ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
19 жовтня 2023 року Справа № 280/5782/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі-відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач 2, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Запоріжжя від 25.05.2023 щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 150 від 26.05.2023 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов'язків за посадою.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є працівником залізничного цеху ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», займає посаду машиніст тепловоза. 24.05.2023 позивач був мобілізований відповідачем 1, та наказом командира відповідача 2 №150 від 26.05.2023 зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Позивач звертає увагу, що він з 23.12.2022 заброньований за ПАТ «Запоріжсталь» у встановленому законом порядку строком на 6 місяців, про що було повідомлено відповідача 1. Посилається на те, що обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на відповідні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, тому відповідач 1 мав перевірити доводи позивача про те, що він є заброньованим за ПАТ «Запоріжсталь». Наголошує на тому, що станом на 25.05.2023 позивач не підлягав призову на військову службу, тому просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 31.07.2023 адміністративний позов залишено без руху.
Позивачем усунено недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 09.08.2023 поновлено позивачу строк для звернення до суду; відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач 1 позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву з копіями витребуваних документів. У поданому відзиві посилається на те, що протягом усієї процедури мобілізації позивач зазначив про відсутність підстав для отримання відстрочки передбачених ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Та не повідомив про існування в нього броні за підприємством, не пред'явив у відповідності до Порядку бронювання військовозобов'язаних за списком військовозобов'язаних під час дії воєнного стану, затвердженому Постановою КМУ 76-2023-п від 27.01.2023 № 76, витягу з наказу. Крім того, після доставки позивача до Запорізького обласного ТЦК та СП на шинкуванні всім хто не готовий захищати Батьківщину, у кого є підстави на отримання відстрочки (про які вони забули повідомити), та невирішені побутові справи, пропонується вийти зі строю для оголошення цих підстав, та подальшого вирішення цієї ситуації., проте позивач не заявив на про наявність у нього броні від підприємства та не надав ніякого підтвердження про існування в нього броні. В подальшому сформовану команду військовозобов'язаних, до складу якої входив й позивач, відвезли до військової частини у АДРЕСА_1 , де вони також проходили відбір. Від ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 було направлено, включно з позивачем, п'ять чоловік, з яких не пройшов відбір та був повернутий до Запоріжжя один. Будь яких скарг, повідомлень, заяв з боку позивача, на трьох етапах відбору до військової частини Збройних Сил України, про наявність в нього будь яких підстав на отримання відстрочки у відповідності до Закону. Крім того зазначають, що у документах у додатку до Витягу з Наказу №1003-22 від 25.04.2023 у графі військове звання, військово-облікова спеціальність, зазначено звання рядового, та військово-облікову спеціальність за № 790037 , проте зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки військово-облікова спеціальність ОСОБА_1 відповідно до наданих копій його військового квитка рахується за №837037 А, а відповідно до Наказу Міністерства Оборони України № 317 від 07.09.2020 відсутня військово-облікова спеціальність № 837037 А. Таким чином при формуванні списків працівників ПАТ «Запоріжсталь», яких підприємство хотіло забронювати, були внесені відомості які не відповідають дійсності. У першому списку, який був затверджений Наказом Мінекономіки №1003-22 від 25.04.2023 позивачу, підприємство самовільно змінила ВОС (790037 А), проте право на оформлення військово-облікових документів, або внесення будь яких змін є виключно обов'язком ТЦК та СП, що встановлено Порядком від 30.12.2022 № 1487. Таким чином отримання позивачем відстрочки у відповідності до Наказу Мінекономіки №1003-22 від 25.04.2023, на термін з 25.04.2022 по 25.10.2022, є незаконним, у зв'язку з чим особа, якій надане бронювання не підлягає внесенню до спеціального обліку осіб які мають відстрочку від призову під час мобілізації. У другому списку, який був затверджений Наказом Мінекономіки № 5385 від 23.12.2022 позивачу підприємство зазначило неіснуючий ВОС (837037 А), чим ввело Мінекономіки в оману, та протиправно внесло позивача до списків осіб на отримання бронювання. Таким чином отримання позивачем відстрочки у відповідності до Наказу Мінекономіки № 5385 від 23.12.2022, на термін з 23.12.2022 по23.06.2023 є незаконним, у зв'язку з чим особа, якій надане бронювання не підлягає внесенню до спеціального обліку осіб які мають відстрочку від призову під час мобілізації. Просить у задоволенні позову відмовити.
08.09.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він не погоджується з доводами відповідача 1, викладеними у відзиві на позовну заяву, з підстав, зазначених у позовній заяві. Звертає увагу, що в даному випадку позивач проходить військову службу не добровільно - через укладання контракту, а на підставі призову під час мобілізації на особливий період військовозобов'язаних. Твердження відповідача 1 щодо не зазначення позивачем, що він є заброньованим у встановленому законом порядку, та не надання позивачем документів на підтвердження цього факту є неспроможними, оскільки обов'язок щодо перевірки цих обставин покладено на відповідача 1. Вказує, що наказ про бронювання позивача був у розпорядженні відповідача 1. Також посилається на те, що позивач не може нести негативні наслідки того, що необідні документи для переоформлення відстрочки від призову не були підготовлені завчасно, позаяк така процедура залежна від комунікації між підприємством, де працює позивач, Генеральним штабом ЗСУ, Командуванням Сухопутних військ ЗСУ та відповідачем 1, а не від дій позивача.
Відповідач 2 позов не визнав, надав відзив на позовну заяву та копію витягу з наказів. У своєму відзиві відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що наказом командира ВЧ №150 від 26.05.2023 відповідно до Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» та поіменного списку військовозобов'язаних від 24.05.2023 №МВ/4395, солдата ОСОБА_1 призначити на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України з 26 травня 2023 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.07.2023 №215 солдат ОСОБА_1 направлений для подальшого проходження військової служби в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 . Зазначає, що позивач не дотримався строку звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби та не наведено об'єктивних обставин на підтвердження поважності причини пропуску такого строку. Також, отримання відстрочки від призову можна лише до моменту набуття статусу військовослужбовця. Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності з'ясував наступне.
Позивач перебуває у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжсталь, працює на посаді машиніст тепловоза.
Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства економіки України від 23.12.2022 №5385 «Про бронювання військовозобов'язаних за ПАТ «Запоріжсталь» наказано забронювати за ПАТ «Запоріжсталь» на період мобілізації та на воєнний час військовозобов'язаних, які працюють у зазначеному суб'єкті господарювання, за списком, наданим Міністерством економіки України (реєстраційний номер 2706-09/78255-03 від 06.12.2022), крім військовозобов'язаних щодо яких відсутнє погодження Міністерства оборони України від 14.12.2022 №220/1814/б.
Пунктом 2 вищевказаного наказу вирішено надати заброньованим згідно з пунктом 1 цього наказу військовозобов'язаним відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців.
Під порядковим номером 3511 Списку військовозобов'язаних, які працюють в ПАТ «Запоріжсталь» та заброньовані ПАТ «Запоріжсталь» на період мобілізації та на воєнний час відповідно до наказу Міністерства економіки України від 23.12.2022 №5385 «Про бронювання військовозобов'язаних за ПАТ «Запоріжсталь» та яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців зазначений ОСОБА_1
23.05.2023 начальником Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки виписано повістку на відправку, з вимогою з'явитись позивачу до відповідача 1 25.05.2023 о 08:00 год.
Відповідно до витягу із наказу начальника Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 25.05.2023 «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» наказано призвати та направити 25.05.2023 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період резервістів і військовозобов'язаних відповідно до поіменного списку резервістів і військовозобов'язаних, які призвані і відправлені в складі команд: А 900 (рядовий та сержантський склад РТЦК та СП). Відповідно до витягу з поіменного списку військовозобов'язаних, призваних і відправлених 25.05.2023 в складі команди військової частини НОМЕР_1 (рядовий та сержантський склад запасу ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - рядовий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС 837.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.05.2023 за №150, позивач призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, з 26 травня 2023 року, та на триразове котлове забезпечення на вечерю з 26.05.2023 до ВЧ НОМЕР_1 , без продовольчого атестату на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 року та поіменного списку військовозобов'язаних від 24.05.2023 №МВ/4395.
Не погодившись з діями відповідача 1 щодо призову на військову службу, наказом начальника відповідача 1 від 25.05.2023 та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №150 від 26.05.2023, вважаючи, що має право на виключення із списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Разом із тим, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.
Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Пунктом 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:
1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;
2) здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;
3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Стаття 1 цього Закону передбачає, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч.5 ст.4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частина 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Підстави, за якими військовозобов'язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону №3543-XII.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, згідно з вимогами ч.1 ст.23 вказаного Закону не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За правилами ст.24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Згідно з вимогами ст.25 вказаного Закону бронюванню підлягають військовозобов'язані, які працюють:
1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, у разі якщо це необхідно для забезпечення функціонування зазначених органів;
2) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);
3) на підприємствах, в установах і організаціях, які здійснюють виробництво товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань;
4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Військовозобов'язані, зазначені у частині першій цієї статті, не підлягають прийняттю на службу у військовому резерві.
Порядок та організація бронювання, переліки посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Під час дії воєнного стану бронювання військовозобов'язаних може також здійснюватися за списком військовозобов'язаних, поданим у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку відповідним органом державної влади, іншим державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, зазначеними в частині першій цієї статті.
Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану" від 03.03.2022 №194 (далі також Постанова №194; чинна до 31.01.2023) установлено, що в умовах правового режиму воєнного стану бронювання військовозобов'язаних за органами державної влади, іншими державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями, які задовольняють потреби Збройних Сил, інших військових формувань, населення (далі - підприємства, установи і організації), здійснюється у порядку, визначеному цією постановою.
