Номер провадження: 22-ц/813/3647/23
Справа № 494/1081/20
Головуючий у першій інстанції Горобець В.Л.
Доповідач Заїкін А. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2023 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 494/1081/20
Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/3647/23
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Трофименка О.О.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1 ,
- відповідач - Комунальна установа «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа»,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до КУ «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа» про визнання дій неправомірними щодо відмови в прийомі на роботу, зобов'язання вчинення певних дій, стягнення судових витрат, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Горобця В.Л. о 14 годині 31 хвилині 21 липня 2022 року, повний текст рішення складений 27 липня 2022 року,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати неправомірними дії директора Комунальної установи «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа» Лисака О.В. у відмові в прийомі на роботу за сумісництвом в КУ «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа» на посаду тренера-викладача з навантаженням 0,25 ставки; 2) зобов'язати директора КУ «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа» Лисака О.В. прийняти ОСОБА_1 на посаду тренера-викладача за сумісництвом з навантаженням 0,25 ставки. Також позивачка просить стягнути з КУ «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа» судові витрати.
ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 01 вересня 2020 року вона звернулась із заявою до директора КУ «Березівської дитячо-юнацької спортивної школи» про прийняття її на роботу тренером-викладачем по сумісництву з навантаженням 0,25 ставки. На її заяві було накладено резолюцію директора ОСОБА_2 , з її основного місця роботи де позивачка працювала учителем фізичної культури, про погодження працевлаштування.
Директор ДЮСШ Лисак О.В. відмовив прийняти в неї заяву, яка мала зміст про рішення Комінтернівського районного суду від 01.07.2019 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Скасовано наказ № 36 по Березівській ДЮСШ від 30 травня 2018 року «Про відпустки», «Про звільнення з роботи у зв'язку з закінченням трудового договору», в частині звільнення ОСОБА_1 . Визнано дії директора Березівській ДЮСШ по виданню наказу № 36 від 30.05.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 , у зв'язку з закінченням трудового договору, згідно п. 2 ст. 36 КзПП України, незаконними. Поновлено ОСОБА_1 на посаді тренера-викладача Березівської ДЮСШ з навантаженням 0,25 ставки за сумісництвом з 01.06.2018 року. Стягнуто з Березівської дитячо-юнацької спортивної школи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2018 року по день винесення рішення суду. Рішення про поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Директор ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 написати заяву іншого змісту, а потім відмовився її прийняти. У зв'язку з чим вона була змушена звернутися в поліцію, яка змусила директора прийняти від позивачки заяву і надати на неї відповідь.
По пошті ОСОБА_1 отримала відповідь 21.09.2020 року за № 41, в якій директор ОСОБА_3 відмовив в прийнятті її на роботу. Свою відмову він аргументував тим, що в її заяві відсутнє найменування відділу спорту, а також результатами її роботи в іншій спортивній школі, встановленими моральними якостями, яким вона не відповідає на цій посаді.
Відмову у прийнятті на роботу ОСОБА_1 вважає необґрунтованою по наступним критеріям:
- по перше, директор порушив її трудові права, відмовив незаконно в прийнятті на роботу та образив її людську гідність і ділову репутацію, обмовив та навів наклеп;
- по друге, вона не являється працівником ДЮСШ і не володіє інформацією про кількість та назву відділень в ДЮСШ, та не може вірно вказати займану посаду відділу спорту;
- по третє, директор ДЮСШ укомплектував штат працівниками, які не мають вищої освіти, стажу роботи, на посадах тренера - викладача методиста, цим порушив закон;
- по четверте, позивачка має вищу освіту по спеціальності вчитель фізичної культури по кваліфікації та має категорію «спеціаліст вищої категорії» та має звання «старший вчитель», стаж роботи на посаді вчителя фізичної культури в освітніх закладах, тренера - викладача та методиста в ДЮСШ, педагогічний стаж складає 34 роки;
- по п'яте, позивачка сама виховувала свою доньку, яка закінчила школу з медаллю. Має дві вищих освіти та працює викладачем в Одеському медичному університеті та вчителем в ( ліцеї ) в м. Одесі, викладає іноземну мову. Позивачка ОСОБА_1 , як особа за місцем роботи та проживання характеризується позитивно;
- по шосте, позивачка має нагороди за свою працю та спортивну підготовку. Її випускники займали призові місця в спортивних іграх за ОТГ, районі, області України, як в командних так і в одиночних групах. Всі ці заслуги підтверджено грамотами на рахунок позивачки.
Виходячи з цього, директор ДЮСШ Лисак О.В. не мав підстав для того, щоб оговорити ОСОБА_1 та відмовити їй в прийнятті на роботу. Його відмова є незаконною та необґрунтованою (Т. 1, а. с. 1 - 5).
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Представник відповідача - директор ДЮСШ Лисак О.В. у запереченнях, які за своєю суттю є відзивом на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що права та інтереси позивачки відповідачем не порушені, предмет спору фактично відсутній.
Обґрунтовує свої заперечення тим, що 01.09.2020 року до нього, як директора КУ «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа» звернулась позивачка із заявою про прийняття її на роботу. Ознайомившись із заявою, було надано відповідь, що заява не стосується ДЮСШ, так як в заяві не було вказано його прізвища і назву закладу. В самому змісті заяви було вказано рішення Комінтернівського районного суду від 01.07.19 року. Комунальний заклад з моменту заснування у вересні 2018 року не має ніяких судових проваджень з ОСОБА_1 .. Під час розмови директор ДЮСШ ОСОБА_3 запропонував позивачці піти і знайти засновників і керівників того закладу, на яке діє рішення Комінтернівського районного суду. Але позивачка відреагувала на це агресивно та викликала наряд поліції. Поки чекали на поліцію ОСОБА_1 переписала заяву на ім'я директора ДЮСШ ОСОБА_3 , і вказала назву комунального закладу. Позивачка була повідомлена, що школа повністю укомплектована тренерами-викладачами. ОСОБА_1 не взяла сказане до уваги. Наполягала прийняти її на роботу тренером-викладачем на 0,25 ставки, мотивуючи тим, що вона працює в школі та має певні досягнення. Але її досягнення в школі вчителем фізичного виховання до роботи в спортивній школі ніякого значення не мають, так як спеціалізація і методика зовсім різні (Т. 1, а. с. 36 - 37).
Позиція позивачки на заперечення на позовну заяву
У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає, що між нею та відповідачем фактично існує спір щодо реалізація її права на працю, тому вона правомірно звернулася до суду за захистом своїх прав, що спростовує доводи відповідача щодо відсутності предмету спору між сторонами. Представник відповідача фактично відмовив позивачці у працевлаштуванні під час усної бесіди з керівником установи, що спростовує доводи відповідача в тій частині, що позивачці не відмовляли у працевлаштуванні. Вважає, що її позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені належним чином матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі (Т. 1, а. с. 138 - 144).
Короткий зміст рішення суду, мотивування його висновків
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року відмолено у задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 ..
Рішення суду мотивовано тим, що позивачка не віднесена до переліку осіб, з якими відповідач зобов'язаний укласти трудовий договір незалежно від волі роботодавця. Відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_1 також не пов'язана із дискримінаційною ознакою. В діях відповідача, якому приписано здійснювати якісну кадрову політику з раціонального добору працівників, не встановлено проявів забороненої Конституцією України і статтею 22 КЗпП України дискримінації у сфері зайнятості населення щодо позивачки, а саме - пряме або непряме обмеження її права чи встановлення переваг, залежно від раси, кольору шкіри національності, етнічної приналежності, релігії, мови, ґендера, віку, соціального та майнового стану, політичних поглядів та інших переконань, сексуальної орієнтації, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, роду і характеру занять, місця проживання або іншими ознаками.
Обставини відповідності ОСОБА_1 за рівнем кваліфікації вимогам, які передбачені для зайняття посади, та наявність цієї посади у штатному розписі на час її звернення із заявою до відповідача про прийняття на роботу, не є підставою для зобов'язання відповідача укласти трудовий договір з позивачкою.
Відмова у прийнятті позивачки на роботу, прийнята керівником КУ «Березівська дитячо - юнацька спортивна школа» в межах компетенції та відповідно до положень трудового законодавства, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні (Т. 1, а. с. 182 -187).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення її вищевказаних позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: 1) суд першої інстанції не прийняв до уваги досвід роботи позивачки. Вона трудові обов'язки виконувала сумлінно, не мала претензій по роботі та була нагороджена грамотами, її вихованці здобували призові місця на змаганнях; 2) судом односторонньо, поверхнево встановлено обставини справи щодо наявності у відповідача підстав для відмови у прийнятті на роботу; 3) судом не було проаналізовано обставини справи щодо її попереднього місця роботи в ДЮСШ; 4) не враховано, що керівництво ДЮСШ здійснило набір працівників без наявної вищої спеціальної освіти; 5) встановлення обмежень або переваг при укладенні трудових договорів на підставі певних персональних ознаках можуть бути розцінені як дискримінація (Т. 1, а. с. 196 - 208, Т. 2, а. с. 2 - 8).
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.03.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року залишено без руху (Т. 2, а. с. 19 - 20).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.03.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року (Т. 2, а. с. 25).
07.04.2023 року від директора КУ «Березівська дитячо-юнацька спортивна школа» Лисака О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу (Т. 2, а. с. 31).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.04.2023 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду та призначено розгляд справи (Т. 2, а. с. 32).
Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 30.05.2023 року № 567/0/15-23 суддя Воронцова Л.П. достроково закінчила відрядження в Одеському апеляційному суді.
На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.06.2023 року вказану цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів. Справу призначено до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 105).
21.08.2023 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.
У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщалися належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
01 вересня 2020 року ОСОБА_1 , звернулася з письмовою заявою на ім'я директора КУ «Березівської дитячо-юнацької спортивної школи» про призначення її на посаду тренера - викладача по сумісництву з навантаженням 0,25 ставки (Т. 1, а. с. 8).
Відповідачем надано відповідь від 01.09.2020 року на заяву ОСОБА_1 , відповідно до якої директором КУ «Березівської дитячо-юнацької спортивної школи» Лисаком О.В. позивачці було відмовлено у працевлаштуванні (Т. 1, а. с. 6).
ОСОБА_1 за місцем своєї роботи та місцем проживання характеризується позитивно (Т. 1, а. с. 6, 7). Була нагороджена дипломами та подяками, грамотами (Т. 1, а. с. 148, 156, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 164, 165, 166).
Відповідно до штатного розпису на 2020 рік КЗ «Березівська дитячо-юнацька спортивна шкода» станом з 01.09.2020 по 31.12.2020 роки, наявна вакансія тренера-викладача, однак як зазначає відповідач та відповідно до вказаного штатного розпису кошти на вказану вакансію не закладено, тому в графі стоять нулі (Т. 2, а. с. 54).
Відповідно до штатного розпису на 2023 рік КЗ «Березівська дитячо-юнацька спортивна шкода» станом з 01.01.2023 по 31.12.2023 роки наявна вакансія тренера-викладача, однак як зазначає відповідач та відповідно до вказаного штатного розпису кошти на вказану вакансію не закладено, тому в графі стоять нулі (Т. 2, а. с. 57).
По справі виникли правовідносини щодо укладення трудового договору.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності тощо.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Стаття 21 КЗпП України передбачає, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно зі статтею 22 КЗпП України забороняється необґрунтовано відмова у прийнятті на роботу.
Стаття 22 КЗпП України передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу, а саме: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права.
Відповідно до положень статті 21 КЗпП України укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов'язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов'язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, яких в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо).
Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі № 159/2298/16-ц, від 23.01.2020 року у справі №727/10440/18; від 14.04.2020 року у справі № 474/321/18, від 16.04.2021 року у справі №266/3521/19.
Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу. Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (частина перша та друга статті 22 КЗпП).
Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, членства у професійних спілках або інших об'єднаннях громадян, статі, віку, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Не вважається дискримінацією здійснення заходів щодо додаткового сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян (частина перша та друга статті 11 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року у справі № 647/2279/17 (провадження № 61-24277св18) вказано, що «відповідно до частини другої статті 232 КЗпП суди безпосередньо розглядають позови про укладення трудових договорів, у тому числі інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, коли у випадках, передбачених законодавством, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний приймати в порядку працевлаштування інвалідів і неповнолітніх, направлених на роботу в рахунок броні; осіб, які були звільнені в зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову чи альтернативну військову службу і повернулись після закінчення цієї роботи чи служби), або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим статтею 22 КЗпП».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року в справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18) зазначено, що «стаття 22 КЗпП передбачає наявність двох окремих складів правопорушень трудового законодавства при відмові у прийнятті на роботу: необґрунтована відмова у прийнятті на роботу і відмова у прийнятті на роботу за ознаками дискримінації особи у випадках, як прямо передбачених частиною другою статті 22 КЗпП України, так і в інших нормах трудового права. Обов'язку однієї сторони завжди кореспондує право іншої сторони: заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу кореспондується з обов'язком роботодавця укласти такий договір. Суди встановили, що ОСОБА_4 не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов'язаний був укласти трудовий договір (запрошення на роботу в порядку переведення, молоді спеціалісти, котрих в установленому законом порядку направлено на роботу в дану організацію, тощо). Перелік обов'язку роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП є вичерпним і такого обов'язку відповідач не порушував. Із дискримінаційною ознакою відмова у прийнятті на роботу ОСОБА_4 не пов'язана. Відповідно до положень статті 21 КЗпП укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов'язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом».
Судом встановлено, що станом на 01.09.2020 року посада тренера-викладача була вакантна, однак на неї не здійснювалось фінансування. Позивачка не належить до кола осіб, з якими відповідач зобов'язаний укласти трудовий договір.
Під час судового розгляду не встановлено, що відмова у прийнятті на роботу була необґрунтованою та є наслідком надання незаконної переваги іншій особі в силу привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками чи пов'язана з дискримінаційними мотивами.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, належним чином дослідив та надав оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що рішення про відмову у прийнятті на роботу позивача, прийнято відповідачем в межах компетенції та відповідно до положень трудового законодавства, у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову відсутні.
Перелік обов'язків роботодавця укласти трудовий договір з працівником за правилами КЗпП України є вичерпним і такого обов'язку відповідач не порушував. Дискримінаційна ознака відмови у прийнятті на роботу ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не доведена, отже з вищевказаними обставинами не пов'язана.
Обставини відповідності ОСОБА_1 за рівнем кваліфікації вимогам, які передбачені для зайняття посади тренера-викладача, не є підставою для зобов'язання відповідача укласти трудовий договір з позивачем.
Подібний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 159/2298/16-ц (провадження № 61-5664св18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 21 липня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 20 жовтня 2023 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе