79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"03" жовтня 2023 р. Справа №914/242/23
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого - судді Кравчук Н.М.
суддів Скрипчук О.С.
Плотніцький Б.Д.
секретар судового засідання Михайлишин С.В.
розглянувши апеляційну скаргу Стрийської міської ради вих. № 03-17/411 від 23.05.2023 (вх. № ЗАГС 01-05/1644/23 від 24.05.2023)
на рішення Господарського суду Львівської області від 01.05.2023 (суддя Крупник Р.В. повний текст складено 08.05.2023)
у справі № 914/242/23
за позовом: Фізичної особи підприємця Филик Вікторії Зеновіївни (надалі - ФОП Филик В.З.) м. Стрий Львівської обл.
до відповідача: Стрийської міської ради, м. Стрий Львівської обл.
про визнання права на здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді
за участю учасників справи:
від позивача: Поврозник А.П.
від відповідача: не з'явився
ФОП Филик В.З. звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Стрийської міської ради про визнання за ФОП Филик В.З. права на здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді, встановленій відповідно до паспорта прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 реєстраційний №102 на період карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та три місяці після його завершення (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.05.2023 у справі № 914/242/23 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано за ФОП Филик В.З. право на користування тимчасовою спорудою (розміром 6,0 х 5,0 м.) в АДРЕСА_1, встановленою згідно паспорта прив'язки №102 від 18.12.2017 для здійснення підприємницької діяльності на період карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та три місяці з дня його/їх закінчення. Стягнуто з Стрийської міської ради на користь ФОП Филик В.З. 2 684,00 грн судового збору.
Ухвалюючи дане рішення, місцевий господарський суд встановив, що матеріалами справи підтверджується вчасне подання позивачкою заяви про продовження строку дії паспорту прив'язки №102, до котрої долучено всі передбачені Порядком №244 документи, зокрема, заяву та оригінал паспорту прив'язки №102. Натомість рішення про продовження строку дії паспорту прив'язки чи про відмову у його продовженні відповідачем не прийнято. Судом констатовано порушення відповідачем принципу «належного урядування» в частині обов'язку державних органів діяти вчасно та в належний спосіб. Доказів невідповідності, встановленої позивачкою ТС розмірам чи конфігурації передбаченим у паспорті прив'язки №102 або встановлення на місці ТС капітальної споруди, матеріали справи не містять. Враховуючи положення Закону України «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ст. 11 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», з огляду на те, що строк дії паспорту прив'язки ТС №102 закінчився 31.12.2020, тобто, у період дії карантину, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, суд дійшов висновку, що дію вказаного дозвільного документу продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення, а тому протягом відповідного періоду позивачка вправі користуватися спірною ТС та здійснювати в ній підприємницьку діяльність.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Стрийська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані нею докази та аргументи, судове рішення винесено з неповним з'ясуванням усіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд не врахував акту обстеження території по АДРЕСА_1 на предмет відповідності встановлення тимчасової споруди, згідно з якою на земельній ділянці не виявлено об'єкту благоустрою, а розміщена одноповерхова будівля з ознаками капітального будівництва, яка по площі забудови не відповідає паспорту прив'язки. Також не враховано судом, що на розгляді Господарського суд Львівської області перебуває справа № 914/585/22 за позовом Першого заступника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Стрийської міської ради до ФОП Филик В.З. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки по АДРЕСА_1. Окрім того, на думку апелянта, даний спір підвідомчий адміністративним судам, оскільки стороною даного спору є суб'єкт владних повноважень, який здійснює управлінські функції.
Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.
21.07.2023 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання (зареєстроване в канцелярії суду за вх№ 01-04/4888/23) про долучення до матеріалів справи копії висновку експерта за результатами проведення комплексної земельно-технічної, будівельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 3185-Е від 26.05.2023 та копії постанови старшого слідчого СВ Стрийського РУП ГУНП в Львівській області від 107.06.25023 про визнання потерпілим та залучення представника потерпілого.
Відповідно до частин 1, 3 та 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як зазначає відповідач, станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції (01.05.2023) висновку експерта та постанови слідчого ще не існувало, і, відповідно, відповідач не міг їх долучити до місцевого господарського суду.
