ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2023 рокум. Ужгород№ 260/7228/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виноградівської міської ради Закарпатської області (пл. Миру, буд. 5, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300, код ЄДРПОУ 44633612) про визнання протиправним рішення, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виноградівської міської ради Закарпатської області (далі - відповідач, Виноградівська міська рада), в якій просить визнати протиправними рішення Виноградівської міської ради за результатами розгляду звернення №ЛА-15690669 та зобов'язати надати копії матеріалів, на підставі яких було прийнято Висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виготовлений 04.10.2022р. №02-22/2632, провести перевірку за фактами, які вказані у зверненні та повідомити заявника за результатами проведеної перевірки.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він 03.08.2023 року звернувся до відповідача із запитом на інформацію. Відповідач листом від 17.08.2023 року №Л-84/02-26 повідомив позивача про розгляд його звернення, тоді як позивач просив надіслати йому Висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_2 та всіх матеріалів, на підставі яких було виготовлено такий висновок. Також просив провести перевірку дотримання працівником Служби у справах дітей порядку №866 від 24.09.2008 року. Позивач переконаний, що в зазначеному листі - рішенні на запитувану публічну інформацію не надано.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
02 жовтня 2023 року адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що листом від від 17.08.2023 року №Л-84/02-26 надано позивачу відповідь на запит.
Суд не приймає до уваги письмову відповідь позивача на відзив з тих підстав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України, у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
ОСОБА_1 03.08.2023 року вкотре звернувся до Виноградівської міської ради Закарпатської області.
Звернення позивача було отримано та зареєстровано відповідачем 04.08.2023 року, вх.№Л-84/02-26.
У зверненні позивач просив: надіслати електронною поштою копію всіх матеріалів, на підставі яких було виготовлено висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виготовлений 04.10.2022р.; провести перевірку, чи дотримано працівником Служби у справах дітей порядку 866 (Постановою КМУ від 24 вересня 2008 р. №866 затверджено типове положення про комісію з питань захисту прав дитини), а саме:
1. Чи було з'ясовано всі обставини, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини?
2. Чи було проведено розмову з обома батьками?
3. Чи висновок прийнято з дотриманням ст.161 Сімейного кодексу України, який передбачає що Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу?
4. Чи в матеріалах справи наявні докази щодо наявності самостійного доходу у ОСОБА_3 ?
Так, 17.08.2023 року позивачу листом №Л-84/02-26 була надана відповідь від Виноградівської міської ради на звернення від 03.08.2023 року №ЛА-15960669, в якій зазначено наступне: - «До органу опіки та піклування Випоградівської міської ради надійшла ухвала Виноградівського районного суду від 25.07.2022 року про відкриття провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради, про визначення місця проживання дитини. Рішенням Виноградівського районного суду від 07.12.2022 року позов ОСОБА_3 задоволено, визначено місця проживання дитини з матір'ю. Рішення набрало законної сили 21.03.2023 року. Зазначаємо, що ОСОБА_1 , як відповідач, був учасником судового процесу, тому у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України, мав право ознайомитись з усіма матеріалами справи, на підставі яких було прийнято рішення, під час розгляду питання у суді. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією законами України. У зв'язку з вищенаведеним, звернення ОСОБА_1 до Урядового контактного центру з приводу порушеного питання вважаємо безпідставним».
Позивач не погоджуючись із рішенням відповідача, вважаючи його таким, що не містить точної та повної запитуваної інформації, звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Нормативно-правовим актом, який регулює питання реалізації вищезазначеного права є Закон України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 року (далі - Закон №393/96-ВР).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Частиною 3 ст.6 Закону №2939-VІ визначено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані: надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Стаття 14 Закону №2939-VІ встановлює обов'язок відповідача надавати достовірну, точну та повну інформацію.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тексту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону №2939-VI.
Постановою Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 р. №866 врегульовані питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини, та визначені її завдання.
Згідно п.3 Постанови КМУ №866 органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.
Позивач 03.08.2023 року звернувся до Виноградівської міської ради Закарпатської області із зверненням. У зверненні позивач просив: надіслати електронною поштою копію всіх матеріалів, на підставі яких було виготовлено висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виготовлений 04.10.2022р.; провести перевірку, чи дотримано працівником Служби у справах дітей порядку 866 (Постановою КМУ від 24 вересня 2008 р. №866 затверджено типове положення про комісію з питань захисту прав дитини), а саме: 1. Чи було з'ясовано всі обставини, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини? 2. Чи було проведено розмову з обома батьками? 3. Чи висновок прийнято з дотриманням ст.161 Сімейного кодексу України, який передбачає що Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу? 4. Чи в матеріалах справи наявні докази щодо наявності самостійного доходу у ОСОБА_3 ?
