Справа № 346/2918/22
Провадження № 1-кп/346/265/23
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2023 року м. Коломия
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області, у складі головуючого - судді ОСОБА_1 , секретар судових засідань: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченої ОСОБА_5 та її захисника: адвоката ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувальний акт по кримінальному провадженню №12022091180000294, в якому ОСОБА_5 (народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; громадянка України; освіта середня; одружена; діти: четверо неповнолітніх дітей, з яких щодо 3-х позбавлена батьківських прав; на обліку у лікаря-нарколога та лікаря - психіатра не перебуває; раніше судима: вироком Косівського районного суду від 31.05.2022 року за ч.3 статті 185 КК України до трьох років позбавлення волі) обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України,
а сторонами та іншими учасниками кримінального провадження є: з боку обвинувачення - прокурор: ОСОБА_4 , з боку захисту - обвинувачена: ОСОБА_5 та її захисник: адвокат ОСОБА_6 , потерпіла: ОСОБА_7 , законний представник: ОСОБА_8 (яка припинила участь у судовому проваджені з 18.10.2022 року, оскільки потерпіла досягла повноліття), представник потерпілої: адвокат ОСОБА_9 ,
ВСТАНОВИВ:
Щодо обвинувачення.
В період часу з 04:00 год. по 07:00 год. 30.04.2022 року ОСОБА_5 перебувала в приміщенні палати №3 отоларингологічного відділення КНП «Коломийська ЦРЛ» КМР, що за адресою: м. Коломия Івано-Франківська область, вул.І.Мазепи, б.134, в якій знаходилась малолітня потерпіла: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , де в подальшому в неї виник умисел на таємне викрадення чужого майна.
Близько 07:00 год. 30.04.2022 року ОСОБА_5 реалізовуючи свій злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, з корисливих спонукань, перебуваючи у медичній установі, упевнившись, що за її діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, таємно, шляхом вільного доступу, в умовах воєнного стану, введеного із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», та продовженого з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022, викрала з поверхні тумбочки мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 7», моделі 1810F6LG, вартістю 1 580 (одна тисяча п?ятсот вісімдесят) гривень, всередині якого знаходилась сім-карта мобільного оператора «Київстар», вартістю 100 (сто) гривень, та флеш-накопичувач марки «Kingston», об?єм пам?яті якого становить 64 Гб, вартістю 195 (сто дев?яносто п?ять) гривень, які належать неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після чого, ОСОБА_5 , місце вчинення кримінального правопорушення покинула, викраденим майном розпорядилась на власний
розсуд, чим спричинила неповнолітній потерпілій ОСОБА_7 майнову шкоду на суму 1 875 (одна тисяча вісімсот сімдесят п?ять) гривень.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинила таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України.
Суд вважає доведеним вказане формулювання обвинувачення, оскільки його зміст добровільно та свідомо визнала обвинувачена безпосередньо у судовому засіданні. Вказані в обвинуваченні обставини вона не оспорювала і просила визнати недоцільним дослідження доказів щодо таких обставин, як і прокурор та адвокат через, що суд на підставі частини 2 статті 349 КПК України, попередньо виконавши всі умови для її застосування, визнав недоцільним дослідження доказів щодо вказаних обставин обвинувачення. І тому суд вважає, що діяння, у вчиненні якого ОСОБА_5 звинувачує прокурор, дійсно мало місце.
Також суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що вказане діяння ОСОБА_5 дійсно містить склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України. Суд враховує те, що ОСОБА_5 добровільно і свідомо визнала свою вину у вчиненні даного кримінального правопорушення, і суд також вважає саме її винною у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Таким чином, суд погоджується із стороною обвинувачення у тому, що обвинувачена ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, умисно, яке правильно кваліфіковано прокурором за частиною 4 статті 185 КК України. І у вчиненні цього правопорушення винна саме ОСОБА_5 .
Разом з цим суд враховує, що ОСОБА_5 щиро розкаялася у вчиненні нею кримінального правопорушення та висловила жаль з приводу скоєного прямо у судовому засіданні.
Щодо покарання.
Обставин, які б виключали кримінальну протиправність діяння ОСОБА_5 або звільняли її від кримінальної відповідальності чи від покарання судом не встановлені, а тому вона підлягає покаранню за вчинене нею кримінальне правопорушення за частиною 4 статті 185 КК України.
Суд погоджується із прокурором у тому, що обставинами, які на підставі пункту 1 частини 1 статті 66 КК України відносяться до обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої є її щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставини, що обтяжують покарання, передбачені статтею 67 КК України, прокурором і судом не встановлені.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, і суд враховує, що: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (частина 1); покарання має на меті не тільки кару і виправлення засуджених, а й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (частина 2); покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (частина 3).
Разом з цим суд застосовує і положення статті 65 КК України за якими: суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 53 КК; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання (частина 1); особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (частина 2); підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини КК за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 КК (частина 3); більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини КК за вчинене кримінальне правопорушення, може бути призначене за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 КК (частина 4).
При цьому застосовуючи вказані норми кримінального права, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, щодо правильного їх застосування, викладений ним у постанові від 26.06.2018 року у справі № 570/3743/15-к, в якій зазначається, що покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тож вирішуючи питання про призначення обвинуваченій ОСОБА_5 покарання за вчинене нею правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 КК України, суд виходить з наступного:
- санкція частини 4 статті 185 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років;
- суд враховує положення Загальної частини КК України, які є застосовними для призначення покарання ОСОБА_5 у цій справі і вказані вище та нижче за текстом;
- суд враховує конкретні обставини (що вказані у формулюванні обвинувачення), за яких ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення, яке за ступенем тяжкості, в силу положень частини 5 статті 12 КК України, є тяжким злочином та кваліфікується за частиною 4 статті 185 КК України;
- ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Вижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; громадянка України; освіта середня; одружена; має 4-х неповнолітніх дітей, з яких щодо 3-х позбавлена батьківських прав (а.с.2-5 обвинувальний акт);
- на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря - психіатра не перебуває (а.с.167-168 довідки);
- раніше судима. Зокрема: вироком Косівського районного суду від 31.05.2022 року (набрав законної сили: 01.07.2023 року) була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 статті 185 КК України та їй було призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі, з іспитовим строком 1 рік, але ухвалою того ж суду від 28 квітня 2023 року (набрала законної сили: 06.05.2023 року) у зв'язку із порушенням ОСОБА_5 покладених на неї судом обов'язків, звільнення від відбування покарання з випробуванням було скасовано і направлено обвинувачену для відбування покарання у виді позбавлення волі строком на три роки (а.с.163-164: копія вироку; а.с.171-172: відомості з бази поліції; а.с.181-185: копі ухвали);
- ОСОБА_5 вчинила інкриміноване їй кримінальне правопорушення з прямим умислом;
- при розгляді цієї справи, до неї двічі застосовувався привід та двічі оголошувався розшук (а.с.26-27: ухвала; а.с.61-62: ухвала; а.с.78-79: ухвала; а.с.110-111: ухвала);
- обставини, які обтяжують її покарання відсутні, а обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;
- наслідком вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення є порушення права власності потерпілої особи на її мобільний телефон, який не був добровільно повернутий ОСОБА_5 потерпілій, а був розшуканий працівниками поліції, вилучений у фактичного володільця та переданий після цього на зберігання потерпілій (а.с.187-188: ухвала слідчого судді про дозвіл на тимчасовий доступ до речі, з вилученням; а.с.189-193: протокол тимчасового доступу; а.с.194-196: постанвоа про визнання речовим доказом; а.с.197- заява потерпілої про отримання телефону на зберігання).
Таким чином, з урахуванням викладених судом обставин, які він застосовує у їх сукупності, суд вважає, що ОСОБА_5 слід призначити найменш суворий вид покарання, що передбачений частиною 4 статті 185 КК України, тобто основне покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк: 5 років.
І оскільки ОСОБА_5 порушила умови іспитового строку за першим вироком, що прямо характеризує її особу, як таку, яка без ізоляції від суспільства невзмозі виправитись самостійно, суд вважає, що застосування до ОСОБА_5 статті 75 КК України не є можливим, позаяк без реального відбуття покарання у виді позбавлення волі вона незможе виправитись.
Суд також проаналізував позицію захисту щодо можливості застосування статті 69 КК України та призначення засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк нижче, від найнижчої межі, передбаченої ч.4 ст.185 КК України, зокрема позбавлення волі на строк 3 роки і 2 місяці, але не погоджується із такою можливістю виходячи з наступного.
Положення ч.1 ст.69 КК України передбачають, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Але застосовуючи вказану норму закону, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, які він надав у пункті 8 своєї постанови від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (що не втратили своєї актуальності). Зокрема у тій частині, що: призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного; необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, тощо.
І тому суд констатує, що пом'якшуючими обставинами покарання ОСОБА_5 дійсно є дві обставини: її щире розкаяння та активне сприяння нею розкриттю кримінального правопорушення, як це і встановив суд. Проте суд не вважає, що ці дві обставини, самі по собі, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, який є тяжким. Суд узяв до уваги аргументи захисника про те, що шкода потерпілій відшкодована і вона, згідно її заяви немає ніяких претензій до обвинуваченої. Але тут суд відзначає, що шкода потерпілій була відшкодована не потерпілою, а як було встановлено судом виключно за рахунок процесуальної діяльності працівників поліції, які знайшли фактичного володільця телефону та передали його після цього на зберігання потерпілій. Тому дана обставина, а також відсутність претензій потерпілої до обвинуваченої не може свідчити про істотне зниження ступіня тяжкості вчиненого ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України настільки аби суд пом'якшив їй покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої ч.4 ст.185 КК України.
Тож з огляду на це, а також дані, які характеризують особу ОСОБА_5 і вказані судом вище, які суд врахував для призначення їй покарання, підстави для застосування статті 69 КК України відсутні. До того, ж суд враховує і мету покарання, яка зводиться не тільки до виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів засудженою, а й іншими особами.
Тому суд переконаний і погоджується із прокурором у тому, що покарання у вигляді основного покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років за вчинений ОСОБА_5 злочин, передбачений ч.4 ст.185 КК України буде справедливим, співмірним та індивідуалізованим покаранням у ситуації із ОСОБА_5 , зважаючи на все викладене вище.
Разом з цим суд відзначає, що вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31.05.2022 ОСОБА_5 була визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, який вона вчинила 16 серпня 2021 року, а злочин, у вчиненні якого суд визнав ОСОБА_5 винною цим вироком, вона вчинила 30 квітня 2022 року, тобто до постановлення попереднього вироку.
Тому суд застосовує положення ч.4 ст. 70 КК України якими передбачено, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.
І як наслідок,на виконання положень частини 4 статті 70 КК України суд призначає остаточне покарання обвинуваченій за сукупністю кримінальних правопорушень, на умовах, передбачених частинами 1-3 цієї статті. Де частина 1 статті 70 КК України передбачає, що при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Тож оскільки за попереднім вироком, ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, а суд у цій справі призначив їй покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі частини 4 статті 70, з урахуванням частини 1 статті 70 КК України та висновків Пленуму Верховного Суду України, які він надав у пункті 21 своєї постанови від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (що не втратили своєї актуальності), зважаючи на дані про особу обвинуваченої, дві обставини, які пом'якшують її покарання, наявність двох злочинів, які входять у сукупність, які вчинені з корисливих мотивів та умисно, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання (позбавлення волі на строк 3 роки) більш суворим покаранням (позбавлення волі на строк 5 років), і визначити його, як позбавлення волі на строк 5 років.
Разом з цим суд враховує, що у випадку застосування частини 4 статті 70 КК України, як передбачено самою частиною цієї статті в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу. Тож оскільки в ухвалі від 28 квітня 2023 року, якою суд скасував звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням та направив засуджену до відбування покарання у виді позбавлення волі, суд визначив початок строку відбування покарання за попереднім вироком з часу її затримання, а вона була затримана (узята під варту) прямо у залі суду 28 квітня 2023 року, до остаточно призначеного судом покарання за цим вироком слід зарахувати частково відбуте ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі за попереднім вироком, рахуючи з 28 квітня 2023 року до дати набрання цим вироком законної сили.
Щодо процесуальних витрат.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 118 КПК України передбачено, що процесуальні витрати складаються з витрат, пов'язаних із залученням експертів.
А згідно з частиною 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Але оскільки сторона обвинувачення не заявляє їх до стягнення, як і інші судові витрати, їх розподіл суд проводити не буде.
Щодо речових доказів і документів.
В силу положень частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатись до набрання рішенням законної сили. При цьому, частина 9 статті 100 КПК України прямо передбачає, як суду треба вирішити питання про долю конкретних речових доказів і документів.
Тож, на виконання положень частини 9 статті 100 КПК України, суду слід залишити потерпілій мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 7», моделі М1810F6LG, який переданий на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_7 , а документи у матеріалах кримінального провадження.
Інші процесуальні питання.
Підстави, для вирішення інших питань, передбачених статтею 368 КПК України, відсутні.
Таким чином, на підставі всього вище викладеного та керуючись статтями 1-33,36,37,42,45-52,55,61-62,75-110,113-129,170-211,290-293,318-371,373-377,392-395,532 КПК України суд
УХВАЛИВ:
Визнати ОСОБА_5 винуватою у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України.
Призначити ОСОБА_5 , за вчинене нею кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України основне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Шляхом поглинення менш суворого покарання (позбавлення волі на строк 3 роки), призначеного вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2022 року (що набрав законної сили 01 липня 2022 року, справа №347/2094/21), більш суворим покаранням (позбавлення волі на строк 5 років), призначеного цим вироком, визначити ОСОБА_5 , за сукупністю кримінальних правопорушень, остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Початок строку відбування покарання за цим вироком: дата набрання цим вироком законної сили.
Зарахувати у призначене цим вироком за сукупністю кримінальних правопорушень покарання, строк покарання у виді позбавлення волі, частково відбутий ОСОБА_10 за вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2022 року (що набрав законної сили 01 липня 2022 року, справа №347/2094/21) з 28 квітня 2023 року і до дати набрання цим вироком законної сили.
Розподіл судових витрат - не проводити.
Речовий доказ у вигляді мобільного телефону, марки: "Xiaomi Redmi 7", моделі: М1810F6LG, який переданий на відповідальне зберігання потерпілій ОСОБА_7 - залишити потерпілій: ОСОБА_7 .
Документи - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а особами, які не були присутні під час проголошення вироку, оскільки не викликались - з моменту вручення копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.
Учаснику судового провадження, який не був присутнім під час його проголошення в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в Коломийському міськрайонному суді Івано-Франківської області.
Суддя ОСОБА_1