постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 211/1806/18
провадження № 51-4054км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_9 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні № 12018040730000043за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 189, пунктами 3, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 189Кримінального кодексу України (далі - КК).
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 189, пунктами 3, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115КК,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 189, пунктами 3, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді:
- за ч. 3 ст. 146 КК - 10 років позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 187 КК - 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ч. 1 ст. 357 КК - 2 років обмеження волі;
- за ч. 4 ст. 189 КК - 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ч. 2 ст. 189 КК - 7 років позбавлення волі;
- за пунктами 3, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК - до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі частин 1 і 4 ст. 70 КК ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Цим же вироком за скоєні злочини до покарання у виді позбавлення волі на певний строк засуджено ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , судові рішення відносно яких у касаційному порядку не оскаржуються.
Вирішено питання щодо запобіжних заходів, речових доказів та процесуальних витрат.
Стягнуто з засуджених на користь потерпілої ОСОБА_12 солідарно 106499,3 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Районний суд установив, що 03 січня 2018 року близько 22:15 ОСОБА_6 рухаючись на мікроавтобусі «Mercedes-BenzSprinter» неподалік будинку №32 на вул. Ватутіна в Покровському районі м. Кривий Ріг, за попередньою змовою із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з корисливих мотивів викрали ОСОБА_13 , та погрожуючи ножем заволоділи його майном на суму 5839,18 грн, після чого перевезли його в будинок АДРЕСА_2 , де незаконно утримували з 03 по 23 січня 2018 року і близько 21:50 23 січня 2018 року з метою приховати інші злочини, у цьому ж будинку умисно вбили потерпілого шляхом задушення.
Крім того, 03 січня 2018 року приблизно о 22:25 при вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та ОСОБА_10 відкрито заволоділи карткою для виплат ПАТ КБ «Приватбанк», яка належала ОСОБА_13 і є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку, та яку в подальшому використали як засіб доступу до банківського рахунку останнього для зняття грошових коштів у виді викупу.
О 10:49 08 січня 2018 року ОСОБА_6 , діючи у змові з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , надіслав sms повідомлення матері потерпілого ОСОБА_13 - ОСОБА_12 про його викрадення та висунув останній вимогу сплатити 60 000 грн, як гарантії особистої безпеки потерпілого та його звільнення, шляхом перерахування цих коштів на банківську картку ПАТ КБ «ПриватБанк», яка належала ОСОБА_13 , погрожуючи у разі невиконання цих вимог вбити останнього.
Побоюючись за життя сина та бажаючи його звільнення ОСОБА_12 в період з 09 січня по 22 лютого 2018 року різними частинами перерахувала на вказану банківську картку в якості викупу 60 844,14 грн, які з 10 січня по 08 лютого 2018 року були зняті ОСОБА_6 готівкою у різних банкоматах в м. Кривий Ріг та інших населених пунктах Дніпропетровської області.
29 січня 2018 року близько 11:34 ОСОБА_6 усвідомлюючи, що ОСОБА_12 не обізнана про вбивство сина, не погоджуючи свої дії з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , через sms-листування став повторно вимагати у неї грошову винагороду (викуп) в сумі 39 000 грн, як гарантії особистої безпеки потерпілого та його звільнення, шляхом перерахування цих коштів на банківську картку ОСОБА_13 , погрожуючи у протилежному випадку вбити його, на що та погодилась і в період з 01 по 08 лютого 2018 року різними частинами перерахувала на картку кошти в сумі 36 180, 91 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року вказаний вирок змінено в частині посилання на певні докази у його мотивувальній частині, а також призначеного покарання та стягнення судових витрат. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання як на недопустимі докази:
- показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 надані іншому складу суду;
- протокол обшуку квартири у АДРЕСА_3 , від 08.02.2018 року та вилучені в ході цього обшуку речові докази - мобільний телефон "Xiomi", ноутбук "Самсунг", документи, сім-картка МТС, одяг та ботинки;
- рапорт про встановлення відеозапису з фіксацією особи, що купувала телефон, з якого приходили повідомлення про викуп;
- протокол огляду телефону ОСОБА_17 від 26.02.2018.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 , ОСОБА_18 та ОСОБА_11 від відбуття покарання призначеного за ч. 1 ст. 357 КК.
Визнано вважати засудженими ОСОБА_6 за пунктами3, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 187, частинами 4 та 2 ст. 189 КК, ОСОБА_18 та ОСОБА_11 за пунктами 3, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК до покарання призначеного у вироку.
На підставі частин 1 і 4 ст. 70 КК вважати засудженим ОСОБА_6 до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, ОСОБА_18 та ОСОБА_11 на підставі ч. 1 ст. 70 КК до остаточного покарання у виді 14 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Стягнуто з ОСОБА_6 , ОСОБА_18 та ОСОБА_11 на користь держави по 1/3 частині судових витрат за проведення судово-трасологічних експертиз №29/4.6/432 від 26.02.2018, №29/4.6/745 від 23.03.2018 та судової дактилоскопічної експертизи №29/4.6/746 від 19.03.2018 від загальної суми 6578 грн, що становить 2192, 67 грн з кожного.
У решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У поданих касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_9 , доводи в яких є аналогічними, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просять змінити вказані судові рішення та пом'якшити ОСОБА_6 покарання за злочин, передбачений пунктами 3, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК до позбавлення волі на певний строк з конфіскацією майна.
Зазначають, що при призначенні покарання засудженому ОСОБА_6 судами першої та апеляційної інстанцій не було дотримано вимог ст. 65 КК, оскільки не враховано наявність обставини, що пом'якшує покарання. Зокрема, цими судами не було враховано, що після затримання за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених статтями 146 і 189 КК ОСОБА_6 добровільно надав письмові пояснення та усні показання про обставини скоєння вбивства потерпілого та вказав на своїх співучасників, а також добровільно видав речові докази і вказав місце знаходження трупа ОСОБА_13 .
На думку сторони захисту, вказані обставини свідчать про активне сприяння ОСОБА_6 у розкритті кримінального правопорушення.
Крім того, засуджений просить вибачення у потерпілих і інших учасників кримінального провадження.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Засуджений ОСОБА_19 та захисник ОСОБА_7 підтримали вимоги касаційних скарг.
Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
За правилами ст. 65 КК, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Положеннями ст. 64 КК передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог статей 50, 65, 64 КК.
При призначені ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі суди першої та апеляційної інстанцій врахували тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень і дані про його особу, зокрема те, що він раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває і за місцем роботи та проживання характеризується нейтрально, а також відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Також у своїх рішеннях ці суди вказали на те, що вчинені засудженим кримінальні правопорушення мають підвищений рівень суспільної небезпеки, два з яких є особливо тяжкими злочинами, які вчинені з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, пов'язаних із спричиненням психічних, моральних та фізичних страждань потерпілому ОСОБА_13 , зокрема, тривале незаконне позбавлення волі потерпілого, при невдалій спробі вбивства за допомогою ліків, ОСОБА_6 безпосередньо був виконавцем вбивства ОСОБА_13 , а також вимагання у родичів потерпілого грошей навіть після вбивства потерпілого, що свідчить про нехтування ним загальнолюдськими моральними цінностями, крайню зневагу до людського життя та вказують на його виключну небезпеку для суспільства.
Судами першої та апеляційної інстанцій у повній мірі було враховано тяжкість скоєних кримінальних правопорушень та обставини їх вчинення, а саме їх жорстокість, грубе та свавільне порушення цінностей суспільства, а також способи вчинення, їх виняткове зухвальство та цинізм по відношенню до потерпілого та його рідних.
З урахуванням наведених обставин місцевий та апеляційний суди дійшли переконливого висновку про те, що лише при призначенні ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі буде досягнуто його мети визначеної у ст. 50 КК, оскільки будучи раніше судимим він не лише не зробив для себе належних висновків, а вчинив ще й нові кримінальні правопорушення, у тому числі й особливо тяжкі, пов'язані із позбавленням життя людини з корисливих мотивів.
Зважаючи на ці обставини колегія суддів погоджується з обґрунтованістю висновків судів першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк і необхідність призначення йому найсуворішого покарання у виді довічного позбавлення волі. Таке покарання є необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно суворим та несправедливим, з урахуванням тяжкості скоєних злочинів, обставин їх вчинення та даних про особу засудженого.
Доводи сторони захисту в касаційних скаргах про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на наявність у справі пом'якшуючих покарання обставин - з'явлення із зізнанням та активне сприяння в розкритті злочину не є прийнятними.
Згідно роз'яснень, викладених у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, вирішуючи питання про наявність такої пом'якшуючої обставини, як з'явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи були подані до органів розслідування, інших державних органів заява або зроблене посадовій особі повідомлення про злочин (у будь-якій формі) добровільними і чи не пов'язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03 липня 2019 року в справі №288/1158/16-к, під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам.
Матеріали кримінального провадження не містять даних про звернення ОСОБА_6 з добровільними заявами про вчинення злочину та його активне (ініціативне) сприяння у розкритті злочинів. Навпаки, як убачається з матеріалів провадження, визнавальні пояснення у справі він надав після обшуку автомобіля, яким він користувався, який був проведений на підставі ухвали слідчого судді від 08 лютого 2018 року. Вказана ухвала мотивована, зокрема, наявністю у правоохоронних органів інформації про причетність ОСОБА_6 до викрадення ОСОБА_13 та вимагання викупу за нього.
Надалі під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_6 відмовився цих показань та повністю заперечив свою вину у вчиненні цих злочинів.
Тому висновки цих судів у судових рішеннях про відсутність у справі пом'якшуючих обставин, що обумовлюють можливість призначення засудженому більш м'якого покарання, є правильними.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
Під час перевірки оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального або процесуального права, які би були підставами для їх зміни чи скасування.
З урахуванням наведеного підстав для пом'якшення ОСОБА_6 призначеного покарання колегія суддів не вбачає, а тому вважає необхідним вказані вирок та ухвалу залишити без зміни, а касаційні скарги без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 липня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ _____________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3