Дія цієї постанови поширюється на уповноважені банки, що залучаються до роботи (здійснення операцій) в умовах особливого періоду.
Пунктами 2, 3 Постанови №194 передбачалося, що органи державної влади, інші державні органи подають Міністерству економіки погоджені Міністерством оборони пропозиції щодо бронювання військовозобов'язаних у відповідних сферах управління, галузях національної економіки, на підприємствах, в установах і організаціях за формою згідно з додатком 1 в друкованій формі та/або в електронній формі з відповідним обґрунтуванням.
Міністерство економіки узагальнює подані органами державної влади, іншими державними органами пропозиції щодо бронювання військовозобов'язаних і протягом одного робочого дня приймає відповідне рішення та надсилає його копію Міністерству оборони, а також зазначеним органам.
У рішенні Міністерства економіки зазначається строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка), який не може перевищувати шість місяців.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, про те, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, належить до військової служби за призовом. У свою чергу статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, яка надається, зокрема, військовозобов'язаним, яких заброньовано на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями.
Як було встановлено судом, у відповідності до вимог Постанови №194, наказом Міністерства економіки України від 23.12.2022 №5385 «Про бронювання військовозобов'язаних за ПАТ «Запоріжсталь» ОСОБА_1 заброньовано за ПАТ «Запоріжсталь» на період мобілізації та на воєнний час та позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців.
04.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про продовження строків дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації" №1259, якою установлено, що строки дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, наданих військовозобов'язаним відповідними рішеннями Міністерства економіки згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. №194 "Деякі питання бронювання військовозобов'язаних в умовах правового режиму воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1274), які не закінчилися на день набрання чинності цією постановою, продовжуються автоматично на три місяці.
31.01.2023 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час" від 27.01.2023 №76 (далі Постанова №76), якою затверджено Порядок бронювання військовозобов'язаних за списком військовозобов'язаних під час дії воєнного стану.
Пунктом 2 Постанови №76, зокрема, установлено, що відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, які були надані військовозобов'язаним рішеннями Міністерства економіки до набрання чинності цією постановою, є чинними протягом строку, на який вони надані.
Таким чином, на момент призову позивача на військову службу під час мобілізації відповідно до вимог статті 23 Закону №3543-XII позивач мав відстрочку ві призову на військову службу у строк до 23.06.2023 включно, як заброньованого працівника ПАТ «Запоріжсталь», а отже не підлягав відстрочку призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п.8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 154 виконання завдання з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Однак, відповідно до витягу із наказу начальника відповідача 1 від 25.05.2023 «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» позивача призвано та направлено для проходження військової служби.
Таким чином, відповідачем 1 не було належним чином з'ясовано, що позивач, як заброньована особа, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, та що позивачу надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на 6 місяців.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву посилається на те, що позивач не повідомляв про наявність у нього відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
У свою чергу, вказана обставина не визнається позивачем, оскільки останній у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву стверджує, що повідомляв уповноважену особу відповідача 1 про те, що він є заброньованим за ПАТ «Запоріжсталь».
Відповідно до приписів статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд зазначає, що ані позивачем, ані відповідачем 1 не надано доказів на підтвердження вищезазначених обставин, на які вони посилаються.
При цьому, судом враховується, що у відповідності до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Таким чином, обов'язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а, тому відповідач 1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією.
Крім того, пунктом 6 Постанови №194 прямо передбачено, що Міністерство оборони організовує через Генеральний штаб Збройних Сил доведення в одноденний строк до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки витягів з наказів Міністерства економіки.
У будь-якому випадку, на переконання суду, позивач не може нести відповідальність за належність доведення до відповідача інформації про відстрочку від призову, позаяк така процедура залежна від комунікації між підприємством, де працює позивач, Генеральним штабом ЗСУ, Командуванням Сухопутних військ ЗСУ та Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а не від дій позивача.
Більш того, необізнаність відповідача 1 про наявність у позивача права на відстрочку від призову не спростовує того факту, що позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації у відповідності до статті 23 Закону №3543-XII.
У контексті встановлених обставин справи, інші аргументи учасників справи не мають вирішального впливу на висновки суду про протиправність оскаржуваного наказу.
За таких обставин, суд доходить до висновку про те, що наказ начальника відповідача 1 від 25.05.2023 «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №150 від 26.05.2023 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов'язків за посадами, суд зазначає таке.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправного рішення відповідача 1, а саме наказу начальника відповідача 1 від 25.05.2023, яким і призвано та направлено позивача для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Водночас, суд зазначає, що наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №150 від 26.05.2023 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини ОСОБА_2 є похідним від наказу про мобілізацію , а отже є також протиправним, а тому за таких обставин підлягає скасуванню.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
У силу вимог частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 25.05.2023 (з основної діяльності) «Про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Військової частини НОМЕР_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (по стройовій частині) №150 від 26.05.2023 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов'язків за посадою.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (69000, м. Запоріжжя, вул. Одеська, буд. 2, код ЄДРПОУ 09588762).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова