УХВАЛА
про відкриття провадження в адміністративній справі
26 жовтня 2023 р. Справа № 120/15044/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, розглянувши матеріали:
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), від імені та в інтересах якого діє адвокат Корнійчук Сергій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ),
до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43145235, місцезнаходження: вул. Р. Скалецького, 17, м. Вінниця, 21100)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
27.09.2023 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Корнійчука С.А., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про:
- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 за період з 23.08.2022 до 19.01.2023;
- зобов'язання відповідача видати наказ та здійснити нарахування і виплату позивачу щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168 за період з 23.08.2022 до 19.01.2023.
Ухвалою суду від 02.10.2023 вказану позовну заяву залишено без руху. При цьому суд виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України, але не подав клопотання про поновлення такого строку. Відтак позивачу встановлено строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали.
23.10.2023 на виконання зазначеної ухвали від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Представник позивача зазначає, що позивач працює у Територіальному управлінні Служби судової охорони та перебував з відповідачем у трудових відносинах в тому числі на дату звернення до суду з цим позовом. Відтак, на думку представника позивача, оспорювана бездіяльність відповідача є триваючою та стосується невиплати додаткової винагороди, як частини належного позивачу до виплати грошового забезпечення (заробітної плати). Отже, спір між сторонами є спором щодо оплати праці, а тому при визначенні строку звернення до суду слід застососувати положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Вивчивши матеріали позовної заяви, оцінивши наведені представником позивача доводи, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати та інших пов'язаних з нею компенсаційних виплат не був обмежений будь-якими строками.
Втім, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ, яким внесені зміни до законодавства про працю.
Серед іншого вказаним законом частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені у такій редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд враховує, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Наведене дає суду підстави для висновку, що до 19.07.2022 строк звернення з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком, а у правовідносинах, що виникли після цієї дати застосовується тримісячний строк звернення.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22.
Водночас суд зазначає, що підставою звернення до суду з цим позовом є невиплата позивачу за період проходження служби з 23.08.2022 по 19.01.2023 щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн, передбаченої Постановою № 168.
Тому, встановлюючи момент, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, суд враховує, що вищезазначена спірна винагорода є щомісячним періодичним платежем та виплачується військовослужбовцю одночасно з виплатою грошового забезпечення за відповідний місяць. Звідси випливає, що про порушення свого права на отримання такої додаткової винагороди позивач повинен був дізнатися при отриманні грошового забезпечення за відповідний місяць (не пізніше останнього числа кожного місяця, в якому така винагорода мала бути виплачена) не у повному обсязі.
Отже, відлік тримісячного строку на звернення позивача до суду з вимогою щодо виплати щомісячної додаткової винагороди слід обраховувати з першого числа місяця, наступного за тим, в якому така винагорода мала бути виплачена.
З цим позовом позивач звернувся 27.09.2023, що номінально вказує на недотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду (враховуючи спірний період з 23.08.2022 по 19.01.2023).
Разом з тим суд бере до уваги, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Водночас необхідно врахувати, що позивач не міг передбачити наперед дату, з якої строк дії карантину завершиться, адже постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Тобто у позивача з об'єктивно була відсутня можливість звернення до суду з цим позовом в межах дії карантину.
Відтак, на переконання суду, позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, з урахуванням процесуальних строків, визначених пунктом першим глави XIX "Прикінцевих положень" КЗпП України, у тримісячний строк з дня завершення дії карантину, тобто до 30.09.2023.
Отже, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах положення статті 233 КЗпП України та беручи до уваги, те що з урахуванням дії карантину на території України, який було скасовано (припинено) 30.06.2023, частина друга статті 233 КЗпУкраїни фактично почала діяти лише з 01.07.2023, суд приходить до переконання, що позивач звернувся до суду в межах встановленого законодавством строку.
Відтак, оскільки строк звернення до суду з цим позовом не вважається пропущеним, клопотання представника позивача про його поновлення не може бути задоволеним.
Після усунення недоліків позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України та підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду.
Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки за своєю юридичною природою заявлені позовні вимоги стосуються нарахування та виплати частини заробітної плати.
Отже, позовну заяву ОСОБА_1 належить прийняти до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі.
Визначаючись щодо того, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) розглядати справу, суд враховує положення ч. 2 ст. 257 КАС України, згідно з якими за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
З огляду на викладене та беручи до уваги те, що за характером спірних правовідносин, предметом доказування і складом учасників ця справа не належить до тих справ, які можуть бути розглянуті виключно за правилами загального позовного провадження, а також зважаючи на те, що прийняття законного і обґрунтованого рішення по суті спору не потребує заслуховування усних пояснень учасників справи в судовому засіданні, суд доходить висновку про можливість розгляду та вирішення цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та інших учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, представником позивача заявлено клопотання про залучення до участі у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Вирішуючи заявлене клопотання суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 КАС України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
За правилами, визначеними ч. 4 ст. 49 КАС України, у заявах про залучення третіх осіб зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
В обґрунтування поданого клопотання представник позивача зазначив, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо Служби судової охорони. Крім того, у разі недостатності бюджетних коштів на фінансування видатків для виконання Постанови № 168 Державна судова адміністрація України наділена повноваженнями щодо ініціювання перед Міністерством фінансів України питання про перерозподіл бюджетних асигнувань, виділення коштів з резервного фонду державного бюджету.
Разом з тим суд зазначає, що спірні правовідносини у цій справі виникли між ОСОБА_1 і ТУ ССО у Вінницькій області, на яке законом покладено обов'язок виплачувати позивачу грошове забезпечення як співробітнику цього територіального управління Служби судової охорони. Водночас відносини між ТУ ССО у Вінницькій області, Державною судовою адміністрацією України та Міністерством фінансів України щодо надання бюджетних асигнувань, затвердження і виконання кошторису тощо за своєю правовою природою є бюджетними правовідносинами, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), та які безпосередньо не стосуються спірних правовідносин і не впливають на виконання рішення суду за результатом розгляду цього спору.
Відтак суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі в якості третіх осіб Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
При цьому судом враховані висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 06.04.2023 за наслідками розгляду зразкової справи № 260/3564/22.
Крім того, суд зазначає, що одним з принципів адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Цей принцип визначає особливості адміністративного судочинства і полягає у більш активній ролі суду: саме на суд покладено обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для всебічного з'ясування обставин у справі.
Отже, адміністративний суд має повністю встановити обставини справи, щоб на засадах верховенства права ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Принцип офіційності реалізований, зокрема, у ч. 4 ст. 11 КАС України, згідно з якою суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу вимог ч. 3 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи суд постановляє ухвалу (ч. 3 ст. 80 КАС України).
З огляду на вищезазначені норми процесуального права, для забезпечення повного та всебічного з'ясування всіх обставин у справі і постановлення законного та обґрунтованого рішення, суд доходить висновку про необхідність витребування у відповідача інформації щодо здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період з 23.08.2022 по 19.01.2023.
Керуючись ст.ст. 32, 49, 160, 161, 171, 248, 256, 257, 260, 262, 294 КАС України, -
УХВАЛИВ:
1. Залишити без задоволення клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду.
2. Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
3. Відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про залучення третіх осіб.
4. Розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
5. Роз'яснити учасникам справи, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті розпочнеться через 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
6. Встановити відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.
7. На підставі положень ч. 12 ст. 171, ч. 2 ст. 260 КАС України визначити відповідачу 5-денний строк з дня вручення ухвали для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі наявності таких заперечень).
8. Встановити позивачу 3-денний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив в порядку, визначеному ст. 163 КАС України.
9. Встановити відповідачу 3-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку, визначеному ст. 164 КАС України.
10. Витребувати з Територіального управління Служби судової охорони у Вінницькій області та зобов'язати його у 15-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали надати суду інформацію щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період 23.08.2022 по 19.01.2023.
11. Інформацію по справі сторони можуть отримати на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: "http://court.gov.ua/fair/".
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Сало Павло Ігорович