УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 333/5331/18
провадження № 51-788ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 07 серпня 2023 року у кримінальному провадженні № 12018080040003223 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу - 01 лютого 2017 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя
за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 386 Кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням ч. 1 ст. 70,
ч. 1 ст. 71 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 4 місяці, звільненого 29 січня 2018 року по відбуттю покарання,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 липня 2020 року, залишеним без зміни ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 серпня 2023 року, ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
Цим вироком засуджено також ОСОБА_5 , судові рішення щодо якого засудженим ОСОБА_4 не оскаржуються.
Вирішено питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у нападі з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я особи,
яка зазнала нападу (розбої), вчиненому за попередньою змовою групою осіб за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 , будучи раніше засудженим за вчинення злочинів проти власності, судимість за які в установленому законом порядку не знята та не погашена, на шлях виправлення та перевиховання не став і знову вчинив кримінальне правопорушення проти власності. Зокрема, ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою
з ОСОБА_5 , маючи спільний злочинний умисел, направлений на вчинення розбою, розподіливши між собою ролі, 13 березня 2019 року приблизно о 16:00 подзвонили в двері квартири АДРЕСА_2 , які відкрив їм потерпілий ОСОБА_6 , після чого вони зайшли до вказаної квартири. Далі за ініціативою ОСОБА_7 усі вищезазначені особи прослідували до кімнати. Після цього
ОСОБА_5 , виконуючи заздалегідь розподілені ролі, підійшов до потерпілого ОСОБА_6 та завдав йому лівою рукою один удар в обличчя, спричинивши тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що не були небезпечними для життя в момент їх спричинення, але потягли за собою довготривалий розлад здоров'я більше, ніж 21 день. Надалі ОСОБА_4 , скориставшись тим, що потерпілий втратив рівновагу внаслідок завданого удару та впав на підлогу, за вказівкою ОСОБА_5 відкрито заволодів телевізором «Kivi 32HR50GU» вартістю 6500 грн, який належав потерпілому ОСОБА_6 . Після вчиненого ОСОБА_4 разом з ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим завдали потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення щодо нього. В обґрунтування вказаних вимог заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та посилається
на неповноту судового розгляду, а також вказує на те, що його вина не була доведена поза розумним сумнівом, що призвело до призначення йому більш суворого покарання за ч. 2
ст. 187 КК. Більш того, зазначає, що його дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 2
ст. 187 КК, оскільки відсутній склад вказаного кримінального правопорушення. Вказує
на те, що будь-які документи про лікування потерпілого протягом 21 дня відсутні;
за показаннями потерпілого жодних довідок ні слідчому, ні прокурору він не надавав.
Більш того, наголошує, що потерпілий не був допитаний судом першої інстанції. З огляду на наведене, на переконання засудженого, кримінальне провадження потрібно було закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Просить звернути увагу на його сімейний стан, наявність на утриманні малолітньої дитини. На все вищевказане, як зазначає засуджений, не звернув уваги і суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок щодо нього в апеляційному порядку та допустивши порушення процесуального закону.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і
не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається із копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Засуджений ОСОБА_4 , як видно з копій доданих судових рішень, вину не визнав та пояснив суду, що 13 березня 2019 року зустрівся з ОСОБА_8 , який запропонував йому зайти до ОСОБА_6 , на що він погодився без якоїсь конкретної мети. Коли вони прийшли до ОСОБА_6 , останній відчинив двері та запросив їх зайти. У квартирі на кухні сиділи
ще двоє чоловіків, які розпивали спиртні напої. Далі вони втрьох - він, ОСОБА_8 та потерпілий - пройшли до кімнати, де ОСОБА_8 та ОСОБА_9 почали сваритися, і він залишив квартиру, оскільки йому було нецікаво, що відбувається. При ньому ніхто потерпілому тілесних ушкоджень не спричиняв та не викрадав телевізор. Після цих подій з ОСОБА_8 він більше не бачився.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання:
- обвинуваченого ОСОБА_5 , який суду пояснив, що потерпілий ОСОБА_6 просив забрати з м. Дніпра його речі, на що він погодився, тому і пішли разом з ОСОБА_10
до потерпілого додому; постукали у двері, потерпілий відчинив; у квартирі потерпілий перебував разом з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ; ОСОБА_10 до квартири не заходив, залишився у коридорі, до квартири зайшов сам, після чого з ОСОБА_6 розпочалася сварка, під час якої останній відповів йому у грубій формі, а тому він вдарив потерпілого рукою в обличчя та забрав телевізор;
- потерпілого ОСОБА_6 , який пояснив, що 13 березня 2019 року він разом з друзями ОСОБА_12 та ОСОБА_11 перебували у нього вдома на кухні; приблизно о 16:00 у двері подзвонили; відчинивши двері, він побачив ОСОБА_8 з раніше незнайомим йому чоловіком, приблизним зростом 175 см у кепці; з ОСОБА_8 він був знайомий раніше і останній бував у нього вдома, знав, де знаходиться телевізор; чоловіки зайшли у квартиру без запрошення, проте він проти цього не заперечував, після чого ОСОБА_8 запропонував всім втрьох пройти до кімнати поговорити; зайшовши до кімнати, ОСОБА_8 завдав йому один удар в голову, після якого він впав на підлогу, продовжував все бачити, проте піднятися не міг; він чув, як ОСОБА_8 сказав другому чоловіку, який прийшов з ним, взяти та винести телевізор; коли він зміг піднятися, то встав та пішов до кухні, де розповів ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , що з ним сталося;
- свідка ОСОБА_13 , який показав суду, що приблизно пів року тому, точної дати
не пам'ятає, він, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 знаходилися вдома у останнього; приблизно після обіду в двері постукали, ОСОБА_6 відчинив двері, і у квартиру зайшли раніше знайомий йому ОСОБА_8 зі своїм приятелем; з іншим чоловіком він не знайомий; ОСОБА_8 вивів ОСОБА_9 на розмову, закривши при цьому двері на кухні; через декілька хвилин
на кухню повернувся ОСОБА_9 , який майже не міг розмовляти через те, що у нього сильно опухла щока, напевно була зламана щелепа; ОСОБА_9 сказав, що його вдарили та забрали телевізор; після цього вони викликали швидку допомогу та поліцію;
- свідка ОСОБА_15 , який показав, що (точної дати він не пам'ятає, оскільки минуло багато часу) він разом з ОСОБА_12 та ОСОБА_9 сиділи вдома у останнього; в двері почали стукати, ОСОБА_9 відчинив двері; у квартиру зайшли ОСОБА_8 , якого він знає приблизно років п'ять, та ОСОБА_10 , якого він впізнав у судовому засіданні; вони забрали ОСОБА_6
у кімнату для розмови та зачинили двері на кухні; через деякий час він почув, як щось чи хтось впав; після цього ОСОБА_6 зайшов на кухню, у нього було розбите обличчя, зламана щелепа; потерпілий повідомив їм, що його вдарили та забрали телевізор.
Також суд обґрунтовано послався на дані, що містяться у: витязі з ЄРДР від 14 березня 2019 року у кримінальному провадженні № 12019080040000868, рапортах старшого інспектора від 13 березня 2019 року, протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 13 березня 2019 року, заяві про добровільний дозвіл на огляд працівниками поліції житла АДРЕСА_3 , протоколі огляду місця події від 14 березня 2019 року, фото гарантійного паспорту телевізора, протоколі огляду речей від 15 березня 2019 року, протоколі проведення слідчого експерименту
від 15 березня 2019 року за участю підозрюваного ОСОБА_5 із доданим відеозаписом на диску, ухвалі слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя
від 19 березня 2019 року про призначення судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні № 12019080040000868 від 14 березня 2019 року, висновку експерта № 252 від 19 березня 2019 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 18 квітня
2019 року за участю потерпілого ОСОБА_6 із доданим відеозаписом на диску, протоколах пред'явлення особи для впізнання від 21 травня 2019 року із доданими фототаблицями та дисками із відеозаписом вказаних слідчих дій, також дані інших письмових доказів, яким надана належна правова оцінка в їх сукупності.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності,
а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Розбій як кримінальне правопорушення проти власності (стаття 187 КК) - це напад
з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом
за вказаною статтею слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в ч. 1
ст. 187 КК. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
Небезпечне для життя чи здоров'я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження,
а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення.
