Номер провадження: 22-ц/813/419/23
Справа № 520/3587/19
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії:
головуючого Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - Одеська міська рада,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - державний реєстратор Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Іскров Олег Вікторович,
розглянув в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.02.2020 у складі судді Луняченка В.О.,
встановив:
В лютому 2019 Одеська міська рада звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 та скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , внесеного державним реєстратором Іскровим О.В. 29.08.2017 за № 22074204.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внесення запису про реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_2 на підставі технічного паспорту і декларації про готовність об'єкта до експлуатації, квартири, яка належала до комунальної власності та не була приватизована, була здійснена з порушенням діючого законодавства, а тому повинна бути скасована, а майно повернуто власнику відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18.02.2020 у задоволенні позову Одеської міської ради відмовлено.
Не погодившись з наведеним рішенням Одеська міська рада оскаржила його до апеляційного суду. В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. За інформацією КП «Міське агентство з приватизації» квартира АДРЕСА_1 не приватизована, свідоцтво про право власності на вказану квартиру не видавалося. Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» від 19.10.2018 № 9364-02/219 станом на 31.12.2012 право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 було вперше зареєстроване 29.08.2017 за гр. ОСОБА_2 на підставі технічного паспорту та декларації про готовність об'єкта до експлуатації виданої 28.08.2017 Управлінням ДАБК Одеської міської ради. За інформацією наданої Управлінням ДАБК Одеської міської ради дозвіл на виконання будівельних робіт від 29.10.2009 № 658 на квартиру АДРЕСА_1 не видавався. 11.09.2018 наказом Управління ДАБК Одеської міської ради № 01-13/284ДАБК скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Викладене свідчить про відсутність у замовника будівництва ОСОБА_2 належних документів на проведення будівельних робіт та незаконне заволодіння ним вищевказаної квартири комунальної власності. В подальшому, 04.01.2018 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу відчужив квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 . Отже, вказані факти свідчать про те, що квартира АДРЕСА_1 вибула з комунальної власності незаконним шляхом та поза волею її власника, тому судом не обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, рішення підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Встановлено, що 29.08.2017 на підставі технічного паспорта, виданого 11.08.2017 ФОП ОСОБА_3 , декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер ОД141172401712, виданої 28.08.2017 Управлінням Державного Архітектурно Будівельного контролю Одеської міської ради, державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскровим Олегом Вікторовичем здійснена реєстрація права власності за громадянином ОСОБА_2 на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію з відкриттям розділу від 29.08.2017, індексний номер 36816025).
04.01.2018 ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу продав однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 .
В подальшому наказом Управління ДАБК ОМР від 11.09.2018 за № 01-13/284ДАБК скасовано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ОД141172401712 від 28.08.2017.
Наведені вище обставини зумовили звернення Одеської міської ради до суду з позовом про витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 та скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 , внесеного державним реєстратором Іскровим О.В. 29.08.2017 за № 22074204.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 330 ЦК якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
За змістом ч.1 статті 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Як зазначає позивач, однокімнатна квартира АДРЕСА_1 вибула із власності Одеської міської ради поза її волею.
Поряд з цим, як свідчать матеріали справи, однокімнатна квартира АДРЕСА_1 вибула із власності Одеської міської ради в результаті державної реєстрації права власності за громадянином ОСОБА_2 на підставі технічного паспорта, виданого 11.08.2017 ФОП ОСОБА_3 та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер ОД141172401712, виданої 28.08.2017 Управлінням Державного Архітектурно Будівельного контролю Одеської міської ради.
За приписами ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада міста.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Статтями 30, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належать, зокрема, видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій, облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності, надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт,. здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності"
Відповідно до п. п . 1, 3, 4 Примірного положення про органи державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою КМУ № 671 від 19.08.2015 орган державного архітектурно-будівельного контролю утворюється як структурний підрозділ Київської та Севастопольської міськдержадміністрації та як виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (далі - орган ДАБК).
Основним завданням органу ДАБК є здійснення відповідно до закону державного архітектурно-будівельного контролю, виконання дозвільних та реєстраційних функцій у сфері містобудівної діяльності.
Орган ДАБК відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, надає, отримує документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, відмовляє у видачі таких документів, анулює їх, скасовує їх реєстрацію; приймає в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає сертифікати, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації та повертає такі декларації на доопрацювання для усунення виявлених недоліків).
Посадові особи органу державного архітектурно-будівельного контролю для виконання покладених на них завдань під час перевірки мають право, зокрема, отримувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно п. п. 18, 19, 22 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ № 461 від 13.04.2011, в редакції постанови КМУ № 750 від 08.09.2015 в редакції, що діяла на момент реєстрації декларації № ОД 141172401712 від 28.08.2017, орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру. У разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації. У разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності та/або виявлення розбіжностей між даними. зазначеними у декларації), які не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", орган державного архітектурно-будівельного контролю письмово повідомляє замовнику (його уповноваженій особі) протягом одного робочого дня з дня такого виявлення .
З аналізу наведених вище приписів слід дійти висновку, що саме Управління ДАБК Одеської міської ради було зобов'язано та мало можливості, а також повноваження для своєчасного запобіганню порушення права самої Одеської міської ради щодо відчуження комунального майна.
Факт того, що власне розпорядження Управління ДАБК у вигляді декларації про готовність об'єкта до експлуатації, було згодом скасовано самим Управлінням, не свідчить про той факт, що майно вибуло із власності громади поза законим шляхом, оскільки на час здійснення реєстрації права власності декларація Управління ДАБК була чинна.
Посилання Одеської міської ради на те, що квартира АДРЕСА_1 вибула з комунальної власності незаконним шляхом та поза волею її власника не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки реєстрація права власності на ОСОБА_2 була здійснено лише тому, що структурним підрозділом Одеської міської ради було видано декларацію про готовність об'єкта для експлуатації, без здійснення достатньої перевірки відповідності відомостей, які були надані для винесення такої декларації.
Скасування у подальшому своє декларації із зазначенням у наказі підстав - порушення з боку ОСОБА_2 є намаганням змінити обставини видачі такої декларації та покласти фактично тягар відповідальності на добросовісного набувача.
Крім того, суд надав вірну оцінку тому, що витребування за таких обставин майна у добросовісного набувача є втручанням у право власника на мирне володіння майном, яке захищено як Конституцією України, так і Протоколом Першим Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і такі висновки не спростовані доводами апеляційної скарги.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).
Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов:
факт відчуження майна;
майно відчужене особою, яка не мала на це права;
відчужене майно придбав добросовісний набувач;
відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15 (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 523/17358/16-ц (провадження № 61-48373св18).
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).
Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 зроблено висновок, що «втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується».
Під час розгляду справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. пункт 58 постанови Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).
Суд першої інстанції дійшов висновку про унеможливлення задоволення позову, такий висновок суду ґрунтується на законі, судом повно та правильно встановлені обставини справи та відповідні їм правовідносини.
З огляду на те, що доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків Київського районного суду міста Одеси, тому рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18.02.2020 залишити без змін без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 20.10.2023
Головуючий: Є.С. Сєвєрова
Судді: Л.М. Вадовська
О.С. Комлева