ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/690/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства «Таскомбанк» - не з'явився,
Фізичної особи-підприємця Голевича Ярослава Михайловича - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк»
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 (у складі колегії суддів: Галушко Н.А. (головуючий), Желік М.Б., Орищин Г.В.) про залишення позову без розгляду
та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 (у складі колегії суддів: Галушко Н.А. (головуючий), Желік М.Б., Орищин Г.В.) про розподіл судових витрат
у справі № 914/690/23
за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк»
до Фізичної особи-підприємця Голевича Ярослава Михайловича
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2023 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк»; Банк) звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Голевича Я.М. про стягнення 274 612,60 грн, у тому числі заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 208 681,69 грн, заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочена) - 65 930,91 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ФОП Голевича Я.М. своїх зобов'язань за заявою-договором від 30.04.2021 №ID10128139 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу»).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.05.2023 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Голевича Я.М. на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором від 30.04.2021 № ID10128139, що станом на 26.01.2023 становить 274 612,60 гривень, з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 208 681,69 грн, заборгованість по відсоткам (в т.ч. прострочена) - 65 930,91 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 4 119,19 грн.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2023 скасовано, позовну заяву АТ «Таскомбанк» залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ФОП Голевича Я.М. витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 178,78 грн.
Додатковою постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 заяву ФОП Голевича Я.М. про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ФОП Голевича Я.М. 8 000,00 грн на відшкодування витрат, понесених у зв'язку із наданням правничої допомоги, та інших витрат. У решті заявлених вимог відмовлено. У частині відшкодування сплаченого судового збору заяву залишено без розгляду.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у серпні 2023 року АТ «Таскомбанк» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 914/690/23 за касаційною скаргою АТ «Таскомбанк» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.09.2023.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.09.2023 розгляд касаційної скарги АТ «Таскомбанк» відкладено на 04.10.2023.
23.09.2023 АТ «Таскомбанк» через систему «Електронний суд» направило Суду заяву про розгляд касаційної скарги 04.10.2023 без участі позивача; також позивач зазначив, що касаційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити з підстав, зазначених у скарзі.
ФОП Голевич Я.М. в судове засідання свого представника не направив.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез'явлення представника сторони не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, наявність заяви АТ «Таскомбанк» про розгляд касаційної скарги за відсутності представника Банку, відсутність будь-яких заяв відповідача до Суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників сторін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судом першої інстанції установлено обставини невиконання ФОП Голевичем Я.М. своїх зобов'язань за заявою-договором від 30.04.2021 №ID10128139 про приєднання до Правил обслуговування корпоративних клієнтів в АТ «Таскомбанк» (продукт «Кредит на розвиток бізнесу») щодо своєчасного та в повному обсязі повернення кредитних коштів і сплати процентів за користування кредитом, що стало підставою для задоволення позову АТ «Таскомбанк».
ФОП Голевич Я.М. оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував, позовну заяву АТ «Таскомбанк» залишив без розгляду з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1статті 226 ГПК, оскільки позов подано особою, яка не підтвердила свої повноваження належним чином з огляду на те, що від імені позивача позов подано адвокатом Железняком О.В. (свідоцтво № 950 від 17.04.2012), який на підтвердження своїх повноважень надав ордер серії КВ № 791868 від 22.01.2021, що не відповідає типовій формі, не містить обов'язкових реквізитів та інформації. Інших документів на підтвердження повноважень адвоката Железняка О.В. суду не надано.
У поданій касаційній скарзі АТ «Таскомбанк» послалося, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без розгляду позов з підстав відсутності належним чином підтверджених повноважень представника позивача - адвоката Железняка О.В. у суді першої інстанції, неправильно застосував пункт 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (у реакції, чинній на час звернення до суду з відповідним позовом), оскільки ордер, встановленої цим Положенням форми, є достатнім та належним підтвердженням правомочностей адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта; при цьому судом не враховано, що ордер містить, у тому числі назву органу, у якому надається правова допомога адвоката, що відповідає положенням статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18, від 08.02.2023 у справі № 640/30856/21, стосовно того, зокрема, що зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі. Суд апеляційної інстанції помилково послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 9901/847/18, від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18, оскільки правовідносини у цих справах зі справою № 914/690/23 щодо спірного питання не є подібними. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про наявність у представника позивача повноваження представляти інтереси останнього, занадто формально підійшов до оцінки обставин, що позбавило позивача права на захист своїх прав у суді. Водночас судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.12.2018 у справі № 9901/736/18, від 22.02.2023 у справі № 280/11599/21, стосовно того, що надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Крім того, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги було порушено положення Закону України «Про судовий збір» і не враховано висновків Верховного Суду, викладених у додатковій постанові від 17.03.2023 у справі № 910/7169/18, стосовно того, що в разі залишення позову без розгляду сума сплаченого судового збору повертається судом за клопотанням особи, яка його сплатила, з державного бюджету України. При винесенні додаткової постанови судом апеляційної інстанції було порушено положення статті 130 ГПК, оскільки для стягнення з позивача компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, останньому необхідно було довести, а суду - встановити і зазначити про це у судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали. При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду з відповідного питання, викладених у постановах від 02.02.2022 у справі № 917/3/21, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції залишив без розгляду позов АТ «Таскомбанк» з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1статті 226 ГПК, оскільки позовну заяву підписано особою, повноваження якої на це не підтверджено належними та допустимими доказами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
Згідно з частиною 2 статті 162 ГПК позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
У частині 1 статті 56 ГПК визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 58 ГПК).
Відповідно до частини 4 статті 60 ГПК (у редакції станом на 24.02.2023, чинній на час подання позову у справі) повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За змістом статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (у відповідній редакції) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (частина 1). Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина 2). Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом (частина 3). Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій (частина 4).
Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (у редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України від 17.11.2020 № 118), встановлює єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об'єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.
За змістом пункту 5, підпункту 12.4 пункту 12 зазначеного Положення ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер містить назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).
Як свідчать матеріали справи, що розглядається, позовну заяву від імені АТ «Таскомбанк» підписано представником Банку - адвокатом Железняком О.В., на підтвердження повноважень якого до позовної заяви додано копію ордера серії КВ № 791868, виданого Адвокатським об'єднанням «АФ «Лігал», за змістом якого на підставі договору про надання правової допомоги від 02.04.2019 № 2 уповноважено адвоката Железняка О.В. на представництво АТ «Таскомбанк» у судових органах, органах державної влади і місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях.
Верховний Суд неодноразово вирішував питання прийнятності ордера як документа, що підтверджує повноваження адвоката, у разі коли, зокрема, в ньому замість найменування конкретного органу (суду), у якому надається правова допомога, зазначено загальне найменування системи органів, зокрема «Суди України» чи інші подібні формулювання.
Так, у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18, від 08.02.2023 у справі № 640/30856/21, (на які здійснено посилання АТ «Таскомбанк» в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК), узагальнено наведено висновок про те, що зазначення в ордері, що правова допомога надається «в судових органах» є достатнім для висновку про наявність у адвоката повноважень діяти від імені сторони у справі та узгоджується з положеннями пункту 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженим рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 (у редакції відповідно до рішення Ради адвокатів України від 17.11.2020 № 118). Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Подібні за змістом правові висновки наведено в постановах Верховного Суду, зокрема, від 18.05.2023 у справі № 754/12387/21, від 22.04.2021 у справі № 280/2788/20, від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18, від 29.11.2021 року у справі № 754/3233/20.
Таким чином, у справі, що розглядається, зазначення представником позивача в ордері, що правова допомога надається «в судових органах…» є достатнім для висновку про наявність у адвоката Железняка О.В. повноважень на представництво АТ «Таскомбанк» у суді першої інстанції та права на підписання позовної заяви від імені АТ «Таскомбанк», що не заперечується самим позивачем та було встановлено судом першої інстанції при відкритті провадження у справі, оскільки місцевий суд, розглянувши матеріали позовної заяви, встановив, що позовну заяву подано з дотриманням вимог статей 162, 164, 172 ГПК, та підстави для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі, встановлені ГПК, відсутні.
Крім того, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов АТ «Таскомбанк» без розгляду, послався на правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 9901/847/18, від 03.07.2019 у справі № 9901/939/18, у яких, зокрема, зазначено, що в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.
Проте поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися ті обставини, що у справі № 9901/847/18 встановлено, що в ордері на надання правової допомоги у графі: «Назва органу, в якому надається правова допомога» були взагалі відсутні відомості про судові органи, а у справі № 9901/939/18 Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження в цій справі саме у зв'язку з наданням копії договору про надання правової допомоги до суду апеляційної інстанції, проте, зазначивши, що до суду першої інстанції договір про надання правової допомоги адвокат на підтвердження своїх повноважень не надав, тому Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду дійшов обґрунтованого висновку про те, що в ордері не зазначено конкретної назви суду, у якому адвокат надає правову допомогу, а тому такий ордер не можна визнати документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у Верховному Суді.
Крім того, необхідно зазначити, що після прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанов у справах № 9901/847/18 та № 9901/939/18, до Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41, відповідно до рішення Ради адвокатів України від 17.11.2020 № 118 було внесено зміни, за змістом яких доповнено пункт 12.4 Положення про ордер адвоката на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України № 41 від 12.04.2019, із змінами, новим абзацом у наступній редакції: «Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів визначених пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо)».
Водночас суд апеляційної інстанції, зазначаючи у постанові, що наявна у матеріалах справи копія ордера серії КВ № 791868 не відповідає встановленій у Положенні про ордер формі, не врахував положення пункту 5 рішення Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції», яким визначено, що типова форма ордеру, виготовлена друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17.12.2012, із змінами та доповненнями, діє після 01.01.2022 до закінчення повноважень адвоката у конкретній справі (провадженні).
Разом із тим судом апеляційної інстанції не враховано положень частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (у відповідній редакції) стосовно того, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути, у тому числі договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер. Тому підставою представництва, а отже і повноважень адвоката, є, в тому числі укладений між ним та клієнтом договір (про що також зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які послався суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові).
У зазначеному ордері, копія якого наявна в матеріалах справи, міститься посилання на договір про надання правової допомоги від 02.04.2019 № 2, тому суд апеляційної інстанції, у разі наявності сумніву у достовірності, достатності та належності доказів стосовно повноважень особи, яка підписала позовну заяву, мав можливість зобов'язати позивача надати відповідний договір про надання правової допомоги, оскільки лише та обставина, що форма ордера не відповідала затвердженій формі, було би надмірним формалізмом ставлення до вимог закону і порушенням прав на справедливий судовий захист, з огляду ще й на те, що судом першої інстанції при вирішенні питання про прийняття позову до розгляду та відкриття провадження у справі не було встановлено порушення позивачем положень статей 162, 164, 172 ГПК при поданні позову, про що зазначено вище.
Подібні за змістом висновки наведено у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 911/231/22.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що адвокат Железняк О.В. не надав доказів на підтвердження права на підписання та подання позовної заяви до суду першої інстанції, а тому арґументи касаційної скарги АТ «Таскомбанк» про те, що оскаржена постанова перешкоджає подальшому розгляду і її постановлено з порушенням норм процесуального права, є обґрунтованими.
Стосовно доводів касаційної скарги АТ «Таскомбанк» про скасування додаткової постанови про відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрат, понесених у зв'язку із наданням правничої допомоги, Суд зазначає таке.
У статті 2 ГПК передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК).
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У той же час, відповідно до частини 5 статті 130 ГПК у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Правовий аналіз статей 129, 130 ГПК дає підстави для висновку, що у разі, зокрема залишення позову без розгляду у справі, суд зобов'язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК, оскільки ця норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі № 903/254/20).
При застосуванні частини 5 статті 130 ГПК судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.
Отже, відповідно до приписів частини 5 статті 130 ГПК для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та -- інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, від 04.05.2023 у справі № 910/5911/22.
Компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку залишення позову без розгляду здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною 5 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21).
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача 8 000,00 грн на відшкодування витрат, понесених у зв'язку із наданням правничої допомоги та інших витрат, зазначених положень процесуального закону та висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах не врахував і в судовому рішенні взагалі не навів мотивів відповідно до приписів частини 5 статті 130 ГПК, що є підставою для стягнення з позивача компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв'язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції у справі зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
У частині 6 статті 310 ГПК визначено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про залишення позову без розгляду є таким, що зроблений без з'ясування та урахування всіх обставин щодо наявності підстав для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК, суд касаційної інстанції дійшов висновку про задоволення касаційної скарги АТ «Таскомбанк» та скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та додаткової постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у справі № 914/690/23 з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 та додаткову постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у справі № 914/690/23 скасувати.
3. Справу № 914/690/23 передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко