КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року Київ № 320/8063/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, яка полягає у відмові прийняти заяву (поверненні заяви) ОСОБА_1 від 14.12.2022 про визнання особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Волинській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.12.2022 про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, та прийняти по ній відповідне рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач звернувся до Державної міграційної служби України із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - відповідач) №0701.4-51060701.1.2-22 від 26.12.2022 заяву позивача повернено останньому з посиланням на дію воєнного стану.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, з огляду на те, що УДМС у Волинській області листом від 26.12.2022 № 0701.4-5106/0701.1.2-22 було роз'яснено позивачу порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який регулюється Законом та Правилами.
Також, УДМС у Волинській області листом від 12.04.2023 №0701.4/3901-23 позивачу письмово роз'яснено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, наголошено на строки звернення. Крім того, повідомлено що 09.12.2022 Луцьким міськрайонним судом Волинської області прийнято рішення про затримання позивача, з метою ідентифікації. Разом з тим, відповідач звернув увагу, що на Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого Указами Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із повномасштабною збройної агресією зі сторони російської федерації. Громадяни російської федерації належать до громадянства країни агресора. Згідно основних засад міжнародного права іноземець, який перебуває за кордоном, користується захистом та заступництвом держави свого громадянства, не втрачає юридичного зв'язку зі своєю державою та підпорядковується нормам законодавства країни свого громадянства.
Пунктами 6, 23 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» до заходів правового режиму воєнного стану віднесено, зокрема, встановлення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства; інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави, яка загрожує нападом чи здійснює агресію проти України.
Наголошено, що Сектор з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Волинській області здійснює прийом заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням вимог Закону та Правил.
При цьому зазначено, що відповідно до позиції УВКБ ООН щодо України від березня 2022 року УВКБ ООН не вважає Україну «безпечною країною походження» і рекомендує направляти іноземців, які проживали на території країни і не встигли подати заяви про надання міжнародного захисту для проходження національної процедури надання захисту в третій безпечній країні.
На підставі зазначеного, УДМС у Волинській області не було допущено жодної бездіяльності, щодо відмови у прийняті заяви про визнання біженцем або особою.
Позивач не скористався своїм правом для надання відповіді на відзив відповідача, відтак враховуючи положення статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач звернувся до відповідача з відповідною анкетою-заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту від 14.12.2022, в якій указав про те, що позивач - ОСОБА_2 народився в м. Стерлітамак (Башкортостан, рф). На час звернення був особою без громадянства, за національністю росіянин. Із документів, що підтверджують особу, мав свідоцтво про народження НОМЕР_1 , видане РАГС м. Стерлітамак 26.04.2016. Заява-анкета була обґрунтована тим, що до 05.12.2022 ОСОБА_1 мав громадянство України, а з 05.12.2022 є особою без громадянства. Позивач вказував, що в 2013 прибув до міста Києва на територію України та залишився на постійне проживання в Україні. У 2014 році в ГУ ДМС отримав громадянство України. З 2013 року постійно проживав в Україні. В 2017 році позивачу стало відомо про порушення стосовно нього кримінальної справи на території російської федерації. На думку позивача є підстави вважати, що справу порушено через його громадянську позицію, політичні погляди відносно політичного порядку правління в російській федерації. Санкції за цим кримінальним провадженням високі, до пожиттєвого ув'язнення. Внаслідок цього ОСОБА_1 було оголошено в міжнародний розшук, однак пізніше розшук було скасовано. Також Генеральною прокуратурою України булла проведена екстрадиційна перевірка, за результатами якої в екстрадиції ОСОБА_1 в рф було відмовлено. Крім цього вказував, що з 2014 року позивач займав активну громадянську позицію проти збройної агресії російської федерації, займався волонтерською діяльністю, здійснював фінансове сприяння Збройним Силам України. У зв'язку з цим, на думку позивача у нього були всі підстави вважати, що при видворенні його до рф йому загрожує смерть. Також в заяві було зазначено, що позивач знаходився в пункті тимчасового утримання іноземців та осіб без громадянства, тому був позбавлений можливості надати письмові документальні підтвердження викладених ним фактів.
У листі відповідача про відмову прийняти зазначену Заяву-анкету особи, яка потребує додаткового захисту від 26.12.2022 року відповідач посилався на те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб» строки надання адміністративних послуг суб'єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні зупинені і будуть поновлені у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Вважаючи, що бездіяльність відповідача, яка полягає у відмові прийняти заяву (поверненні заяви) є протиправною і порушує його права, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суддійшов наступних висновків.
Відповідно до листа Управління ДМС у Волинській області №0701.4-51060701.1.2-22 від 26.12.2022, у відповідь на звернення позивача від 14.12.2022, йому роз'яснено порядок і процедуру розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який передбачений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07.09.2011 №649, зареєстрованим Міністерством юстиції України від 05.10.2011 за №1146/19884. Вказано, що 10.01.2002 Верховна Рада прийняла закон про приєднання до Конвенції 1951 року про статус біженців та Протоколу до неї 1967 року, роблячи Україну країною-учасницею Конвенції. Відповідно до статті 9 цієї Конвенції ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Державна з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним інтересах державної безпеки.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб» строки надання адміністративних послуг суб'єктами їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні зупинені і будуть поновлені у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на території України. З огляду на, що позивачу роз'яснено, що прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе після припинення чи скасування воєнного стану, тому заяву з супутніми матеріалами повернуто позивачу на його адресу.
