ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2023м. ХарківСправа № 922/2849/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126; адреса для листування: 61057, м. Харків, вул. Гоголя, 10; код ЄДРПОУ: 42206328)
до Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (61166, м. Харків, просп. Науки, 9; код ЄДРПОУ: 31632138)
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - Комарова М.С., довіреність від 15.05.2023 №01-23/115;
відповідача - не з'явився.
ВСТАНОВИВ:
30.06.2023 Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь", в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" заборгованість по пені у розмірі 10 384,34 грн., 3% річних у розмірі 3 203,32 грн. та інфляційні витрати у розмірі у розмірі 16 181,66 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019 в частині своєчасної оплати вартості використаної електричної енергії у період з січня 2022 року по червень 2022 року, що підтверджується рішеннями Господарського суду Харківської області у справах №922/2388/22 та №922/2427/22.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2849/23. Вирішено розгляд справи №922/2849/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
11.07.2023 через канцелярію суду від в.о. генерального директора Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№18105 від 11.07.2023).
У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 08.09.2020 Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на грошові кошти відповідача у рамках зведеного виконавчого провадження (ЗВП № 62737925) було накладено арешт (Постанова про арешт коштів божника від 08.09.2020). Зважаючи на наявність арешту на його рахунку, з часу набрання чинності Законом України Про внесення змін до розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про виконавче провадження" від 15.03.2022, відповідач міг здійснювати видаткові операції винятково на виплату заробітної плати та для сплати податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також зазначив про наявність обставин форс-мажору та те, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію Російської Федерації проти України, про що 28.02.2022 на сайті ТПП України оприлюднила загальний офіційний лист №2024/02.0-7.1.
Враховуючи зазначене відповідач вважає, що дії позивача щодо нарахування відповідачу пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором про постачання електроенергії під час воєнного стану в Україні безпідставними та такими, що суперечать чинному законодавству України.
17.07.2023 через канцелярію суду від в.о. генерального директора Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" надійшла відповідь на відзив (вх.№18539 від 17.07.2023).
У відповіді на відзив позивач про необґрунтованість та відсутність належних доказів форс-мажорних обставин. А також чинним ЦК України та ГК України не передбачено вказаної відповідачем підстави, а саме накладення арешту на його рахунки, для відмови від зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.09.2023 вирішено перейти до розгляду справи №922/2849/23 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу №922/2849/23 до розгляду у підготовчому засіданні на 27.09.2023. Зобов'язано позивача у строк до 27 вересня 2023 року подати до суду більш повний та детальний розрахунок заборгованості у справі №922/2849/23, а також розрахунки заборгованості, на підставі яких було винесено судові накази від 06.12.2022 у справі №922/2388/22 та від 07.12.2022 у справі №922/2427/22.
25.09.2023 через канцелярію суду на виконання ухвали від 01.09.2023 від представника позивача надійшли пояснення (вх.№25874 від 25.09.2023) разом з детальним розрахунком заборгованості у справі №922/2849/23, а також розрахунками заборгованості, на підставі яких було винесено судові накази від 06.12.2022 у справі №922/2388/22 та від 07.12.2022 у справі №922/2427/22.
В підготовчому засіданні 27.09.2023 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.10.2023.
Присутній в судовому засіданні 11.10.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Відповідач явку свого представника в судове засідання 11.10.2023 не забезпечив, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 120 ГПК кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 11.10.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши вступне слово присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд встановив наступне.
У зв'язку з відокремлення функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 (далі - Закон), 3 01.01.2019 ПрАТ «Харківенергозбут» є постачальником електричної енергії за вільними цінами на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 19.06.2018 №505.
ПрАТ «Харківенергозбут», як постачальник електричної енергії за вільними цінами, здійснює постачання електричної енергії з 01.01.2019 у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою НКРЕКП від 14.06.2018 №312 (далі - Правила), та на умовах договору постачання електричної енергії споживачу.
На виконання пункту 13 розділу XVII Закону під час здійснення заходів з відокремлення було створено електропостачальника ПрАТ «Харківенергозбут», а АТ «Харківобленерго» виконує функції з розподілу електричної енергії на території Харківської області та є оператором системи розподілу.
Відповідно до статті 4 Закону учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами (ч.2 ст.56 Закону).
