Провадження № 2/742/1306/23
Єдиний унікальний № 742/5135/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Коваленка А.В., за участі секретаря судових засідань Риндя Л.А., розглянувши матеріали за позовною заявою Академії Державної пенітенціарної служби, представника позивача ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
На розгляді Прилуцького міськрайонного суду знаходиться позовна заяви Академії Державної пенітенціарної служби до ОСОБА_2 про стягнення витрат понесених на підготовку на кафедрі військової підготовки Академії Державної пенітенціарної служби за програмою офіцерів запасу.
Позовна заява аргументована тим, що 26 жовтня 2020 року з відповідачем було укладено контракт відповідно до якого останній проходить військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу.
Відповідно до наказу №264/ОД від 17.056.2023 року Відповідача відраховано зі складу осіб, які проходять підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу на кафедрі військової підготовки Академії ДПтС на підставі подання про відрахування.
Відповідно до акту звірки розрахунків з дебіторами та кредиторами від 07.09.2023 року Відповідач станом на 07.09.2023 року має заборгованість у сумі 5000 гривень, яку позивач і просить стягнути .
Представник позивача в судове засідання не з'явився, але подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання не з'явився , про причини неявки суд не повідомив.
Вивчивши матеріали справи , суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частиною 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір , у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Тобто, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Згідно ч.4 ст.5 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Відповідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 394/2011 Державна пенітенціарна служба України (ДПтС України) є
центральним органом виконавчої влади, діяльність якої
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через
Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої
влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання
кримінальних покарань.
Згідно частини п'ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частинами другою, четвертою статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається. Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до положень частини шостої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” початком проходження військової служби вважається день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу-для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних. Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною першою статті 25 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” визначено, що підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу проводиться у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” порядок проведення підготовки громадян України для проходження військової служби на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу встановлюється Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Положеннями частини п'ятої статті 25 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” встановлено, що з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом 4 частини другої статті 23 цього Закону.
Частиною десятою статті 25 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення закладу вищої освіти, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів “д”, “е”, “є”, “з”, “и” пункту 1 та підпунктів “д”, “е”, “є”, “ж”, “з” пункту 2 частини п'ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.
Аналіз викладених норм Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» дає підстави для висновку, що у разі дострокового розірвання контракту через систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем курсант зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.
Як зазначалося в позові, із відповідачем було укладено контракт про проходження навчання, у якому, окрім іншого містилося застереження про відшкодування вартості навчання в разі дострокового розірвання контракту.
Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, визначає Порядок відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 №964 (далі - Порядок №964).
Відповідно до пункту 3 Порядку №964 відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов'язаних із, зокрема, грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням.
Згідно з пунктом 6 Порядку №964 витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, зокрема, курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, - за весь період навчання.
Пунктом 7 Порядку №964 передбачено, що у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати, стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Такий правовий висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), 13 березня 2019 року у справі № 723/18/17 (провадження № 14-563цс18).
Також у постанові Верховного суду від 09 квітня 2020 року у справі №548/106/18 зазначено, що на курсантів вищих навчальних закладів МВС України поширюються права та обов'язки, гарантії правового і соціального захисту, а також відповідальність працівників міліції. Служба відповідача є публічною, у зв'язку із чим справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №723/18/17 (провадження №14-563цс18), від 04 вересня 2019 року у справі №127/7858/18 (провадження №14-373цс19), у яких зазначено, що спори, пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й з питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України визначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Керуючись п. 1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Провадження у справі за позовною заявою Академії Державної пенітенціарної служби, представника позивача ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, закрити на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Роз'яснити сторонам, що відповідно до ст.256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Роз'яснити позивачам їх право звернутися з позовом у порядку адміністративного судочинства.
Копію ухвали направити позивачу.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів до апеляційного суду Чернігівської області з дня її проголошення. Учасник справи якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду згідно ст. 354 ЦПК України.
Суддя: Анатолій КОВАЛЕНКО