Поряд з цим відповідачем надано копію рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області по справі №161/17376/22 від 09.12.2022 року, відповідно до якого НОМЕР_2 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації особи. Як встановлено матеріалами страви 04.12.2022 року ОСОБА_1 під час виїду з України в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ягодин» надав на паспортний контроль закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , оголошений органом ДМС України №8025 недійсним, у зв'язку із припиненням особі громадянства.
Рішенням прикордонної служби №3283 від 04.12.2022 року ОСОБА_3 відмовлено в перетинанні державного кордону України.
За спробу незаконного перетинання державного кордону ОСОБА_1 06.12.2022 року було затримано та складено протокол про адміністративне затримання за ст. 263 КУпАП, у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП, для встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення та 07.12.2022 року складено протокол про адміністративне правопорушення.
Вживаючи заходів для встановлення особи було здійснено дактилоскопіювання, перевірку по ПТК АПК «Гарт-1/П» та направлено запити з метою перевірки документів ОСОБА_1 до Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України та Центрального Міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області.
Із отриманої форми 1 «Особова картка» Державної міграційної служби, вбачається, що паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер НОМЕР_4 , виданий 02.02.2022, органом 8025 та паспорт громадянина України для виїзду за кордон номер НОМЕР_3 , виданий 21.11.2022 року визнано недійсними.
Крім того, відповідно до листів Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.12.2022 року видані на ім'я ОСОБА_4 паспорти громадянина України та для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 оголошені недійсними у зв'язку із припиненням громадянства останнього.
На час розгляду справи №161/17376/22, ОСОБА_1 , відмовившись від громадянства російської федерації та за умови дії рішення компетентного державного органу міграційної служби про припинення громадянства України, вважався особою без громадянства у розумінні ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Крім того, у ОСОБА_1 були відсутні документи, які підтверджують законність перебування на території України і дають право на виїзд з України.
Судом, відповідно до рішення у справі №161/17376/22 також не було встановлено обставин, відповідно до яких на ОСОБА_1 поширювалася дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Крім того, відповідно до листа Управління ДМС у Волинській області №0701.4/3901-23 від 12.04.2023 позивачу було повторно роз'яснено порядок звернення особи без громадянства та повідомляю, що надання захисту, а також порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Зазначено, що шукач захисту вказував, про те що у рф відносно нього відкрито кримінальне провадження однак, про що йому стало відомо в 2017 році, проте, в чому його конкретно обвинувачують на батьківщині повідомити не зміг, копію процесуального документу не надав. Також інформував, що у зв'язку із цим, ОСОБА_1 був оголошений у міжнародний розшук, який згодом скасований. Не менш важливим є те, що за результатами відповідної перевірки ГПУ в Україні, в екстрадиції ОСОБА_1 до рф було відмовлено.
За результатами аналізу матеріалів справи було встановлено, що покликання позивача з приводу побоювання його переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності у випадку повернення до рф є очевидно необґрунтованими, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов передбачених пп. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тобто особою, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Так, в ході розгляду заяви позивачем не було надано аргументованих доводів чи важливих фактів, які 6 підтверджували його побоювання переслідувань і наявності загрози його життю, здоров'ю чи можливість застосування по відношенню до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Позивачем не було зазначено про існування можливості ймовірної шкоди або неприйнятних страждань у разі його повернення в країну походження. Крім того, не було надано належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки.
Вказане свідчить про відсутність умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Також відсутня дискримінація у реалізації загальних прав. Позивачем не було надано жодних доказів загрози систематичного порушення прав людини відносно його або його близьких родичів. Повідомлені позивачем обставини свідчать про відсутність обґрунтованості висловлених побоювань небезпеки життю на батьківщині у випадку повернення.
Таким чином, аналізом анкети, особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем особою, яка потребує додаткового захисту, неможливо встановити обґрунтувати причину виїзду позивача з рф в 2013. Позивач вказував, що мав туристичну мету відвідування м. Києва, а в подальшому вирішив залишитись на постійне місце проживання в Україні.
Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», - через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
За аналізом анкети, особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем особою, яка потребує додаткового захисту, виїзд позивача за межі рф не носив характер втечі від переслідування, не був обумовлений небезпекою зазнати безпосередньої загрози, а був покликаний туристичною метою.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Згідно з статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Аналіз матеріалів справи з точки зору оцінки тверджень позивача з приводу того, що його очікує смерть в разі повернення на територію рф, оскільки відносно нього порушено кримінальну справу, дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до рф через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту» (далі - Закон) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 ст. 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців від 1951 р. і Протоколу щодо статусу біженців від 1967 р. та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Варто зазначити, що ст. 5 Закону передбачений порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема:
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин.
У разі якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена із сім'єю, і заявляє про намір бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про це повідомили інші особи, які не є її законними представниками, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та орган опіки і піклування. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органом опіки і піклування зобов'язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім'ю.
Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в. Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в п. п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених п. п. 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Вимога про подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, установлена частиною другою цієї статті, а також вимога щодо строку подання такої заяви, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, не поширюються на випадки, коли такі заяви подаються законними представниками дітей, розлучених із сім'єю.
Слід наголосити, що розд. II Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила) передбачено вирішення питання щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до якого уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференцзв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих підстав визнання його біженцем або особою, яка потребує захисту та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів існування переслідувань стосовно позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваної відмови, яка була викладена у листі від 26.12.2022 №0701.4-5106/0701.1.2-22, якою позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а матеріали повернуто на його адресу.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (код ЄДРПОУ 37821586; адреса: вул. Градний узвіз, 4, м. Луцьк, Волинська обл., 43025) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.