Справа № 132/1925/23
Ухвала
Іменем України
10 жовтня 2023 року Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора - ОСОБА_3 , обвинуваченого - ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 та її представника - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калинівка Вінницької області, клопотання сторін судового провадження, заявлені в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020000000183 від 20 лютого 2023 року відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.3 ст.286-1 КК України,
ВСТАНОВИВ:
На розгляді Калинівського районного суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020000000183 від 20 лютого 2023 року відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.135, ч.3 ст.286-1 КК України.
На адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшло клопотання прокурора про продовження строку дії покладених обов'язків (в порядку ч.7 ст.194 КПК України) та клопотання захисника обвинуваченого про зміну запобіжногого заходу у вигдляді застави на домашній арешт чи особисте зобов'язання.
Прокурор ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.
Обвинувачений - ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання прокурора, просили змінити запобіжний захід у виді застави на домашній арешт в нічний період доби чи особисте зобов'язання з підстав, зазначених у поданому клопотанні.
Розглянувши заявлені клопотання, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків:
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2023 року у справі № 127/4994/23 (номер провадження 1-кс/127/2054/23) до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 21.04.2023 року. Одночасно йому визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 214720грн. Окрім цього, на нього покладено обов'язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме: прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, паспорт громадянина України, інші документи, що дають право на виїзд з України.
У зв'язку із внесенням застави, ОСОБА_4 був звільнений з-під варти, та відповідно до нього застосований запобіжний захід у вигляді застави, із покладенням обов'язків, визначених в ухвалі слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2023 року у справі № 127/4994/23 (номер провадження 1-кс/127/2054/23).
На підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 18.08.2023 року у справі № 127/14213/23 (номер провадження 1-кс/127/5598/23), продовжено ОСОБА_4 строк дії обов'язків визначених ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2023 року у справі № 127/4994/23 (номер провадження 1-кс/127/2054/23).
Після скерування обвинувального акту до суду, в підготовчому судовому засіданні ухвалою суду від 18.08.2023р. обвинуваченому ОСОБА_4 було продовжено строк дії покладених на нього ухвалою слідчого судді обов'язків до 16 жовтня 2023 року.
Відповідно до частини 3 статті 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно частин 5, 7 статті 194 КПК України, обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов'язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов'язки скасовуються.
10.10.2023 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся прокурор із вказаним клопотанням, вважаючи, що існують ризики, передбачені п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК України (обвинувачений зможе переховуватися від суду; незаконно впливати на свідка у цьому кримінальному провадженні).
Надаючи оцінку вказаним ризикам суд приходить до наступних висновків:
Ризик переховуватися від суду є актуальним безвідносно до стадії судового розгляду та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
При визначенні імовірності переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Так, кримінальне правопорушення за ч.3 ст.286-1 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_4 , передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до десяти років.
Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватися від суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на даний час продовжує діяти.
У зв'язку із цим, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою від 27.01.1995 року № 57. Так, згідно зазначених змін до Правил, з метою здійснення заходів правового режиму воєнного стану обмежено виїзд з України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, а також визначено перелік громадян України чоловічої статі, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, що мають можливість виїхати за кордон під час дії воєнного стану.
Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі № 1/0/2-22 від 03.03.2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», у пункті 8 зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації, Україною з 24.02.2022 року, згідно відкритих даних, не контролюється орієнтовно 20 відсотків власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Існують способи виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, і через офіційні пункти пропуску, доприкладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Також існують реальні можливості переховування обвинуваченого і на тимчасово окупованих територіях України.
Окрім того, на переконання суду у даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої сторони. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Реальна можливість вільної зміни свого місця проживання (перебування), підвищує ймовірність переховування обвинуваченого від суду, а в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
При встановленні наявності ризику впливу на свідка слід враховувати передбачену статтями 23 та 224 КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме - спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, суд бере до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_4 зможе незаконно впливати на свідка, з метою можливої зміни ним своїх попередніх показів у суді, оскільки йому були вручені копії матеріалів кримінального провадження та відомі не лише анкетні дані вказаної особи, але й її фактичне місце проживання, а також зміст наданих нею показів.
Отже, існування відповідного ризику обумовлено тим, що показання свідків щодо обставин вчинення злочину мають значення для кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище обвинуваченого, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній наділений потенційною можливістю впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх змінити свої показання в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності.
Таким чином, суд приходить до переконливого висновку, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3 частини першої статті 177 КПК України.
Наявність обґрунтованого обвинувачення у сукупності з ризиками кримінального провадження, дає суду можливість продовжити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язків як додаткових заходів процесуального примусу з урахуванням вищезазначених обставин.
За таких обставин, клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у виді застави на домашній арешт в нічну пору доби або особисте зобов'язання, то воно не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК).
Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК). Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам вчинення дій, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
Запобіжним заходом зокрема є застава (пункт 3 частини 1 статті 176, стаття 182 КПК України), яка є достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов'язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Свобода підозрюваного, обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.
А тому, застава є досить дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого - є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.
Законодавцем визначено, що за умови внесення застави в певному розмірі вона (застава) за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК, є еквівалентною такому винятковому запобіжного заходу як тримання під вартою. Інші запобіжні заходи (в тому числі домашній арешт) в цьому випадку не здатні забезпечити дієвість кримінального провадження на тому ж рівні що й тримання під вартою.
Враховуючи у сукупності усі відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , а також фактичні обставини у кримінальному провадженні, на даному етапі кримінального провадження можливість застосування відносно останнього саме запобіжного заходу у вигляді застави та покладення обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, оцінюється як цілком обґрунтована.
Наразі застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави з одного боку не створює для останнього надмірного обтяження, а з іншого - зумовлює дотримання ним покладених обов'язків під загрозою стягнення сплаченої застави у дохід держави та застосування відносно нього більш суворого запобіжного заходу.
Керуючись ст.ст.182, 350, 369-372, 392 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання сторони обвинувачення про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого - задовольнити.
Продовжити строк дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язків, визначених ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_13 від 18 травня 2023 року у справі № 127/14213/23, а саме: прибувати на виклики суду за першою вимогою; не відлучатись з населеного пункту, де він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утриматися від спілкування зі свідками та потерпілими у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, продовжити до 08 грудня 2023 року включно.
Роз'яснити обвинуваченому, що в разі порушення визначених цією ухвалою суду обов'язків, внесена ним застава буде звернута в дохід Держави.
Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у виді застави на домашній арешт в нічну пору доби або особисте зобов'язання - залишити без задоволення.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає, однак заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Суддя