ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" жовтня 2023 р. справа № 300/5440/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сторожук Андрій Леонідович, до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання розглянути по суті і надати письмову відповідь на рапорт від 07.06.2023 про звільнення зі служби, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Сторожук Андрій Леонідович (надалі по тексту також - представник позивача), звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання розглянути по суті і надати письмову відповідь на рапорт від 07.06.2023 про звільнення зі служби.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за призовом по мобілізації Івано-Франківським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Військової частини НОМЕР_1 , де перебуває на військовій службі в званні солдата з 18.05.2023 по теперішній час. До моменту призову на військову службу по мобілізації позивач здійснював постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 1943 року народження, з яким зареєстрований та проживає разом за адресою: АДРЕСА_1 . Крім позивача і батька, інші особи за вищевказаною адресою не зареєстровані та не проживають. Батько позивача, у зв'язку із похилим віком (80 років) та наявністю складного захворювання (хвороба Паркінсона) потребує постійного стороннього догляду і допомоги, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії №82/10 від 24.05.2023, складеного Комунальним некомерційним медичним підприємством "Рогатинська центральна районна лікарня" (надалі по тексту також КНМП "Рогатинська центральна районна лікарня"). У зв'язку із вказаними обставинами, ОСОБА_1 , 07.06.2023 подав рапорт на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 , з належним чином завіреними документами, в якому просив звільнити його з військової служби згідно з абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком. Втім, відповідач не повідомив і не надав будь-якої відповіді (рішення) по розгляду даного рапорту. Також, відповідач не надав жодної відповіді на адвокатські запити від 09.06.2023, 05.07.2023, 21.07.2023 щодо надання інформації з приводу розгляду рапорту позивача.
За доводами ОСОБА_1 спеціальним законом не встановлено строків розгляду питання саме "військового рапорту", а тому, на думку позивача, таке питання має регулюватись Законом України "Про звернення громадян", згідно частини 1 статті 20 якого звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. В той же час, відповідачем всупереч вказаним строкам так і не надано будь-якої відповіді на рапорт позивача.
Попри вказане, як стверджує позивач, наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту. Разом з тим, жодних дій командиром Військової частини НОМЕР_1 щодо поданого позивачем рапорту про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами, вчинено не було.
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 вважає протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту від 07.06.2023 про звільнення з військової служби згідно з абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм хворим батьком. Просив позов задовольнити повністю, зобов'язавши командира військової частини розглянути по суті та надати письмову відповідь на рапорт щодо звільнення з військової служби від 07.06.2023.
Ухвалою суду від 16.08.2023, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сторожук Андрій Леонідович, про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 та іншим особам направляти ОСОБА_1 за межі с. Мала Любаша, Рівненського району, Рівненської області (в тому числі в зону бойових дій), а у разі його відправлення повернути до с. Мала Любаша, Рівненського району, Рівненської області та забезпечити його перебування с. Мала Любаша, Рівненського району, Рівненської області до набрання законної сили судовим рішенням у справі №300/5440/23 (а.с.31-32).
18.08.2023 Івано-Франківським окружним адміністративним судом постановлено ухвалу про відкриття провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.35).
Представник Військової частини НОМЕР_1 направив на поштову адресу клопотання про закриття провадження в адміністративній справі від 07.09.2023 за №4114, із відповідними доказами, реєстрацію який в канцелярії суду здійснено 11.09.2023 (а.с.43-44, 45-57). Представник відповідача просив закрити провадження у даній справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки відсутній предмет спору станом на час відкриття провадження у справі №300/5440/23.
В свою чергу, представник позивача, направив 19.09.2023 через систему "Електронний суд" заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у даній справі, зазначаючи, що саме командир Військової частини НОМЕР_1 мав видати наказ про звільнення ОСОБА_1 . Однак таких дій не було вичинено відповідачем, що свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах (а.с.59-60).
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позов. За правилами частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши адміністративний позов, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 згідно із Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію", призваний на військову службу за призовом по мобілізації Івано-Франківським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області до Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.05.2023 за №138, солдата ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 4 навчального батальйону, який прибув із Івано-Франківського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Івано-Франківської області, з 18.05.2023 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, і вважати таким, що з 18.05.2023 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків (а.с.45).
09.06.2023 ОСОБА_1 підготовив рапорт на ім'я тимчасово виконуючого обов'язки командира 4 навчальної роти лейтенанта ОСОБА_4 , в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком - ОСОБА_2 (а.с.50).
До рапорту від 09.06.2023 позивач долучив копії: паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 від 18.06.1998; паспорта громадянина України ОСОБА_2 (батька) серії НОМЕР_3 від 29.04.2000; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; свідоцтва про народження громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 17.01.1981; Висновку районного ЛКК №82/10 від 24.05.2023; акт обстеження матеріально-побутових умов і сімейних обставин №21 від 26.05.2023; Витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №576 від 08.05.2023 (а.с.51-56).
Рапорт позивача від 09.06.2023 прийнято до опрацювання, про що свідчить проставлена на рапорті резолюція відповідної посадової особи (а.с.50).
Як свідчать матеріали справи, рапорт ОСОБА_1 від 09.06.2023 скеровано командиру 4 навчального батальйону Військової частини НОМЕР_1 , після чого останнім - командиру Військової частини НОМЕР_1 (зворотній бік а.с.50).
В свою чергу командиром Військової частини НОМЕР_1 проведено 20.06.2023 із ОСОБА_1 бесіду, про що зафіксовано в аркуші бесіди від 20.06.2023, наявної в матеріалах справи (а.с.49).
Після цього, командиром Військової частини НОМЕР_1 складено подання відносно позивача про звільнення останнього з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за сімейними обставинами, і як стверджує відповідач направлено службові матеріали до вищого штабу (а.с.44).
Доказів направлення рапорту позивача від 09.06.2023 із усіма іншими службовими матеріалами до вищого штабу, матеріали справи не містять. Відповідач в ході розгляду справи таких доказів суду не надав.
Будь-якої інформації про результат розгляду такого рапорту від 09.06.2023 ОСОБА_1 не отримав.
При цьому, позивачем долучено до матеріалів адміністративного позову інший рапорт від 07.06.2023 на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , за змістом якого ОСОБА_1 також просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком - ОСОБА_2 (а.с.17).
Доказів доведення позивачем до відома командира Військової частини НОМЕР_1 рапорту від 07.06.2019, матеріали справи не містять.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.08.2023 за №231 солдата ОСОБА_1 слід вважати таким, що вибув для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_5 , відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 16.08.2023 за №300/ПУ/2418/П/дск та командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 17.08.2023 за №501/547/дск. ОСОБА_1 18.08.2023 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення (а.с.46).
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту Зім'яковича І.О. від 07.06.2023, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просить зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті та надати письмову відповідь на рапорт від 07.06.2023 про звільнення зі служби.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 за №3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час загальної мобілізації Івано-Франківським міським територіальним центром комплектування та соціальної підтримки і проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 18.05.2023 по 18.08.2023. Так, згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2023 за №138, солдата ОСОБА_1 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 4 навчального батальйону, а відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2023 за №231 позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знятий з усіх видів забезпечення.
Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону №2232-XII.
Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
ОСОБА_1 скерував на ім'я тимчасово виконуючого обов'язки командира 4 навчальної роти лейтенанта І.Лопацького рапорт від 09.06.2023, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком - ОСОБА_2 . Такий рапорт прийнято відповідачем до опрацювання, втім жодної інформації щодо розгляду такого рапорту чи прийнятого рішення за результатом його розгляду, відповідачем не надано.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 за №548-XIV (надалі по тексту - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України).
Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо)
Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 за №124 (надалі по тексту також - Інструкція №124), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
В силу вимог пункту 234 Положення № 1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
За змістом абзацу 4 пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Як визначено пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Таким чином, Положенням №1153/2008 передбачено уточнення даних про проходження особою військової служби перед її звільненням, можливість з'ясування у військовослужбовця перед його звільненням з військової служби відповідних даних, зокрема інформації про бажання продовжувати військову службу, а також районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як свідчать матеріали справи командир військової частини провів бесіду із позивачем, за наслідком якої підтверджено бажання позивача щодо звільнення з військової служби за сімейними обставинами (необхідність постійного догляду за батьком), відсутність бажання позивача проходити військову службу в резерві, а також направлення позивача після звільнення з військової служби на облік в Івано-Франківський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (а.с.49).
Командиром військової частини складено подання на звільнення позивача з військової служби, після чого відсутні будь які відомості щодо результатів виконання рапорту ОСОБА_2 від 09.06.2022.
В контексті доводів відповідача щодо належного розгляду рапорту позивача від 09.06.2023, шляхом направлення службових матеріалів до вищого штабу, суд відзначає наступне.
Насамперед, суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять жодних доказів направлення рапорту позивача від 09.06.2023 із усіма іншими службовими матеріалами до вищого штабу, зокрема, відповідного командира бригад (полку) та/або посадової особами, яка відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них, а тому такі твердження відповідача є не обґрунтованими та не підтвердженими.
Попри вказане, у спірному випадку, слід звернутися до вимог пункту 3.1 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, за змістом якого документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах - це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення.
Згідно підпунктів 3.11.1. і 3.11.4. пункту 3.11. Інструкції №124 контроль за виконанням документів здійснюється з метою забезпечення своєчасного та належного їх виконання та підвищення персональної відповідальності кожної посадової особи за доручену справу.
Строк виконання документа може встановлюватися в нормативно-правовому акті, розпорядчому документі або резолюції командування (керівництва). Строки виконання документів визначаються в календарних днях, починаючи з дати його реєстрації (підпису командування (керівництва).
Якщо останній день строку виконання документа припадає на неробочий день, то останнім днем строку виконання документа вважається перший день після неробочого дня.
Як передбачено підпунктом 3.11.5. пункту 3.11. Інструкції №124 строки можуть бути типовими або індивідуальними. Типові строки виконання документів установлюються законодавством. Строки виконання основних документів наведено в додатку 44 до цієї Інструкції. Індивідуальні строки встановлюються командуванням (керівництвом) військової частини (установи). Кінцевий строк виконання, як правило, зазначається в тексті документа або резолюції.
Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (підпункт 3.11.6. пункту 3.11. Інструкції №124).
У додатку 44 до цієї Інструкції відсутній строк виконання (розгляду) рапорту військовослужбовця на звільнення з військової служби.
Отже, чинним законодавством не передбачено чіткого строку, протягом якого командир зобов'язаний виконати саме рапорт на звільнення та звільнити військовослужбовця, або скерувати такий рапорт до посадових осіб, які мають право на їх звільнення з військової служби, за переліком посад визначених в підпункті 2 пункту 225 Положення №1153/2008.
При цьому коментована Інструкція №124 містить положення, яке встановлює загальний 30-ти денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30-ти денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Отже, за загальним правилом рапорт на звільнення має бути виконаний уповноваженою особою протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині.
В той же час, на переконання суду, виконаним вважається рапорт той, по якому уповноваженою особою прийнято рішення у встановленому порядку за відповідною формою та це рішення, а у випадку його відсутності чи не прийняття - інформація, оформлена щонайменше письмовою відповіддю, доведена до військовослужбовця належним чином.
За загальними правилами, в тому числі із дотриманням принципу субординації і підпорядкування в Збройних Силах України, особа яка подала рапорт, у випадку не прийняття по ньому з тих чи інших причин встановленого рішення, очікує та має право на відповідь на такий рапорт, який повинен містити інформацію щодо причин невиконання рапорту, мотиви і підстави його не задоволення (неможливості задоволення) з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Якщо протягом 30-ти денного строку відповідь з рішенням по поданому рапорту відсутня, то на думку суду, такий рапорт слід вважати таким, що не виконаний уповноваженою особою у встановленому законом порядку.
Так, накази по особовому складу видаються, серед іншого, з питань щодо звільнення військовослужбовців з військової служби відповідно до номенклатури посад для призначення (підпункт 2.3.2. пункту 2.3. Інструкції №124).
Згідно підпункту 2.8.19. пункту 2.8. і підпункту 2.9.1.3. пункту 2.9. Інструкції №124 посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях, посадових інструкціях, наказі про розподіл обов'язків між командиром (керівником), заступниками командира (керівника) тощо, а саме: накази і директиви - командири (начальники), яким статутами Збройних Сил України та положеннями про органи військового управління надається право видавати накази і директиви.
Накази (директиви, розпорядження) розробляються за рішенням командира (керівника) військової частини (установи) для вирішення необхідних питань, усунення можливих невідповідностей у чинних наказах, уникнення великої кількості наказів з одного й того самого питання або в ініціативному порядку з відповідним обґрунтуванням.
Подання розробником пропозицій щодо підготовки наказів або внесення змін до існуючих наказів має починатися з ретельного вивчення суті питання, яке підлягає вирішенню, законодавчих та інших нормативно-правових актів, усього переліку чинних наказів, які регулюють це питання, міжнародних зобов'язань України, інших додаткових матеріалів (звітів, пропозицій, узагальнень, доповідей, актів тощо).
Під час розроблення проекту наказу (директиви) головні виконавці (виконавці) аналізують стан справ у відповідній сфері правового регулювання, причини, які зумовлюють необхідність підготовки проекту наказу, визначають предмет правового регулювання, механізм вирішення питання, що потребує врегулювання, передбачають правила і процедури, які, зокрема, унеможливлювали б вчинення корупційних правопорушень. Крім того, розробник (головний виконавець) визначає потребу в матеріальних, фінансових та інших ресурсах, необхідних для виконання передбачених у наказі заходів.
У випадку, що розглядається судом ОСОБА_1 : 1) є військовослужбовцем, проходить військову службу у воєнний час за призовом під час мобілізації; 2) щодо нього наявні сімейні обставини, передбачені законом: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком; 3) позивач подав рапорт про звільнення з військової служби, до якого долучив документи, що підтверджують підстави звільнення.
В розгляді справи встановлено, що позивач відповідає вичерпному перелік умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття відповідного рішення за його рапортом.
Відповідач, в свою чергу, отримавши від позивача рапорт від 09.06.2023 про звільнення з військової служби, тільки провів з останнім бесіду та оформив подання на звільнення позивача. Вчинення відповідачем будь яких інших дій щодо виконання рапорту позивача від 09.06.2923, наслідків розгляду такого рапорту, прийняття/неприйняття відповідного рішення відносно позивача, матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу відповідача на те, що проведення командиром військової частини бесіди з позивачем та оформлення відносно ОСОБА_1 подання на звільнення з військової служби, виходячи із приписів Положення №1153/2008 та Інструкції №124, не є виконанням рапорту позивача по суті.
Відповідач не довів перед судом та не надав належних і допустимих доказів, наявність яких свідчила б про існування об'єктивних причин чи перешкод розглянути рапорт позивача від 09.06.2023 в термін з 09.06.2023 по 18.08.2023, а також виконати його в порядку і строки, визначені підпунктом 2.3.2. пункту 2.3., підпунктом 3.11.6. пункту 3.11. Інструкції №124 та підпунктом 2 пункту 225, пункту 233 Положення №1153/2008.
Не може бути виправданням бездіяльність відповідача тим, що 18.08.2023 позивача виключено із особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Вказана обставина, в стому числі станом на 31.10.2023, не змінює обов'язок як командування Військової частини НОМЕР_1 так і відповідальної посадової особи, визначеної підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, розглянути рапорт позивача по суті, виконавши такий службовий документ із прийняттям відповідного розпорядчо-управлінського рішення у відношенні до військовослужбовця, який порушив питання про своє звільнення.
Встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб'єкта владних повноважень, вказують на протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту позивача від 09.06.2023 про звільнення його з військової служби згідно з абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В частині рапорта ОСОБА_1 від 07.06.2923, про який згадує позивач в адміністративному позові, та згідно прохальної частини просить зобов'язати відповідача розглянути такий рапорт, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів скерування, реєстрацію (доведення) його до відповідної посадової особи для розгляду.
Навпаки, виходячи із матеріалів справи, саме рапорт ОСОБА_1 від 09.06.2023 про звільнення з військової служби доведений до відома відповідача та перебуває на розгляді у останнього.
А тому у суду відсутні підстави вважати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача від 07.06.2023 про звільнення його з військової служби, відповідно в цій частині адміністративний позов не підлягає до задоволення.
Пропри вказане, необхідно відмітити, що Положення №1153/2008 та Інструкції №124 не визначає випадки і не врегульовує правовідносини з приводу способу та порядку оформлення результатів розгляду рапортів з питань звільнення з військової служби у випадках відсутності підстав для звільнення чи випадки, коли розгляд (виконання) рапорту із вказаного питання здійснюється строком понад 30 днів.
Відтак, на переконання суду, за відсутності спеціального правового регулювання відповідними нормативно-правовими актами, прийнятих Міністерством оборони України, слід користуватися загальними нормами права, які регулюють аналогічні або подібні правовідносини.
Так, в силу вимог частини 6 статті 7 КАС України в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Статтею 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 за №393/96-ВР (надалі по тексту також - Закон №393/96-ВР) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
За змістом частини 1 статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Приписами статті 20 Закону №393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Враховуючи вищенаведені норми Закону №393/96-ВР, підпункту 2.3.2. пункту 2.3., підпункту 3.11.6. пункту 3.11. Інструкції №124 та підпункту 2 пункту 225, пункту 233 Положення №1153/2008, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.06.2023 про звільнення з військової служби, в межах наданих повноважень, та надати відповідь щодо результатів розгляду, у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".
Відповідно до вимог частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах від порушень з боку відповідача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути і надати письмову відповідь на рапорт від 09.06.2023 про звільнення з військової служби, на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З огляду на вищевказані висновки суду та з урахуванням відсутності на момент розгляду справи жодних доказів щодо розгляду (виконання) рапорту позивача від 09.06.2023 про звільнення з військової служби, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, виправлені оскаржувані позивачем порушення. А тому клопотання відповідача від 07.09.2023 про закриття провадження у даній адміністративній справі є очевидно безпідставним та не обґрунтованим.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні .
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 1 073,60 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція №13260924 від 14.08.2023 (а.с.1).
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 858,88 гривень, що пропорційно становить 80 відсотків задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
Сторонами не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.06.2023 про звільнення з військової служби згідно з абзацом 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути, в межах наданих повноважень, рапорт ОСОБА_1 від 09.06.2023 про звільнення з військової служби в порядку, визначеного підпунктом 2 пункту 225, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, підпунктом 2.3.2. пункту 2.3. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 за №124, та надати ОСОБА_1 письмову відповідь щодо результатів розгляду рапорту від 09.06.2023, у порядку та строки, передбачені Законом України "Про звернення громадян".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ), сплачений судовий збір в розмірі 858,88 гривень (вісімсот п'ятдесят вісім гривень вісімдесят вісім копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ), АДРЕСА_2 ;
представник позивача - Сторожук Андрій Леонідович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №001103 від 06.10.2016, ордер на надання правничої (правової) допомоги №1048379 серія АТ від 18.09.2023), вул. Володимира Великого, 10-А, м. Івано-Франківськ, 76018;
відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи 08404866), с. Мала Любаша, Рівненський район, Рівненська область, 35009.
Суддя Чуприна О.В.