Номер провадження: 22-ц/813/6799/23
Справа № 947/6126/23
Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.
Доповідач Заїкін А. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2023 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 947/6126/23
Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/6799/23
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Трофименка О.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , 3) Одеська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси, постановлену у складі судді Куриленко О.М. 25 квітня 2023 року, про забезпечення позову,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати за ОСОБА_1 право власності на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_4 , у вигляді будівельних матеріалів, що у своєй сукупності становлять конструкцію будинку під літ «Б» та конструкцію приміщення «В» за адресою - АДРЕСА_1 ; 2) визнати за ОСОБА_1 права забудовника щодо об'єкту незавершеного будівництва - будинку під літ «Б» та приміщення «В» за адресою - АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 1 - 5).
Короткий зміст заяви про забезпечення позову
24 квітня 2023 року від адвоката Рибака А.В., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на самочинно збудований будинок та господарські приміщення за адресою - за адресою АДРЕСА_1 ; 2) заборонити Третій Одеської Державної нотаріальної контори видавати свідоцтво про право власності на спадщину на домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 ; 3) заборонити здійснювати будь-які реєстраційні дії відносно земельної ділянки та самочинно збудованого будинку за адресою - за адресою АДРЕСА_1 ; 4) заборонити органам державного архітектурно-будівельного контролю здійснювати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації за адресою - за адресою АДРЕСА_1 .
Обгрунтовючи заяву про забезпечення позову, заявник зазначає, що спірне домоволодіння не належало спадкодавцеві ОСОБА_5 , оскільки було знищено його батьком та на його місці побудована нова будівля, яка не була за життя батька позивача введена в експлуатацію. Видача правовстановчих документів на ім'я відповідачки унеможливить виконання майбутнього рішення у справі.
Крім того, представник позивача посилається на висновок судового експерта від 02.03.2023 року, яким було встановлено факт нового будівництва за вказаною адресою у період 1995-1996 роки.
Також зазначає, що невідома особа вже розмістила об'яву щодо продажу вказаної земельної ділянки та надав роздруківку з всеукраїнського сайту розміщення об'яв ОLХ. Заявник вказує, що існує реальна небезпека відчуження спірного нерухомого майна до моменту ухвалення рішення по справі, що дійсно унеможливить ефективний захист порушеного права (Т. 1, а. с. 114 - 117).
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування його висновків
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.04.2023 року заяву адвоката Рибака Андрія Вікторовича, діючого від імені ОСОБА_1 , про забезпечення позову задоволено.
Вжито по справі за заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.
Накладено арешт на самочинно збудований будинок та господарські приміщення за адресою - АДРЕСА_1 .
Заборонено Київській державній нотаріальній конторі у м. Одеса видавати свідоцтво про право власності на спадщину на домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3 .
Заборонено здійснювати будь-які реєстраційні дії відносно земельної ділянки та самочинно збудованого будинку за адресою - АДРЕСА_1 .
Заборонено органам державного архітектурно-будівельного контролю, здійснювати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації за адресою - за адресою АДРЕСА_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами дійсно виник спір. Позивач надав докази можливого відчуження спірного нерухомого майна та висновок судового експерта Рапач К.В. від 02.03.2023 року № 11/23, яким встановлений факт нового будівництва в період з 1995-1996 роки, також встановлений факт наявності у спірного будинку статусу самочинно збудованого майна.
Також суд враховував, що отримання відповідачкою правовстановчих документів на спірне нерухоме майно унеможливить ефективний захист прав позивача та зробить неможливим виконання майбутнього рішення (Т. 1, а. с. 136 - 139).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалу суду першої інстанції в частині забезпечення позову шляхом накладення арешту на самочинно збудований будинок та господарські приміщення за адресою - АДРЕСА_1 скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову у вказаній частині.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскарженій частині ухвала постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт посилається на відсутність доказів щодо наміру відповідачки відчужити вищевказане нерухоме майно, щодо якого вжито заходи забезпечення позову. Стверджує про безпідставність вимог вищевказаного позову. Вказує на те, що позивачем не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (Т. 2, а. с. 17 - 23).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.07.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року залишено без руху (Т. 2, а. с. 74 - 74 зворотна сторона).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом надано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.07.2023 рокувідкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року (Т. 2, а. с. 80 - 80 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.07.2023 року закінчено підготовку справи до розгляду. Призначено справу до судового розгляду в приміщення Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 83).
11.09.2023 року від адвоката Рибака А.В., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
05.10.2023 року від адвоката Головко М.С., діючої від імені ОСОБА_3 , надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи.
У судовому засіданні адвокат Рибак А.В., діючий від імені ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Щодо клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що останнє не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Посилання адвоката на те, що 05.10.2023 року було укладено договір та з огляду на вказане виникла необхідність у ознайомленні з матеріалами справи, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Колегія суддів звертає увагу, що провадження у справі відкрито 10.07.2023 року. Крім того, апелянт виклала свою позицію в апеляційній скарзі, та остання не була позбавлена надати адвокату всі необхідні документи по вказаній справі. ОСОБА_3 не була позбавлена з липня 2023 року права на укладення договору про надання правової (правничої) допомоги.
У зв'язку з вказаним, факт укладення договору в день судового засідання та прохання про відкладення розгляду справи розцінюється судом як затягування розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні щодо можливості розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3.Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, застосовані норми права
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Встановивши, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачки, третіх осіб, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та врахувавши, що вказаний, застосований місцевим судом спосіб забезпечення є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів щодо наміру відповідачки відчужити вищевказане нерухоме майно щодо якого вжито заходи забезпечення позову є неспроможними, оскільки, як зазначалось вище умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є саме обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи містять докази можливого наміру відчуження спірного майна, а саме роздруківку з всеукраїнського сайту розміщення об'яв ОLХ, де міститься оголошення щодо продажу земельної ділянки.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання можливого рішення суду, з урахуванням обсягу позовних вимог, становища спірного нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задовольнити вимоги позивачки стосовно застосування заходів забезпечення позовних вимог шляхом накладення арешту на майно.
Судом першої інстанції було дотримано правил співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вищенаведеними вимогами позову.
Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.
За правилами, передбаченими пунктом 1 частини 1 статті 374, статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову у справі є законною та обґрунтованою. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скаргиОСОБА_3 у суду апеляційної інстанції відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року про забезпечення позову в частині накладення арешту - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 20 жовтня 2023 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе