослідженими та наведеними вище доказами.
Разом із тим, п. 9.2 та 9.3 ст. 9 Розділу ІІІ договору про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №010/0440/82/0253257 передбачено, що кредит надається шляхом зарахування грошових коштів на картковий рахунок одночасно з ініціюванням клієнтом платіжних операцій з кредитною карткою. Без укладення додаткових угод до договору банк має право продовжити строк користування кредитом на той самий строк, за умови що на останній робочий день строку користування кредитом банк не отримав листа клієнта про відмову від продовження строку користування кредитом. Використання клієнтом за рахунок кредиту будь-якої суми коштів після продовження строку користування кредитом розглядається сторонами як згода клієнта на подовження строку користування кредитом.
Як вбачається судом із розрахунку заборгованості та виписки по рахунку відповідача, останній після 22.01.2018р. користувався кредитною карткою, здійснював безготівкові платежі, чим фактично підтвердив свою згоду на пролонгацію дії кредитного договору на тих самих умовах та на той самий строк.
На таких підставах саме банком строк дії кредитного договору було пролонговано на той самий строк.
Із вказаних розрахунків також вбачається, що відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання, а тому у нього утворилася заборгованість за тілом кредиту станом на 26.06.2019р. у розмірі 16 500 грн - заборгованість за дозволеним овердрафтом (відповідно розміру кредитного ліміту, встановленого 10.02.2017р.) та заборгованість за недозволеним овердрафтом 1865,23 грн, що разом складає 18 365,23 грн.
Крім того, станом на 26.06.2019р. у відповідача наявна заборгованість за відсотками у розмірі 437,75 грн.
Як вбачається із доказів, вказаних вище, 26.06.2019р. право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено до ТОВ «Вердикт Капітал», який в подальшому, на підставі вказаного пролонгованого договору нараховував відсотки по сумі кредиту, а саме виходячи із розміру боргу 18 365,23 грн.
Як вказано вище заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом із умов кредитного договору не встановлено будь-яких обмежень щодо можливості заміни кредитора.
Отже жодних обмежень щодо заміни кредитора умовами договору не встановлено, а не повідомлення боржника про заміну кредитора може мати наслідком настання ризику того, що виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням, що передбачено ст. 516 ЦК України.
Таким чином доводи відповідача щодо розміру боргу не заслуговують на увагу.
Однак, суд не погоджується і з розрахунком позивача в частині нарахування відсотків за користування грошовими коштами.
Як вказано вище, строк кредитного договору становив 48 місяців, та закінчувався 22.01.2018 р. За умови пролонгації строку користування кредитом на той самий строк, строк дії договору був продовжений до 22.01.2022р.
Із розрахунку позивача вбачається, що останній нараховує відсотки з 26.06.2019 по 13.01.2022р. в розмірі 14 083,36 грн та з 14.01.2022р. по 17.01.2023р. в розмірі 5569,94 грн.
Разом із тим підстави нарахування відсотків за період з 22.01.2022р. по 17.01.2023р. позивачем не наведені, крім того нарахування таких відсотків поза межами періоду дії кредитного договору не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки підстав вважати, що кредитний договір знову був пролонгований матеріали справи не містять, а відповідно до умов п. 9.3 кредитного договору право продовжити строк користування кредитом мав банк.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (№ 14-10цс18) Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника зща прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020р. у справі №902/417/18.
Судом встановлено, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір. Відповідач ОСОБА_1 в порушення умов кредитного договору свої зобов'язання не виконав належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість. На підставі договорів відступлення права вимоги право вимоги за кредитним договором остаточно перейшло до ТОВ «Дебт Форс». Станом на 18.01.2023 заборгованість ОСОБА_1 перед первісним позивачем ТОВ «Вердикт Капітал» була нарахована у розмірі 41835,82 гр..
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позичальник належним чином виконував кредитні зобов'язання як щодо первісного кредитора, так і стосовно нового кредитора.
Отже, за відсутності доказів повної сплати заборгованості за кредитним договором ні первісному, ні новому кредитору, заборгованість за тілом кредиту у сумі 18 365,23 гр. та заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги у сумі 437,75 грн, а також заборгованість за відсотками, яка нарахована в період дії кредитного договору до 13.01.2022р., яка належним чином розрахована позивачем, підлягає стягненню з відповідача на користь нового кредитора ТОВ «ДЕБТ ФОРС», оскільки заміна кредитора не звільняє відповідача від обов'язку погашення кредиту, а відтак позов у цій частині підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи положення ст. 625 ЦК України, те, що сторона відповідача не надала альтернативного розрахунку сум нарахованих 3% річних, інфляційних збитків і не оспорювала розрахунок заборгованості в цій частині, підлягають до задоволення також позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції та нарахованих 3% річних у наведених позивачем розмірі.
