Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/7306/21
Провадження № 4-с/711/48/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Скляренко В.М.
при секретарі Копаєвій Є.В.,
за участі:
представника приватного виконавця Весеньова Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П., про скасування постанов від 21.09.2023 року та від 22.09.2023 року та про зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні суду перебувала цивільна справа №711/7306/21 за позовом АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості. 09.03.2023р. судом ухвалено рішення, яким суд вирішив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26.05.2017 року в сумі 69 997,82 грн. Відповідне рішення суду набрало законної сили 09.06.2023р. /а.с. 19-24/.
04.07.2023р. за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 судом постановлено ухвалу про розстрочку виконання рішення суду від 09.03.2023р. в частині стягнення грошових коштів із ОСОБА_1 , на користь АТ «Акцент-Банк» на дванадцять місяців із щомісячною оплатою боргу рівними частинами станом на 1-е число місяця у розмірі 5 840 грн., а 01.06.2024 року - 5 757 грн. 82 коп., а саме:
- до 01.08.2023 року - 5 840 грн. (платіж за липень 2023 року),
- 01.08.2023 року - 5 840 грн. (платіж за серпень 2023 року);
- 01.09.2023 року - 5 840 грн.;
- 01.10.2023 року - 5 840 грн.;
- 01.11.2023 року - 5 840 грн.;
- 01.12.2023 року - 5 840 грн.;
- 01.01.2024 року - 5 840 грн.;
- 01.02.2024 року - 5 840 грн.;
- 01.03.2024 року - 5 840 грн.;
- 01.04.2024 року - 5 840 грн.;
- 01.05.2024 року - 5 840 грн.;
- 01.06.2023 року - 5 757,82грн. /а.с. 9-10/
02.08.2023р. ОСОБА_1 здійснив перерахунок коштів в якості погашення заборгованості перед банком на суму 800 грн. /а.с. 8/.
18.08.2023р. на виконання відповідного рішення судом видано виконавчий лист №711/7306/21 /а.с. 18/.
14.09.2023р. ОСОБА_1 здійснив перерахунок коштів в якості погашення заборгованості перед банком на суму 16720 грн. /а.с. 8 зв.ст./.
20.09.2023р. на адресу приватного виконавця Чупис Т.П. від представника стягувача АТ «Акцент-Банк» надійшла заява про примусове виконання відповідного виконавчого листа №711/7306/21 від 18.08.2023р. У заяві також було зазначено, що станом на 14.09.2023р. залишок боргу ОСОБА_1 , перед банком складає 70712,39 грн. /а.с. 17/.
21.09.2023р. приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №72843803 /а.с. 6/. Того ж дня приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою виконавець наклав арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів 79163,63 грн. /а.с. 7/.
21.09.2023р. боржник звернувся до приватного виконавця з заявою, в якій просив зняти арешт накладений на грошові кошти в банківських установах, в тому числі з пенсійного рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» ( НОМЕР_1 ). В якості додатку до заяви боржником було надано приватному виконавцеві копію ухвали суду від 04.07.2023р. про розстрочку виконання рішення суду.
21.09.2023р. приватним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з пенсійного рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» ( НОМЕР_1 ).
22.09.2023р. на адресу приватного виконавця надійшла заява стягувача, якою стягувач повідомив, що станом на 22.09.2023р. залишок заборгованості боржника складає 52 477,82 грн. /а.с. 25/.
22.09.2023р. приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. За змістом постанови виконавцем звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 , які він отримує у АТ КБ «ПриватБанк» та визначено здійснювати відрахування із суми доходів боржника у розмірі 20% щомісяця до погашення загальної суми заборгованості за виконавчим провадженням, яка складає 58225,60 грн. /а.с. 16/
В цей же день боржник звернувся до приватного виконавця з заявою, в якій просив зняти арешт, накладений в рамках ВП №72843803 на грошові кошти боржника в банківських установах. Також у заяві боржник просив зупинити виконавче провадження та не проводити виконавчих дій до закінчення терміну розстрочки виконання рішення суду згідно ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.07.2023р. /а.с. 4-5/.
