УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 606/719/21
провадження № 51-1261ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2022 року та ухвалу
Тернопільського апеляційного суду від 20 липня 2023 року у кримінальному провадженні
№ 12021216080000028 від 01 березня 2021 року щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , раніше несудимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 липня
2022 року ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить
850 грн.
Згідно з вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 25 лютого 2021 року приблизно о 10:00 (більш точний час не встановлено), перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , умисно без законних на те підстав, не маючи дозволу володільця житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, а також присадибної земельної ділянки на АДРЕСА_2 у цьому ж селі - потерпілого ОСОБА_5 , шляхом подолання перешкоди (паркану) незаконно проник на територію господарства останнього за цією адресою, зокрема, на присадибну земельну ділянку.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу
адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 задовольнив частково та змінив вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2022 року щодо ОСОБА_4 , а саме виключив із мотивувальної частини вироку посилання суду як на докази винуватості останнього: протокол прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) ОСОБА_5 від 01 березня
2021 року; розписку ОСОБА_5 про надання дозволу працівникам відділення поліції № 3 (м. Теребовля) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області щодо проведення огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 ; протокол огляду місця події від 01 березня 2021 року із фототаблицею до нього, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_5 ; протокол проведення слідчого експерименту з відеозаписом до нього за участю підозрюваного ОСОБА_4
від 29 березня 2021 року. В решті вирок суду залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржені судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК.
В обґрунтування зазначених вимог посилається на некоректність пред'явленого йому обвинувачення, а також вказує на те, що суд першої інстанції вийшов за межі висунутого обвинувачення, самостійно його змінивши, зокрема, конкретизувавши місце вчинення кримінального правопорушення, визначивши таким місцем присадибну земельну ділянку. Крім цього, посилається на недопустимість як доказів показань потерпілого та свідків
у зв'язку із їх не відкриттям стороні захисту. Також наводить доводи щодо недопустимості як доказів показань зазначених учасників кримінального провадження, оскільки, на його переконання, вони є показаннями з чужих слів, на що і суд апеляційної інстанції,
як зазначає засуджений, уваги не звернув. Крім того, стверджує, що суд не довів його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і
не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається із копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Засуджений ОСОБА_4 , як видно з копій доданих судових рішень, в ході
судового провадження своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, не визнав та пояснив, що у лютому 2021 року він зрізав одне дерево, яке росло на межі між його земельною ділянкою та земельною ділянкою
на АДРЕСА_2 , де ніхто не проживав. При цьому зазначив,
що запитував дозвіл у рідного брата потерпілого ОСОБА_7 зрізати дерево,
на що останній погодився. На територію ж, яка відноситься до житлового будинку
із господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 , він
не заходив.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання допитаних у судовому засіданні:
- потерпілого, який пояснив, що, перебуваючи на території господарства, побачив,
що на подвір'ї за будинком були зрізані дерева; при цьому зазначив, що подвір'я
ОСОБА_8 повністю огороджене, влаштована брама, а до подвір'я ОСОБА_4 з боку подвір'я в огорожі влаштовано прохід із металевої бляхи; про зрізані дерева повідомив старосту села, зазначивши, що має намір ще повідомити поліцію, оскільки невідомі особи проникли на територію подвір'я та зрізали дерева; після прибуття старости, дільничого інспектора та слідчого на територію господарства, які оглянули місце, де дерева були зрізані, на прохання ОСОБА_4 вони зайшли на його подвір'я, де останній визнав,
що проник на подвір'я ОСОБА_8 без згоди та показав місце зберігання зрізаних ним дерев;
- свідка ОСОБА_9 - старости с. Сороцьке, який пояснив, що у лютому 2021 року
до нього звернувся потерпілий ОСОБА_5 із заявою про те, що на територію будинковолодіння його батька, розташованого на АДРЕСА_2 , проник ОСОБА_4 та зрізав дерева; вказана заява була ним зареєстрована та передана поліції; також
про вказаний факт він повідомив дільничого інспектора;
- свідка ОСОБА_10 , який підтвердив, що був присутнім, коли під час опитування ОСОБА_4 останній вказав, як зі свого подвір'я зайшов на подвір'я потерпілого, відтягнувши металевий лист огорожі; зазначив, що дізнавачем був проведений слідчий експеримент;
- свідка ОСОБА_11 , який зазначив, що був у господарстві ОСОБА_5 в с. Сороцькому разом із потерпілим, дізнавачем, старостою села та понятими і бачив, що біля сітки
на присадибній ділянці потерпілого було зрізано два дерева; підтвердив, що брав участь
у проведенні слідчого експерименту за участю ОСОБА_4 , під час якого здійснювалась відеозйомка та ОСОБА_4 показав, як зайшов на подвір'я потерпілого ОСОБА_5 .
При цьому місцевий суд також вказав на те, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, доведена і рядом письмових доказів, наданих стороною обвинувачення.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалений щодо ОСОБА_4 вирок, дійшов висновку про необхідність визнання недопустимими усіх письмових доказів,
на які місцевий суд послався у своєму рішенні, у зв'язку з порушенням органом дізнання вимог ч. 5 ст. 301 КПК при відкритті матеріалів дізнання, копії яких повинні бути вручені особі, яка вчинила кримінальний проступок, або захиснику, потерпілому чи його представнику.
При цьому суд зазначив, що, оскільки сторона захисту заперечує щодо отримання їх копій,
а в матеріалах провадження відсутні підтвердження вручення стороні захисту, то у суду відсутнє право допустити такі відомості як докази у справі, тому останні підлягають виключенню із вироку, що суд власне і зробив.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, надаючи оцінку показанням свідків та потерпілого, вважала, що вказані докази у своїй сукупності поза розумним сумнівом підтверджують винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому проступку, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
При цьому суд зазначив, що показання потерпілого та свідків не містять розбіжностей,
є послідовними, логічними, належними та допустимими, зазначені особи відповідно
до ст. 23 КПК безпосередньо допитані в судовому засіданні, при цьому попереджені
про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, тому сумнівів
у їх достовірності у колегії суддів немає, як і немає підстав визнавати такі показання недопустимими.
Твердження засудженого про те, що вказані докази через їх не відкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 759/17806/15-к, слід було б визнати недопустимими, є неспроможними.
Обставини у вищевказаній справі не є релевантними обставинам у цьому провадженні. Положення ч. 11 ст. 290 КПК стосуються встановленого законодавцем зобов'язання сторін кримінального провадження здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.
Також, зважаючи на зміст наведених вище показань потерпілого та свідків, твердження засудженого про те, що надана ними інформація є показаннями з чужих слів, не відповідає дійсності, оскільки зазначені особи повідомляли виключно ті факти та обставини, очевидцями яких вони були безпосередньо.
Відповідно до ч. 7 ст. 97 КПК у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.
Однак порушень зазначеної частини статті, на чому наполягає засуджений у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції, проаналізувавши оскаржені судові рішення, не вбачає.
Відповідно до ст. 374 КПКу мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Щодо твердження засудженого про некоректність висунутого йому обвинувачення
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, зокрема незаконного проникнення до іншого володіння особи, яке в обвинувальному акті зазначено
як «територія господарства, що за адресою АДРЕСА_2 » і яке не охоплюється поняттям іншого володіння особи, а також стосовно посилань засудженого на те, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення слід зазначити таке.
Як убачається з оскарженого вироку, суд, дослідивши у судовому засіданні обставини вчинення кримінального проступку, встановив, що ОСОБА_4 незаконно перейшов
на присадибну земельну ділянку, на якій розміщено житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 їх володільця - потерпілого,
де зрізав дерева. Таким чином, як слушно зазначив суд, викладення дізнавачем
в обвинувальному акті обставин проникнення на територію господарства за вказаною адресою є зрозумілою складовою ознакою складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК.
Виходячи з принципу недоторканості житла та іншого володіння особи, а також з огляду
на визначення поняття іншого володіння особи, вказаного в ч. 2 ст. 233 КПК, під ним розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно
у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання
її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливими або ускладнюють проникнення до них.
Як вірно зазначили суди, проникнення на територію огородженого домоволодіння, постійним користувачем якого є потерпілий ОСОБА_5 , з території суміжного домоволодіння, у якому мешкає засуджений зі своєю сім'єю, без дозволу та відома володільця ОСОБА_5 і без законних на те підстав, в тому числі з подоланням перешкоди - лазу у паркані, є порушенням недоторканості іншого володіння особи,
яке тягне настання відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК.
Вищенаведені доводи засудженого були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який обґрунтовано вказав на їх безпідставність.
Всі інші доводи засудженого, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає такими, що не вплинули на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час
їх постановлення.
З огляду на наведене Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 липня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 20 липня
2023 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3