Пунктом 3.2.1 Правил передбачено, що електропостачальники, які постачають електричну енергію споживачам на роздрібному ринку, мають самостійно розробити форму відповідного договору на основі примірного чи типового договору, який є додатком до цих Правил. Розроблені форми договорів електропостачальники мають оприлюднювати на своїх офіційних веб-сайтах.
У відповідності до п. 3.1.7 Правил електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку лише на вимогу споживача.
Статтею 181 ГК України внормовано, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Відповідно до п.3.2.5 Правил укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Згідно п.3.2.10 за наявності публічних комерційних пропозицій електропостачальник розміщує на веб сайті та в центрах обслуговування споживачів бланк заяви-приєднання до договору постачання електричної енергії споживачу.
Публічний договір постачання електричної енергії споживачу, комерційні пропозиції та заява-приєднання розміщені на офіційному сайті ПрАТ «Харківенергозбут» www.zbutenergo.kharkov.ua.
04.01.2019 Державне підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" із заявою-приєднанням до договору про постачання електричної енергії споживачу (надалі - Заява) (а.с.17-18 т.1).
На підставі поданої відповідачем заяви-приєднання від 04.01.2019 Державне підприємство "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" приєдналось до договору про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019 (надалі - Договір) (а.с.10-16 т.1).
Згідно п.2.1 Договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п.5.5 Договору розрахунковий період зазначений у комерційній пропозиції та, як правило, становить календарний місяць, і відповідає розрахунковому періоду за договором споживача з оператором системи розподілу/передачі.
Пунктом 5.6 Договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до п.5.8. Договору, якщо споживач не здійснив оплату за цим Договором в строки, передбачені комерційною пропозицією, постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ.
У разі порушення споживачем строків оплати постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційній пропозиції.
Пунктом 5.10 Договору передбачено споживач здійснює плату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії або через постачальника, або безпосередньо оператору системи.
Споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами Договору (п.6.2.Договору).
Згідно Інформації щодо об'єктів споживача, постачання електричної енергії споживачу погоджено за адресою: пр. Науки, 9 (а.с.19 т.1).
Умовами розділу 4 комерційної пропозиції №133 Ф-Р до Договору (надалі - Комерційна пропозиція) (а.с.20-22 т.1) передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.
Оплата електричної енергії здійснюється споживачем один раз за фактичний обсяг спожитої електричної енергії, визначений за показниками розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунку споживачу, в якому зазначаються суми до сплати за спожите електричну енергію.
Відповідно до п.5 Комерційної пропозиції рахунок за спожиту електричну енергію надається споживачу до 12 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.
Рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунку споживачем.
Згідно п.8 Комерційної пропозиції, у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії, передбачених п.5 даної Комерційної пропозиції постачальник має право провести нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати:
- пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу;
- 3 % річних з простроченої суми.
При цьому сума грошового зобов'язання за договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Суми пені, 3% річних, інфляційних зазначаються у розрахунковому документі окремим рядком, та повинні бути сплачені протягом 5 робочих днів від дня його отримання споживачем.
Суми пені 3% річних, інфляційних сплачуються споживачем на поточний рахунок постачальника.
22.12.2020 між сторонами було укладено угоду щодо електронного документообмін за договором про постачання електричної енергії споживачу від 01.01.2019 №2-1217С, відповідно до умов якої електронний документообмін між постачальником і споживачем здійснюється у вигляді електронного примірника документа з накладанням кваліфікованого електронного підпису через Інформаційний WEB-сервіс «Paperless» (а.с.23 т.1).
Згідно з переданими операторами системи розподілу даними ПрАТ «Харківенергозбут» для ДП «Укр НТЦ «Енергосталь» було сформовано наступні рахунки за електричну енергію за період з січня 2022 року по червень 2022 року:
- за січень 2022 року на суму разом з ПДВ 20% -136 111,03 грн. Відповідачем за січень 2022 року спожито 34056 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за січень 2022 року та акт приймання-передачі електричної енергії були направлені через Інформаційний WEB-сервіс «Paperless». Рахунок не сплачено.
- за лютий 2022 року на суму разом з ПДВ 20% - 99 411,53 грн. Відповідачем за лютий 2022 року спожито 31531 кВт*год, згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за лютий 2022 року та акт приймання-передачі електричної енергії були направлені через Інформаційний WEB-сервіс «Paperless». Рахунок не сплачено.
- за березень 2022 року на суму разом з ПДВ 20% - 236,78 грн. Відповідачем за березень 2022 року спожито 71 кВт*год, згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за березень 2022 року та акт приймання-передачі електричної енергії були направлені через Інформаційний WEB-сервіс «Paperless». Рахунок не сплачено.
- за квітень 2022 року на суму разом з ПДВ 20 % - 36265,31 грн. Відповідачем за квітень 2022 року спожито 10646 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за квітень 2022 року та акт приймання-передачі електричної енергії були направлені через Інформаційний WEB-сервіс «Paperless». Рахунок не сплачено.
- за травень 2022 року на суму разом з ПДВ 20% - 4315,39 грн. Відповідачем за травень 2022 року спожито 1202 кВт*год згідно фактичних даних, а саме відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за травень 2022 року та акт приймання-передачі електричної енергії були направлені через Інформаційний WEB-сервіс «Paperless». Рахунок не сплачено.
- за червень 2022 року на суму разом з ПДВ 20% - 6 953,66 грн. Відповідачем за червень 2022 року спожито 2121 кВт*год згідно фактичних даних, а саме: відомостей Реєстру фактичних обсягів електричної енергії по споживачам. Рахунок за червень 2022 року та акт приймання-передачі електричної енергії були направлені через Інформаційний WEB-сервіс «Paperless». Рахунок не сплачено (а.с.33-52 т.1).
Як стверджує позивач, питання щодо стягнення заборгованості за електричну енергію за період з січень 2022 року по червень 2022 року вирішено в рішеннях Господарського суду Харківської області по справах №922/2388/22 та №922/2427/22, а відтак, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по пені у розмірі 10 384,34 грн., розрахованої за період з серпня 2022 року по січень 2023 року, а також 3% річних у розмірі 3 203,32 грн. та індексу інфляції у розмірі 16 181,66 грн., розрахованої за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до вимог статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).
Як вбачається з судових рішень, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у грудні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" звернулось до Господарського суду Харківської області із заявою про видачу судового наказу (справа №922/2388/22).
06.12.2022 судом було видано судовий наказ по справі №922/2388/22, відповідно до якого, як стверджував заявник, у боржника - Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" наявний борг у сумі 142 070,87 грн., з яких: заборгованість за електричну енергію в сумі 136 111,03 грн., заборгованість по пені у сумі 4 602,13 грн., 3% річних у сумі 685,03 грн., та індексу інфляції у розмірі 672,68 грн., який виник на підставі письмового договору про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019.
Згідно з ч.1 ст.148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст.154 ГПК України, суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Згідно з п.7 ч.1 ст.155 ГПК України суд повідомляє, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має (ч.1 ст.156 ГПК України).
Відповідно до вимог ч.1 ст.157 ГПК України боржник має право протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз'яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 333 цього Кодексу (ч.3 ст.158 ГПК України).
Згідно з ч.1 ст.159 ГПК України у разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п'яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили.
Вказаний судовий наказ від 06.12.2022 у справі №922/2388/22 набрав законної сили 10.01.2023.
Також, в грудні 2022 року Приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" звернулось до Господарського суду Харківської області із заявою про видачу судового наказу (справа №922/2427/22).
07.12.2022 судом було видано судовий наказ по справі №922/2427/22, відповідно до якого, як стверджував заявник, у боржника - Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" наявний борг за електричну енергію в сумі 147 182 грн. 67 коп., заборгованість з пені у сумі 23 493,62 грн., 3% річних у сумі 3 150,89 грн. та індексу інфляції у розмірі 22 638,04 грн., який виник на підставі письмового договору постачання електричної енергії споживачу № 2-1217С від 01.01.2019 року.
Вказаний судовий наказ від 07.12.2022 у справі №922/2427/22 набрав законної сили 11.01.2023.
Відтак, оскільки Державне підприємство "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" не звернулося до суду із заявами про скасування судових наказів у справах №922/2388/22 та №922/2427/22, що фактично свідчить про визнання ним вказаних сум заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019, - відповідні судову накази набрали законної сили.
З огляду на зазначене, наявність грошового зобов'язання відповідача перед позивачем за договором про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019 підтверджується судовими наказами від 06.12.2022 у справі №922/2388/22 та від 07.12.2022 у справі №922/2427/22, які набрали законної сили.
Згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Крім того, частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Згідно п.8 Комерційної пропозиції, у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії, передбачених п.5 даної Комерційної пропозиції постачальник має право провести нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати, 3% річних з простроченої суми. При цьому сума грошового зобов'язання за договором повинна бути оплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, сам факт прийняття означених судових наказів діючим законодавством наразі не віднесений до обставин, що припиняють чи змінюють правову природу грошового зобов'язання, а отже жодною мірою не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора на отримання коштів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування яких припиняється лише із припиненням відповідного грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019 в частині оплати вартості використаної у період з січня 2022 року по червень 2022 року електричної енергії матеріали справи не містять.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Під час здійснення контррозрахунку заборгованості, наданого позивачем разом з позовною заявою, судом було встановлено, що ані з матеріалів справи, ані з судових наказів, на які посилається позивач, не вбачається періоду за який заборгованість по пені, 3% річних та інфляційних втрат уже було присуджено до стягнення. Відтак, суд ухвалою від 01.09.2023 зобов'язав позивача подати до суду більш повний та детальний розрахунок заборгованості у справі №922/2849/23, а також розрахунки заборгованості, на підставі яких було винесено судові накази від 06.12.2022 у справі №922/2388/22 та від 07.12.2022 у справі №922/2427/22.
25.09.2023 позивач на виконання вищезазначено ухвали суду надав пояснення (вх.№25874 від 25.09.2023) разом з детальним розрахунком заборгованості у справі №922/2849/23, а також розрахунками заборгованості, на підставі яких було винесено судові накази від 06.12.2022 у справі №922/2388/22 та від 07.12.2022 у справі №922/2427/22.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства.
Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 10 384,34 грн.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).
Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 8 Комерційної пропозиції.
Згідно п.8 Комерційної пропозиції, у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії, передбачених п.5 даної Комерційної пропозиції постачальник має право провести нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочення платежу.
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідно до ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст.14 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати України шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Водночас, вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за спірним договором про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019.
Так, згідно з п.12.1. Договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим Договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього Договору (п.12.2.Договору).
Строк виконання зобов'язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (п.12.3.Договору).
Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства (п.12.4.Договору).
Доказів повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини та надання останньому протягом 14 днів з дня їх виникнення доказів про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором у зв'язку із настанням відповідних форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.
При цьому суд зазначає, що в силу положень ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відтак відповідач, уклавши договір про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019 з позивачем, добровільно став стороною вказаного Договору, а отже на відповідних умовах зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань, та в тому числі сплачувати передбачену договором пеню, 3% річних та інфляційні збитки за допущені прострочення.
Як уже було зазначено судом, відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за Договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені Договором строки здійснення оплати за електричну енергію.
При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, введення воєнного стану в Україні та наявність листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який засвідчує військову агресію Російської Федерації проти України, не звільняє відповідача від виконання ним відповідних зобов'язань перед позивачем взятих на себе на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу №2-1217С від 01.01.2019.
Відповідач в підтвердження скрутного іфінансового становища надав суду витяг з постанови про арешт коштів від 08.09.2020 та витяг з наказу №2403 від 24.03.2022 "Про зупинення дії трудових договорів".
Однак суд зазначає, що наявність відкритих виконавчих проваджень, накладення арешту на кошти відповідача в межах виконавчого провадження та тяжкий фінансовий стан відповідача не звільняє останнього від відповідальності за неналежне виконання ним договірних зобов'язань.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, оскільки відповідачем добровільно на власний розсуд було взято на себе відповідальність передбачену умовами Договору, в тому числі за прострочення грошового зобов'язання, беручи до уваги наведені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов до висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних, інфляційних та пені, у зв'язку із чим позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" пені у розмірі 10 384,34 грн., 3% річних у розмірі 3 203,32 грн. та інфляційних втрат у розмірі у розмірі 16 181,66 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "Український науково-технічний центр металургійної промисловості "Енергосталь" (61166, м. Харків, просп. Науки, 9; код ЄДРПОУ: 31632138) на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, 126; код ЄДРПОУ: 42206328) заборгованість по пені у розмірі 10 384 (десять тисяч триста вісімдесят чотири) грн. 34 коп., 3% річних у розмірі 3 203 (три тисячі двісті три) грн. 32 коп. та інфляційні витрати у розмірі 16 181 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят одна) грн. 66 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "23" жовтня 2023 р.
Суддя Т.О. Пономаренко