Як убачається з вироку, суд зазначив, що допитаний потерпілий ОСОБА_6 підтвердив факт того, що особисто був присутній в експертній установі при проведенні експертизи через кілька днів після вчинення злочину відносно нього, при цьому, у нього ще були наявні тілесні ушкодження і експерт його оглядав. Особисто експерту свою медичну документацію не надавав, проте не заперечував проти надання слідчим експерту його медичної документації та вважає, що вказані дії слідчого жодним чином не порушують його права.
Крім цього, суд навів у вироку дані висновку експерта № 252 від 19 березня 2019 року, відповідно до яких закритий перелом нижньої щелепи справа в області кута та зліва
на рівні 1 та 2 зубів, рана на слизовій оболонці нижньої губи справа, набряк м'яких тканин в області правої щоки у гр. ОСОБА_6 в сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що не були небезпечними для життя в момент їх спричинення, але потягли за собою довготривалий розлад здоров'я, більше, ніж 21 день; дані ушкодження утворились від тупих предметів; давність утворення тілесних ушкоджень не суперечить строку, вказаному освідуваним; гр. ОСОБА_6 спричинено
не менше одного травматичного впливу; взаєморозташування нападника по відношенню до потерпілого в момент спричинення останньому тілесних ушкоджень могло бути будь-яким при умові доступності ділянок голови (обличчя) для їх травмування; ділянки обличчя, на яких були виявлені тілесні ушкодження, теоретично доступні для рук потерпілого.
Таким чином, з урахуванням наведеного, а також показань потерпілого та свідків у суді першої інстанції, які є логічними, послідовними та узгоджуються як між собою, так і
з іншими доказами у справі, закон України про кримінальну відповідальність застосовано вірно, про що обґрунтовано ствердив і суд апеляційної інстанції, переглянувши вказаний вирок за апеляційними скаргами сторони захисту, які аналогічні доводам у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_4 .
Погоджуючись із висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності
з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
При цьому суд зазначив, що підстав не довіряти показанням потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та приведені до присяги, у суду
не було, а в апеляційних скаргах не вказані ймовірні причини обмови обвинуваченого
з боку потерпілого та свідків.
Крім цього, апеляційний суд не залишив поза увагою і доводи апеляційної
скарги обвинуваченого ОСОБА_4 про наявність передбачених статтями 412,
415 КПК підстав для скасування вироку через те, що суд відхилив його клопотання
про допит потерпілого ОСОБА_6 , який не з'явився до судового засідання від 16 липня 2020 року.
Як зазначив суд в ухвалі, відповідно до матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_6 двічі був допитаний судом, усім сторонам кримінального провадження, в тому числі і обвинуваченому ОСОБА_4 було без обмежень надано можливість допитати потерпілого з метою з'ясування тих чи інших обставин. У свою чергу, потерпілий ОСОБА_6 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, призначеного на 16 липня 2020 року, проте в судове засідання не прибув і клопотання про відкладення розгляду справи не подав, з огляду на що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про можливість продовження розгляду провадження
за відсутності потерпілого.
Що стосується доводів засудженого про суворість призначеного йому покарання, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і
не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
У цьому кримінальному провадженні не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання винному призначено з порушенням указаних норм права.
Як убачається із копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні
покарання ОСОБА_4 , дотримуючись наведених вимог закону України
про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше неодноразово судимий, на диспансерному обліку в Запорізькому наркологічному диспансері та в Запорізькій психіатричній лікарні не перебуває, має на утриманні малолітню дитину, а також взяв
до уваги відсутність пом'якшуючих покарання обставин та обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочину.
Крім того, суд врахував думку прокурора, який просив призначити покарання у вигляді позбавлення волі, думку потерпілого, який у вирішенні питання про призначення покарання покладався на розсуд суду, та дійшов висновку, що ці дані в сукупності свідчать про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо тільки
вумовах ізоляції від суспільства, оскільки ОСОБА_4 не виявив бажання стати на шлях виправлення та знов продовжив вчинювати кримінальні правопорушення, а тому єдино адекватним і достатнім для його виправлення є покарання у вигляді позбавлення волі
з фактичним відбуттям такого.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 , в тому числі в частині призначеного йому покарання, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З урахуванням викладеного Суд не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Комунарського районного суду
м. Запоріжжя від 20 липня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду
від 07 серпня 2023 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3