Справа № 204/9942/23
Провадження № 2/204/2785/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості з оплати праці, -
ВСТАНОВИВ:
03 липня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача ДП ВК «Краснолиманська», із вимогами про стягнення заборгованості з оплати праці.(а. 1-3).
В обґрунтування своїх позовних вимог вказала на те, що вона з 02 квітня 2007 року по 02 березня 2023 року працювала у ДП «ВК «Краснолиманська». 02 березня 2023 року її було звільнено за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію, на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Однак, незважаючи на її звільнення, розрахунок з нею проведено не було. Стверджує, що починаючи з грудня 2019 року до дня звільнення, відповідач не сплачував їй заробітну плату, що призвело до виникнення заборгованості, зокрема: за січень 2020 року - 5371 гривня 57 копійок, за лютий 2020 року - 5246 гривень 85 копійок, за березень 2020 року - 5936 гривень 69 копійок, за квітень 2020 року - 5300 гривень 77 копійок, за березень 2023 року - 40756 гривень 92 копійки. Загалом, за цей період, відповідач заборгував їй нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 62612 гривень 80 копійок. Вказує, що до теперішнього часу відповідач вказану заборгованість їй не виплатив, що змусило її звернутися до суду із цим позовом. Тому, прохає суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в сумі 62612 гривень 80 копійок.
Ухвалою суду від 07 липня 2023 у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику (а. с. 65), копія якої надіслана учасникам справи 10 липня 2023 року за вихідним № 20080/23-вих/2/204/2785/23 від 10 липня 2023 року (а. с. 66) та, яка отримана відповідачем 26 липня 2023 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення в матеріалах справи (а. с. 69).
21 серпня 2023 року на офіційну електронну адресу суду та адресу суду надійшов відзив представника відповідача ДП «ВК «Краснолиманська» - Ященко А.В. (а. с. 70-74), в якому вона позовні вимоги не визнала в повному обсязі, проти їх задоволення заперечувала.
В обґрунтування відзиву зазначила, що позивачку було звільнено 02 березня 2023 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП, за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію. Позивачці, в якості сум, що підлягають сплаті при звільненні нараховано: за січень 2020 року - 4068 гривень 92 копійки, за лютий 2020 року - 4171 гривня 26 копійок, за березень 2020 року - 4719 гривень 68 копійок, за квітень 2020 року - 4212 гривень 11 копійок, за квітень 2021 року - 716 гривень 69 копійок, за травень 2021 року - 2154 гривні 91 копійок, за червень 2021 року - 76 гривень 11 копійок, за березень 2023 року - 10283 гривні 97 копійок, а всього 30405 гривень 65 копійок (вказана суму зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів). При цьому, стверджує, що в день звільнення позивачці була видана на руки трудова книжка, після чого вона повинна була звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для повного розрахунку, однак з невідомих причин до бухгалтерії вона не звернулася та остаточний розрахунок, який належним чином був нарахований на день її звільнення, не отримала. Крім того, зазначає, що в подальшому позивачка також не зверталася до бухгалтерії чи керівництва підприємства з вимогою про розрахунок. Вказує, що розмір заборгованості позивачкою заявлено на підставі даних зазначених в табуляграмах, які не несуть в собі будь-якого доказового значення щодо її виплати чи невиплати, а відтак вважає заявлені вимоги у сумі 62612 гривень 80 копійок такими, що не відповідають дійсному розміру заборгованості, завищеними, навіяними та безпідставними, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
Станом на дату розгляду справи відповіді на відзив до суду не надходило.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивачка працювала у ДП «ВК «Краснолиманська». 02 березня 2023 року позивачку за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із виходом на пенсію, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 (а. с. 21-27). На день звільнення остаточний розрахунок із нею відповідачкою не проведений, що підтверджується самим відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.
Так, з наданої відповідачем довідки № 01/11-192/13 від 28 липня 2023 року (а. с. 72) вбачається, що відповідач має перед позивачкою заборгованості з виплати заробітної плати у загальному розмірі 30405 гривень 65 копійок, яка складається із заборгованості: за січень 2020 року - 4068 гривень 92 копійки, за лютий 2020 року - 4171 гривня 26 копійок, за березень 2020 року - 4719 гривень 68 копійок, за квітень 2020 року - 4212 гривень 11 копійок, за квітень 2021 року - 716 гривень 69 копійок, за травень 2021 року - 2154 гривні 91 копійок, за червень 2021 року - 76 гривень 11 копійок, за березень 2023 року - 10283 гривні 97 копійок (вказана сума зазначена після утримань всіх обов'язкових податків та зборів).
Однак, суд не бере вказану довідку до уваги, оскільки зазначена в ній сума заборгованості вказана вже після утримання всіх обов'язкових податків та зборів. Таким чином, суд не має можливості встановити реальну суму нарахованої та невиплаченої заробітної плати позивачці.
Звернувшись до суду, позивачка просила стягнути з відповідача заборгованість по невиплаченій заробітній платі у розмірі 62612 гривень 80 копійок, з яких: за січень 2020 року - 5371 гривня 57 копійок, за лютий 2020 року - 5246 гривень 85 копійок, за березень 2020 року - 5936 гривень 69 копійок, за квітень 2020 року - 5300 гривень 77 копійок, за березень 2023 року - 40756 гривень 92 копійки.
Разом з цим, суд не приймає до уваги доводи представниці відповідача про те, що в день звільнення після отримання позивачкою трудової книжки остання повинна була звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для повного розрахунку, оскільки вони спростовуються наступним.
Так, відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Таким чином, обов'язок щодо проведення повного розрахунку чинним законодавством України покладено виключно на роботодавця, більш того, даний обов'язок у останнього виникає автоматично з його прийняттям заяви працівника про звільнення та винесення відповідного наказу.
При цьому, суд зазначає, що жодних додаткових заяв від працівника, які б були підставою для проведення такого розрахунку, чинним законодавством України не передбачено.
За положеннями ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.
Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Приписами ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Оскільки відповідачем жодним чином не заперечувався та не спростовувався факт працевлаштування позивачки та наявності заборгованості по заробітній платі, суд, з урахуванням обставин справи, вважає за можливе визнати встановленими обставини, що у період часу з грудня 2019 року по березень 2023 року, зокрема: за січень 2020 року - 5371 гривня 57 копійок, за лютий 2020 року - 5246 гривень 85 копійок, за березень 2020 року - 5936 гривень 69 копійок, за квітень 2020 року - 5300 гривень 77 копійок, за березень 2023 року - 40756 гривень 92 копійки, відповідач не виплатив позивачці нараховану їй заробітну плату.
Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі за період з грудня 2019 року по березень 2023 року у розмірі 62612 гривень 80 копійок.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні ОСОБА_1 до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Держави судовий збір у розмірі 1073 гривні 60 копійок.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-288, 352-355 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Державного підприємства Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, Донецька обл., м. Родинське, вул. Перемоги, буд. 9; ЄДРПОУ 31599557) про стягнення заборгованості з оплати праці- задовольнити у повному обсязі.
Стягнути із Державного підприємства вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, м. Родинське, вул. Перемоги, буд. 9; ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі у сумі 62612 (шістдесят дві тисячі шістсот дванадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
Стягнути із Державного підприємства вугільна компанія «Краснолиманська» на користь Держави судовий збір у сумі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна