Справа № 752/1715/23
Провадження № 2/752/3673/23
РІШЕННЯ
іменем України
(заочне)
06 вересня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
ВСТАНОВИВ:
у січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просив стягнути на його користь 266 787,00 грн.
Позов мотивував тим, що 02.08.2022 року о 13 год. 25 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Jaguar F-Type» д.н.з. НОМЕР_1 у м. Києві на вул. Заболотного, 174А, під час зміни напрямку руху та перестроювання, не переконався, що це буде безпечним, не надав дорогу автомобілю «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись, та зіткнувся з рядом інших автомобілем, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів та його тілесних ушкоджень, а саме: рваних ран передньої черевної стінки, опіків другого ступеня першого пальця лівої стопи, чим порушив вимоги п. 10.1, 10.3 ПДР, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП.
Зазначив, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 31.10.2022 року ОСОБА_2 визнано винним у даній ДТП.
Розмір заподіяної матеріальної шкоди склав 395 574,00 грн.
Вказав, що оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, МТСБУ здійснило на його користь як особи, яка мала діючий страховий поліс на момент ДТП, регламентну виплату у розмірі 160 000,00 грн.
Тому, вважав, що з ОСОБА_2 на його користь підлягає стягненню різниця між сумою збитків у розмірі 395 574,00 грн. та регламентною виплатою у розмірі 160 000,00 грн. в сумі 235 574,00 грн., 4 500,00 грн., сплачених ним за автотоварознавче дослідження, а також 6 713,00 грн. витрат на лікування та обстеження.
Також, вказав, що йому спричинено значну моральну шкоду, яку він оцінює в 20 000,00 грн., оскільки він пережив реальний страх за своє життя, автомобіль відповідача вдарив його автомобіль, який став некерованим і внаслідок чого пошкодив ще шість автомобілів, йому викликали швидку, з місця ДТП його госпіталізували до лікарні, де йому зашивали рани, і 9 днів він знаходився на стаціонарі.
Ухвалою від 03.02.2023 року відкрито провадження у справі з розглядом в порядку загального позовного провадження та призначенням підготовчого судового засідання на 22.05.2023 року (а.с. 42).
Ухвалою від 22.05.2023 року підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд по справі на 06.09.2023 року (а.с. 51).
Позивач в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками двічі направлялись на його адресу, вказану в позовній заяві.
Згідно наявних у матеріалах справи довідок про причини повернення/досилання конверти повернулись до суду із відмітками «повертається» та «адресат відсутній за даною адресою».
Частина 1 ст. 131 ЦПК України зобов'язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
Відповідно до п. п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постановах від 14.08.2020 року та від 13.01.2020 року у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Судом враховується рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.
Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв'язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.
Відповідач, який в установленому порядку повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позов не подав, з клопотаннями з процесуальних питань не звертався.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечують позивачі, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
При цьому, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що 02.08.2022 року о 13 год. 25 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Jaguar F-Type» д.н.з. НОМЕР_1 у м. Києві на вул. Заболотного, 174А, під час зміни напрямку руху та перестроювання, не переконався, що це буде безпечним, не надав дорогу автомобілю «Mercedes-Benz»
д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався по тій смузі, на яку він мав намір перестроїтись, та скоїв з ним зіткнення, після чого авто «Mercedes-Benz» продовжив рух та зіткнувся з автомобілем «Volkswagen Polo» д.н.з. НОМЕР_3 , авто «Volkswagen Transporter» д.н.з. НОМЕР_4 , авто «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_5 , авто «Skoda Kamiq» д.н.з. НОМЕР_6 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів та тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , чим порушив вимоги п. 10.1, 10.3 ПДР, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 31.10.2022 року у справі № 752/14504/22, котра набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні ДТП, що сталася 02.08.2022 року (а.с. 3).
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення» (з наступними змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.
Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина ОСОБА_2 встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Разом із тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності зазначений Закон визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Тобто, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі ст. ст. 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року за результатами розгляду справи № 755/18006/15-ц щодо правильного застосування норм права при стягненні матеріальної шкоди з особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Звертаючись до суду, позивач зазначив, що відповідач по справі не мав на момент настання дорожньо-транспортної пригоди діючого полісу страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з вимогами ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Зі ст. 5 зазначеного Закону вбачається, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до п.п. 33.1.1., 33.1.4. ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.
Відповідно до п.п. «а» п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Тобто, єдиною страховою компанією, яка здійснює страхове відшкодування шкоди, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність є Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Відповідно до звіту № 29/47.01.23 про оцінку вартості матеріального збитку від 03.01.2023 року матеріальний збиток, завданий власнику транспортного засобу «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_2 становить 395 574,15 грн. (а.с. 5-27).
За складання даного звіту позивачем сплачено 4 500,00 грн. (а.с. 29).
Судом встановлено, що станом на 02.08.2022 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована не була.
Також, судом встановлено, що позивач звертався до МТСБУ, яким була проведена виплата у відшкодування шкоди в розмірі 160 000,00 грн. (а.с. 28).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Згідно ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.12.2021року у справі №147/66/17 висловила правову позицію щодо права потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем:
«Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»(далі - Закон №85/96-ВР). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності)(ст. 980 ЦК України).
Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов'язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язань щодо страхування такої відповідальності.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.
Згідно зі ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV.
Законом № 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право,договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі №147/66/17)».
Разом з тим, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована не була, суд погоджується з доводами позивача про те, що останній має право на стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі в порядку ст. 1166 ЦК України.
В даному випадку суд вважає за можливе покласти в основу рішення наданий позивачем звіт № 29/47.01.23 про оцінку вартості матеріального збитку від 03.01.2023 року. Даний звіт є належним доказом, а тому він може бути покладений в основу судового рішення. Відповідачем не спростовано останній належними та допустимими доказами.
Тому, суд надходить до висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди і регламентною виплатою: 395 574,00 грн. - 160 000,00 грн., що дорівнює 235 574,00 грн.
З цих же підстав суд вважає, що вимоги позивача про стягнення на його користь 6 713,00 грн. витрат на лікування та обстеження, також підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 02.08.2022 року позивач отримав тілесні ушкодження у вигляді рвані рани (чотири) передньої черевної стінки, опік ІІ ст. пальця лівої стопи, забої м'яких тканин передньої черевної стінки та лівого стегна (а.с. 30).
Також судом встановлено, що через отримані в ДТП тілесні ушкодження позивач перебував на стаціонарному лікуванні в період з 02.08.2022 року по 11.08.2022 року. За медичними рекомендаціями позивач здійснював за власні кошти придбання ліків та проводив обстеження, на підтвердження чого надав чеки, які суд вважає належними, допустимими та достовірними доказами у цій справі.
Жодних доказів, які б спростували вказані обставини, відповідачем суду не надано та судом не встановлено.
Також, за таких обставин, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення на його користь з відповідача 4 500,00 грн., сплачених ним за складання звіту № 29/47.01.23 про оцінку вартості матеріального збитку від 03.01.2023 року, обґрунтованими та доведеними в установленому законом порядку, а тому останні, на думку суду, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доказів в розумінні положень ст. ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження зворотного в розпорядження суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати не майнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, завданих фізичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб, врахуванню підлягає тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, характер та обсяг душевних страждань, характер немайнових втрат.
Пунктом 9 постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в т.ч. у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд вважає, що дії позивача, котрий вчинив ДТП, призвели до негативних наслідків для відповідача. Судом встановлено та зазначено позивачем при зверненні до суду, що автомобіль відповідача вдарив автомобіль позивача, який став некерованим і внаслідок чого пошкодив ще шість автомобілів. Позивача було госпіталізовано з місця ДТП швидкою, було проведено оперативне лікування ран передньої черевної стінки, що, на думку суду, змусило його змінити звичний склад життя, організація його життя вимагала додаткових вимушених зусиль, що приносили позивачу страждання та душевний біль.
Вказане відповідачем не спростовано.
При визначенні розміру суми відшкодування моральної шкоди суд враховує принципи розумності, виваженості і справедливості, тому вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 20 000,00 грн., оскільки саме ця сума відповідає всім обставинам справи, а також вищезазначеним принципам.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги і в цій частині підлягають задоволенню.
У відповідності до норм ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
У відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено ч. 7 ст. 81 ЦПК України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позов є обґрунтованим, обставини, викладені в позовній заяві, знайшли своє підтвердження, є доведеними, в зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Виходячи з цих обставин, з відповідача на користь позивача в порядку ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 667,87 грн. (а.с. 40).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12-13, 76-82, 141, 169, 259, 263 - 265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 266 787,00 грн. (двісті шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят сім гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 667,87 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят сім гривень 87 копійок).
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко