Справа № 420/16011/23
УХВАЛА
10 жовтня 2023 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Корой С.М.,
секретаря судового засідання Левченко А.О.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1
представник відповідача - Клюкіна К.І. (за довіреністю),-
розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №17/1-4рп-23 від 31.05.2023 року,
ВСТАНОВИВ:
03.07.2023 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №17/1-4рп-23 від 31.05.2023 року.
Ухвалою суду від 10.07.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №17/1-4рп-23 від 31.05.2023 року і відкрито провадження в адміністративній справі. Суддею вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
28.07.2023 року (вх.№25549/23) від представника відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження по справі.
В обґрунтування даного клопотання представник відповідача вказує, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, оскільки публічно-правового спору. На думку відповідача, відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
У судовому засіданні 10.10.2023 року представник відповідача підтримав клопотання та просив суд його задовольнити.
Позивач у судовому засіданні вважав, що клопотання про закриття провадження по справі не підлягає задоволенню.
Розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №17/1-4рп-23 від 31.05.2023 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення виходячи з такого.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 4 КАС України в частині 1 пункту 1 дає визначення терміну “адміністративна справа”, а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у порядку адміністративного судочинства захисту підлягають права та охоронювані законом інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин, які є складовою частиною правових відносин, що виникають у суспільстві.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Відповідно до ч.1 ст.238 КАС суд закриває провадження у справі:
1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства;
2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
3) якщо сторони досягли примирення;
4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили;
7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб'єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;
8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
При цьому частиною 1 статті 239 КАС України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Представник відповідача стверджує про наявність підстав для закриття провадження по справі саме на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
В той же час відповідач не вказує за правилами якого судочинства підлягає розгляду дана справа.
Суд вважає, що аналіз приписів п.1 ч.1 ст.238 КАС України у взаємозв'язку із приписами ч.1 ст.239 КАС України дає підстави стверджувати, що закриття провадження по справі з підстав, що вказані відповідача є можливим лише у разі наявності іншого суду до юрисдикції якого належить розглядати відповідний спір.
Так, предметом позову у даній справі є рішення №17/1-4рп-23 від 31.05.2023 року.
За вказаними реквізитами в матеріалах справи наявні довідка про результатами перевірки доброчесності прокурора.
Відповідно до ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При цьому відповідно до п.4 ч.4 ст.246 КАС України саме у мотивувальній частині рішення зазначаються чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №17/1-4рп-23 від 31.05.2023 року необхідно відмовити.
Керуючись статтями 238, 243, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №17/1-4рп-23 від 31.05.2023 року - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 256 КАС України.
Повний текст ухвали складено та підписано суддею 16.10.2023 року
Суддя С.М. Корой