П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
-------------------------------------------------------------
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/6675/23
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Державна податкова служба України, про визнання протиправною та скасування постанови від 05.05.2023 №68065781 про закінчення виконавчого провадження,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Державна податкова служба України, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 68065781 від 05.05.2023, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величком Романом Сергійовичем при примусовому виконанні виконавчого листа у справі № 400/3658/20, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 29.11.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що державним виконавцем протиправно винесено спірну постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки факт реального виконання рішення суду відсутній. На думку позивача, державним виконавцем не вжито всіх залежних від нього заходів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а накладення на боржника штрафів є лише заходами притягнення боржника до відповідальності за невиконання рішення суду без поважних причин та як і внесення подання до правоохоронних органів не є достатніми заходами для виконання рішення суду. Позивач наполягав на тому, що за результатами прийняття оскаржуваної постанови рішення суду не лише залишилось не виконанним, а й буде не виконаним в майбутньому, оскільки позивач позбавлений права повторного звернення з цим же виконавчим листом. Тому, оскаржувана постанова прийнята в порушення Закону України «Про виконавче провадження» та порушує права позивача.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неврахування судом першої інстанції того факту, що факт реального виконання рішення суду відсутній.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач, посилається на правомірність оскаржуваного рішення та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Третя ососба своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що Миколаївським окружним адміністративним судом 29.11.2021 на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021, позивачу виданий виконавчий лист у справі № 400/3658/20 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника Березанського відділення Очаківської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області з 31 липня 2020 року.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання рішення суду на підставі вищезазначеного виконавчого листа.
Державним виконавцем 10.01.2022 винесена постанова про відкриття виконавчого № 68065781, в якій зобов'язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів (а.с. 57).
За невиконання рішення суду державним виконавцем 23.03.2023 винесена постанова про накладення штрафу на боржника у розмірі 5 100 грн та зобов'язано боржника виконати рішення суду, про що повідомити державного виконавця (а.с. 59-зворот).
У зв'язку з повторним невиконанням боржником рішення суду державним виконавцем 20.04.2023 винесена постанова про накладення штрафу на боржника у розмірі 10 200 грн (а.с. 60-зворот).
05.05.2023 державним виконавцем до Національної поліції України направлене подання (повідомлення) про кримінальне правопорушення щодо порушення кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Державної фіскальної служби України рішення суду (а.с. 61-62).
05.05.2023 державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 63).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що закінчення виконавчого провадження після направлення повідомлення органам досудового розслідування для притягнення винних осіб до відповідальності є наслідком вжиття всіх можливих заходів щодо виконання рішення суду та встановлення неможливості такого виконання, тобто встановлення того факту, що механізми та інструменти, якими закон наділяє виконавця при виконанні рішень про зобов'язання боржника вчинити певні дії, є вичерпаними.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі статтею 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
У той же час, приписами статті 39 Закону №1404-VIII визначено виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження.
Так, пунктом 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Відповідно до частин другої та третьої статті 39 Закону №1404-VIII постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14-19 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається разом із постановою про закінчення виконавчого провадження до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Згідно частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
У відповідності до частин третьої статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відтак, передумовою для винесення подання та надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення є саме повторне невиконання без поважних причин боржником рішення.
Як наслідок, у разі надсилання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення на підставі частини третьої статті 63 Закону №1404-VIII відкрите виконавче провадження підлягає закінченню з передбачених п. 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 05.05.23 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка прийнята на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, у зв'язку з направленням державним виконавцем до Національної поліції України подання (повідомлення) про кримінальне правопорушення щодо порушення кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами Державної фіскальної служби України рішення суду.
Тобто, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
У свою чергу, нормами Закону №1404-VІІІ чітко визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною третьою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно абзацу першого пункту 9 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5) вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
У свою чергу, за змістом пункту 8 Розділу І Інструкції №512/5 підтвердження певних встановлених фактів або подій здійснюється за допомогою акта, який складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом № 1404-VIII заходи в межах встановлених повноважень.
Зазначена позиція суду відповідає позиції Верховного суду, що викладена при розгляді аналогічних справ (постанови від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17, від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2021 у справі №520/6495/2020, від 08.12.2022 у справі №457/359/21, від 13.12.2022 у справі №340/5200/21).
Однак, наявні у матеріалах справи документи щодо виконавчого провадження №68065781 не містять достатніх доказів на підтвердження обставин перевірки виконання рішення боржником безпосередньо перед тим, як прийняти оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження.
Судом першої інстанції не враховано, матеріали справи також не містять доказів про те, чи мала місце така перевірка виконання рішення боржником, чи направлялись вимоги про надання інформації про хід виконання виконавчого провадження, чи вчинялись державним виконавцем інші дії, спрямовані на виконання рішення суду, окрім накладення штрафу та направлення повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідача з винесення оскаржуваної постанови є протиправними, у зв'язку з чим суд вважає скасувати постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 05.05.23 №68065781 як таку, що винесена передчасно, за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, враховуючи припис ст. 139 КАС України, сплату апелянтом судового збору за подання позову в сумі 1073.60 грн та при поданні апеляційної скарги в сумі 1610,40 (всього 2684 грн.) та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача мають бути стягнуті судові витрати в повному обсязі.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 272, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2023 року у справі № 400/6675/23 - скасувати.
Ухвалити у справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Державна податкова служба України - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 68065781 від 05.05.2023, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величком Романом Сергійовичем при примусовому виконанні виконавчого листа у справі № 400/3658/20, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 29.11.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 31.10.2023
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький