Ухвала
20 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 127/4126/18
провадження № 61-13102ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики.
Позов мотивований тим, що 11 липня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким останній отримав у борг 2 000 дол. США за його проханням та зобов'язався також відшкодувати наявні витрати в сумі 1 336,00 дол. США. Вказані кошти позивач сплатив за проханням ОСОБА_3 у період з червня 2016 року по липень 2017 року в інтересах боржника, що визначено у договорі позики особисто боржником.
За умовами договору ОСОБА_3 зобов'язався до 01 листопада 2017 року повернути суму боргу у розмірі 3 336,00 дол. США, а також сплатити додатково до 01 листопада 2017 року суму у розмірі 10 % за користування коштами та штраф у розмірі 0,02 % щодня від прострочення платежу. ОСОБА_3 помер та має спадкоємця - ОСОБА_2 , до якої позивач неодноразово звертався з рекомендованими листами письмово з вимогою сплатити борг, але отримав відмову. Оскільки, строк вимоги про стягнення боргу не сплив, правовідносини продовжуються, позивач звернувся до суду з позовом.
ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь успадкований борг спадкодавця в сумі тіла позики 3 336,00 дол. США та суму процентів в розмірі 333,6 дол. США за курсом НБУ в національній валюті на день винесення судового рішення відповідно до статті 533 ЦК України.
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що розписку на суму 2 000,00 дол. США та договір-зобов'язання на відшкодування понесених витрат на суму 1 336,00 дол. США, ОСОБА_3 ніколи не підписував і не оформлював, а коштів від ОСОБА_1 на їх підставі не отримував, а тому вказані документи є сфальсифікованими. Існування сфальсифікованих та підроблених документів порушує права та законні інтереси ОСОБА_2 , а тому остання звернулась до суду за захистом своїх прав.
ОСОБА_2 просила визнати недійсною боргову розписку на суму 2 000,00 дол. США та договір зобов'язання на відшкодування понесених витрат на суму 1 336,00 дол. США, що складені 11 липня 2017 року від імені ОСОБА_3 .
Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
матеріали справи у своїй сукупності, свідчать про те, що ОСОБА_3 не підписував розписку за договором позики від 11 липня 2017 року, відповідно обставини, якими обґрунтовував позивач свої вимоги, є непідтвердженими. У зв'язку із тим, що розписка про виконання боргових зобов'язань за договором позики від 11 липня 2017 року ОСОБА_3 не підписувалась, то зобов'язання повернути позивачу 3 336,00 дол. США у нього не виникло, а відповідно, борг не перейшов до ОСОБА_2 , яка є правонаступником та спадкоємцем ОСОБА_3 ;
за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №4949/4950/20-27 від 10 лютого 2021 року експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бабковим А. О., складено висновок, згідно з яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у розписці про виконання боргових зобов'язань за договором позики від 11 липня 2017 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , виконаний не самим - ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 . Однак, позивач ОСОБА_1 не погодився з таким висновком експерта, та самостійно 09 липня 2021 року звернувся доВінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертизз заявою про проведення почеркознавчої експертизи. За результатами проведення якої ОСОБА_1 надав суду висновок експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лозінської А. та Сімчук Л. за результатами проведення судового технічного та почеркознавчого дослідення №4313/4314/21-21 від 11 серпня 2021 року, за заявою ОСОБА_1 від 09 липня 2021 року, згідно з яким: підпис у розписці про виконання боргових зобов'язань за договором позики від 11 липня 2017 року виконаний рукописним способом, без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у розписці про виконання боргових зобов'язань за договором позики від 11 липня 2017 року виконаний самим ОСОБА_3 . Отже, матеріали справи містять два протилежні висновки експертиз;
суд першої інстанції у рішення зазначив, що оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, згідно статті 89 ЦПК України, суд приймає як доказ висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бабкова А. О. № 4949/4950/20-27 від 10 лютого 2021 року, а висновок експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лозінської А. та Сімчук Л. за результатами проведення судового технічного та почеркознавчого дослідення №4313/4314/21-21 від 11 серпня 2021 року відхиляє. Висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бабкова А. О. №4949/4950/20-27 від 10 лютого 2021 року складався на підставі наданих саме позивачем оригіналів документів, які були досліджені судом в судовому засіданні та приєднані до матеріалів справи. Висновок же експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лозінської А. та Сімчук Л. за результатами проведення судового технічного та почеркознавчого дослідження №4313/4314/21-21 від 11 серпня 2021 року складався на підставі документів, більшість з яких не були досліджені судом та не були приєднані до матеріалів справи;
текст розписки є надрукованим та містить тільки підпис особи позичальника. Хоч, законодавством України і не заборонена друкована форма розписки, однак, у випадку написання всього тексту розписки особисто позичальником, було б легше довести справжність і авторство документа за допомогою почеркознавчої експертизи. Крім того, досліджуваний підпис, як зазначили експерти Бабков А. О. та Сімчук Л. Ю. в судовому засіданні, по складності є простим, та його легко підробити. Таким чином, суд прийняв до уваги саме висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бабкова А. О. №4949/4950/20-27 від 10 лютого 2021 року, а висновок експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лозінської А. та Сімчук Л. за результатами проведення судового технічного та почеркознавчого дослідження № 4313/4314/21-21 від 11 серпня 2021 року відхилив, зокрема і через те, що надані позивачем на дослідження експертам Лозінської А. та Сімчук Л. більшість документів, не були предметом дослідження як експертом Бабковим А. О. так і суду, і всі надані позивачем документи виготовлені за допомогою комп'ютерної техніки і містять лише рукописні підписи особи;
суд відхилив аргументи позивача ОСОБА_1 у його заявах на доведення факту підписання розписки саме ОСОБА_3 , а саме: про те, що вони перебували в хороших відносинах з ОСОБА_3 , а сам підпис в розписці останній вчинив не за столом, а в автомобілі при свідках, тому це нібито пояснює похибку підпису. Крім того ОСОБА_1 вказував, що підпис ОСОБА_3 у розписці у 2017 відрізняється від підпису ОСОБА_3 у документах які подані на експертизу за 2005 рік, оскільки пройшов великий проміжок часу, останній хворів, мав поганий зір та повільно пересувався. Оскільки самі тільки твердження про обставини при яких відбувалося підписання розписки ОСОБА_3 не підтверджують того, що розписка дійсно була підписано ОСОБА_3 . Натомість позивачем не доведено жодними доказами такі його твердження, зокрема позивачем не заявлялись клопотання про виклик та допит в судовому засіданні свідків, які б могли підтвердити факт підписання розписки особисто ОСОБА_3 , не заявлялись клопотання про витребування медичної документації щодо стану здоров'я ОСОБА_3 , тощо. При цьому, позивач не був позбавлений такого права, однак ним не скористався;
також суд відхилив доводи позивача ОСОБА_1 щодо того, чи був експерт Бабков А. О. висококваліфікованим та чи мав відповідний стаж експертної роботи, оскільки відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу у кримінальних та цивільних справах», якою визначено, що не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи тощо;
таким чином, суд першої інстанції зробив висновок про те, що матеріали справи у своїй сукупності, свідчать про більшу вірогідність існування обставин того, що ОСОБА_3 не підписував розписку за договором позики від 11 липня 2017 року, відповідно, не підтвердженність обставин, якими обґрунтовував позивач свої вимоги, як наслідок, відсутності підстав для задоволення позову первісного позову;
при відмові у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскільки, ОСОБА_3 розписку за договором позики від 11 липня 2017 року не підписував і, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджував, а тому відсутні підстави вважати розписку за договором позики від 11 липня 2017 року укладеною. Таким чином, у зв'язку із обранням позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 неефективного способу захисту, суд першої інстанції зробив висновок, що зустрічний позов також не може бути задоволений.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2023 року в оскарженій частині - без змін. Поновлено дію рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2023 року.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц;
у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17;
при залишенні без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив, що з аналізу висновків експертів, які містяться в матеріалах справи вбачається, що висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бабкова А. О. №4949/4950/20-27 від 10 лютого 2021 року, який був наданий на виконання ухвали суду першої інстанції, складався на підставі наданих саме позивачем оригіналів документів, які були досліджені судом в судовому засіданні та приєднані до матеріалів справи. В той же час, висновок експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лозінської А. та Сімчук Л. за результатами проведення судового технічного та почеркознавчого дослідження № 4313/4314/21-21 від 11 серпня 2021 року складався на підставі документів, більшість з яких не були досліджені судом та не були приєднані до матеріалів справи. У випадку проведення експертизи, яка була призначення судом, сторони по справі користуючись правами, наданими цивільним процесуальним законодавством мали змогу надати документи для її проведення, запропонувати експерта або експертну установу, яка буде її проводити, запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта, та ознайомитись з документами, які будуть надані у розпорядження експертів та які містяться у матеріалах справи. В той же час, у випадку проведення експертизи на замовлення ОСОБА_1 , останній самостійно визначив експертну установу, коло питань та перелік документів, які підлягають наданню у розпорядження експертам;
апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги саме висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Бабкова А. О. № 4949/4950/20-27 від 10 лютого 2021 року, а висновок експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лозінської А. та Сімчук Л. за результатами проведення судового технічного та почеркознавчого дослідження № 4313/4314/21-21 від 11 серпня 2021 року, відхилив, зокрема і через те, що надані позивачем на дослідження експертам Лозінської А. та Сімчук Л. більшість документів, не були предметом дослідження як експертом Бабковим А. О. так і суду. Таким чином, враховуючи висновок експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 4949/4950/20-27 від 10 лютого 2021 року, який є належним та допустим доказом, наданий позивачем документ - розписка від 11 липня 2017 року не підтверджує укладення між ОСОБА_1 як кредитором та ОСОБА_3 як позичальником договору позики коштів у сумі 3 336,00 дол. США;
оскільки позивачем не доведено факту передання грошей ОСОБА_3 , а відповідачем, яка є правонаступником та спадкоємцем останнього, доведено факт непідписання ОСОБА_3 договору позики (розписки), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у останнього зобов'язання повернути позивачу 3 336,00 дол. США не виникло, а відповідно, борг не перейшов до його спадкоємця.Суд першої інстанції, дослідивши висновки наявних в матеріалах справи експертиз, надавши їм належну правову оцінку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження, а також, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову;
апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надала до суду першої інстанції жодного документу зі зразком підпису ОСОБА_3 для проведення експертизи, чим ухилялася від її проведення, з огляду на те, що статтею 109 ЦПК України передбачено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Аналіз вказаної норми свідчить про те, що ухилення учасником від проведення експертизи є неподання документів саме на вимогу експерта або суду, без якого експертизу провести неможливо, в той же час, судом не встановлено зазначених фактів при проведенні судової експертизи;
апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що експертний висновок, наданий Кропивницьким відділенням Київського НДІСЕ спростовується експертним висновком Вінницького відділення Київського НДІСЕ як безпідставні, адже судом першої інстанції було надано обґрунтований аналіз експертним висновкам, наявним в матеріалах справи, водночас, ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих доводів, які ставили б під сумнів достовірність результатів експертного висновку, взятого до уваги судом першої інстанції.
30 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 липня 2023 року (повне судове рішення складено 25 липня 2023 року).
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 20 вересня 2023 року ці недоліки було усунуто, а саме: подано уточнену касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і змінити ці рішення, не передаючи справу на новий розгляд.
В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 , що за нетотожністю експертних висновків зроблених Кропивницьким відділом КНДІСЕ та Вінницьким відділом КНДІСЕ з одного і того ж питання немає висновку Верховного Суду щодо застосування питання норми права в подібних правовідносинах.
Окрім цього, ОСОБА_1 одними з підстав касаційного оскарження судових рішень зазначає у касаційній скарзі, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження доказів, пов'язаних з помилками і вадами експертизи від 10 лютого 2021 року і неправомірно відхилили експертне дослідження від 11 серпня 2021 року. За недослідженням доказів суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.
Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. Особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Особою, яка подала касаційну скаргу, не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині.
Окрім цього, аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів). ОСОБА_1 не обґрунтовує, яке саме ним було заявлено клопотання, яке суд відхилив, та щодо встановлення яких саме обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, воно було заявлено. Окрім цього, особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує, на підставі яких саме недопустимих доказів суд встановив обставини (та які саме), що мають суттєве значення, та чому ці докази є недопустимими.
Сама по собі вказівка на те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження доказів, пов'язаних з помилками і вадами експертизи від 10 лютого 2021 року і суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Таким чином, особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 липня 2023 року в частині підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат