ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
26.10.2023Справа № 910/19493/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (вул. Колективна, 10, Полтава, Полтавська область, 36019, код ЄДРПОУ 37686922)
до Моторного (транспортного) страхового бюро України (бульв. Русанівський, буд. 8, м. Київ, 02154)
про стягнення 5 558, 95 грн,
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 5 558, 95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем отримано право вимоги страхового відшкодування внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) до особи, що є страховиком цивільно-правової відповідальності згідно договору АІ/3752033, та оскільки таку юридичну особу ліквідовано на підставі ухвали суду, обов'язок з відшкодування завданої шкоди покладений на відповідача у справі, що становить 1090, 55 грн 3% річних та 4468, 40 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
30.12.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зауважує на тому, що приписами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та актами, прийнятими МТСБУ, не передбачено віднесення до витрат, які здійснюються за рахунок фонду захисту потерпілих, сум пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення страховиком виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування. При цьому, наголошує на тому, що вищевказаний Закон та статут МТСБУ не містить вимог про виконання відповідачем обов'язку зі сплати пені, 3% річних, інфляційних втрат за прострочення страховиком виплати страхового відшкодування, адже з огляду на статті 96, 999 Цивільного кодексу України та пункт 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ця відповідальність покладається саме на страховика-порушника. До вимог кредиторів зі сплати таких сум за зобов'язаннями страховика-банкрута мають застосовуватися положення Кодексу України з процедур банкрутства на загальних підставах або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чинного на час ліквідації СК "Україна". Окрім того, звертає увагу і на пропуск позивачем строку звернення до суду з відповідним позовом, оскільки загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки і рахується з дати ДТП, який на час звернення до суду сплив, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
10.01.2022 на електронну пошту суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує про помилковість тверджень відповідача щодо порушення строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом. Окрім того, зауважує, що обсяг зобов'язань, що перейшов до МТСБУ у зв'язку з визнанням ПрАТ "СК "Україна" банкрутом передбачає відшкодування не лише основної суми боргу, але й штрафні санкції за невиконання страховиком своїх зобов'язань у визначені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строки.
20.10.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі), як то передбачено пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, так як Верховний Суд переглядає рішення у подібних правовідносин у справах №910/16820/21 та №910/16713/21. В обґрунтування поданої заяви, відповідач зауважує на тому, що справа має виняткове значення та полягає у правозастосуванні покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України відповідальності за порушення грошового зобов'язання страховика члена моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом, щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Розглянувши заяву відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.
За приписами пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
В той же час суд встановив, що під час розгляду справи у справі №910/16713/21 Верховним Судом ухвалено постанову від 21.08.2023, а у справі №910/16820/21 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову від 19.07.2023.
Отже станом на час розгляду справи підстави, наведені в обґрунтовування необхідності зупинення провадження у справі, відсутні.
23.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про стягнення з позивача судових витрат у розмірі 1500, 00 грн.
28.08.2023 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в Окремій думці суддів Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі 910/16280/21, в якому позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви МТСБУ в частині здійснення розподілу судових витрат, а саме відмовити у стягненні з ТОВ "Маркс.Капітал" витрат на правову допомогу у розмірі 1 500, 00 грн.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, 18.05.2015 року біля 11.50 год., ОСОБА_1 керував в м. Херсоні по пл. Перемоги транспортним засобом ГАЗ 3322132, д.н. НОМЕР_1 не вибравши безпечну швидкість руху та дистанцію, внаслідок чого здійснив наїзд на т/з КІА д.н. НОМЕР_2 , який знаходився по переду, у зв'язку з чим Транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушено п.п.12.1; 13.4 "Правил дорожнього руху України".
Відповідно до Постанови Дніпровського районного суду м. Херсона №666/2965/15-п від 22.06.2015 та Постанови судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Херсонської області №666/2965/15-і і від 09.07.2015 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу "ГАЗ 3322132", д/н НОМЕР_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі полісу № АІ/3752033.
22.06.2015 було проведено огляд пошкодженого автомобіля та у подальшому визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП.
Відповідно до висновку №Вэ-51 від 26.05.2015 матеріальний збиток власника транспортного засобу КІА Venga д/н НОМЕР_2 , склав 21 831, 64 грн.
02.12.2015 ОСОБА_2 подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування, однак, останнім не було здійснено виплату страхового відшкодування.
06.11.2015 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування.
Пунктом 1.1. даного договору встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, на підставі статей 512-519 Цивільного кодексу України, цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку з фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля ГАЗ 3322132 д.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.05.2015 номер полісу № АІ/3752033 в страховій компанії ПрАТ "СК "Україна".
Внаслідок укладення даного договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної ДТП, у тому числі права одержання грошового відшкодування, нанесеного шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ, в передбачених законом випадках (пункт 1.2. договору).
Згідно п. 1.3. договору, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 18 175, 75 грн.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Приписами статті 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
31.12.2015 між ФОП Шиян Д.С. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-12/2015, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" набуло право вимоги за договором страхування №АІ/3752033.
Згідно п. 1.2. в силу даного договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що за передані права вимоги до боржника за основним договором факторингу фактор сплачує клієнтові 351 038, 00 грн.
Згідно частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Нормами частини 1 статті 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 у справі № 910/842/18 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано заяву від 27.03.2018 з кредиторськими вимогами до боржника на суму 8 510 680, 57 грн, в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору АІ/3752033.
23.04.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18 з кредиторськими вимогами до боржника, в тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору №АІ/3752033.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 №910/842/18 вказані кредиторські вимоги були визнані та внесені до реєстру кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року, у відповідності до положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визнано погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника вимоги кредиторів, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" першої черги на суму 9 555 040, 57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198, 78 грн, шостої черги на суму 6 868 953, 48 грн, загальна сума 20 340 192, 80 грн.
22.08.2019 позивач, у зв'язку з ліквідацією ухвалою суду від 17.07.2019 Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу у розмірі .
11.09.2019 відповідач повідомив позивача про прийняття рішення про виплату страхового відшкодування шкоди за договором №АІ/3752033 у розмірі 18 175, 75 грн.
Таким чином, позивач зазначає, що свій обов'язок з відшкодування шкоди по договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - номер полісу №АІ/3752033 відповідач виконав лише частково, сплативши 18 175, 75 грн, невиконаними залишися, зокрема, вимоги про виплату 1090, 55 грн 3% річних та 4468, 40 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
В силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини, від 25.07.2002, "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" п. 72 "В. Оцінка Суду").
Таким чином, розмір грошової вимоги у сумі 28 278, 64 грн та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені у справі №910/842/18, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.17.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З огляду на викладене суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика для задоволення вимог його кредиторів.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі за договором №АІ/3752033.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
У постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 Верховним Судом сформовано висновок, згідно з яким за змістом положень пункту 20.3 статті 20, підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі, а МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід'ємною / складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
У той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі №910/16820/21 відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, зазначивши, що МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності коштів та/або майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
МТСБУ здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не може відповідати за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
Виходячи зі змісту пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов'язок сплатити її.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, зважаючи, що підставою позову у даній справі є невиконання МТСБУ зобов'язання ПрАТ "СК "Україна" за полісом № АІ/3752033, тоді як МТСБУ не відповідає за прострочення виконання зобов'язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування (відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023, викладеної у справі №910/16820/21), суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 1090, 55 грн 3% річних та 4468, 40 грн інфляційних втрат.
При цьому, судом враховано наявність окремих думок суддів Великої Палати Верховного Суду у справі №910/16820/21, проте підстави для відступлення від правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21, відсутні.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд відзначає, що строк позовної давності, як спосіб захисту порушеного права, при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає, оскільки судом не встановлено обставин невиконання МТСБУ зобов'язання ПрАТ "СК "Україна" за полісом №АІ/3752033, а тому питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статтей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач не довів суду належними та допустимими доказами наявності підстав для відшкодування відповідачем на свою користь заявлених 3% річних та інфляційних втрат.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.
Крім того, відповідач просить суд покласти на позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 1500, 00 грн.
Частиною 2 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №4.1/12-10/2021 від 12.10.2021; додаткової угоди від 28.12.2021 до договору №4.1/12-10/2021 від 12.10.2021; додаткової угоди №689 до договору №4.1/12-10/2021 від 12.10.2021; довіреності №6-01/52 від 06.12.2022, виданої Моторним (транспортним) страховим бюро України на представлення інтересів адвокатом Проц А.В. та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №9406/10 від 18.09.2020 року.
За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
В той же час, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Тобто, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони та суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вище наведеній постанові.
При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, рішення у справі Баришевський проти України , рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України , рішення у справі Двойних проти України , рішення у справі Меріт проти України ).
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України).
За таких обставин, суд прийшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 1 000, 00 грн, що є пропорційним предмету спору, значенню справи для сторін та є доведеним.
Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 14 883, 68 грн відмовити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10, ідентифікаційний код 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ідентифікаційний код 21647131) судові витрати на правову допомогу у розмірі 1000 (одна тисяча двісті) грн 00 коп.
3. Видати наказ відповідачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.10.2023
Суддя Наталія ЯГІЧЕВА