КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2023 року Київ № 320/10963/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати позивачу за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додатково по одному року за період роботи у «Шахті «Хрустальська» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит» з 16.03.1981 по 29.04.1981 та у «Шахті «Краснокуцька» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит» з 01.08.1983 по 03.08.1988, призначити та виплатити пенсію за віком з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 05.10.2022.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам процесуального закону, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 05.12.2022 позов залишив без руху з наданням позивачеві строку для усунення виявлених недоліків.
У зв'язку з усуненням недоліків позовної заяви, суд ухвалою від 09.01.2023 відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має права на пенсію за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте відповідач безпідставно обмежив його в реалізації цього права.
Представник відповідача 1 подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач не надав належних доказів наявності у нього пільгового стажу за Списком № 1 для отримання пільгової пенсії.
Представник відповідача 2 подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому наголосив на відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на момент звернення позивача з заявою про призначення йому пільгової пенсії, він не мав сукупності підстав для її призначення. Також зауважив, що необхідними умовами згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 1, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач 18.08.1962 року народження, є внутрішньо переміщеною особою відповідно до довідки від 17.02.2017 № 720.
Згідно з даними трудової книжки НОМЕР_1 позивач працював, окрім іншого: з 16.03.1981 по 29.04.1981 у Шахті «Хрустальська» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит» на посаді підземного електрослюсаря; з 01.08.1983 по 03.08.1988 у Шахті «Краснокутська» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит» на посадах гірника 1 розряду з повним робочим днем під землею, підземного гірника очисного забору 5 розряду з повним робочим днем під землею, підземного податника з повним робочим днем під землею, майстра-підривника 4 розряду з повним робочим днем під землею.
Наведені дані щодо роботи позивача на шахтах (гірські роботи з повним робочим днем під землею за професією, посадою, що передбачені Списком № 1) підтверджуються також: довідками ДП «Донбасантрацит» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 28.11.2014 № 645, № 645-а, 646 за періоди з 01.08.1983 по 14.10.1983, з 15.10.1983 по 16.10.1983, з 17.10.1983 по 06.10.1985, 07.10.1985 по 24.03.1986, 25.03.1986 по 20.09.1986, 21.09.1986 по 18.07.1988, з 19.07.1988 по 03.08.1988; довідкою ВП «Шахта «Хрустальська» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 08.05.2014 № 36/1 за період: з 16.03.1981 по 29.07.1981; наказами Шахти «Хрустальська» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит» від 17.03.1981 № 85 о/к, від 30.04.1981 № 143 о/к; довідками (виписками) по заробітній платі позивача.
Позивач 05.10.2022 (після досягнення 60-річного віку) звернувся до відповідача 1 з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатом розгляду якої, листом від 07.11.2022 № 1000-0202-8/111563, відповідач 1 повідомив позивача, що 13.10.2022 винесено рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, оскільки до пільгового стажу не зараховані періоди роботи за Списком № 1: з 16.03.1981 по 29.04.1981; з 01.08.1983 по 06.10.1985; з 07.10.1985 по 18.07.1988; з 19.07.1988 по 03.08.1988, по яким пільгові довідки видані підприємствами, установами, які в зазначений термін не перемістилися в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та знаходяться на підконтрольній українській владі території.
Відповідно до рішення відповідача 2 про відмову у призначенні пенсії № 103650008466 від 13.10.2022 позивачу відмовлено у призначенні пільгової пенсії за віком, оскільки до пільгового стажу не зараховано періоди роботи за Списком № 1: з 16.03.1981 по 29.04.1981; з 01.08.1983 по 06.10.1985; з 07.10.1985 по 18.07.1988; з 19.07.1988 по 03.08.1988. Підставою не зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача зазначено те, що пільгові довідки видані підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території. При цьому зазначено, що страховий стаж позивача становить 23 роки 08 місяців 14 днів при необхідному, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування» - 29 років.
Вважаючи таку поведінку відповідачів протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статі 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Так, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування розроблений Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 5 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-IV пенсія за віком є різновидом пенсійних виплат в солідарній системі.
За приписами статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 10 частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Виходячи з наведеного вбачається, що стаж роботи в особливо шкідливих умовах праці за списком № 1 враховується при визначенні права на пенсію на пільгових умовах, у тому числі, із зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону № 1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Водночас, з матеріалів справи судом встановлено, що пенсійним органом обчислено страховий стаж позивача виходячи з поданих ним документів для призначення пенсії за віком та встановлено наявність у нього лише 23 років 08 місяців 14 днів, замість необхідних 29 років, оскільки до стажу відповідачем 2 не зараховані періоди його роботи за Списком № 1: з 16.03.1981 по 29.04.1981; з 01.08.1983 по 06.10.1985; з 07.10.1985 по 18.07.1988; з 19.07.1988 по 03.08.1988, по яким пільгові довідки видані підприємствами, установами, які в зазначений термін не перемістилися в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі та знаходяться на підконтрольній українській владі території.
Таку позицію відповідачів суд вважає помилковою, виходячи з таких підстав.
За приписами статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення закріплено у пункті 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) та статті 48 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
За приписами пунктів 17-1 та 18 Порядку № 637 у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, стаж роботи, який дає право на пенсію, зараховується у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У такому ж порядку підтверджується стаж роботи за відсутності документів у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій РФ території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією РФ проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів).
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Натомість, необхідність подання додаткових документів для підтвердження стажу роботи виникає у випадках відсутності відомостей, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або у разі коли в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях або їх правонаступниках, розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
У взаємозв'язку з вищенаведеним, з матеріалів справи судом встановлено, що трудовою книжкою, а також додатково відповідними довідками підтверджено стаж роботи позивача на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, а саме: з 16.03.1981 по 29.04.1981 на «Шахті «Хрустальська» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит»; з 01.08.1983 по 03.08.1988 на «Шахті «Краснокуцька» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит».
Суд вважає подані позивачем документи для підтвердження пільгового стажу достатніми.
Разом з тим, суд критично оцінює доводи відповідачів про те, що подані позивачем довідки не приймаються на підтвердження відповідних періодів до страхового стажу позивача, оскільки вони видані підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території.
Так, Законом України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території (стаття 5).
Статтею 18 зазначеного Закону констатовано, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Порядок № 595), який визначає процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям (далі - установи), здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства.
Разом з тим, зазначені Закони та підзаконний акт не містять імперативних норм щодо неприйняття пенсійними органами довідок про підтвердження стажу роботи, виданих підприємствами, які залишились на окупованій території.
Окрім того, при вирішенні даної справи, суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 21.11.2019 у справі № 420/2319/16-а, від 21.02.2020 у справі № 701/1196/16-а, від 18.03.2020 у справі № 243/6299/17.
Також суд вважає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН), а саме: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата, є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туречини» (рішення від 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (рішення від 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (рішення від 23.02.2016) зазначив: «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Таким чином суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих підприємствами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 235/2357/17, від 21.02.2020 у справі № 701/1196/16-а.
Окрім того, оцінюючи доводи відповідачів, наведені у відзивах на позовну заяву, про ненадання позивачем документів щодо підтвердження атестації робочого місця, суд зазначає таке.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 (далі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими Постановою Міністерства праці України № 41 від 01.09.1992.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно пункту 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Відтак, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 та Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
У свою чергу, Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а (постанова від 19.02.2020) сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У взаємозв'язку з вищенаведеним в сукупності, оскільки відмовляючи у призначенні пенсії відповідач 2 порушив вищевказані в сукупності норми шляхом винесення рішення,суд дійшов висновку, що належним способом повного відновлення порушених прав позивача є визнання його протиправним і скасування.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завданням адміністративного судочинства є гарантування дотримання прав особи та вимог законодавства, а не забезпечення ефективності державного управління, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Оскільки, розглядаючи звернення пенсіонера про перерахунок пенсії, відповідач зобов'язаний виконати таке повноваження за наявності законних підстав, воно не є дискреційним.
Таки чином, для забезпечення виконання завдання адміністративного суду, вказаного у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо ефективного способу повного захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача 1 у встановленому чинним законодавством порядку та спосіб зарахувати відповідні періоди роботи позивача та призначити йому пенсію за віком.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії № 103650008466 від 13.10.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників додатково по одному року за період роботи у «Шахті «Хрустальська» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит» з 16.03.1981 по 29.04.1981 та у «Шахті «Краснокуцька» Виробничого об'єднання «Донбасантрацит» з 01.08.1983 по 03.08.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення за призначенням пенсії, а саме з 05.10.2022.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ: 14035769, місцезнаходження: 46000, м. Тернопіль, майдан Волі, 3).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.