Справа № 152/188/22
Провадження № 22-ц/801/1691/2023
Категорія: 68
Головуючий у суді 1-ї інстанції Славінська Н. Л.
Доповідач:Береговий О. Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 рокуСправа № 152/188/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,
за участю секретаря судового засідання: Куленко О.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області як органу опіки та піклування,
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області як органу опіки та піклування про визначення способу участі батька у вихованні дитини та встановлення графіка зустрічей з дитиною за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Грушко Жанни Вячеславівни на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 червня 2023 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Славінської Н.Л., дата складення повного тексту рішення 13 червня 2023 року,
встановив:
В березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області як органу опіки та піклування про визначення способу участі батька у вихованні дитини та встановлення графіка зустрічей з дитиною.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб згідно з актовим записом №07, вчиненим Ковалівською сільською радою Немирівського району Вінницької області.
За період шлюбу у подружжя народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 липня 2014 року у справі №152/1148/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 700 грн. щомісяця, починаючи з дня звернення до суду, а саме з 01 липня 2014 року, і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2015 року у справі №152/113/15-ц шлюб між подружжям розірвано.
Дитина - ОСОБА_4 залишився проживати з матір'ю.
Позивач любить свого сина та бажає спілкуватися з ним і виховувати його.
Фактично впродовж всього часу з моменту розірвання шлюбу позивач брав участь у вихованні та утриманні дитини.
Однак, у подальшому відповідач одружилася та переїхала до Сполучених Штатів Америки.
На кожний перетин кордону дитини ОСОБА_4 позивач надавав свою згоду і спірних питань між сторонами не виникало, оскільки батько з сином постійно підтримували зв'язки через відеозв'язок та кожного приїзду дитини до України.
У черговий раз 18 червня 2021 року позивач надав свою згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон України у супроводі матері до Турецької Республіки з метою відпочинку та оздоровлення в період з 25 червня 2021 року по 05 липня 2021 року та до Сполучених Штатів Америки з метою тимчасового проживання в період з 08 липня 2021 року по 03 грудня 2022 року.
Як стало відомо позивачу, влітку 2021 року відповідач повернулася на територію України та змінила прізвище дитини ОСОБА_4 на прізвище свого нового чоловіка, з яким уклала шлюб, без згоди на те позивача, та виїхала до Сполучених Штатів Америки.
Після виїзду влітку 2021 року до Сполучених Штатів Америки відповідач спочатку стала обмежувати, а потім перешкоджати позивачу брати участь у вихованні сина, не відповідає на телефонні дзвінки, не надає інформацію про розвиток та стан здоров'я дитини, тобто перешкоджає побаченню та спільному проведенню дозвілля з сином.
Вважає, що такими діями відповідач порушує права не тільки позивача, а й малолітньої дитини.
Між сторонами відсутня можливість дійти мирного вирішення питання щодо періодів та часу спілкування з сином, так як відповідач взагалі заперечує можливість таких відносин.
Такі дії відповідача неабияк впливають на емоційний стан позивача та завдають моральної шкоди, адже він не бачить свою дитину, не може отримати інформацію щодо здоров'я, життя та її розвитку.
Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, в якому він просив зобов'язати ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_1 перешкод у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначити ОСОБА_1 способи участі у спілкуванні та вихованні та графік побачень з сином ОСОБА_4 шляхом: перші та треті вихідні кожного місяця, без присутності матері з можливістю відвідування культурно-масових, спортивних та розважальних заходів з урахуванням епідеміологічної ситуації у Луганській області; у святкові дні та дні народження сина, батько обов'язково зустрічається з дитиною та спільно проводить з нею час кожного непарного року без присутності матері; спільний відпочинок влітку з дитиною батьки вирішують самостійно між собою, враховуючи рівність їх прав та обов'язків, а також виходячи з найкращих інтересів дитини; тимчасовий виїзд дитини за межі України з одним із батьків з метою її оздоровлення та відпочинку може здійснюватися за попередньою домовленістю між батьками; у разі хвороби дитини, якщо це припадає на день зустрічі, зустріч підлягає перенесенню на іншу, погоджену між батьками дату, враховуючи інтереси дитини, стан її здоров'я та потреби у повноцінному розвитку відповідно до віку дитини; необмежене спілкування з дитиною особисто засобами телефонного та електронного зв'язку з урахуванням режиму дня дитини; вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 червня 2023 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грушко Жанна Вячеславівна до ОСОБА_2 , з участю органу, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах неповнолітніх осіб - Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області як органу опіки та піклування, - про визначення способу участі батька у вихованні дитини та встановлення графіка зустрічей з дитиною відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту вчинення відповідачем перешкод у спілкуванні з сином та в участі у його вихованні.
