Справа № 346/3489/23
Провадження № 2/346/1311/23
23 жовтня 2023 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
в складі головуючого-судді Яремин М.П.
з участю: секретаря Вербіщук О.Д.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, -
свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 15.09.2001 року перебував з відповідачем в шлюбі, у якому в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи з 2016 року, сторони припинили спільне проживання, відповідач залишила позивача та дітей та створила іншу сім'ю. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.02.2020 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітні діти залишились проживати з позивачем, який вихованням та їхнім утриманням займається самостійно. Останній вказує, що відповідач з 2016 року свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не бажає брати участі у вихованні дітей, не спілкується з ними, не надає будь-якої матеріальної допомоги на їх утримання, не забезпечує необхідного для їх розвитку харчування та медичного догляду, не провідує їх вдома, не цікавився їх життям та здоров'ям. Будь-яких перешкод чи заборони щодо побачень з дітьми відповідачу ніхто не чинить. На даний час дочка ОСОБА_5 досягла повноліття, а син навчається в Коломийському ліцеї №1 імені В.Стефаника. Відповідач будь-якого контакту із закладом освіти не підтримує, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує. Позивач ж позитивно характеризується за місцем проживання та має всі умови для проживання дітей, що стверджується відповідним актом обстеження. Тому він просить позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6 .
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав вказаних в позовній заяві та зазначив, що відповідач з 2016 року, хоча сторони фактично розлучилися в 2020 року, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо своїх дітей, зокрема, малолітнього сина ОСОБА_6 , не цікавиться ним та не телефонує. Крім того, вказав, що фізичного насильства відповідач до сина не застосовувала, алкогольними напоями не зловживає, до відповідальності не притягувалась, з вимогою про стягнення аліментів позивач до неї не звертався, на засіданні комісії з питань захисту дитини вона не була присутня, документів про зміну її прізвища у нього немає. Також, він йшов до неї на роботу (в магазин, що неподалік с. Шепарівці Коломийського району), щоб повідомити його намір звертатись до суду із заявою про позбавлення її батьківських прав, на що вона повідомила, що ходити до суду не буде, надалі спілкувалася із його адвокатом, який телефонував до неї, щоб подала до суду відповідну заяву.
Відповідач в судове засідання не з'явилася. 31.07.2023 року до суду поштою надійшла письмова заява, адресована ОСОБА_2 (зі штемпелем на конверті м. Коломия), в якій зазначено, що позовні вимоги визнає та просить їх задовольнити, а розгляд справи проводити у її відсутності. Також в заяві вказано, що з початку подружнього проживання з ОСОБА_1 у них були нормальні сімейні відносини, однак, у 2016 році вона вирішила проживати окремо, залишила позивача з дітьми, створила іншу сім'ю та перестала надавати будь-яку матеріальну допомогу на утримання дітей. Доводи позивача про те, що вона з 2016 року не цікавиться дітьми, не телефонує до них та не листується, свідомо не займається їх вихованням, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дітей, відповідають дійсності (а.с. 50).
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилась, 30.08.2023 року її представник Перцович І.І. подала до суду письмову заяву, в якій просить засідання, призначене на 20.09.2023 року, проводити у її відсутності, до якої також долучила витяг із рішення виконавчого комітету від 23.08.2023 року ( а.с. 54 ).
Суд, заслухавши позивача, перевіривши матеріали справи, та, оцінивши досліджені докази в сукупності, дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень частин 1-3 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Частинами 2, 4 ст. 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з п.2 ч.1 ст.164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Відповідно до положень п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_4 , що стверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26.08.2010 року, про що складено відповідний актовий запис № 479, його батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а.с. 10 ).
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.02.2020 року, яке набрало законної сили 06.03.2020 року шлюб між сторонами розірвано, позивачу залишено прізвище " ОСОБА_9 " (а.с. 11).
Згідно з даними копії довідки № 4228 про склад осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні, виданої 05.04.2023 року управлінням " Центр надання адміністративних послуг " Коломийської міської ради, до складу зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 14 ).
Відповідно до копії довідки № 43, виданої 31.03.2023 року Воскресинцівським старостинським округом Коломийської міської ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , має на утриманні двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15 ).
Згідно з даними копії характеристики № 45, виданої 05.04.2023 року вказаним старостинським округом, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 . За час проживання в цьому населеному пункті характеризується позитивно, ніде не працює, скарг на нього не поступало (а.с. 16 ).
Відповідно до копій довідки № 116/02-12, виданої 06.04.2023 року Коломийським ліцеєм №1 імені В. Стефаника Коломийської міської ради, та характеристики класного керівника, ОСОБА_4 навчається у вказаному навчальному закладі. Батько дитини ОСОБА_1 самостійно виховує сина, активно підтримує контакт із закладом освіти, цікавиться навчальними досягненнями та поведінкою сина, бере участь у позашкільних заходах, екскурсія, походах; учень має середній рівень знань, займається у геологічному гуртку, позитивно характеризується, виховується у неповній сім'ї (батьки розведені (а.с. 12, 13 )).
Згідно з копією акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за місцем проживання позивача в АДРЕСА_1 , за вказаною адресою проживають позивач, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (мати); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дочка); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син); матеріально-побутові умови задовільні (а.с. 17 ).
В матеріалах даної справи міститься рішення виконавчого комітету Коломийської міської ради від 23.08.2023 року № 212, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 55 ). У висновку вказано, що батько малолітнього ОСОБА_4 повідомив, що він самостійно піклується про нього; ОСОБА_2 жодного разу не приділяла уваги щодо розвитку сина та свідомо ухилялася від виконання своїх обов'язків, пов'язаних із вихованням дитини, не піклувалася про його фізичний та духовний розвиток, навчання, не спілкувалася із сином навіть в мінімальному обсязі, матеріально не забезпечувала, не сплачувала аліменти. На засідання комісії з питань захисту дитини, яке відбулось 26.07.2023 року, ОСОБА_2 не з'явилась, однак, надіслала заяву, в якій повідомила про те, що вимоги та претензії у позовній заяві щодо невиконання нею батьківських обов'язків по відношенню до її малолітнього сина ОСОБА_4 відповідають дійсності та не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав (а.с. 56-57).
У відповідності до ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Однак, суд, керуючись правилами ч.6 ст.19 СК України, не погоджується з даним висновком, оскільки вважає його не достатньо обгрутованим, адже в ньому відсутні переконливі дані з посиланням на докази, які б свідчили про винну поведінку матері, свідомого нехтування нею своїми обов'язками щодо виховання дитини, а лише міститься загальне посилання на норми законодавства, несплату аліментів відповідачем (з вимогою про стягнення яких позивач не звертався) та ґрунтується на твердженні (повідомленні) позивача, що відповідач свідомо ухилялася від виконання своїх обов'язків, пов'язаних із вихованням дитини, що може суперечити інтересам малолітньої дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до положень п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення і поновлення батьківських прав" суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України»).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у її право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з матір'ю і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а згідно з ч. 2 ст.78 цього Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
На підставі досліджених в судовому засіданні доказів суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з батьком. Та обставина, що матеріальним забезпеченням сина, його вихованням і розвитком займається батько, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає приймати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обгрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження винної поведінки матері та свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками щодо вказаної дитини, тому позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягають. Щодо надісланої до суду письмової заяви ОСОБА_2 про визнання позову, справжність підпису на якій не посвідчено нотаріально, що викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (враховуючи, що відповідач, яка проживає і зареєстрована в м. Коломия, в жодне судове засідання не прибула та вказана заява згідно зі штемпелем на конверті відправлена з поштового відділення в м.Коломия), слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Однак, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даній справі свого підтвердження не знайшли. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне не прийняти визнання позову відповідачем та враховуючи найкращі інтереси малолітньої дитини у задоволенні позовних вимог відмовити.
На підставі наведеного, ст.ст. 164, 165 СК України, постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст. 5-13, 76-81, 82, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець м.Коломия Івано-Франківської області, житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Третя особа: виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області як орган опіки та піклування, м. Коломия, просп. Грушевського, 1, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 04054334.
Повний текст рішення складено 27 жовтня 2023 року.
Суддя Яремин М. П.