КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року
справа № 755/16638/20
провадження № 22-ц/824/4270/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.
при секретарі: Дьоміній К.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики
ВСТАНОВИВ:
В листопаді 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 березня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики на підставі якого відповідач взяв у позивача в позику грошові кошти в сумі 2 500 000,00 гривень. На підтвердження факту укладання позики та отримання грошових коштів, відповідач надав позивачу власноручно написану розписку про отримання грошових коштів у зазначеній сумі. Відповідно до п. 2.1 договору позики від 01 березня 2019 року відповідач зобов'язався повертати позивачу борг відповідно до погодженого графіку. Зокрема, до 24 квітня 2020 року - 98092,00 грн, до 08.05.2020 року - 432335,00 грн, до 16.05.2020 року - 117148,00 грн, до 23.05.2020 року - 552425,00 та до 01.03.2021 року - 1 300 000,00 грн. Станом на день подання позовної заяви відповідач повернув позивачу грошові кошти у сумі 102 000,00 грн. Відповідачем в обумовлений п. 2.1 договору позики від 01 березня 2019 року строк не повернув кошти, відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобов'язань, взятих на себе за договором позики від 01.03.2019 року. Позивач просив стягнути із відповідача заборгованість за договором позики у розмірі 1 098 000,00 грн. Окрім основної суми заборгованості, позивач також просить стягнути 3 % річних та інфляційні втрати у розмірі 15 263,97 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики 1 098 000 грн, 3% річних у розмірі 15263, 97 грн, суму судового збору у розмірі 10510 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вимоги обґрунтовані тим, що 01 березня 2019 року під психологічним тиском та залякуванням з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з демонстрацією зброї та погроз її використанні, погрозами нанесення відповідачу та його родині тілесних ушкоджень, можливого позбавлення життя, відповідач всупереч своєму волевиявленню був змушений написати розписку про нібито отримання у ОСОБА_1 в борг грошових коштів в розмірі 2 500 000,00 грн та отримання у ОСОБА_5 2 748 600 грн в борг грошових коштів. Розписка була написана з метою усунення негативних наслідків для життя та здоров'я відповідача та його родини.
Судом першої інстанції залишено без уваги мотивувальну частину висновку експерта, зокрема, п. 6, відповідно до якого встановлено, що досліджуваний підпис від імені ОСОБА_2 у графі « ОСОБА_2 » 1.03.2019» у розписці від 01.03.2019, як зазначено у п. 3, виконаний від під дією збиваючих факторів, ймовірніше за все, природного характеру (до яких, зокрема, може відноситись стрес, стан емоційної напруги, викликаний негативними емоціями (гнів, страх тощо), алкогольне сп'яніння або дія фармпрепаратів), що впливало на письмово-рухові функції організму. Наведене ставить під сумнів прийом передачу грошових коштів, а тому у справі відсутні належні докази на підтвердження справжніх відносин договору позики в розумінні ст. 1046, 1047 ЦК України.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем порушено умови договору позики в частині повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув грошові кошти відповідно до договору позики від 01 березня 2019 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 01.03.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність 2 500 000 грн на строк до 01.03.2021 року.
В цей же день ОСОБА_2 написав розписку про отримання 2 500 000 грн в борг у ОСОБА_1 .
З висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 755/16638/20 від 03.08.2022 року вбачається наступне. Підписи від імені ОСОБА_2 у договорі позики та у розписці від 01.03.2019 року у графі « ОСОБА_2 1.03.2019» виконаний ОСОБА_2 . Рукописний текст у розписці від 01.03.2019 року виконаний ОСОБА_2 . Будь-яких діагностичних ознак, які б свідчили про вплив на ОСОБА_2 збиваючих факторів природного або штучного характеру при виконання підписів від імені ОСОБА_2 у графі « ОСОБА_2 » у договорі позики від 01.03.2019 року - відсутні. Підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 01.03.2019, виконаний ОСОБА_2 під дією збиваючих факторів, імовірніше за все, природного характеру. Рукописний текст у розписці від 01.03.2019, виконаний ОСОБА_2 під дією збиваючих факторів, імовірніше за все, природного характеру.
Згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно зі ст. 1047 ЦК України договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Звертаючись до суду із позовом позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 1 098 000 грн, що значно менше реальної суми боргу з врахуванням часткового виконання зобов'язання.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач стверджує, що розписка про отримання коштів ним написана під психологічним тиском та залякуванням з боку позивача.
Водночас, належних та допустимих доказів про застосування до відповідача фізичного чи психологічного тиску з боку позивача або третьої особи, укладення договору позики проти волі відповідача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням договору позики відповідачем не надано.
Висновком експерта від 03.08.2022 року підтверджено, що в договорі позики від імені ОСОБА_2 здійснено ОСОБА_2 та будь-які діагностичні ознаки які б свідчили про вплив збиваючих фактів природного або штучного характеру при виконанні підпису відсутні.
Скаржник посилається на п. 5, 6 висновку експерта, відповідно до яких зазначено, що підпис та рукописний текст ОСОБА_2 у розписці від 01.03.2019, виконаний під дією збиваючих факторів, ймовірніше за все, природного характеру (до яких, зокрема, може відноситись стрес, стан емоційної напруги, викликаний негативними емоціями (гнів, страх тощо), алкогольне сп'яніння або дія фармпрепаратів), що впливало на письмово-рухові функції організму. Водночас вказана обставина не спростовує факту укладення договору позики між сторонами, а також не може бути беззаперечним доказом на підтвердження фізичного або психологічного тиску з боку позивача на відповідача під час укладення відповідного правочину.
Крім того, в матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_2 про повернення ним коштів у сумі 102000,00 грн 15.04.2023 року (а.с. 10 зворот. т.1), що вказує про часткове виконання відповідачем договору позики, та свідчить про реальність укладеного договору позики.
Відтак, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів за договором позики у розмірі 1098000 грн.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а також боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний суд погоджується із наявним розрахунком 3% річних на суму заборгованості, що становить 15 263,97 гривень.
Відповідачем не спростований вказаний розрахунок.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді