КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2023 року Київ № 320/15766/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1, ДСА України) та Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - відповідач 2, ОАСК), в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нарахування та виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно, із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ;
- стягнути на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду в розмірі 192 563,92 грн. за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання кошів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила про протиправність дій відповідача 2, які полягають у невиплаті їй суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та вважає протиправним здійснення відповідачем у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 нарахування та виплати суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її конституційних прав та гарантій її незалежності, як судді.
Зазначила, що виконуючи функції та обов'язки судді, перебуваючи на посаді судді та отримуючи суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивачка мала законні правомірні очікування отримати задекларовану Державою суддівську винагороду, яка є одним із елементів гарантій незалежності суддів, а відтак позбавлення судді права на отримання суддівської винагороди у раніше встановленому розмірі, керуючись лише подальшими змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», без урахування прав, визначених положеннями статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, уважає протиправним, оскільки позбавлення зазначеного права, на думку позивачки, не має справедливої рівноваги між державними інтересами та необхідністю захистити права судді на мирне володіння своїм майном.
При цьому, позивачка зауважує, що положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX та Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими обмежувався розмір суддівської винагороди, не є підставою для позбавлення її права на отримання такої суддівської винагороди в розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», як елементу забезпечення реального функціонування принципу незалежності суддів, а отже, на її думку, не повинні були застосовуватись відповідачем 2.
Обґрунтовуючи розрахунок суми стягнення, позивачка посилається на довідку щодо розміру фактично нарахованої суддівської винагороди Відділу планово-фінансової діяльності та звітності Окружного адміністративного суду міста Києва за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, згідно з якою заборгованість по виплаті суддівської винагороди складає 192 563, 92 грн.
Відтак, ураховуючи наведене, а також доводи, викладені у позовній заяві, позивачка просить задовольнити позов.
Відповідно до ухвали від 30.05.2023 судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, наголосивши на правомірності виплаті позивачці суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідач 2 проти позову заперечував, надав відзив від 12.06.2023 № 02-04/70/23 на позовну заяву, в якому посилаючись на положення статей 6, 19, 43, 124, 126, 130 Конституції України зазначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Зазначає, що системний аналіз наведених у сукупності норм Конституції України свідчить про те, що ними встановлений обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, у тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція, як зазначає відповідач, збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у пункті 6.1 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої має бути таким, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.
Звертає увагу, що організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який був прийнятий у 2010 році, неодноразово змінювався, викладався у новій редакції та 02.06.2016 викладений в останній редакції, який у тому числі встановлює розмір суддівської винагороди.
Із урахуванням положень статей 48, 135 цього Закону, ОАСК зазначає, що виключно Законом регулюється суддівська винагорода. Разом із тим, як зазначено у вказаному відзиві, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX та «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було обмежено розмір суддівської винагороди до розміру, який не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати.
Як зазначає відповідач 2, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20), зокрема визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами. Встановлено, що вказані положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У свою чергу, відповідач 2 додає, що ОАСК як відповідач по цій справі позбавлений права коментувати та надавати правову оцінку судовим рішенням у будь-який інший спосіб ніж той, що передбачений діючим законодавством та Конституцією України.
Із урахуванням викладеного відповідач 2 звертав увагу на те, що у спірний період ДСА України не виділяла ОАСК кошти для виплати суддівської винагороди у повному обсязі, у зв'язку із чим суд фактично був позбавлений фінансової можливості виплачувати суддям суддівську винагороду у повному обсязі без встановлених обмежень, тобто з незалежних від нього причин.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , Указом Президента України від 06.08.2010 за №802/2010 призначена у межах п'ятирічного строку на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Наказом голови суду від 01.09.2010 №220/к зарахована до штату суду з 01.09.2010.
Указом Президента України від 28.09.2017 № 297/2017 призначена на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, у зв'язку із чим наказом голови суду від 29.09.2017 визнана такою, що з 28.09.2017 призначена на посаду судді цього суду безстроково.
Наказом голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2017 № 183/к судді цього суду ОСОБА_1 з 28.09.2017 встановлена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.
Наказом голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 № 204/к судді цього суду ОСОБА_1 з 20.07.2019 встановлена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу.
Відповідно до наказу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.04.2020 №72/к у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України заробітну плату працівникам апарату суду та суддівську винагороду суддям нараховувати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством).
Згідно з наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 №159/к наказано з 28.08.2020 здійснювати виплату суддівської винагороди та заробітної плати у повному обсязі.
Так, судом встановлено, що за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 позивачці була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Згідно з інформацією, наданою Відділом планово-фінансової діяльності та звітності Окружного адміністративного суду міста Києва, сума недонарахованої суддівської винагороди судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у зв'язку з дією частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» складає 192 563, 92 грн.
Позивачка, уважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати їй суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 не у повному розмірі, звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною дев'ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Відтак, проаналізувавши зазначені норми права, суд доходить висновку, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивачки іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з такого.
Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 із посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд доходить висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди ОАСК мав керуватись виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини першої-четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Ураховуючи те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.
Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду позивачці нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
У результаті чого, ОАСК допущено протиправну дію щодо нарахування та виплату судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Окружного адміністративного суду міста Києва щодо нарахування та виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.
При цьому, позовні вимоги в частині визнання протиправними дії ОАСК щодо нарахування та виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди саме по 28.08.2020 включно, із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, задоволенню не підлягають, оскільки згідно з наказом Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.09.2020 №159/к наказано з 28.08.2020 здійснювати виплату суддівської винагороди та заробітної плати у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивачки недоотриманої суддівську винагороду в розмірі 192 563, 92 грн. за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, суд виходить із такого.
Так, згідно з висновками Конституційного Суду України, що наведені у пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), обмеження виплат, у тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватись пропорційно, зі встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку із цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Тобто, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право позивачки на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв'язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.
З огляду на те, що нарахування та виплата позивачці суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, здійснювалась з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивачки та гарантій незалежності судді, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки є стягнення суддівської винагороди на користь позивачки у розмірі 192 563, 92 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 4901-VI),
Частиною першою статті 3 цього Закону встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок №845).
Відповідно до підпункту 3 пункту 35 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядку № 845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Абзацом 10 пункту 25 Порядку № 845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 148 Закону України № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно із чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Відтак, ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивачки у розмірі 192 563, 92 грн. з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України.
При цьому, учасниками справи вказана сума не спростовується та не заперечується. Своєю чергою у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із частиною другою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.
Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.
Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 1 Конвенції, Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
Щоб уважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (див. mutatismutandis § 135 рішення ЄСПЛ від 27.09.1999 у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (SmithandGrady v. the UK), заяви № 33985/96 і N 33986/96; § 95 рішення ЄСПЛ від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема присудження відшкодування у зв'язку з порушенням.
Суд звертає увагу на те, що у справі «ПайнВеліДевелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., PressosCompaniaNaviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20.11.1995, серія А, № 332, с. 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21.05.2015 №462-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого «права власності», а саме розміру суддівської винагороди, має бути застосована.
Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Оцінюючи наявність у позивачки правомірних (законних) очікувань на отримання суддівської винагороди, визначеної статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, суд зазначає, що позивачка правомірно та законно розраховувала на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, яка є одним із елементів гарантії незалежності суддів, а відтак задоволення цього позову шляхом стягнення суми недоотриманої суддівської винагороди є ефективним засобом юридичного захисту саме за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.
Відносно посилання ОАСК на те, що від ДСА України не було проведено бюджетне фінансування для забезпечення виплати суддівської винагороди у повному розмірі без застосування обмежень, слід зазначити, що право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» є конституційною гарантією забезпечення незалежності суддів. Таке право судді на отримання суддівської винагороди гарантовано на рівні держави шляхом закріплення цих гарантій в Конституції України та не може змінюватись без внесення відповідних змін до Конституції України. На рівні Держави та її установчого акта - Конституції України гарантовано прийняті на себе Державою беззаперечні зобов'язання щодо своєчасної та повної виплати суддівської винагороди саме у розмірах, визначених у спеціальному Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях вже неодноразово констатував на адресу України, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України», реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних актах національного законодавства, яким у цьому випадку є Закон України «Про судоустрій і статус суддів», не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Ураховуючи наведене, суд не може прийняти вказані аргументи як такі, що мають правове підґрунтя та виправдовують невиплату позивачці суддівської винагороди у повному обсязі, без обмежень, ініційованих Урядом.
Відтак, за результатами розгляду справи, суд доходить висновку про часткове задоволення позову, оскільки відповідачі не довели правомірності своїх дій відносно позивачки, що полягає у виплаті суддівської винагороди в обмеженому розмірі.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо невиплати позивачці суддівської винагороди у повному розмірі, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у зазначеній частині позовних вимог.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за звернення до суду із цим адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись указаними вимогами, суд уважає, що рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь позивачки виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва (код ЄДРПОУ: 34414689; місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 81-А) щодо нарахування та виплати судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, із застосуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.
Стягнути на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду в розмірі 192 563, 92 грн. (сто дев'яносто дві тисячі п'ятсот шістдесят три гривні 92 копійки) за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання кошів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення на користь судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.