Таке було отримано та зареєстровано відповідачем 04.08.2023 року, вх.№Л-84/02-26.
Відповідачем була надана відповідь 17.08.2023 року №Л-84/02-26, яку позивач отримав.
Проте як вбачається зі змісту відповіді, відповідач тільки відповідів позивачу, що той мав право ознайомлюватися з матеріалами цивільної справи в ході розгляду останньої, тим самим, фактично, відмовив у наданні інформації.
Отже, як вбачається з змісту відповіді вона не містить всієї інформації з приводу якої позивач звертався до відповідача.
Таким чином суд доходить висновку, що фактично звернення позивача від 03.08.2023 року, по суті не було розглянуто.
Тому суд вважає, що з боку відповідача на час звернення позивача з позовом до суду наявна бездіяльність відповідача щодо надання витребуваних документів.
Разом з тим, і на даний час доказів відправлення відповідачем запитуваних матеріалів та інформації позивачу, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти (пункт 1 частини першої статті 22 Закону №2939-VI).
Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям «відображеності та задокументованості» і є публічною.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Статтею 40 Конституції України закріплено право особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Деталізацію наведене право отримало у Законі України від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон №393/96-ВР). Відносини з розгляду звернень громадян є основним і єдиним предметом регулювання цього Закону.
Одержавши запит на інформацію, який подано згідно із Законом №2939-VI, проте який за своїм змістом є зверненням громадянина відповідно до Закону №393/96-ВР, розпорядник інформації повинен відмовити у задоволенні такого запиту через невідповідність його предмета вимогам закону (пункт 2 частини п'ятої статті 19, пункт 4 частини першої статті 22 Закону №2939-VI), та з урахуванням принципів добросовісності і розсудливості розглянути запит за Законом №393/96-ВР. При цьому запитувача повинно бути повідомлено у п'ятиденний строк про те, що його запит на інформацію буде розглядатися як звернення відповідно до Закону №393/96-ВР.
У разі якщо запит на інформацію, який подано згідно із Законом №2939-VI, за своїм змістом поєднує предмет регулювання Закону №393/96-ВР та Закону №2939-VI, то такий «запит-звернення» повинен розглядатися у відповідних частинах у строк та порядок, передбачені відповідними законами. При цьому розпорядник у п'ятиденний строк повинен відповісти по суті запиту, а також повідомити запитувача, що решта питань розглядатимуться як звернення згідно із Законом №393/96-ВР.
Тому в разі якщо відповідач дійде висновку, що частина питань підлягає розгляду за Законом від 2 червня 2011 року №3460-VI, то він відповідно повинен застосувати його норми, про що повідомити позивача.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
17.10.2023 року до суду від позивача надійшло клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення судового рішення та зобов'язати відповідача подати звіт про виконання.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно ч.2 ст.382 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 8 статті 382 КАС України визначено, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.
Суд дослідивши позовну заяву та додані до неї документи встановив відсутність підстав для встановлення судового контролю, оскільки позивач в позовній заяві лише цитує положення частини 1 статті 382 КАС України та просить встановити судовий контроль, проте позивач не наводить жодних обґрунтованих доводів та доказів на підтвердження того, що виконання судового рішення без встановлення судового контролю буде неможливим.
Як і не надано доказів на підтвердження того, що відповідач без поважних причин буде ухилятись від виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи правовий зміст судового контролю за виконанням судового рішення, суд визнає клопотання позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після набрання цим рішенням законної сили є таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення, а саме слід визнати протиправною відмову Виноградівської міської ради Закарпатської області, оформлену листом від 17.08.2023 року №Л-84/02-26, у наданні інформації по зверненню ОСОБА_1 від 03.08.2023 року за №ЛА-15960669 та зобов'язати Виноградівської міської ради Закарпатської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.08.2023 року за №ЛА-15960669 в порядку, визначеному чинним законодавством України, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 по справі №620/1116/20.
При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Виноградівської міської ради за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Виноградівської міської ради Закарпатської області (пл. Миру, буд. 5, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300, код ЄДРПОУ 44633612) про визнання протиправним рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Виноградівської міської ради Закарпатської області, оформлену листом від 17.08.2023 року №Л-84/02-26, у наданні інформації по зверненню ОСОБА_1 від 03.08.2023 року за №ЛА-15960669.
Зобов'язати Виноградівської міської ради Закарпатської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 03.08.2023 року за №ЛА-15960669 в порядку, визначеному чинним законодавством України, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Виноградівської міської ради Закарпатської області (пл. Миру, буд. 5, м. Виноградів, Закарпатська область, 90300, код ЄДРПОУ 44633612) понесені витрати з оплати судового збору в сумі 1073,60 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич