ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.10.2023 року м.Дніпро Справа № 908/2416/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: Маркова В.Є., адвокат (поза межами суду);
від відповідача: Мормуль П.В., адвокат (поза межами суду);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства “ЛАІР” на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 (суддя Дроздова С.С., м. Запоріжжя, повний текст якого підписаний 01.05.2023) у справі № 908/2416/22
за позовом: Акціонерного товариства “Перший міжнародний банк” м. Київ
до відповідача: Фермерського господарства “ЛАІР” Запорізька область, Пологівський район, с. Шевченківське
про повернення предмету лізингу
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Запорізької області звернулося Акціонерне товариство “Перший міжнародний банк” з позовом до Фермерського господарства “ЛАІР” про повернення (вилучення) від ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА “ЛАІР” на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК” предмет лізингу - ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ RENAULT SR/RНD2/АВАВЕ001І0000 тип DUSTER, номер кузова/шасі НОМЕР_1 ; 2021 року випуску; реєстраційний номер НОМЕР_2 колір синій, разом з номерними знаками, комплектом ключів та свідоцтвом про реєстрацію серія НОМЕР_3 від 18.01.2021р., видане ТСЦ 8048 в м. Київ.; що були передані в користування на умовах фінансового лізингу за Договором фінансового лізингу № МБ-ZАР-ФЛ-6 від 06.01.2022.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору фінансового лізингу в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів , у зв'язку з чим позивач просить повернути Предмет лізингу позивачу.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 позовні вимоги задоволені.
Повернуто (вилучено) від Фермерського господарства “ЛАІР” на користь Акціонерного товариства “Перший міжнародний банк” предмет лізингу - ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ RENAULT SR/RНD2/АВАВЕ001І0000 тип DUSTER, номер кузова/шасі НОМЕР_1 ; 2021 року випуску; реєстраційний номер НОМЕР_2 колір синій, разом з номерними знаками, комплектом ключів та свідоцтвом про реєстрацію серія НОМЕР_3 від 18.01.2021р., видане ТСЦ 8048 в м. Київ.; що були передані в користування на умовах фінансового лізингу за Договором фінансового лізингу № МБ-ZАР-ФЛ-6 від 06.01.2022.
Стягнуто з Фермерського господарства “ЛАІР” на користь Акціонерного товариства “Перший міжнародний банк” 7 848 грн. 50 коп. судового збору.
Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Фермерського господарства “ЛАІР” в якій, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, нез'ясування обставин справи, просить рішення скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що: Відповідач не може виконати свої зобов'язання за договором по незалежним від нього обставинам, бо ФГ «Лаір» знаходиться на тимчасово окупованій території Україні, що підтверджується матеріалами справи; пов'язує неможливість виконання своїх зобов'язань за Договором фінансового лізингу № № МБ-ZАР-ФЛ-6 від 06.01.2022 року; предмет лізингу: ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ RENAULT SR/RHD2/ABABE00110000 тип DUSTER, номер кузова/шасі НОМЕР_4 ; 2021 року випуску; реєстрац іний номер НОМЕР_2 колір синій, разом з номерними знаками, комплектом ключів та свідоцтвом про реєстрацію серія НОМЕР_3 від 18.01.2021р., видане ТСЦ 8048 в м. Київ - знаходиться на тимчасово окупованій території України, що в свою чергу унеможливлює його повернення відповідно до умов договору; в матеріалах справи наявний лист Торгово-промислової палати України, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію російської федерації проти України.
В змісті апеляційній скарзі, скаржник просить суд долучити до матеріалів справи новий доказ, а саме Сертифікат №2300-23-2345 від 17.05.2023 року та надати йому оцінку під час перегляду справи за апеляцйною скаргою.
В обгрунтування зазначає, що під час розгляду справи, Відповідач в особі представника звернувся до Запорізької торгово-промислової палати (а.с.88) щодо засвідчення форс-мажорних обставин за Договором фінансового лізингу №MB-ZAP-cDJI-6 від 06.01.2022 року, проте на час прийняття рішення по справі не отримав Сертифікат, який засвідчує вказані обставини, а отримав його лише 17.05.2023 року.
Тобто, Відповідач по незалежним від нього обставинам не зміг подати відповідний доказ по справі.
Таке клопотання відхиляється з огляду на наступне.
Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів, без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Докази, які надає відповідач не були предметом розгляду місцевим господарським судом.