Отже, суд вважає доведеними позовні вимоги у розмірі 36 265,88 грн, з яких заборгованість за кредитом (тіло кредиту) - 18 365,23 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 437,75 грн; заборгованість за відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги) 14 083,36 грн; нарахована 3% річних 1470,21 грн; втрати від інфляції 1909,23 грн.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За подання позову позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
У відповідності до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, на підставі частини 1 статті 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача ТОВ «Дебт Форс» судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що в даному разі становить 86.7%, а відтак слід стягнути із відповідача на користь позивача 2326,66 гр. судового збору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону судової практики Верховного Суду дає підстави для висновку про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
На підтвердження розміру витрат пов'язаних з оплатою правничої допомоги первісним позивачем ТОВ «Вердикт Капітал» надано копію Договору № 03-01/2023 від 03.01.2023 року про надання правової допомоги, згідно з умовами якого Адвокатське об'єднання «Лігал Ассістанс» бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в об'ємі та на умовах, передбачених цим Договором. Згідно копії заявки на надання юридичної допомоги від 05.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» та Адвокатське об'єднання «Лігал Ассістанс» погодили надання правових послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на суму 9000,00 гр.. Відповідно до платіжного доручення від 17.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» сплатив Адвокатському об'єднанню «Лігал Ассістанс» 56 000,00 гр. за надання правової допомоги згідно Договору № 03-01/2023 від 03.01.2023 року. Згідно з витягом з акта № 2 про надання юридичної допомоги від 09.01.2023 року за договором № 03-01/2023 від 03.01.2023 року витрати на правову допомогу по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 складають 9000,00 гр..
Відповідач у своїх поясненнях заперечував проти задоволення таких вимог, посилаючись на те, що сума витрат на професійну правову допомогу не є співмірною, договір про надання правової допомоги не містить конкретного предмету такої допомоги, а платіжне доручення від 17.01.2023р., на яке посилається позивач не є доказом того, що ці витрати пов'язані з даною цивільною справою.
З такими доводами відповідача суд погоджується частково, зазначаючи, що умовами вказаного договору про надання правової допомоги передбачено, що адвокатське об'єднання на підставі звернення клієнта, яке оформлено у формі заявки на надання юридичної допомоги, приймає на себе зобов'язання з надання юридичної допомоги, зокрема складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру представляє інтереси клієнта в судах загальної юрисдикції, а також в інших органах під час розгляду правових спорів (п. 2,1 пп. 2.2.1, 2.1.3 договору).
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Отже, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
З урахуванням наявності в матеріалах справи встановленої умовами договору заявки на надання юридичної допомоги за договором про надання правової допомоги, витягу з акту про надання юридичної допомоги, в яких чітко вказано вид справи, а саме спору щодо примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а також необов'язковості підтвердження витрат на таку правову допомогу, суд не погоджується з доводами відповідача щодо необхідності відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.
Однак доводи відповідача щодо не співмірності таких витрат складності справи суд вважає слушними, оскільки вказана справа є малозначною, а по вказаній категорії справ існує численна практика Верховного Суду.
Зазначене вказує на те, що представником позивача не витрачався значний час та зусилля для написання позовної заяви, надання письмової поглибленої консультації з посиланням на нормативні акти не підтверджені жодним доказом, а витрата чотирьох годин на складення позовної заяви про стягнення боргу та друк необхідних документів, невідлповідають складеності справи. Розгляд справи здійснювався за відсутності сторін, що не потребувало його безпосередньої участі.
З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та про необхідність покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, в розмірі 1500 грн.
Відтак, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Дебт Форс» витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 1500,00 грн.
Керуючись ст.ст. 3, 11-13,17-18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (02121, м. Київ, Харківське Шосе, будинок 201/203, літера 2 А, офіс 602, КОД ЄДРПОУ 43577608) заборгованість за Кредитним договором № 010/0440/82/0253257 від 22 січня 2014 року в розмірі 36 265 (тридцять шість тисяч двісті шістдесят п'ять) гривень 88 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (02121, м. Київ, Харківське Шосе, будинок 201/203, літера 2 А, офіс 602, КОД ЄДРПОУ 43577608) судові витрати - судовий збір у розмірі 2326,66 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» (02121, м. Київ, Харківське Шосе, будинок 201/203, літера 2 А, офіс 602, КОД ЄДРПОУ 43577608) витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 1500 грн.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Середа Л.В.