Україна
Донецький окружний адміністративний суд
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року Справа№200/5361/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області (надалі - ТУ ДСА в Донецькій області, відповідач-1), Державної судової адміністрації України (в подальшому - ДСА України, відповідач-2), про:
- зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» починаючи з 19 липня 2022 року;
- визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати судді Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 винагороди з 19 липня 2022 року;
- зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити судді Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог ст. 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» з 19 липня 2022 року, та виплачувати її весь період перебування на військовій службі - із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що наказом в.о. голови Слов'янського міськрайонного суду від 01.03.2022 №17-к позивача, суддю Слов'янського міськрайонного суду Донецької області, увільнено від виконання службових обов'язків у зв'язку з призовом на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку, до дня фактичної демобілізації (на період, вказаний у контракті). Однак, з 19.07.2022 року відповідачем-1 припинено нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на період проходження військової служби на підставі ст. 119 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ). Позивач вважає таке рішення щодо припинення нарахування та виплати суддівської винагороди незаконним, оскільки питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі № 200/5361/23. З урахуванням предмету спору, складу учасників справи та характеру спірних правовідносин, з огляду на приписи ст. 12, частин 1, 2 ст. 257 КАС України, приймаючи до уваги Рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
12 жовтня 2023 року до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача-1 зазначив, що Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19.07.2022, було внесено зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема, у частині 3 ст. 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада». Таким чином, з 19.07.2022 за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, середній заробіток не зберігається. Відтак, ТУ ДСА України в Донецькій області не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди як такому, що був призваний до військової служби. Також, відповідач зазначив, що питання виплати середнього заробітку суддям було предметом розгляду Міністерства економіки України, яке листом від 26.07.2022 повідомило, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352 не визначено особливостей застосування положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України, тому за працівниками призваними (прийнятими) на військову службу до набрання чинності Законом №2352, слід зберігати лише місце роботи (посаду). З метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть призвані на військову службу після дня набрання чинності Законом №2352, збереження заробітної роботодавцем плати за працівниками, які були прийняті (призвані) на військову службу до набрання чинності Законом України №2352, слід припинити. Враховуючи викладене, представник відповідача-1 просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Відзив від відповідача-2 до суду не надходив.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач зазначив, що середній заробіток, який виплачувався мобілізованому працівникові роботодавцем за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають різну правову природу, походять із різних обов'язків роботодавця та держави, а тому мають різне правове регулювання, а посилання відповідача на лист Міністерства економіки України від 26.07.2022, в якому йдеться про застосування положень статті 119 КЗпП України, не може прийматись до уваги судом при винесенні рішення, оскільки в ньому не йдеться про особливості застосування положень частини третьої ст. 119 КЗпП України стосовно припинення виплати суддівської винагороди. Крім того, в самому листі зазначено, що він має не нормативний, а інформаційно-рекомендаційний характер. Таким чином, позивач вважає позовні вимоги такими, що ґрунтуються виключно на законі, а отже підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , Указом Президента України від 13.08.2002 року призначений на посаду судді Шахтарського районного суду, 14.08.2003 року переведений на посаду судді Слов'янського районного суду, 27.03.2004 року згідно Указу Президента України від 23.03.2004 року переведений на посаду судді новоутвореного Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. Постановою Верховної ради України від 25.06.2008 року обраний суддею цього ж суду безстроково.
Згідно наказу голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області суду від 08.08.22 №53-к, встановлено судді ОСОБА_1 з 08 серпня 2022 року надбавку у розмірі 60% за вислугу років, стаж роботи якого складає 25 років.
Наказом в.о. голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 01.03.2022 №17-к увільнено від виконання обов'язків голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 , з 01 березня 2022 року, у зв'язку зі вступом до територіальної оборони України, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період, вказаний у контракті.
01 березня 2022 року на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 позивач призваний у Збройні Сили України по мобілізації, про що зазначено у військовому квитку № НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 11.07.2023 №3676, старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 з 01.03.2022 року по теперішній час.
Листом від 06.09.2023 року №05-1091/23 на адвокатський запит відповідач-1 повідомив позивача, що з 19.07.2022 на підставі статті 119 КЗпП (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2232-ІХ) суддівська винагорода судді ОСОБА_1 не нараховувалась і не виплачувалась.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Спірним є питання припинення виплати суддівської винагороди з 19.07.2022 року у зв'язку із прийняттям Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
На підставі статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов'язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов'язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об'єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов'язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Так, відповідно до ст.135 ч.1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України.
При вирішенні спірних правовідносин підлягає врахуванню висновки Рішення Конституційного Суду від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 у якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Із матеріалів справи встановлено, що підставою для увільнення позивача від виконання службових обов'язків слугувало прийняття його на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку з 01 березня 2022 року відповідно до ст. 3 ст. 119 КЗпП України.
При цьому, станом на час прийняття позивача на військову службу ч. 3 ст. 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, згідно яких виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити про те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію, як середній заробіток, а тому в даному випадку норми ст. 119 ч. 3 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.
Так, у відповіді ТУ ДСА в Донецькій області від 06.09.2023 року №05-1091/23, наданої на адвокатський запит щодо виплати суддівської винагороди під час призову на військову службу, зазначено, що з 19.07.2022 на підставі статті 119 КЗпП (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2232-ІХ) суддівська винагорода судді ОСОБА_1 не нараховувалась і не виплачувалась.
Проте, суд зауважує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ.
За таких обставин, при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і будь-яким іншим нормативним актом, навіть законом, в питанні виплати суддівської винагороди застосуванню підлягають норми саме Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які мають пріоритет. Саме цей Закон є спеціальним в регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
При цьому, Законом № 1402-VIII перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.
При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі № 990/4/2, які полягають у наступному.
Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.
До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.
Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв'язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Таким чином, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв'язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом.
Крім того, Рада суддів України у рішенні № 24 від 05.08.2022 також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних сил України мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.
З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, зважаючи на те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, суд приходить до висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.
Разом з цим, положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.
Відповідно до статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Статтею 22 Бюджетного Кодексу передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено ДСА України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Суд акцентує увагу на тому, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень, не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи.
Разом з тим, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди є встановлення Державній судовій адміністрації України зобов'язання забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, починаючи з 19.07.2022, а Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Разом з цим, суд не приймає посилання відповідача на лист Міністерства економіки України від 26.07.2022 №4711-06/52191-05, оскільки він носить рекомендаційний характер та не підлягає врахуванню, оскільки порушує принципи Конституції України щодо належного фінансового забезпечення судді та належної оплати його праці, що також визначено Законом України «Про судоустрій та статус суддів», та останній в умовах особливого періоду, воєнного стану змін не зазнав.
Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати судді Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022 року.
3. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022 року.
4. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити судді Слов'янського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022 року, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Судове рішення складено та підписано 23 жовтня 2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.М. Чучко