ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2023 Справа № 914/2126/23
За позовом: ОСОБА_1 , м. Львів,
до відповідача: ОСОБА_2 , м. Львів,
про: визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав в статутному капіталі товариства та визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Стасишина Т.В. - представник
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав в статутному капіталі товариства та визнання недійсним акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.
Ухвалою суду від 13.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі №914/2305/23, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.08.2023. В подальшому розгляд справи відкладено на 14.09.2023.
Ухвалою суду від 14.09.2023 закрито підготовче провадження у справі №9142126/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2023.
В судове засідання 05.10.2023 представник позивача не з'явився, просив розглядати спір за відсутності предстаника за наявними в справі матеріалами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не укладав нотаріально - посвідчений договір купівлі - продажу корпоративних прав, відтак просить суд визнати недійсним договір купівлі - продажу та акт приймання - передачі частки (корпоративних прав) в статутному капіталі ТОВ «МД - БАУ».
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив в повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач послався на наступне:
-у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на факт не укладення договору купівлі-продажу від 11 березня 2020 року, й одночасно просить визнати такий договір недійним (п. 1 прохальної частини позовної заяви);
- 11 березня 2020 року між сторонами був укладений Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ», що спростовує відповідне твердження Позивача про його відсутність;
-грошова сума в розмірі 500 гривень була отримана Позивачем в момент підписання Договору купівлі-продажу від 11 березня 2020 року, що підтверджується власноручним підписом ОСОБА_1 на відповідному Договорі (підписаний кожен аркуш договору).
В судовому засіданні 05.10.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Як встановлено матеріалами справи, між ОСОБА_1 (як продавцем) та ОСОБА_2 (як покупцем) дійсно було досягнута домовленість про відчуження частки, належної ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ «МД-БАУ» в розмірі 50 % (номінальний розмір 500 гривень).
На виконання досягнутої домовленості 11 березня 2020 року між ОСОБА_1 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) був укладений Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ».
Відповідно до п. 1.1. Договору за цим договором Продавець передає (відступає) у власність Покупцеві частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ», код ЄДРПОУ 40823185, місцезнаходження: 80261, Львівська область, Радехівський район, селище міського типу Лопатин, вулиця Східна, будинок 5, в розмірі 50%, а Покупець приймає таку частку в статутному капіталі та зобов'язується оплатити її вартість в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
Згідно п. 2.1. Договору, Сторони погодили, що ціна продажу за частку у Статутному капіталі Товариства становить 500 гривень.
Відповідно до п. 2.2. Договору, сторони підтверджують, що на момент підписання цього Договору Покупцем сплачено, а Продавцем повністю отримано грошові кошти в розмірі 500 (п'ятсот) гривень як плату за частку, що складає 50 % у Статутному капіталі Товариства.
Згідно з п. 3.5. Договору Продавець та Покупець стверджують, що не визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними повністю або частково, однаково розуміють значення і умови цього Договору та його правові наслідки, підтверджують, що волевиявлення їх є вільним, усвідомленим та відповідає їх намірам, умови Договору, що укладається, є для них зрозумілими, відповідають їх волевиявленню і не викликають будь-яких запитань, а також те, що він не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Ціна продажу, зазначена в пункті 2.1. Договору, за твердженням Сторін, відповідає їх дійсним намірам.
Відповідно до п. 3.6. Договору Продавець та Покупець стверджують, що не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього Договору.
Згідно з п. 5.1. Договору право власності на Статутний капітал переходить до Покупця в день підписання Сторонами Договору.
13 березня 2020 року між Сторонами, на виконання умов Договору купівлі-продажу корпоративних прав від 11 березня 2020 року, був підписаний Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ», ідентифікаційний код 40823185, підписи під яким посвідчені приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Сворень P.O. (реєстровий №№ 443, 444).
Позивач в даному позові зазначає про те, що він був введений в оману, посилається на відсутність договору купівлі - продажу корпоративних прав в статутному капіталі та просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу корпоративних прав в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ» від 11.03.2020, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ» (код ЄДРПОУ40823185), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сворень Р.О., зареєстрований в реєстрі за №443,444, за яким ОСОБА_1 (відчужувач) передано, а ОСОБА_2 прийнято частку в статутному капіталі у розмірі 50 відсотків, яка в грошовому еквіваленті становить 500, 00 грн; скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань реєстраційну дію №14051050003000954: внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах, проведену 17.03.2023 року, стосовно зміни учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ»(код ЄДРПОУ 40823185).
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані та такі що не підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Судом встановлено, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав на Товариство з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ».
Правовими підставами позову є ст. 229, 233 Цивільного кодексу України.
Надаючи оцінку порушеного права позивача, в контексті зазначених обставин та змісту правовідносин, що склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.ч.1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як зазначалось, ОСОБА_1 (як продавець) здійснила відчуження належної їй частки у розмірі 50 % в статутному капіталі ТОВ «МД-БАУ» (код в ЄДРПОУ 40823185), що в грошовій формі становило 500 гривень, на користь покупця - ОСОБА_2 .
Порядок відчуження корпоративних прав і наступна державна реєстрація змін в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначає правила продажу корпоративних прав (частки у статутному капіталі ТОВ/ТДВ) та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вказує на способи оформлення відчуження корпоративних прав і порядок проведення державної реєстрації змін у складі учасників товариства та/або їх часток у статутному капіталі.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Згідно з ч. 4 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства може встановити вимогу нотаріального посвідчення правочину з відчуження, застави частки такого учасника у статутному капіталі відповідного товариства та скасувати таку вимогу, відомості про що вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у порядку, визначеному законом. Така вимога учасника, а також скасування учасником цієї вимоги є одностороннім правочином та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов'язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» договір, за яким виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами, вчиняється у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є розмір частки у статутному капіталі товариства, що відчужується, ціна договору, обставини, що обумовлюють настання, зміну або припинення прав та обов'язків сторін щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, строк дії договору.
Згідно з ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;
2) документ про сплату адміністративного збору;
3) один із таких відповідних документів:
а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;
б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;
в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;
е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;
4) структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства.
Справжність підписів на Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, засвідчується нотаріально з обов'язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.
Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
У статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується, а тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
При зверненні з позовом до суду на захист своїх корпоративних прав, позивач у розумінні ст.ст. 116, 167 ЦК України повинен довести наявність порушення корпоративних прав спричиненого укладенням оспорюваного договору.
Тобто, звертаючись з позовом позивач повинен був зазначити, яке саме його право з вищевказаних було порушене внаслідок укладання оскаржуваного правочину (право на участь в управлінні, право на отримання дивідендів, право на вихід зі складу учасників; право на продаж належних йому акцій та/або частки у статутному капіталі Товариства) та яким саме чином було порушене відповідне право внаслідок укладання оскаржуваного правочину (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 904/9839/16).
Як вбачається з матеріалів справи, 11 березня 2020 року між сторонами був укладений Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ», що спростовує відповідне твердження Позивача про його відсутність.
Окрім того, вищевказані обставини спростовують твердження Позивача про відсутність розрахунку за продану частку. Відповідна грошова сума в розмірі 500 гривень була отримана Позивачем в момент підписання Договору купівлі-продажу від 11 березня 2020 року, що підтверджується власноручним підписом ОСОБА_1 на відповідному Договорі (підписаний кожен аркуш договору).
Щодо посилання позивача на обов'язок нотаріального посвідчення вказаного договору купівлі - продажу, то таке не знаходить свого підтвердження наведених вище правових норм, адже договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ вчиняється в письмовій формі (якщо виникнення, зміна чи припинення прав та обов'язків щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства обумовлені обставинами) або в усній формі:
- нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ діючим законодавством не вимагається (що спростовує відповідне твердження Позивача);
- учасник товариства може встановити вимогу нотаріального посвідчення правочину з відчуження частки такого учасника у статутному капіталі відповідного товариства. Така вимога учасника, є одностороннім правочином та підлягає нотаріальному посвідченню.
Позивачем не надано суду доказів того, що ним була встановлена вимога нотаріального посвідчення правочину з відчуження частки у ТОВ «МД-БАУ».
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Важливими в даному аспекті є участь та наявність волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору та вплив як наслідок укладеного договору на обсяг прав позивача.
Волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу частки, як встановлено судом підтверджено.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
Беручи до уваги наведене, позивачем не надано суду доказів, яким саме чином укладений між ним та відповідачем Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «МД-БАУ» від 11.03.2020 порушують його права та законні інтереси, а враховуючи зміст пунктів 3.5., 3.6. Договору, то такі нівелюють намагання Позивача послатись на помилку чи введення його в оману Відповідачем.
Окрім того, є абсолютно необґрунтованими посилання Позивача на «відсутність в матеріалах реєстраційної справи» копії Договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ» від 11 березня 2020 року.
Як вже зазначалося, такий документ не входить до переліку документів, передбачених ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та необхідних для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю в Єдиному державному реєстрі.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2020 року між Сторонами, на виконання умов Договору купівлі-продажу корпоративних прав від 11 березня 2020 року, був підписаний Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «МД-БАУ», ідентифікаційний код 40823185, підписи під яким посвідчені приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу Сворень P.O. (реєстровий №№ 443, 444).
Таким чином, сторонами було повністю дотримано вимог ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», й правочин щодо відчуження ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ТОВ «МД-БАУ» вчинено з дотриманням вимог ст. 203 ЦК України
Суд зазначає, що при вирішенні корпоративного спору необхідним є встановлення наявності в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, та з'ясування наявності факту їх порушення (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2018 р. № 925/235/17).
Відтак позивачем у контексті тлумачення приписів ст. 167 ГК України щодо сутності корпоративних прав не обґрунтовано наявність порушення його корпоративних прав (права управління Товариством, права участі в Товаристві, права в отримані доходів тощо) укладенням спірного договору.
Разом з тим продаж частки у статутному капіталі (корпоративних прав) є виключним волевиявленням учасника Товариства, що узгоджується з вимогами ст. ст.6, 627 ЦК України, позивач, укладаючи договір купівлі-продажу, гарантував відсутність помилки чи введення його в оману (п.п. 3.5., 3.6. Договору купівлі-продажу), що свідчить про відсутність порушень приписів ст. 203 ЦК України щодо загальних вимог укладення правочинів та відсутність підстав недійсності правочину, наведених у ст. 215 ЦК України.
У зв'язку із наведеним, посилання позивача на ст. 215 ЦК України (як підставу недійсності правочину) є безпідставним та необґрунтованим.
Щодо посилання на ст. ст. 229, 230 ЦК України, як на підставу недійсності правочину, позивач не обґрунтував відповідне твердження та не надав суду жодних доказів.
Беручи до уваги наведене, суд на підставі повного, всебічного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів та встановивши усі обставини справи, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду, надані відповідачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Позивач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих відповідачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного
господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.10.2023.
Суддя Березяк Н.Є.