Номер провадження 2-о/754/469/23
Справа №754/14711/23
Іменем України
27 жовтня 2023 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Панченко О.М.
за участю секретаря судового засідання: Сарнавського М.О.
заявника - ОСОБА_1 , представника заявника - Пономаренко А.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису,
17.10.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису та просила видати обмежувальний припис строком на 6 місяців відносно колишнього чоловіка ОСОБА_3 який чинить фізичне та психологічне насильство щодо неї.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2023 року справу передано для розгляду головуючому судді Панченко О.М.
Ухвалою судді від 18.10.2023 прийнято заяву ОСОБА_1 та призначено судовий розгляд.
У судовому засіданні заявниця та її представник - адвокат Пономаренко А.Є. просили задовольнити заяву в повному обсязі.
Заінтересована особа: ОСОБА_3 не з'явився у судове засідання, про день, час та місце розгляду заяви повідомлений належним чином, про що свідчать довідки про доставку йому смс-повідомлень.
Свідок - ОСОБА_4 (донька заявниці) в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_3 постійно приходить до місця їх проживання, намагається виламати двері, виклики поліції не допомагають стримати його погроз та постійного переслідування. Неодноразово траплялось, що ОСОБА_3 зустрічав її з мамою на вулиці та бив їх, поряд не було людей, хто зміг би їм допомогти, вони вимушені були відбиватися сумкою в якій були продукти. Також постійно лунають погрози зі сторони ОСОБА_3 , що він вб'є її маму та її.
Свідок - ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що проживає разом із заявницею та її донькою та є подругою ОСОБА_4 . Зазначила, що ОСОБА_3 постійно кричить під вікнами їхнього дому, кидає у вікна якісь предмети, внаслідок чого постійно викликають поліцію, однак поліція не може допомогти. Практично кожного вечора ОСОБА_3 навідується до їхнього дому та виламує двері, погрожує заявниці вбивством.
Згідно ч.1 ст. 350-5 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вислухвши думку заявниці, її представника, вислухавши свідків та всебічно проаналізувавши докази, що містяться в матеріалах справи, суд прийшов до висновку про задоволення заяви.
Так в судовому засіданні судом було встановлено, що заявниця та заінтересована особа перебували у зареєстрованому шлюбі, рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 02.09.2020 шлюб між ними було розірвано.
Як вбачається із наданих пояснень в судовому засіданні заявниця потерпає від психологічного та фізичного насильства з боку колишнього чоловіка ОСОБА_3 тривалий час. Заінтересована особа систематично вчиняє насильство відносно заявниці, зокрема: погрожує, надсилає повідомлення на Вайбер, ображає, переслідує, чатує біля місця проживання, нападає на вулиці, вчиняє сварки, скандали. Від протиправних дій заінтересованої особи потерпає не тільки заявниця, а й її діти. Останнім часом, заявниця не може вийти з будинку самостійно та вимушена брати з собою свого сина для її супроводження, син вимушений захищати заявницю від заінтересованої особи. Систематичні протиправні дії заінтересованої особи призвели до психологічних страждань та погіршення якості життя, здоров'я та психологічного стану заявниці, що змушує її постійно звертатися до правоохороних органів.
Згідно зі ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Основним правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Домашнім насильством є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункт 3 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Економічне насильство є формою домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи(пункт 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства; звернення до правоохоронних органів і суду з метою притягнення кривдників до відповідальності, застосування до них спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству (пункти 1, 10 частини першої статті 21 № 2229-VIII).
До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника (пункт 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII).
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1Закону № 2229-VIII).
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;
2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону № 2229-VIII).
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону № 2229-VIII).
Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону № 2229-VIII).
Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування (частина перша статті 26 Закону № 2229-VIII).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Крім вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила СК України.
За правилами статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
З матеріалів справи вбачається, що за останні три місяці заявниця написала чотири заяви до поліції щодо домашнього насильства з боку заінтересованої особи ОСОБА_3 відносно неї, що підтверджується:
- листом-відповіддю Деснянського УП ГУ НП у м.Києві від 31.09.2023 р. в якому зазначено, що поліція не знайшла заінтересовану особу, тому ніяких дій не проведено;
- листом-відповіддю Деснянського УП ГУ НП у м.Києві від 29.08.2023 р. в якому зазначено, що поліція не мала змоги опитати заінтересовану особу;
- довідкою про результати розгляду звернення 16.07.2023 р. Деснянського УП ГУ НП у м.Києві, де зазначено, що поліція не мала змоги опитати заінтересовану особу;
- копією пояснень заявниці від 24.09.2023р.
Відповідно до постанови Деснянського районного суду м.Києва від 29.06.2022 р. ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства економічного характеру відносно ОСОБА_1 .
Через неодноразові звернення до поліції, як жертва домашнього насильства заявниця від Деснянської районної в місті Києві адміністрації отримала направлення особи, яка постраждала від домашнього насильства №11-М від 18.08.2023 року.
Також із долучених заявницею до матеріалів справи скриншотів повідомлень із соцмережі "Вайбер" (арк.21-25) вбачаються образи, наміри щодо переслідувань та погрози відносно заявниці з боку заінтересованої особи ОСОБА_3 .
Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Левчук проти України» (заява № 17496/19), в якій визнав порушення ст.8 Конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя). Згідно до ст.8 Конвенції з прав людини, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. ЄСПЛ у даній справі вказав, що покладаючись на статтю 8 Європейської Конвенції з прав людини, суди не мають бути надмірно формалістичними у своїх рішеннях, які викликають у особи почуття безкарності та піддають заявника, ще більшому ризику психологічного переслідування та нападу.
Тому, виходячи із принципу пропорційності, оцінюючи ризики продовження протиправної поведінки ОСОБА_3 , його вплив на заявницю та дітей, враховуючи дані про особу ОСОБА_3 , обґрунтованих підстав вважати, що він не здатний повністю контролювати свої дії, неодноразово демонстрував агресивну поведінку, тривалість та неодноразовість вчинення протиправних дій, суд вважає, що такі втручання в особисті права ОСОБА_3 як заборона перебування в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців; заборона наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місць частого відвідування та перебування ОСОБА_1 на строк шість місяців; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому для ОСОБА_3 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею на строк шість місяців; заборона вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб - є пропорційним, доречним та відповідає меті його застосування, та водночас забезпечить дієвий та ефективний захист заявниці від кривдника.
Домашнє насильство виступає грубим порушенням прав людини і зазіхає, передусім на її основні права, що підтверджено як у міжнародних правових актах, так і у рішеннях міжнародних інституцій, однією з яких є Європейський суд з прав людини.
При розгляді справ, в яких є прояви домашнього насильства, судді мають звертатися до прецедентної практики міжнародних і регіональних судових інституцій - Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Європейського суду справедливості тощо.
Відповідно до правил ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995 004) та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини визнав, що насильство в сім'ї, якому держава вчасно не запобігла чи не зупинила, може призвести до порушення таких статей Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 1) обов'язок дотримуватись прав людини (ст.1); 2) право на життя (ст.2); 3) заборона тортур або нелюдських чи таких, що принижують гідність, поводження чи покарання (ст.3); 4) право на повагу до особистого та сімейного життя (ст.8); 5) право на ефективні засоби правового захисту (ст.13); 6) заборона дискримінації (ст.14).
Так, порушення з боку держави прав людини у випадках, пов'язаних з насильством у сім'ї зафіксовано в судових рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема: - «А. проти Сполученого Королівства» (1998); «Е.С. та інші проти Словаччини» (№8227/04 від 15.09.2009); «Контрова проти Словаччини» (№7510/0431.5.2007); «Беваква та С. проти Болгарії» (№71127/01)12.6.2008); «Опуз проти Туреччини» (№33401/02 від 09.06.2009); «А.проти Хорватії» (№55164/18 від 14.10.2010); «Хайдуова проти Словаччини» (№2660/03 від 13.11.2010); «Бранко Томасік та інші проти Хорватії» (№46598/06 від 15.01.2009); «Савіни проти України» (2008рік).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського суду з прав людини свідчить, що насильство в сім'ї не є приватною чи сімейною справою, але є питанням, що зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд зазначає, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації. Відсутність ефективного захисту з боку держави призводить до настання фактів тяжкого насильства в сім'ї.
З огляду на вказані обставини, суд доходить до висновку про необхідність видачі обмежувального припису, а тому заява про видачу обмежувального припису підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 350-6, 352-355 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, - задовольнити.
Видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 та покладення на нього обов'язків:
-перебування в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців;
-заборони наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до місць частого відвідування та перебування ОСОБА_1 на строк шість місяців;
-заборони особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому для ОСОБА_3 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею на строк шість місяців;
-заборони вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Копію рішення суду направити для виконання до Деснянського управління поліції ГУ НП у м. Києві.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: Оксана Панченко