ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
про залишення позовної заяви без розгляду
25 жовтня 2023 рокум. Ужгород№ 260/7440/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Дору Ю.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Закарпатської обласної прокуратури, яким просить суд: стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 06.02.2020 по 30.09.2021 у розмірі 3 958 274,30 грн. (три мільйони дев'ятсот п'ятдесят вісім двісті сімдесят чотири гривень тридцять копійок); вирішити питання про стягнення із відповідача судових витрат.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року залучено до участі у справі в якості відповідача - 2 Офіс Генерального прокурора.
16 жовтня 2023 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
19 жовтня 2023 року на виконання вказаної ухвали суду позивачем подано заяву у якій останній вказує що строк звернення з даним позовом не пропущено та просить суд продовжити розгляд справи. В обгрунтування позиції зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Отже, спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з затримкою виконання рішення про поновлення на роботі, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та оплату праці, оскільки позивач був безпідставно, не зі своєї вини позбавлений можливості виконувати роботу з моменту негайного поновлення а саме: з 24.10.2014 року по 30.09.2021 року саме в цей період перебував в трудових відносинах з відповідачами.
У поданій заяві позивач відсилається до практики Верховного Суду, зокрема вказує, що Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження N 6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постановах від 12 лютого 2020 року у справі N 620/3884/18 (провадження N К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі N 813/1247/17 (провадження N К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження N К/9901/37996/18) визначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає всі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат, а тому до спірних правовідносин (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) не застосовуються положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині визначення строку звернення до суду.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до статті 122 частин 1, 2, 3 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до матеріалів позовної заяви, предметом даного позову є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді в період з 06.02.2020 по 30.09.2021.
Згідно статті 233 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо строків звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
Відповідно до статті 233 частин 1 та 2 Кодексу законів про працю України (в редакції зі змінами внесеними згідно із Законом України 2352-IX від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №807/3487/14 виконано 30.09.2021. Зокрема, 30 вересня 2021 року Офісом Генерального прокурора видано наказ №318к про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Закарпатської області з 24 жовтня 2014 року, з яким ознайомлено позивача, що останнім не заперечується та підтверджується матеріалами справи.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач дізнався про порушення свого права саме 30.09.2021 року.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду розпочався 30 вересня 2021 року.
Ключовим для вирішення питання щодо порушення строків звернення до суду є дотримання норм процесуального права, які регулюють питання строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із статтею 233 частиною 1 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частиною 2 цієї статті визначено виняток із загальних строків для звернення за захистом суб'єктивних трудових прав працівника: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зауважує, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу) , а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18).
Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд відхиляє твердження позивача про можливість звернення до суду з даним позовом без обмеження будь-яким строком.
Як судом встановлено, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2021 року у справі №807/3487/14 щодо поновлення позивача було виконано лише 30 вересня 2021 року, а тому з урахуванням статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду є таким, що встановлений у три місяці.
Водночас до суду за захистом своїх прав позивач звернувся лише 24 серпня 2023 року, тобто з пропуском тримісячного строку, передбаченого чинним законодавством України.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивачем у заяві не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які б були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії" визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
З урахуванням положень статей 122, 123 КАС України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
Оцінюючи обставини, що перешкоджали реалізації процесуального права на звернення до суду, на які позивач посилається як на поважні, суд виходить з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів і з того, чи мав позивач за таких обставин можливість своєчасно реалізувати право на звернення до суду (чи відсутні були вагомі перешкоди, труднощі для реалізації цього права).
Розглянувши наведені позивачем доводи, суд не вбачає об'єктивних непереборних підстав, які можна вважати обґрунтованими та поважними для пропуску звернення до суду.
Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено. Відтак, суд визнає причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними.
Будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду суд не вбачає, а позивач не заявляє. Доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду матеріали справи не містять. Підстави для визнання причин пропуску звернення до суду поважними, відсутні.
Відповідно до статті 240 частини 1 пункту 8 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого статтею 122 КАС України, зазначені позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними та необґрунтованими, суд вважає за необхідне, залишити позовну заяву без розгляду.
Одночасно, суд вважає за необхідне вказати, що норма 240 частини 1 пункту 8 КАС України є імперативною і у суду існує обов'язок, при встановленні судом факту пропуску строку звернення до адміністративного суду, залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 248 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено КАС України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяЮ.Ю.Дору