25.09.2023р. боржник - ОСОБА_1 - звернувся до суду зі скаргою, в якій просив: 1) визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. в частині не скасування постанови від 21.09.2023р. про арешт коштів боржника та постанови від 22.09.2023р. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника по ВП №72843803; 2) скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. від 21.09.2023р. про арешт коштів боржника та від 22.09.2023р. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника по ВП №72843803; 3) зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. зупинити виконавче провадження та не проводити виконавчих дій до закінчення терміну розстрочки виконання рішення суду згідно ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.07.2023р. по ВП №72843803.
В обґрунтування вимог у скарзі зазначається, що з дати постановлення судом ухвали про розстрочку виконання рішення суду по 14.09.2023р. боржником внесено суму коштів в розмірі 17 520 грн. на користь стягувача, проте 21.09.2023р. приватним виконавцем відкрито виконавче провадження та накладено арешт на всі рахунки боржника. Арешт грошових коштів боржника робить неможливим виконання ухвали суду про розстрочку виконання рішення суду, оскільки відповідні кошти боржника накопичуються та зберігаються на таких банківських рахунках для погашення чергових планових платежів за графіком розстрочки. На заяву боржника від 22.09.2023р. про зняття арешту з грошових коштів в банківських установах та зупинення виконавчого провадження до закінчення строку розстрочки йому фактично було відмовлено. Не погоджуючись із діями приватного виконавця боржник звернувся до суду з даною скаргою.
09.10.2023р. від представника приватного виконавця - адвокат Весеньов Є.В., який діє на підставі ордеру серії СА №1066219 від 06.10.2023р., - на адресу суду надійшли письмові пояснення з приводу обставин та вимог, викладених у скарзі ОСОБА_1 . У поясненнях зазначено, що приватний виконавець заперечує проти вимог скарги та просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі та стягнути з боржника на користь приватного виконавця витрати з оплати правової допомоги в розмірі 10 000 грн. В обґрунтування заперечень зазначено, що розстрочка виконання судового рішення не перешкоджає здійсненню заходів з примусового виконання такого судового рішення, а відтак наявні підстави для вжиття заходів забезпечення примусового виконання судового рішення у вигляді накладення арешту на банківські рахунки боржника та звернення стягнення на доходи боржника. Зазначається, що за заявою боржника виконавцем було знято арешт з банківських рахунків, на які боржник отримує пенсію та заробітну плату, а відтак відсутнє порушення його прав.
В судове засідання боржник не з'явився, проте надав суду заяву, в якій просив розглянути скаргу за його відсутності та задовольнити всі вимоги скарги.
Представник приватного виконавця Весеньов Є.В. в судовому засіданні заперечив проти вимог скарги та зазначив, що державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження, накладенні арешту на банківські рахунки боржника та зверненні стягнення на доходи боржника не було порушено жодних вимог законодавства. Пояснив, що боржник не оскаржував постанову про відкриття виконавчого провадження, а відтак приватний виконавець зобов'язаний здійснювати виконавче провадження. Додатково зауважив, що розстрочка виконання рішення суду не створює для виконавця обов'язку із зупинення виконавчого провадження. Просив відмовити у задоволенні скарги боржника та відшкодувати приватному виконавцю витрати на оплату правової допомоги.
Представник стягувача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання.
Заслухавши пояснення представника приватного виконавця, дослідивши матеріали скарги та надані учасниками справи письмові докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується (стаття 1, частина друга статті 3, частини перша, третя статті 8).
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлено Законом України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404).
Питання організації примусового виконання рішень регулюються Інструкцією з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5 (далі - Інструкція).
