Номер провадження: 11-кп/813/2242/23
Справа № 522/7153/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у письмовому провадженні виділені матеріали справи за апеляційною скаргоюзахисника ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12019161490000140 від 23.01.2019 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.3 ст.186, ч.3 ст.187 КК України,
встановив:
В Приморському районному суді м. Одеси перебуває на розгляді кримінальне провадження №12019161490000140 від 23.01.2019 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.3 ст.186, ч.3 ст.187 КК України.
Під час підготовчого судового засідання прокурор звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2023 року, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 таОСОБА_6 у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 04.11.2023 року, без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 та постановити нову ухвалу, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем його реєстрації, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2, 3, 4, 8 ст.194 КПК України.
Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали та звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_6 вже тривалий час перебуває під вартою, за цей час раніше існуючи ризики зникли або стали мінімальними, однак суд безпідставно не застосовує більш м'які альтернативні запобіжні заходи щодо його підзахисного.
Крім того, захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження, оскільки ним раніше вже подавалась апеляційна скарга на вказану ухвалу суду від 06.09.2023 року, проте ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.09.2023 року скарга була повернута у зв'язку із не долученням ним копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржується.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, учасники судового провадження до апеляційного суду не з'явилися. Разом з тим, захисник ОСОБА_5 подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_5 .
Прокурор ОСОБА_9 також звернувся із клопотанням про розгляд за його відсутності, ухвалу суду просив залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.406 КПК, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ч.1 ст.406 КПК апеляційний розгляд проведено у письмовому провадженні за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Щодо доводів клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, то вони є обґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про обрання, продовження або зміну запобіжного заходу подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Апеляційним судом встановлено, що захисник ОСОБА_5 не приймав участі у судовому засіданні суду першої інстанції, в ході якого постановлено оскаржену ухвалу, матеріали судової справи не містять підтвердження щодо дати отримання захисником копії ухвали.
18.09.2023 року ухвалою Одеського апеляційного суду повернуто апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2023 року особі, яка її подала, оскільки на підтвердження своїх повноважень останнім не долучено копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
19.09.2023 року захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 через систему «Електронний суд» повторно подав апеляційну скаргу на ухвалу від суду від 06.09.2023 року.
З врахуванням вищевикладеного, з метою забезпечення права доступу сторони захисту до суду, на виконання положень ст.55 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження та надати стороні захисту право на доступ до правосуддя.
Щодо доводів захисника про незаконність ухвали суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , колегія суддів зазначає наступне.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених Розділом II цього Кодексу.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки таке рішення відповідає приписам ч.4 ст.183 КПК, відповідно до яких суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду та здійснення незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з огляду на продовження існування та доведення ризиків, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку колегії суддів, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останній може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи захисника щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілого та свідків, які ще не допитані судом, або свідків, в повторному допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає непереконливими доводи захисника про відсутність ризиків, які обумовлюють продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки тяжкість пред'явленого обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, а також існування ризиків, на які послався суд першої інстанції в оскарженій ухвалі, виправдовують продовження обвинуваченому ОСОБА_6 дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування/продовження до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів може виявитися недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, що безпосередньо може вплинути на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК, та існування реальної потреби проведення судового розгляду кримінального провадження в розумні строки.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та існуючого обвинувачення у вчиненні зокрема тяжкого злочину, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 є необхідним та виправданим заходом забезпечення кримінального провадження, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризику можливого переховування останнього від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Оскільки доводи захисника про відсутність підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення його апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, та до теперішнього часу перебуває на стадії підготовчого провадження, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Клопотання захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити захиснику ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2023 року.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 06.09.2023 року щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в кримінальному провадженні №12019161490000140 від 23.01.2019 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України, щодо розумності строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4