Колегія суддів звертає увагу на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 03.03.2020 у справі № 915/1402/16, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 08.02.2022 у справі № 909/252/20, від 27.06.2023 у справі № 914/4092/21 про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
З урахуванням наведених норм процесуального закону та правової позиції Верховного Суду щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованим клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи висновку експерта № 3185-Е від 26.05.2023 та постанови слідчого від 07.06.2023, оскільки письмові документи, які відповідач просить приєднати до матеріалів даної справи, датовані 26.05.2023 та 07.06.2023, а предметом апеляційного перегляду є рішення суду від 01.05.2023, що виключає можливість задоволення судом апеляційної інстанції клопотання про приєднання зазначених нових доказів, яких не існувало на час прийняття оскарженого рішення у справі №914/242/23. Відтак, колегія суддів відхиляє клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/4541/23 від 06.07.2023), просить суд оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.
18.12.2017 Филик В.З. отримала паспорт прив'язки №102 стаціонарної тимчасової споруди (далі - ТС) для провадження підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 зі строком його дії з 01.01.2018 до 31.12 2018 (а.с. 9-10).
Як вбачається з Схеми розміщення ТС М 1:500 паспорт прив'язки було видано для встановлення ТС розміром 6,0 х 5,0 м. на ділянці площею 56,0 кв.м. (а.с. 9).
Судом встановлено, що строк дії паспорту прив'язки двічі продовжувався, зокрема, до 31.12.2019 та до 31.12.2020 (а.с. 11-12).
08.12.2020 позивачка звернулася до Відділу архітектури та містобудування виконавчого комітету Стрийської міської ради з заявою про продовження строку дії паспорта прив'язки №102. Вказану заяву зареєстровано за №22001-001606257-004-04 (а.с. 21).
Листом №3.13/20 від 21.12.2020 відповідач повідомив позивачку, що питання можливості продовження строку дії паспорта прив'язки тимчасової споруди по АДРЕСА_1 буде розглянуто після надання висновків новоствореною Тимчасовою депутатською комісією (а.с. 13).
Як вбачається з матеріалів справи, Тимчасову контрольну комісію Стрийської міської ради з контролю за дотриманням законодавства в частині встановлення ТС для провадження підприємницької діяльності на території м. Стрий було створено Рішенням відповідача №24 від 22.12.2020 (а.с. 17).
28.01.2021 Стрийською міською радою було прийнято рішення №133 «Про розроблення комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» (а.с. 18-20).
Як встановлено судом, міська рада про продовження чи не продовження строку дії паспорту прив'язки №102 за заявою позивачки від 08.12.2020 не приймала, оригіналу паспорту прив'язки № 102 не повернула позивачці.
Вважаючи, що такими діями відповідач оспорює право на здійснення підприємницької діяльності у ТС, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
В свою чергу відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Свої заперечення обґрунтовує тим, що згідно з п. 2.26 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 дія паспорта прив'язки анулюється за умов недотримання вимог паспорта прив'язки ТС при її встановленні. Порушення недотримання Порядку з боку позивачки були виявлені і зафіксовані Актом від 15.11.2022 , в якому зафіксовано, що на вказаній земельній ділянці не виявлено об'єкту благоустрою - стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності. Натомість на вказаній земельній ділянці розміщена одноповерхова будівля з ознаками капітального будівництва, яка по площі забудови не відповідає паспорту прив'язки (5,5х5,5 м.), а захоплює земельну ділянку площею 0,0078 га. на якій розміщена частина будівлі і яка не сформована та перебуває в комунальній власності м. Стрия відповідно до наданого плану топографічного знімання ТОВ «Західземлепроект» (а.с. 35-36).
При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.
Згідно з положеннями ст. 16 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільного права є визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України), що також відповідає положенням ч. 2 ст. 20 ГК України про захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання шляхом визнання наявності або відсутності прав.
Суд зазначає, що визнання права - це особливий спосіб захисту особи, оскільки саме він дозволяє усунути невизначеність у суб'єктивному цивільному праві, і, відповідно, уникнути перешкод у його реалізації.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів встановлює Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Приписами ч. 4 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначено Наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011, яким затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок №244 в редакції чинної станом на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом положень пунктів 1.3 та 1.4 Порядку №244 тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Стаціонарна ТС - це споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв. м.
Підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС (п. 2.1 Порядку №244).
Відповідно до п. 2.20 Порядку №244 встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки.
Отже, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди, який оформлюється уповноваженим органом за зверненням особи, яка бажає розмістити тимчасову споруду, до якої додаються відповідні документи за вичерпним переліком, який установлений Порядком.
Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень. (п.2.17 Порядку).
Судом встановлено, що для здійснення підприємницької діяльності позивачка встановила ТС в АДРЕСА_1, попередньо отримавши паспорт прив'язки №102 від 18.12.2017 для розміщення ТС розміром 6,0х5,0 м. на ділянці площею 56,0 кв.м.
Вказаний паспорт прив'язки було видано зі строком його дії з 01.01.2018 по 31.12.2018.
В подальшому строк дії паспорту прив'язки №102 двічі продовжувався, востаннє - до 31.12.2020.
08.12.2020 позивачка вчергове звернулася до відповідача з заявою про продовження строку дії паспорта прив'язки №102, до котрої було долучено, зокрема, оригінал цього паспорту. Вказану заяву зареєстровано за №22001-001606257-004-04 (а.с. 21).
Відповідно до п. 2.18 Порядку №244 продовження строку дії паспорта прив'язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив'язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.
З огляду на викладене, процедура продовження дії виданого паспорту прив'язки полягає у визначенні нової дати у раніше виданому паспорті та засвідчення її підписом та печаткою органу з питань містобудування та архітектури.
Відтак, у випадку закінчення строку дії паспорту прив'язки ТС наведене положення надає суб'єкту господарювання право подати органу з питань містобудування та архітектури заяву про продовження строку його дії, за результатами розгляду якої відповідним органом може бути прийняте рішення про продовження такого строку шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив'язки або рішення про відмову в продовженні цього строку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами розгляду вказаної заяви, жодного рішення, оформленого належним чином та у визначеній формі виконавчий комітет Стрийської міської ради не ухвалював.
Натомість позивачу було направлено 21.12.2020 лист-повідомленням, що питання можливості продовження строку дії паспорта прив'язки тимчасової споруди буде розглянута після надання висновків новоствореною Тимчасовою депутатською комісією (а.с. 13).
Під час розгляду справи судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що при оформлені паспорту прив'язки тимчасової споруди позивач до уповноваженого органу подавав недостовірні або неповні відомості.
Доказів того, що з часу видачі позивачу паспорту прив'язки та до дати подання позивачем заяви про продовження строку його дії, відбулися зміни у розміщенні тимчасової споруди, будівлі, чи зміни генерального плану, плану зонування та детального плану територій, відповідачем не надано.
При цьому, позивач подав заяву до відповідача про продовження терміну дії паспорту прив'язки тимчасової споруди для провадження господарської діяльності, своєчасно до закінчення його терміну дії.
В даному випадку, суд зазначає, що з моменту подання підприємцем заяви про продовження строку дії паспорту в нього виникає легітимне сподівання на таке продовження, а з огляду на прийняте органом рішення в суб'єкта господарювання виникає певна правова визначеність у суб'єктивному праві, зокрема, визначеність щодо подальшої можливості здійснення підприємницької діяльності у ТС (у випадку позитивного рішення) або визначеність щодо відсутності такої можливості та наявності обов'язку демонтувати ТС (у випадку негативного рішення).
В контексті даної справи, в позивачки відповідні сподівання особливо існували, враховуючи те, що за результатами її попередніх двох заяв було прийнято позитивні для неї рішення.
Натомість, відсутність прийнятого органом рішення за результатами розгляду відповідної заяви породжує в заявника невизначеність в праві на здійснення підприємницької діяльності, що накладає на нього непропорційні обмеження.
Слід також зазначити, що Порядок, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, не містить підстав та процедури відмови у продовженні строку дії паспорту прив'язки.
Разом з тим, як вбачається зі змісту Порядку №244, встановивши можливість продовження строку дії паспорту прив'язки ТС, законодавець водночас не передбачив чіткого механізму такого продовження, зокрема, строків розгляду органом з питань містобудування відповідної заяви та строків прийняття відповідного рішення, а також не визначив правових наслідків неприйняття відповідним органом жодного рішення.
Крім цього, станом на момент подання позивачкою заяви від 08.12.2020 та закінчення строку паспорту прив'язки №102 (31.12.2020) відповідачем не було врегульоване питання продовження такого строку і в локальних актах.
В подальшому (28.01.2021) Стрийською міською радою прийнято Рішення №133 «Про розроблення комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», яким частково врегульовано відповідні питання (в частині строку продовження такої дії та документів, які додаються до відповідної заяви), однак положення цього рішення не підлягають до застосування в даній справі, враховуючи те, що такі набули чинності після виникнення спірних правовідносин.
При цьому, суд наголошує на тому, що в даній справі спірними є саме правовідносини щодо продовження строку дії паспорту прив'язки, а не правовідносини, які виникають між сторонами внаслідок закінчення такого строку.
Аналізуючи правовідносини, пов'язані із видачею паспорта прив'язки ТС, які регулюються Порядком №244, та правовідносини, які регулюються положеннями Закону №2806-ІV «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», суд зазначає, що такі є подібними. А тому, за відсутності правового регулювання в Порядку №244, суд вважає за можливе при вирішенні даного спору застосувати положення Закону №2806-ІV за аналогією закону (ст. 8 ЦК Україна), як такі, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
Можливість застосовування за аналогією закону положення Закону №2806-ІV до правовідносин, які виникають з Порядку №244, зазначено також у постанові Верховний Суд від 19.06.2018 у справі №909/684/17.
Як вже наголошувалося, спір в даній справі виник з того, що за результатами розгляду заяви позивачки від 08.12.2020 про продовження строку дії паспорту прив'язки №102, відповідачем не було прийнято жодного рішення.
З огляду на вказане та враховуючи положення п. 2.30 Порядку №244 про необхідність демонтажу ТС у разі закінчення строку дії паспорта прив'язки, суд робить висновок, що рішення органу з питань містобудування та архітектури про продовження дії такого паспорту за своїм правовим характером, яке оформляється шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив'язки є дозволом на розміщення ТС для здійснення підприємницької діяльності на строк до нової дати, визначеної цим органом.
Відповідно до ч. 6 ст. 4-1 Закону №2806-ІV у разі, якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано документа дозвільного характеру, а також не прийнято рішення про відмову у його видачі, через десять робочих днів з дня встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Таке право суб'єкт господарювання набуває, враховуючи передбачений ст. 1 Закону №2806-ІV принцип мовчазної згоди, за умови, якщо ним подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що 08.12.2020 позивачкою подано заяву про продовження строку дії паспорту прив'язки №102, до котрої долучено всі передбачені Порядком №244 документи, зокрема, безпосередньо саму заяву та оригінал паспорту прив'язки №102.
Враховуючи приписи абз. 4 ч. 1 ст. 4-1 Закону №2806-ІV, орган з питань містобудування та архітектури повинен був прийняти рішення за результатами вказаної заяви протягом 10 робочих днів, тобто, до 22.12.2020. З огляду на неприйняття відповідного рішення, беручи до уваги положення ч. 6 ст. 4-1 Закону №2806-ІV, позивачка набула право на розміщення ТС в АДРЕСА_1 та здійснення в ній підприємницької діяльності за принципом мовчазної згоди.
З приводу строку здійснення позивачкою такої діяльності, то відповідний строк, з огляду на п. 2.18 Порядку №244, мав би бути визначений органом з питань містобудування. Однак, враховуючи порушення ним принципу «належного урядування» в частині обов'язку державних органів діяти вчасно та в належний спосіб, на думку суду, на державу в особі Стрийської міської ради покладається ризик настання негативних наслідків, таких як можливість здійснення позивачкою підприємницької діяльності в спірній ТС безстроково чи в інші строки, визначені чинним законодавством України.
В цьому контексті, суд бере до уваги ту обставину, що в період коли мала бути розглянута заява позивачки, 10.12.2020 набув чинності Закон України №1071-ІХ від 04.12.2020 «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», згідно котрого у ст. 11 Закону №2806-ІV включено п. 2-1 такого змісту:
"Документи дозвільного характеру, що не обумовлені міжнародними зобов'язаннями або іншими обмеженнями, встановленими законом, строк дії яких закінчується у період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), вважаються такими, дію яких продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення".
Враховуючи наведене положення, беручи до уваги те, що строк дії паспорту прив'язки ТС №102 закінчився 31.12.2020, тобто у період дії карантину, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, суд доходить висновку, що дію вказаного дозвільного документу продовжено на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення, а тому протягом відповідного періоду позивачка вправі користуватися спірною ТС та здійснювати в ній підприємницьку діяльність.
З приводу тверджень представника відповідача про неможливість продовження дії паспорту прив'язки №102 з огляду на те, що за результатами обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 не виявлено об'єкту благоустрою - стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, а розміщена одноповерхова будівля з ознаками капітального будівництва, яка по площі забудови не відповідає паспорту прив'язки, то суд зазначає таке.
В даному випадку суд зазначає, що представником відповідача не долучено жодних належних та допустимих доказів, і такі відсутні в матеріалах справи, які б свідчили про те, що позивачкою демонтовано ТС розміром 6,0х5,0 м., право на встановлення якої їй надано згідно паспорту прив'язки №102 від 18.12.2017 і на місці вказаної ТС розміщено одноповерхову будівлю з ознаками капітального будівництва.
Зокрема, як встановлено судом і вказане не заперечується жодною із сторін, позивачці було видано два паспорти прив'язки для встановлення двох ТС, а саме:
- №102 для встановлення ТС розміром 6,0х5,0 м. у м. Стрий по АДРЕСА_1;
- №175 для встановлення ТС розміром 5,5х5,5 м. у АДРЕСА_1.
На підтвердження допущених позивачкою порушень представник відповідача долучив, зокрема, акт обстеження території на предмет відповідності встановлення тимчасової споруди від 15.11.2022 з матеріалами фотофіксації до нього, лист Управління містобудування та архітектури №394 від 06.12.2022 та рішення Виконавчого комітету Стрийської міської ради №554 від 02.12.2022 (а.с. 35-35).
Однак, як вбачається з вказаних документів, вони стосуються ТС площею 5,5х5,5 м., право на встановлення котрої позивачці було надано згідно паспорту прив'язки №175. У відповідних документах не зазначено жодних порушень, допущених позивачкою щодо ТС, право на встановлення котрої надано згідно спірного паспорту прив'язки №102.
Відтак, додані відповідачем документи є неналежними доказами у справі.
Більше того, неналежність цих доказів доводиться також тим, що акт обстеження та матеріали фотофіксації до цього акту фіксують обставини щодо земельної ділянки у АДРЕСА_1, які існували станом на 15.11.2022. Разом з тим, спірні відносини в даній справі виникли ще в грудні 2020 року. Жодних доказів того, що станом на грудень 2020 року на вказаній земельній ділянці знаходилася одноповерхова будівля з ознаками капітального будівництва представником відповідача не надано.
Також необхідно зазначити, що в листі №3.13/20 від 21.12.2020 направленому відповідачем у відповідь на звернення позивачки про продовження дії паспорту прив'язки №102 не зазначається, що останньою було допущено якихось порушень при розміщенні ТС.
При цьому, суд звертає увагу представників сторін на те, що згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 13.08.2020 у справі №335/12419/16-а достатньою підставою для анулювання паспорту прив'язки ТС є, зокрема, виявлення відхилення фактично розміщеної ТС від вимог щодо розміру, конфігурації та інших вимог, визначених у паспорті прив'язки.
За таких умов, у випадку виявлення відповідачем факту невідповідності встановленої позивачкою ТС розмірам чи конфігурації передбаченим у паспорті прив'язки №102 або встановлення на місці ТС капітальної споруди, міська рада не позбавлена можливості достроково анулювати цей паспорт прив'язки, що в силу вимог п. 2.30 Порядку №244 слугуватиме підставою для демонтажу такої ТС.
Підсумовуючи все викладене вище, враховуючи звернення позивачки до закінчення строку дії паспорту прив'язки №102 з заявою про продовження його дії, а також враховуючи відсутність прийнятого рішення відповідачем за результатами розгляду цієї заяви та неповернення позивачці оригіналу відповідного документа, беручи до уваги положення ст. 4-1 та п. 2-1 ст. 11 Закону №2806-ІV, які підлягають до застосування з урахуванням ст. 8 ЦК України, суд доходить висновку, що: - позивачка вправі використовувати ТС (розміром 6,0х5,0 м.) в АДРЕСА_1, встановлену згідно паспорта прив'язки №102 для здійснення підприємницької діяльності на період карантину та обмежувальних заходів і протягом трьох місяців з дня його/їх закінчення;- відповідними діями відповідач оскаржує (не визнає) відповідне право позивачки, а тому вимога останньої про визнання цього права в судовому порядку є належним способом захисту, який спрямований на усунення невизначеності у суб'єктивному цивільному праві ФОП Филик В.З., і, відповідно, підлягає задоволенню повністю.
Щодо твердження апелянта про не врахування судом першої інстанції господарської справи № 914/585/22 за позовом Першого заступника Стрийської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Стрийської міської ради до ФОП Филик В.З. про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки по АДРЕСА_1, то колегія суддів вважає таке твердження безпідставним, оскільки вказана справа лише перебуває на розгляді Господарського суд Львівської області. Тобто, станом на момент розгляду справи № 914/242/23, остаточного судового рішення у справі № 914/585/22 не прийнято. Окрім того, зі змісту процесуальних документів суду у справі № 914/585/22, які оприлюдненні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що предметом позову про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) є земельна ділянка, яка знаходиться по АДРЕСА_1. Натомість у справі № 914/242/23 спір виник щодо права на користування тимчасовою спорудою (розміром 6,0 х 5,0 м.) в АДРЕСА_1, встановленою згідно паспорта прив'язки №102 від 18.12.2017 для здійснення підприємницької діяльності.
Щодо твердження скаржника про підвідомчість даного спору адміністративному суду, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Статтею 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності та інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Згідно ст. 4 КАС України публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Як зазначив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05.12.2018 у справі №1/1063-15/330а до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
В постанові від 13.11.2019 у справі №755/9215/15-ц ВП ВС зазначила, що публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового права та інтересу учасника.
Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений загрозою порушення приватного права та інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок невизнання відповідачем за ФОП Филик В.З. права на здійснення підприємницької діяльності у тимчасовій споруді встановлені відповідно до паспорта прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по АДРЕСА_1 реєстраційний №102 продовженим, чим саме, на думку позивача, порушує її права, а тому у позивача виникла необхідність захисту своїх цивільних прав, у зв'язку з чим вона звернулись до суду із позовом у даній справі.
Зважаючи на те, що у даній справі спір фактично пов'язаний з реалізацією цивільних прав позивача, компетентним судом для вирішення спору є суд господарської юрисдикції.
Таким чином, з наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання права, що виникає із господарських відносин. Відповідний позов поданий на захист цивільного (речового) права позивачки і обраний нею спосіб захисту своїх прав, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин (ст. 20 ГК України).
Та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Зазначене виключає кваліфікацію правовідносин сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, цей позов не має визначених КАС України ознак адміністративного.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК кодексу України).
У ст. 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14, 76-79 ГПК України, колегія суддів вважає, що надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів є більш вірогідними та достатніми. В свою чергу відповідачем належними та допустимим доказами не підтверджено своїх доводів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У відповідності до ст. 129 ГПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Стрийської міської ради залишити без змін.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 01.05.2023 у справі № 914/242/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст складено 13.10.2023.
Головуючий суддя Кравчук Н.М.
судді Скрипчук О.С.
Плотніцький Б.Д.