Відповідно до ст. 1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
За змістом ст. 2 Закону №1404 1 виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема, верховенство права, обов'язковість виконання рішень, законність, диспозитивність, справедливість, співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Частиною четвертою статті 18 Закону №1404 на виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 48 Закону №1404 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
За змістом ст. 56 Закону №1404 арешт коштів боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на кошти боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт коштів боржника. Постанова про арешт коштів боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Статтею 68 Закону №1404 передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Згідно ч. 1 ст. 33 Закону №1404 за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
За змістом ч. 1 ст. 34 Закону №1404 передбачається обов'язок виконавця зупинити виконавче провадження у випадку надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення (п. 6 ч. 1 ст. 34). Проте законом не передбачено обов'язку виконавця вчиняти відповідні дії у випадку розстрочки виконання судового рішення.
Згідно ч. 4 ст. 35 Закону №1404 арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадків, передбачених п.п. 10, 15 ч. 1 ст. 34 цього Закону.
Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.
Пунктом 8 частини 1 статті 37 Закону №1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася.
Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Інструкції у разі пред'явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.
Пунктом 18 розділу ІІ Інструкції передбачено, що зупинення вчинення виконавчих дій, відкладення проведення виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставами для скасування раніше вжитих заходів щодо примусового виконання рішення.
Отже, аналіз вищенаведених положень законодавства, що регулює питання примусового виконання рішень, свідчить, що законом передбачені різні наслідки відстрочення та розстрочення виконання судових рішень. Подібний підхід ґрунтується на різному змісті таких понять. Відстрочення - це відкладення чи перенесення строку виконання рішення на інший, більш пізній строк ніж дата набрання рішенням законної сили. У свою чергу розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом часу. У випадку розстрочення для кожної частки встановлюється окремий строк її виконання. При цьому як відстрочка так і розстрочка виконання судового рішення зумовлюють обов'язкове переривання строків пред'явлення відповідних рішень до виконання (виконавча давність).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 зазначається, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільного або господарського зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
Таким чином, слід виснувати, що наявність ухвали суду про розстрочку виконання рішення суду не є перешкодою для відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавцем заходів виконання рішення суду. Проте, за наявності розстрочки виконавець не має права вживати заходів, направлених на примусове виконання тієї частини судового рішення (частки, визначеної згідно графіку розстрочки), строк сплати якої ще не настав.
По обставинам даної справи судом встановлено, що за графіком розстрочки, встановленим судом ухвалою від 04.07.2023р., боржник мав сплачувати на користь стягувача заборгованість протягом дванадцяти місяців шляхом здійснення щомісячних платежів в розмірі по 5840 грн. станом на перше число кожного місяця.
За таких обставин примусове виконання рішення суду від 09.03.2023р. в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» грошової заборгованості може та має здійснюватись у загальному порядку, але в межах сум прострочених платежів, а у випадку відсутності прострочення - вчинення виконавчих дій має зупинятись або відкладатись. При цьому слід звернути увагу на певні особливості виконавчого провадження в даному випадку: 1) виконавчий збір/основна винагорода приватного виконавця мають обчислюватись виключно із сум прострочених платежів, а не загальної суми заборгованості; 2) заходи примусового виконання рішень також мають здійснюватись виключно в межах суми прострочених платежів, а не загальної суми заборгованості.
За матеріалами справи судом встановлено, що на порушення встановленого судом графіку розстрочки, боржником перший платіж здійснено лише 02.08.2023р. на суму 800 грн. /а.с. 8/, тоді як станом на 01.08.2023р. боржник вже мав сплатити на користь стягувача два платежі на загальну суму 11 680 грн. Зазначене надавало підстави стягувачу пред'явити до примусового виконання виконавчий лист в частині простроченого платежу.
Наступний платіж боржником був здійснений 14.09.2023р. на суму 16720 грн. /а.с. 8 зв.ст./.
Заява стягувача про примусове виконання рішення суду датована 14.09.2023р. і в такій заяві зазначалася сума залишку боргу з урахуванням сплачених боржником в добровільному порядку 800 грн. /а.с. 17/, а відтак судом не встановлено обставин, які б свідчили про недобросовісність дій стягувача.
Питання про відкриття виконавчого провадження виконавцем розглядалось 21.09.2023р. і суду не надано доказів того, що виконавцю було відомо про існування ухвали суду про розстрочку виконання відповідного рішення суду, а відтак виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника виконавець діяв правомірно.
Про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду боржник повідомив виконавця заявою від 21.09.2023р., в якій також просив зняти арешт з грошових коштів в банківських установах. Натомість, суду не надано доказів того, що виконавцю були надані докази на підтвердження факту відсутності у боржника простроченої заборгованості за графіком про розстрочку виконання рішення суду, а отже у виконавця не було підстав для зупинення чи відкладення виконавчих дій.
Станом на 22.09.2023р. виконавцеві вже було достеменно відомо про те, що залишок заборгованості складав 52477,82 грн., що вбачається зі змісту постанови виконавця від 22.09.2023р. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. При цьому суд бере до уваги, що визначаючи загальну суму, в межах якої звертається стягнення на доходи боржника, виконавець здійснив і перерахунок розміру своєї основної винагороди в бік зменшення, порівняно з тим розміром, що була визначена виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження.
У заяві від 22.09.2023р. боржник просив виконавця зняти арешт з грошових коштів на банківських рахунках та зупинити виконавче провадження. Проте, в даному випадку підставою для зняття арешту з грошових коштів на банківських рахунках боржника та зупинення вчинення виконавчих дій могла бути лише та обставина, що у боржника відсутнє прострочення виконання ухвали суду про розстрочку виконання рішення суду. Натомість, суду не надано доказів того, що боржник направив виконавцю докази на підтвердження здійснення боржником платежів у відповідності до встановленого судом графіку розстрочки і відсутності прострочки. Також не надано суду і доказів того, що станом на 22.09.2023р. на арештованих банківських рахунках боржника були наявні грошові кошти у розмірі, що відповідає щомісячному платежу за графіком розстрочки.
При цьому, суд бере до уваги, що боржником до скарги додано довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 25.09.2023р., якою підтверджується та обставина, що станом на 25.09.2023р. на банківському рахунку боржника ( НОМЕР_2 ) наявні грошові кошти в сумі 6 240 грн. Беручи до уваги, що станом на дату складання такої довідки у боржника фактично було відсутнє прострочення виконання рішення суду за графіком розстрочки, а залишкової суми грошових коштів достатньо для здійснення наступного чергового платежу за графіком розстрочки, то можна зробити висновок, що станом на 25.09.2023р. вже були наявні обставини, які свідчили про відсутність підстав для подальшої дії заходу звернення виконавцем стягнення на доходи боржника, а у застосуванні арешту на грошові кошти на інших банківських рахунках, окрім того на якому наявні кошти для внесення чергового платежу, розмір якого складає 5840 грн., не є необхідними.
04.10.2023р. боржник звернувся до приватного виконавця з заявою, в якій просив визначити його банківський рахунок НОМЕР_3 поточним рахунком для здійснення видаткових операцій. Внаслідок цього, того ж дня приватним виконавцем винесено постанову, якою відповідний поточний рахунок у АТ КБ «ПриватБанк» визначений для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року. Беручи до уваги, що розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2023р. складає 6700 грн., то у боржника відсутні об'єктивні перешкоди для належного виконання рішення суду у відповідності до графіку розстрочки, оскільки розмір щомісячного платежу за графіком складає 5840 грн., а відтак доводи боржника про те, що на теперішній час арешт грошових коштів на банківських рахунках унеможливлює належне виконання боржником рішення суду є необґрунтованими.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду зі скаргою на дії виконавця за захистом наділений учасник виконавчого провадження у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме його прав, свобод чи інтересів.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси таких осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Порушенням розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. За наслідками задоволення вимог заявника має відбуватися поновлення (захист) прав заявника або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він зможе набути прав.
У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У постанові від 22.09.2021р. у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
У постанові Верховного Суду від 14.09.2021р. у справі №910/14452/20 зазначив, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц.
Таким чином, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
По обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що на час винесення оскаржуваних постанов виконавець діяв добросовісно і правомірно у відповідності до визначеного законом порядку. При цьому ініціюванню примусового виконання рішення суду та вчиненню виконавчих дій виконавцем передували дії боржника з недотримання графіку розстрочки виконання рішення суду. Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України боржником не надано суду належних доказів того, що станом на момент ухвалення судом рішення за наслідками розгляду даної скарги у боржника відсутня прострочка виконання рішення суду відповідно до графіку розстрочки. За таких обставин у суду відсутні правові підстави для скасування в повному обсязі оскаржуваних постанов виконавця та покладання на нього обов'язку зупинити виконавче провадження.
В той же час слід звернути увагу, що в даному випадку вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішення суду має відбуватись з особливостями, зазначеними у вищевикладених мотивах даної ували суду і лише в межах суми прострочки платежів по графіку розстрочення виконання рішення суду. Беручи до уваги дискрецію повноважень виконавця під час здійснення заходів примусового виконання, а також положення а. 28 п. 10-2 розділу ХІІІ Закону №1404, то застосовані виконавцем заходи мають бути приведені у відповідність до реального фактичного стану взаєморозрахунків між боржником та стягувачем, що зумовлює з'ясування наявності та розміру прострочки виконання графіку розстрочення рішення суду та корегування виду і змісту заходів примусового виконання таким чином, щоб вони відповідали сумі прострочених платежів.
Таким чином, враховуючи що суду не надано доказів того, що на момент розгляду скарги у боржника відсутнє прострочення виконання графіку розстрочки виконання рішення суду, а на момент винесення виконавцем оскаржуваних постанов той діяв добросовісно і правомірно, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог скарги боржника, а тому у їх задоволенні слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
По обставинам справи приватний виконавець просила відшкодувати їй витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Отже за наслідками за наслідками розгляду скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, при вирішенні питання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягають застосуванню положення статей 133, 137, 452 ЦПК України, і у випадку відмови у задоволенні скарги виконавець має право на відшкодування відповідних судових витрат. Подібний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.02.2022р. у справі №913/869/14.
Оцінюючи розмір заявлених позивачкою вимог для компенсації витрат на правову допомогу суд звертає увагу на наступне.
У постанові від 19.11.2020р. у справі № 734/2313/17 Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення приватним виконавцем витрат на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової допомоги від 02.10.2023р., квитанція до прибуткового касового ордеру від 06.10.2023р. на суму 10 000 грн.
Надаючи оцінку вимогам приватного виконавця про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн. в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.
За змістом ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Слід звернути увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналіз змісту наданих приватним виконавцем доказів на підтвердження розміру витрат на правову допомогу свідчить, що відповідні витрати складаються з оплати гонорару адвоката, який визначений у фіксованій ставці в розмірі 10 000 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу, що розгляд скарги відбувся в одному судовому засіданні. Представником приватного виконавця подані суду письмові пояснення з додатками у вигляді письмових доказів.
Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених приватним виконавцем на професійну правничу допомогу, беручи до уваги умови договору про надання правової допомоги від 02.10.2023р., обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, суд доходить висновку, що визначений приватним виконавцем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у сумі 10 000 грн. є завищеним, а витрати у зазначеній сумі не можна визнати належно обґрунтованими, співмірними та необхідними в контексті обставин цієї справи в аспекті критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується складанням письмових пояснень з додатками, участю в одному судовому засіданні).
За таких обставин, беручи до уваги зміст скарги, складність справи, обсяг виконаних представником приватного виконавця робіт, кількість судових засідань за участю представника приватного виконавця, докази на підтвердження понесених витрат, значення справи для сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат приватного виконавця на правову допомогу в межах суми 2 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи, а також наслідки розгляду справи та встановлені судом обставини спірних правовідносин.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.11, 18, 77, 80, 141, 259, 447, 450-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П., про скасування постанов від 21.09.2023 року та від 22.09.2023 року та про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_4 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. (адреса: м. Черкаси, вул. Смілянська, 118, офіс 308) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Повний текст ухвали складений 16 жовтня 2023 року.
Головуючий В.М. Скляренко