Крім того, твердження Відповідача про те, що він отримав даний доказ тільки 17.05.2023р. не може вважатись поважною причиною, оскільки дана справа за позовом розглядалась 4 місяці і саме від волевиявлення Відповідача залежало звернення до Торгово-промислової палати раніше - під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та рішення суду першої інстанції залишити без змін; зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції досліджено всі обставини справи і зроблено правильний висновок.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.05.2023 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Березкіна О.В., Антонік С.Г.
Ухвалою суду від 29.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 у справі №908/2416/22; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 09.08.2023 на 11:00 год.; сторонам встановлений строк для подачі відзиву, заяв, клопотань.
08.08.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/2416/22 у зв'язку з відставкою судді Антоніка С.Г.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2023, справу №908/2416/22 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Парусніков Ю.Б.
13.10.2023 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/2416/22 у зв'язку з відставкою судді Березкіної О.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2023, справу №908/2416/22 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.
18.10.2023 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Між Акціонерним товариством “Перший міжнародний банк” (Банк, Лізингодавець) та Фермерським господарством “ЛАІР” (Лізингоодержувач) укладений договір фінансового лізингу № МБ-ZАР-ФЛ-6 від 06.01.2022.
Згідно п. 11 Преамбули Договору та п. 1.1 загальних умов договору Банк передав у платне володіння та користування майно: Колісний транспортний засіб марки Renault DUSTER Zen 1,5 D, 2021 р.в., зазначений в Додатку “Специфікація” до договору (надалі - Предмет лізингу), а Фермерське господарство “ЛАІР” зобов'язалося прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі в строки та умовах, визначених договором.
Пунктом 1.1 договору встановлено, що Лізингодавець набуває у свою власність і передає Лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування Предмет лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах Договору. По закінченню строку лізингу до Лізингоодержувача за умови повного та належного виконання всіх зобов'язань за Договором (у тому числі сплати лізингових платежів, а також неустойки (штрафу, пені), переходить право власності на Предмет лізингу згідно умов договору (за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством України).
Відповідно до п. 1.4 договору предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом усього строку дії договору. В разі переходу права власності на Предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно умов договору Предмет лізингу по закінченню строку лізингу лізингоодержувачем не повертається.
Згідно акту № 1 від 20.01.2022 приймання-передачі предметів лізингу в лізинг за договором фінансового лізингу № МБ-ZАР-ФЛ-6 від 06.01.2022 позивач передав відповідачу:
- Загальний легковий універсал Renault SR/RHD2/ABABE00U0000 тип DUSTER, номер кузова/шасі НОМЕР_1 ; 2021 року випуску; реєстраційний номер НОМЕР_2 колір синій; cвідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_5 від 18.01.2021р., видане ТСЦ 8048 в м. Київ;
- Ключі від Предмета Лізингу - 1 комплект;
- Свідоцтво про реєстрацію серія СТХ № 550567 від 18.01.2021;
- Комплект номерних знаків;
- Сервісна книжка на Предмет лізингу;
- Інструкція з експлуатації Предмету лізингу.
Таким чином, позивач належним чином виконав свої обов'язки за договором у повному обсязі та предмет лізингу передав відповідачу.
За правилами п. 12 Преамбули договору та п. 1.2. Загальних умов договору строк лізингу становить 24 місяці з дати підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, тобто строк закінчення договору - 06.01.2024.
Неналежне виконання відповідачем умов договору фінансового лізингу в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідача порушені законні права позивача (зокрема - право на отримання оплати вартості Предмета лізингу та винагороди Лізингодавця за переданий в лізинг Предмет лізингу відповідно до умов Договору), а отже Банк набув права звернутися із позовними вимогами про повернення предмету лізингу, оскільки Лізингодавець має право вимагати повернення Предмета лізингу від Лізингоодержувача (вилучити Предмет лізингу у Лізингоодержувача), і має право стягувати прострочену заборгованість за цим Договором у безспірному порядку в будь-який спосіб за вибором Лізингодавця, який не суперечить чинному законодавству.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладання договору поставки, факт поставки товару, строки оплати вартості поставленого товару, виникнення прострочки виконання зобов'язання.
Згідно частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.193 ГК України, ст.525, ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Згідно статті 49 Закону України “Про банки та банківську діяльність” операції з лізингу віднесені до кредитних операцій.
Статтею 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з приписами статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно з частинами 1,2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором.
Лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 6 ЦК України Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Таким чином, договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем, як лізингодавцем, лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з моменту укладення договору по 20.02.2022 сплатив один лізинговий платіж, який включав в себе відшкодування частини вартості майна, переданого в лізинг, та винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації, позивач відстрочив відповідачу сплату чергових лізингових платежів на 3 місяці (за березень, квітень та травень - строк платежів з відшкодування частини вартості предмета лізингу перенесено на 20.06.2022р.; строк сплати винагороди/комісії за березень та квітень перенесено на 2 місяці на 20.05.2022р.) згідно затвердженого нового графіку.
Відповідачем, в порушення умов договору, припинено виконання своїх договірних зобов'язань перед Банком, внаслідок чого з 20.05.2022 виникло прострочення зі сплати винагороди Лізингодавця за отриманий в лізинг Предмет лізингу (лізингових платежів) за цим договором, а з 20.06.2022. виникла прострочка зі сплати платежів по відшкодуванню частини вартості предмета лізингу.
18.07.2022 Банк направив Лізингоодержувачу вимогу про погашення простроченої заборгованості за вих. № КНО-61.1.3.2/97 від 13.07.2022 в строк 3 (три) банківські дні з моменту отримання даної вимоги (вимога та докази направлення додаються).
Вимога позивача залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.
Згідно п. 6.1.1 договору, позивач та відповідач узгодили, що у разі, зокрема, несплати Лізингоодержувачем лізингового платежу (частково або в повному обсязі) та якщо прострочення сплати становить більше 60 (календарних) днів з дня настання строку платежу, лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити умови Договору.
Відповідно до п. 6.3 договору, якщо Лізингоодержувач у встановлений згідно з п. 6.2 Загальних умов строк не усуне зазначені порушення, Лізингодавець має право вимагати від Лізингоодержувача сплатити Викупний платіж на умовах пункту 6.4 Загальних умов, а Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Викупний платіж.
На підставі п. 6.4 договору, станом на 28.08.2022 (включно) позивач нарахував відповідачу Викупний платіж, який складався з: суми невідшкодованої частини залишкової вартості Предмету лізингу в розмірі 413 166,91 грн (чотириста тринадцять тисяч сто шістдесят шість гривень 91 копійка), в т. ч. ПДВ; суми комісійної винагороди за дострокове погашення у розмірі 3 % від суми достроково сплачених лізингових платежів в розмірі 10 778,27 грн (десять тисяч сімсот сімдесят вісім гривень 27 копійок), без ПДВ; суми винагороди Лізингодавцю за отриманий в лізинг Предмет лізингу в розмірі 76 475,60 грн (сімдесят шість тисяч чотириста сімдесят п'ять гривень 60 копійок), без ПДВ;
Отже, загальний розмір Викупного платежу, який підлягав до сплати Лізингоодержувачем станом на 28.08.2022 (включно) становив: 500 420,78 грн (п'ятсот тисяч чотириста двадцять гривень 78 копійок).
Відповідно до п 6.4.1 договору, Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити Викупний платіж протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту направлення Лізингодавцем відповідної вимоги.
Згідно п. 6.5 договору, Лізингоодержувач протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відправлення Лізингодавцем вимоги про сплату викупного платежу зобов'язаний сплатити в повному обсязі (погасити) всю заборгованість (включаючи викупний платіж) перед Лізингодавцем згідно Договору, в т.ч. усі прострочені платежі, штрафні санкції, передбачені Договором та чинним законодавством, відшкодувати усі збитки, завдані Лізингоодержувачем за Договором та ув'язку з ним.
Відповідно до п. 6.10 договору, Лізингодавєць має право вимагати повернення Предмету лізингу від Лізингоодержувача (вилучити Предмет лізингу у Лізингоодержувача), у тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в будь-який спосіб за вибором Лізингодавця, який не суперечить чинному законодавству, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 60 календарних днів.
Згідно п. 10.9 договору, “Будь-які повідомлення та/або документи, що направляються Сторонами одна одній у зв'язку з Договором, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані:
А) для повідомлень у паперовій формі - рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу Сторін, зазначену в Договорі. Повідомлення та/або документи вважаються надісланими з дати їх відправлення однією Стороною іншій за адресою, зазначеною у Договорі. Сторона вважається такою, що знала про зміну адреси іншої Сторони, виключно у разі укладення Сторонами відповідної додаткової угоди до Договору. Датою отримання таких повідомлень вважається дата їх особистого вручення; датою отримання повідомлення, направленого Лізингодавцем Лізингоодержувачу вважається сьомий календарний день з дати реєстрації Банком рекомендованого листа у відділенні поштового зв'язку (при цьому Лізингоодержувач несе ризик отримання таких листів у строк, що перевищує сім календарних днів);
Б) для повідомлень в електронній формі - засобами дистанційного обслуговування клієнтів. запровадженої у банку (зокрема система “Клієнт-Банк”. “Інтернет Банкінг” тощо), системи електронного документообігу “Вчасно”. Датою отримання таких повідомлень вважається дата його відправлення (якщо таке відправлення було здійснено до спливу банківського дня), або наступний банківський день (якщо відправлення було здійснене після спливу банківського дня), або перший за днем відправлення банківський день (якщо відправлення було здійснене у неробочий день) . Крім того, Лізингодавєць має право направляти Повідомлення Лізингоодержувачу, використовуючи сервіси систем миттєвих повідомлень-мессенджерів (зокрема SМS, Viber, Теlеgram-повідомлення) на номер телефону уповноваженого представника Лізингоодержувача, електронним повідомленням на е-таіі. уповноваженого представника Лізингоодержувача шо зазначені в договорі”.
06.09.2022 Банк направив в електронній формі засобами системи “Клієнт-Банк” та на електронну адресу відповідача (зазначену в договорі), а відповідач отримав в цей же день письмову вимогу за вих. № КНО-61.1.3.2/134 від 29.08.2022 про сплату викупного лізингового платежу, в якій вимагав сплатити викупний лізинговий платіж або повернути Предмет лізингу Лізингодавцю.
Вимога залишена відповідачем без задоволення, предмет лізингу лізингодавцю не повернутий, викупний платіж не сплачено.
Відповідно до п. 10.5 договору, Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати рахунки, передбачені умовами Договору, в т.ч. пунктами 2.5, 2.7, 2.11, 2.14, 4.9, 6.7.3 Загальних умов, пунктів 9 та/або 11 Додатку “Страхування” протягом трьох днів з моменту їх направлення Лізингодавцем. Рахунки, передбачені умовами Договору, та інша інформація щодо стану заборгованості можуть в будь-який час надіслані Лізингодавцем Лізингоодержувачу за допомогою електронного повідомлення або поштовим повідомленням на адреси/реквізити вказані в пункті 7 Преамбули Договору, або в інший спосіб за вибором Лізингодавця. Лізингодавець не зобов'язаний (за умови відсутності відповідної письмової вимоги від Лізингоодержувача) надавати в паперовій формі рахунки та будь-яку інформацію щодо стану заборгованості Лізингоодержувача за Договором.
Згідно п. 6.5 договору, Лізингоодержувач протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відправлення Лізингодавцем вимоги про сплату викупного платежу зобов'язаний сплатити в повному обсязі (погасити) всю заборгованість (включаючи викупний платіж) перед Лізингодавцем згідно Договору.
Станом на дату звернення з позовом Лізингоодержувач не сплатив вказану вище заборгованість за договором.
Станом на 30.10.2022 (включно), згідно укладеного договору відповідач має заборгованість за Викупним платежем, а також всіма іншими платежами за Договором, загальна сума яких становить 523 232 грн 92 коп.), у тому числі: сума невідшкодованої частини залишкової вартості предмету лізингу в розмірі 413 166 грн 91 коп.; сума винагороди Лізингодавцю за отриманий в лізинг Предмет лізингу в розмірі 100 365 грн 57 коп.; комісійна винагорода за дострокове погашення в розмірі 9 700 грн 44 коп.
Згідно ч. 4 ст. 17 Закону України “Про фінансовий лізинг”, після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса, у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів.
Відповідно до п. 6.10 договору лізингу, Лізингодавець має право вимагати повернення Предмета лізингу від Лізингоодержувача (вилучити Предмет лізингу у Лізингоодержувача), у тому числі у безспірному порядку в будь-який спосіб за вибором Лізингодавця, який не суперечить чинному законодавству, якщо Лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 60 днів. Лізингодавець має право стягувати прострочену заборгованість за цим Договором у безспірному порядку в будь-який спосіб за вибором Лізингодавця, який не суперечить чинному законодавству.
Таким чином, нормами законодавства, які безпосередньо регулюють правовідносини лізингу, прямо встановлені наслідки невиконання зобов'язань лізингоодержувачем.
Прострочення відповідачем сплати за договором становить більше 60 календарних днів (з 20.05.2022 виникло прострочення зі сплати винагороди Лізингодавця за отриманий в лізинг Предмет лізингу, а з 20.06.2022. виникла прострочка зі сплати платежів по відшкодуванню частини вартості предмета лізингу).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з ч. 1 ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про фінансовий лізинг", у разі повернення лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу, у тому числі з підстав розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках, визначених договором фінансового лізингу та цим Законом, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт фінансового лізингу лізингодавцю у стані, в якому такий об'єкт було отримано від нього, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.
Лізингодавець має право у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов'язку щодо повернення об'єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об'єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об'єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу (п.3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про фінансовий лізинг").
За змістом п. 3, 7 ч. 2 ст. 21 Закону України “Про фінансовий лізинг”, лізингоодержувач зобов'язаний: своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі; у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 17 Закону України “Про фінансовий лізинг”, після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса, у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів.
Аналогічний за змістом пункт (6.10 договору) сторонами погоджений в загальних умовах.
Станом на час прийняття рішення судому справі, доказів на підтвердження виконання відповідачем зобов'язання по сплаті викупного платежу не надано, прострочення становить більше 60 календарних днів, а отже суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку з повернення об'єкту лізингу позивачу.
Таким чином, вимога позивача щодо повернення позивачу предмету лізингу є обґрунтованоюта правомірно задоволена господарським судом.
Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про настання форс-мажорних обставин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до ст. 14 ЗУ “Про торгово-промислові палати в Україні” здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже, виходячи з наведених норм, наявність форс-мажорних обставин є підставою для звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від обов'язку виконання основного зобов'язання.
В той же час, пред'явлена Позивачем вимога про повернення предмету лізингу є основним зобов'язанням Відповідача перед Позивачем, а не відповідальністю Відповідача.
Враховуючи викладене, посилання заявника апеляційної скарги на настання форс-мажорних обставин не звільняє Відповідача від обов'язку повернути предмет лізингу.
Статтею 8 договору передбачено, що у випадку настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), в тому числі і війни, Сторони звільняються виключно від відповідальності за затримку виконання зобов'язань або невиконання своїх обов'язків за Договором.
Пунктом 8.1 статті 8 договору передбачений механізм врегулювання дій Сторін у випадку виникнення обставин непереборної сили, а саме: “Якщо обставини, вказані в пункті 8.1. Загальних умов, продовжують діяти впродовж ЗО (тридцяти) календарних днів з часу їх виникнення, то Сторони повинні провести переговори, щоб обговорити заходи, яких слід вжити. У випадку, якщо протягом наступних 10 (десяти] календарних днів Сторони не зможуть домовитися, то Лізингодавець може прийняти рішення про вилучення Предмету лізингу, а Лізингоодержувач зобов'язаний повернути Предмет лізингу Лізингодавцю протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту прийняття такого рішення, при цьому усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають”.
Пунктом 8.2. статті 8 договору передбачено, що сторонизобов'язані письмово, не пізніше 10 (десяти) діб з моменту настання обставин непереборної сили, повідомити одна одну про настання таких обставин, якщо вони перешкоджають належному виконанню договору. Підтвердженням настання обставин непереборної сили є виключно офіційне підтвердження таких обставин Торгово-промисловою палатою України.
Таким чином, належне підтвердження обставин непереборної сили повинно здійснюватись Торгово-промисловою палатою України, а не Запорізькою Торгово-промисловою палатою, на яку послався Відповідач.
Листом від 28.02.2022 Торгово-Промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента № 64/2022 від 28.02.2022 "Про ведення воєнного стану".
Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким з 24.02.2022 було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) на всій території України, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання за договором, оскільки згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Отже, відкритий лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилаєтеся Скаржник, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв'язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов'язання. Адже обставини для суб'єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Крім того, за Договором фінансового лізингу № MB-ZAP-ФЛ-б від 06.01.2022 р. Відповідач користувався на свій розсуд предметом лізингу , умови належного зберігання і експлуатації предмету Лізингу залежать цілком від відповідальності і волевиявлення Відповідача, який ним володіє.
За пунктом 3.3. Загальних умов Договору лізингу, з моменту передачі предмета лізингу за Актом приймання-передачі до Відповідача перейшли всі ризики, пов'язані з користуванням та володінням Предмету лізингу.
І при настанні обставин, які почали свідчити про ризик втрати чи пошкодження предмету лізингу, Відповідач, як лізингоодержувач мав вжити всіх можливих способів для забезпечення його належного збереження.
Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що Відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного Відповідачем не доведено відповідними доказами. Відповідач не надав жодних доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, відсутність грошових коштів на рахунках для виконання зобов'язань за договором і т.д.
Однак, допустимих доказів, які б підтверджували, що введення воєнного стану є форс- мажорними обставини саме у випадку, що стосується виконання умов договору щодо своєчасної оплати платежів, Відповідач не надав.
Відповідачем не доведено існування причинно - наслідкового зв'язку між війною та невиконанням зобов'язань Відповідачем.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому колегія суддів відхиляє доводи відповідача-як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фермерського господарства “ЛАІР” на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 у справі №908/2416/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 у справі №908/2416/22 - залишити без змін.
Судові витрати Фермерського господарства “ЛАІР” за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков