УХВАЛА
18 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 908/1795/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», що діє в Україні через представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» - Базалюк О.Ю.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДР» - Балики П.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», що діє в Україні через представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті»
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.06.2023 (у складі колегії суддів: Березкіна О.В. (головуючий), Антонік С.Г., Іванов О.Г.)
та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.01.2023 (суддя Корсун В.Л.)
у справі № 908/1795/22
за позовом Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», що діє в Україні через представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДР»
про стягнення 2 411 032,13 грн,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року Акціонерне товариство «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», що діє в Україні через представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (далі - АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗДР» (далі - ТОВ «ЗДР») про стягнення 2 411 032,13 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору субпідряду від 01.12.2020 № ЗП-112/1-01/12/20.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25.01.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.06.2023, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2023 року АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 908/1795/22 за касаційною скаргою АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.10.2023.
11.10.2023 на електронну адресу Верховного Суду надійшли клопотання представників АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» Базалюк О.Ю. та Горбового В.А. про відкладення розгляду справи на іншу дату; клопотання обґрунтовані обставинами перебування зазначених представників позивача на лікарняних, на підтвердження чого надано відповідні докази.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2023 розгляд касаційної скарги відкладено на 18.10.2023.
13.10 2023 ТОВ «ЗДР» через систему «Електронний суд» направило клопотання та відзив на касаційну скаргу, а також просило продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив про безпідставність наведених позивачем доводів та просив закрити касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника третьої особи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 01.12.2020 між АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» (підрядник) і ТОВ «ЗДР» (субпідрядник) укладено договір субпідряду № ЗП-112/1-01/12/20.
За змістом преамбули цього договору субпідряду, за результатами проведених відкритих торгів на закупівлю робіт АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» уклало зі Службою автомобільних доріг в Запорізькій області договір генерального підряду на підставах динамічної ціни і фіксованих термінів за проектом: «Будівництво автотранспортної магістралі через р. Дніпро в м. Запоріжжі (автомобільна дорога Н-08 Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя (через м. Кременчук)-Маріуполь Під'їзд до о. Хортиця (автотранспортна магістраль через р. Дніпро в м. Запоріжжя) (І черга будівництва)».
Предметом зазначеного договору субпідряду, укладеного між сторонами у справі, є підготовка робочих креслень металоконструкцій стадії КМД, закупівля сировини, виробництво і виготовлення металоконструкцій, поставка металоконструкцій для елементів прогонових будов мостів.
У договорі субпідряду від 01.12.2020 № ЗП-112/1-01/12/20 сторонами визначено такі умови, зокрема:
субпідрядник, взявши до уваги і до розгляду дані по Проекту КМ і Будівельний майданчик, виконавши всі необхідні економічні оцінки, приймає на себе всі зобов'язання і ризики по завершенню виконання робіт, всіх поставок, послуг і робіт, забезпечуючи їх готовність для подальшого використання на Будівельному майданчику (пункт 2.1);
обсяг робіт, переданий субпідряднику згідно з цим договором субпідряду, повинен включати, але не обмежуватися, інспектування, робочу силу, страхування і контроль якості, розробку Робочих креслень металоконструкцій стадії КМД, закупівлю сировини, виробництво металоконструкцій, транспортування сталевих Елементів на Будівельний майданчик, вживання всіх заходів обережності і дозволів на рух при транспортуванні, виконані відповідного до умов цього договору субпідряду. В зобов'язання субпідрядника також входять інспектування, випробування за якістю, кваліфікований персонал в необхідній кількості для завершення робіт в повній і суворій відповідності з Графіком робіт, страхування працівників, умови роботи згідно з місцевими стандартами і нормами з безпеки і санітарії, а також забезпечення всіх необхідних робіт, послуг, поставок і обладнання для належного виконання робіт (пункт 2.2);
роботи повинні бути виконані згідно з виробничими робочими кресленнями і технічними специфікаціями, що є додатками до цього договору субпідряду (пункт 2.3);
субпідрядник зобов'язаний виконати всі роботи в терміни, узгоджені сторонами в специфікаціях, і за ціну договору субпідряду, визначену сторонами в статті 5 договору субпідряду «Ціна договору субпідряду», за якістю, повністю відповідаючи чинному законодавству України, стандартам, договору субпідряду, робочій документації (пункт 2.10);
загальна розрахункова ціна всіх робіт по договору субпідряду складається із суми всіх специфікацій за договором. Валютою договору субпідряду є гривня. Підсумкова загальна ціна договору субпідряду підлягає коригуванню з урахуванням фактично поставлених сталевих елементів і виконаних робіт. Розцінки на роботи, зазначені в прейскуранті (Додаток № 1), є остаточними (фіксованими) і не підлягають зміні після оплати підрядником на розрахунковий рахунок субпідрядника авансового платежу в розмірі, зазначеному в Специфікаціях. Під ціною робіт мається на увазі: вартість робіт з підготовки робочих креслень металоконструкцій стадії КМД; забезпечення сировиною і доставка його на виробничий майданчик; вартість сталевих елементів, у тому числі матеріалів, необхідних для монтажу (такі як болти, шайби, гайки, т.д.), що включає в себе вартість всіх інших робіт, всі витрати, пов'язані з їх виробництвом, транспортуванням і інші витрати, передбачені договором субпідряду; інспектор від виробника фарби на повний робочий день на заводі на час виконання робіт з фарбування; гарантія на ґрунт ГФ-021 не менше 30 днів; інспектори з контролю якості зварювання і з неруйнівного контролю, атестовані відповідно до чинних українських або європейських норм (пункт 5.1);
вартість послуг генпідряду, які субпідрядник зобов'язаний сплатити підряднику, складає 46,5 % від величини договірної ціни договору субпідряду, зазначеної у пункті 5.1 і підлягає коригуванню з урахуванням фактично поставлених сталевих елементів і виконаних робіт. Підставою для оплати послуг генпідряду є акт наданих послуг генпідряду, який підрядник направляє субпідряднику в момент і на дату підписання акта приймання-передачі. Субпідрядник зобов'язаний підписати зазначений акт і протягом 3-х календарних днів повернути його підряднику. У разі неповернення акта в зазначений термін, він вважається підписаним і таким, що підлягає до сплати, на користь підрядника. Термін оплати, наданих послуг генпідряду, становить 5 банківських днів з дати підписання акта наданих послуг генпідряду , в розумінні, яке викладено в попередньому абзаці договору субпідряду. Субпідрядник має право на будь-якому етапі виконання договорів субпідряду, зробити передоплату послуг генпідряду. Розмір такої передоплати або передоплат не може сумарно перевищувати 90 % від загальної вартості послуг генпідряду. Загальна вартість послуг генпідряду, для застосування цього пункту договору, розраховуються відповідно до пункту 5.1 договору підряду. Оплата субпідрядником отриманих послуг генпідряду, після підписання акта наданих послуг генпідряду, здійснюється субпідрядником, з урахуванням передоплати, яка була раніше перерахована підряднику (пункт 5.4);
договірні ціни на продукцію вказуються сторонами у відповідних специфікаціях (пункт 6.1.1);
датою оплати грошових коштів вважається дата списання коштів з банківського рахунку підрядника. підрядник направить субпідряднику повідомлення про здійснення платежу у вигляді платіжного доручення (пункт 6.1.4);
цей договір субпідряду вступає в силу після схвалення субпідрядника замовником, про що свідчить відповідне повідомлення (в письмовій формі) замовника (пункт 21.4.1).
Також судами установлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.22 у справі № 914/3550/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.12.22, задоволено позовні вимоги ТОВ «ЗДР» до АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» про стягнення заборгованості за невиконання останнім договору субпідряду від 01.12.2020 № ЗП-112/1-01/12/20 у частині оплати за поставлений товар у сумі 1 179 214,84 грн (1 118 041,50 грн сума основного боргу, 41 356,15 грн - інфляційні втрати та 19 817,19 грн - 3 % річних).
16.06.2022 АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» направило відповідачу вимогу № 153, в додатках до якої направило останньому два примірники підписаного з боку позивача акта надання послуг генпідряду від 14.06.2022 № 124 на суму 17 869 228,68 грн для підписання зі сторони ТОВ «ЗДР».
04.08.2022 позивач направив відповідачу заяву № 183 про припинення зустрічних однорідних вимог шляхом зарахування заборгованості позивача перед відповідачем в сумі 15 458 196,55 грн у рахунок заборгованості відповідача перед позивачем за актом наданих послуг від 14.06.2022 № 124. У цій заяві позивач після зарахування однорідних вимог вимагав сплатити залишок грошового зобов'язання у сумі 2 411 032,13 грн вартості послуг генпідряду, що є предметом спору.
ТОВ «ЗДР» надано відповідь від 12.08.2022 № 12/08/22-1, у якій зазначено про відсутність жодної заборгованості субпідрядника, не надання генпідрядником жодних послуг за договором субпідряду, заперечення отримання відповідачем будь-якого акта наданих послуг, відсутність жодних вимог позивача до відповідача у межах розгляду справи № 914/3550/21, за якою відповідач стягував заборгованість за договором субпідряду з позивача.
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», заявлена до ТОВ «ЗДР», про стягнення 2 411 032,13 грн, обґрунтована наявністю заборгованості відповідача перед позивачем за надані останнім послуги генпідряду за договором субпідряду від 01.12.2020 № ЗП-112/1-01/12/20.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та мотивував таке рішення тим, що розрахунок позивача щодо заборгованості відповідача, який ґрунтується суто на акті звірки взаємних розрахунків сторін за період січень-серпень 2021 року та акті надання послуг від 14.06.22 № 124 (який підписано лише позивачем та повністю заперечується відповідачем), не знайшов свого підтвердження; позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували, що сума 17 869 228,68 грн, яка зазначена в односторонньо підписаному (позивачем) акті надання послуг від 14.06.22 № 124, є сумою, що становить 46,5 % від величини договірної ціни договору субпідряду, визначеної у пункті 5.1 договору.
Також судом зазначено, що за встановлених обставин, акт звірки (звіряння) взаємних розрахунків сторін за період січень-серпень 2021 року підписано з боку відповідача директором Задорожним П.В., а з боку сторони позивача у цій справі - … бухгалтером, прізвище якого є нерозбірливим (та посвідчено відтиском печатки сторони позивача у цій справі), а довіреності на надання повноважень такій особі на підписання зазначеного акта звірки в розумінні норм чинного законодавства, позивачем суду не надано, як і не повідомлено про причини, які позбавили права позивачу надати таку довіреність суду у встановлений чинним законодавством строк на стадії підготовчого провадження. Водночас будь-яких інших доказів, які б підтверджували факт надання позивачем відповідачу послуг, стягнення заборгованості за які є предметом позову у цій справі, у встановленому процесуальним законом порядку позивачем суду не надано.
У поданій касаційній скарзі АТ «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» послалося, зокрема, на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не надано оцінки доказам, що було надано суду позивачем. Так, судами не надано належної оцінки акту звірки (звіряння) взаємних розрахунків за період січень-серпень 2021 року, який складено відповідно до вимог чинного законодавства, а бухгалтер, який підписав цей акт, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. При цьому судами не було враховано висновків Верховного Суду з цього питання, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Судами попередніх інстанцій не надано належної уваги акту надання послуг від 14.06.2022 № 124, який вважається таким, що підлягає до сплати на користь позивача; такий акт є первинним бухгалтерським документом та належним доказом фактичного надання послуг. Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували факт надання позивачем відповідачу послуг генерального підряду на будівництво об'єкта. Судами не враховано, що відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта, така правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 20.12.2018 у справі № 924/70/18, що не було враховано судами. Пославшись на те, що з матеріалів справи та акта надання послуг не зрозуміло, які саме послуги генпідряду надавав позивач відповідачу у межах договору субпідряду, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 813/3577/13-а, відповідно до яких ступень деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлено. Судами також не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, за змістом яких податкова накладна підтверджує дійсність господарської операції.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 20.12.2018 у справі № 924/70/18, від 12.02.2020 у справі № 813/3577/13-а, від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 908/1795/22, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з наступного.
Так, у справі № 910/1389/18 Верховний Суд постановою від 05.03.2019 скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову Товариства до Комунального підприємства про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, з огляду на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про те, що такі позовні вимоги заявлено в межах строку позовної давності. Водночас Суд залишив без змін судові рішення в частині задоволення вимоги про стягнення суми основного боргу, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій про доведення позивачем належними і допустимими доказами факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами про закупівлю продуктів нафтоперероблення щодо неповної оплати поставленого позивачем товару.
У справі № 924/70/18 Верховний Суд постановою від 20.12.2018 скасував рішення судів попередніх інстанцій і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки ані суд першої інстанції, задовольняючи частково позов про стягнення заборгованості у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про виконання сільськогосподарських робіт, ані суд апеляційної інстанції, який в задоволенні позову відмовив, належним чином не дослідили наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та не надали їм належну правову оцінку, у тому числі висновку технічної експертизи, доказам, поданим відповідачем в обґрунтування своєї позиції щодо відсутності правових підстав для оплати робіт, зазначених у спірному акті, у зв'язку з тим, що такі фактично не виконувались; також Суд зауважив про відсутність у процесуальних документах суду відомостей щодо результатів розгляду заявленого позивачем клопотання.
У справі № 813/3577/13-а Верховний Суд постановою від 12.02.2020 скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено адміністративний позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем та за штрафними санкціями. Таке рішення суд касаційної інстанції мотивував тим, що з огляду на наявність в матеріалах справи доказів, оцінка яким надана судом першої інстанції з дотриманням положень процесуального законодавства, що підтверджують фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, пов'язаність таких послуг з господарською діяльністю позивача, дає підстави погодитися із висновком про помилковість визначення на підставі спірного індивідуального акта податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств. Водночас Суд навів висновок, за яким первинним документом, передбаченим правилами ведення як і податкового обліку, так і бухгалтерського обліку, який засвідчував факт оприбуткування товарів та підтверджував правомірність віднесення платником податків сум до складу валових витрат, на час виникнення спірних правовідносин, була належним чином оформлена накладна постачальника або платіжне доручення чи документ розрахунково-касового обслуговування. Тобто, для збільшення валових витрат підприємства на придбання товарів (рядок 04.1 Декларації з податку на прибуток підприємства) мав бути підтверджений факт поставки товару (належним чином оформлена накладна на товар) або факт оплати за такий товар. При цьому позивачем належними доказами доведено факт поставки товару його контрагентами та прийняття позивачем цього товару. Отже відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення з боку позивача податкового законодавства, з чим погодився і суд касаційної інстанції.
У справі № 910/23097/17 Велика Палата Верховного Суду постановою від 29.06.2021 скасувала рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним договору поставки та застосування наслідків недійсності правочину, заявленого в межах справи про банкрутство, оскільки суди попередніх інстанцій невірно застосували норми процесуального права щодо розподілу обов'язку доказування та допустимості доказів, не надали оцінки наявним у справі документам, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, відповідно до тих правових та фактичних підстав позову, на які посилався заявник, не спростували доводи та докази заявника.
Водночас у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2020 у справі № 640/18643/18, який на підставі аналізу приписів частини 1 статті 202, частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України, статті 180, частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, зводиться до того, що оскільки закон не встановлює спеціальних вимог для форми та порядку укладення договору підряду, предметом якого є виконання вантажно-розвантажувальних робіт, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Натомість у справі № 908/1795/22, що розглядається, судами попередніх інстанцій відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором субпідряду, оскільки позивачем належними і допустимими доказами не доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог. Суди попередніх інстанцій зазначили, що з матеріалів справи та акта надання послуг, на який посилається позивач, взагалі не зрозуміло, які ж саме послуги генпідряду (їх вид, зміст, обсяг, тощо) надавав позивач відповідачу у межах договору субпідряду, предметом якого є підготовка робочих креслень металоконструкцій стадії КМД, закупівля сировини, виробництво і виготовлення металоконструкцій, поставка металоконструкцій для елементів прогонових будов мостів, з урахуванням того, що умови договору субпідряду покладають саме на субпідрядника обов'язки виконання всіх вищезазначених робіт за договором субпідряду особисто. Позивачем не доведено факт надання відповідачу послуг генпідряду в сумі 17 869 228,68 грн, розмір яких після здійснення позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 15 458 196,55 грн становить 2 411 032,13 грн. При цьому, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку наданим позивачем доказам, наявним у матеріалах справи, дійшли висновку, що такі докази не розкривають суть господарських операцій, не підтверджують їх реальність і факт здійснення.
Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржених судових рішеннях у справі № 908/1795/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Разом із тим доводи скаржника фактично зводяться до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, до додаткової перевірки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені положеннями статті 300 ГПК.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті», що діє в Україні через представництво «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї Анонім Ширкеті» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.06.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 25.01.2023 у справі № 908/1795/22.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко