ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 рокусправа № 380/20586/23
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області,
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач 2) у якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №133950012670 від 21.08.2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 14.08.2023 року (з дня звернення) у порядку пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІ1 із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона звернулася з заявою від 14.08.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788 «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років. До заяви було долучено усі необхідні підтверджуючі документи. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №133950012670 від 21.08.2023 року їй відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням позивачем пенсійного віку 55 років станом на день звернення. Позивачка вважає зазначене рішення протиправним і таким, що порушує її право на отримання пенсії, відтак просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою від 06.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, подало відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до наданих документів страховий стаж позивачки становить 30 роки 06 місяців 16 днів, стаж роботи на пільгових умовах за списком №2 - 16 років 07 місяців 26 днів, проте позивачка не досягла віку 55 років, визначеного пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відтак, не набула права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачка не досягла встановленого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» віку 55 років, тому рішення відповідача 2 є правомірним. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася з заявою від 14.08.2023 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788 «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.
З метою підтвердження наявного трудового стажу для призначення пільгової пенсії за віком позивачка подала до пенсійного органу: трудову книжку серія НОМЕР_1 від 03.07.1989; довідку Львівського публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» від 11.08.2023 № 37 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній; накази по підприємству про завершення атестації робочих місць за умовами праці: №10 від 20.01.2000, №296-к від 31.12.2004, №442 від 20.10.2006, №168 від 29.07.2011, №201 від 14.04.2016, №267 від 14.04.2021.
Вказана заява відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №133950012670 від 21.08.2023 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пільгової пенсії за віком у зв'язку відсутністю умов (вікового цензу 55 р.) відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач не погодилася з таким рішенням та звернулася до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Пунктом 2 цього Рішення передбачено, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Суд встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Водночас, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік для позивача у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
У справі «Новік проти України» (18 грудня 2008 року) Європейського суду з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз та стаж роботи має бути встановлений на рівні найменшої величини, встановленої Законом, у даному випадку вік 50 років та стаж роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на роботах, зазначених у пункті "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
У цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Отже, перевагу слід віддати саме тому Закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
При цьому, суд звертає увагу, що дана справа відповідає ознакам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
У вищевказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Вказаний правовий висновок, викладений у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, підлягає обов'язковому врахуванню судом у даній справі в силу частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведені правові норми та практику Верховного Суду, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено, що на час звернення позивачки до відповідача зі заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 страховий стаж позивачки становив 30 роки 06 місяців 16 днів, стаж роботи на пільгових умовах за списком №2 - 16 років 07 місяців 26 днів.
Відповідачі не заперечують наявність у позивачки необхідного стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Станом на час звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 позивачка досягла 50 років.
Отже, позивачка набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788 «Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах з 14.08.2023 у порядку пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-УІІ1 із застосуванням показника вікового цензу у 50 років, суд зазначає наступне.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши матеріали справи суд встановив, що наявні усі умови для призначення позивачці пенсії на пільгових умовах за списком №2. За таких обставин, позовні вимоги слід задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судового збору.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №133950012670 від 21.08.2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 з 14.08.2023 на підставі пункту «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VІІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) сплачений судовий збір в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ 53, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) сплачений судовий збір в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Крутько О.В.