Не погоджуючись з таким рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 адвокат Грушко Жанна Вячеславівна подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, тим самим порушивши принцип рівності прав батьків у вихованні дитини, а також інтереси самої дитини. На переконання сторони позивача, ОСОБА_1 , який є батьком дитини, в силу своїх можливостей піклується про сина, проявляє бажання щодо участі у вихованні і спілкуванні з дитиною, є матеріально-забезпеченою людиною, має належні житлові умови. Вважає помилковими висновки місцевого суду про те, що зміна прізвища дитини відповідає якнайкращим її інтересам. Заперечує наявність заборгованості по аліментам. Вказує на неможливість відвідування сина в США, з урахуванням встановлених на даний час конституційних обмежень в Україні про вільне пересування за межі країни. Крім вказаного, сторона позивача покликається на допущені процесуальні порушення. Зазначає, що розгляд справи 06 червня 2023 проведено у відсутність представника позивача адвоката Грушко Ж.В., зокрема, в режимі відеоконференції. Зазначає, що після засідання секретар судового засідання в телефонному режимі повідомила її про те, що представнику позивача не було відправлено запрошення/виклик для під'єднання до судового засідання в режимі відеоконференції, оскільки остання не подала відповідну заяву. Відповіддю на адвокатський запит адвоката Грушко Ж.В., місцевий суд вказав на те, що заява від 30 грудня 2022 року (про проведення всіх засідань в режимі відеоконференції)не була підписана КЕП та не в системі «Електронний суд», а тому автоматично поміщена в папку SPAM. Вважає, вказану інформацію помилковою, оскільки подана заява була підписана КЕП, що підтверджується відповідною перевіркою на офіційному вебсайті ЦЗС. Крім того заперечує щодо необхідності подачі заяви за допомогою підсистеми «Електронний суд», оскільки вказане є правом, а не обов'язком особи. Вважає, що вищезазначена обставина свідчить про те, що місцевим судом безпідставно не зареєстровано та не розглянуто її заяву від 30 грудня 2022 року, що призвело до розгляду справи у її відсутності.
13 вересня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Мартинюка Ярослава Станіславовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 червня 2013 року.
З копії заочного рішення Шаргородського районного суду від 11 лютого 2015 року, яке набрало законної сили 02 березня 2015 року вбачається, що 11 лютого 2015 року зареєстрований 09 червня 2013 року Ковалівською сільською радою Немирівського району Вінницької області шлюб між сторонами за актовим записом №07 розірвано; відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_5 - « ОСОБА_8 » (а.с.45-46 т.1).
Відповідно до копії паспорта позивача ОСОБА_1 , його місце проживання зареєстровано у передбаченому законом порядку у с. Ковалівка Немирівського району Вінницької області (а.с.11 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_4 , про народження якого зроблено актовий запис №31 від 12 грудня 2013 року виконавчим комітетом Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, що вбачається із копії свідоцтва серії НОМЕР_1 (а.с.39 т.1).
27 липня 2019 року ОСОБА_9 одружилася з ОСОБА_10 , про що зроблено запис у Книзі реєстрації шлюбів 84, сторінка 426, 25 лютого 2020 року, що вбачається із свідоцтва про шлюб (а.с.55 т.1).
Згідно з наказом Суду справедливості округу Вільямсом, штату Теннессі міста Франклін у справі №20CV-50176 щодо питання зміни імені ОСОБА_11 від 26 березня 2021 року, суд вирішив змінити ім'я заявника на повне ім'я ОСОБА_12 , встановивши, що зміна здійснюється без жодних шахрайських мотивів, не для незаконних або протиправних цілей, тощо (а.с.50 т.1).
На підставі рішення виконкому Шаргородської міської ради «Про зміну прізвища дитини» за №172 від 12 серпня 2021 року, надано дозвіл ОСОБА_2 на зміну прізвища її малолітнього сина ОСОБА_4 в актовому записі №31 від 12 грудня 2013 року виконавчого комітету Гибалівської сільської ради Шаргородського району Вінницької області, змінивши прізвище « ОСОБА_13 » на прізвище матері « ОСОБА_14 » (а.с.41 т.1).
З копії повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22 вересня 2021 року, наданого до відзиву відповідачем вбачається, що у актовий запис про народження дитини внесено відомості про зміну прізвища дитини з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 », а також змінено прізвище матері з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 », при цьому, інші відомості не змінені (а.с.82 т.1).
Дитина сторін ОСОБА_15 , як на час звернення позивача з вказаним позовом до суду, так і на час розгляду справи в суді проживає з матір'ю ОСОБА_2 в Сполучених Штатах Америки, м. Аррінгтон, штат Теннессі, що не заперечується сторонами.
Відповідно до повідомлення початкової школи Коледжу Гроув, Теннессі, Аррінгтон, від 21 березня 2022 року вбачається, що ними підтверджується той факт, що ОСОБА_16 , оскільки він проживає за адресою АДРЕСА_1 , зараз є учнем і навчався в початковій школі Коледж Гроув. Вперше він був зарахований до дитячого садка у 2019 році та продовжує навчатися в початковій школі Коледж Гроув з 2019 року (а.с.83-84 т.1).
З інформації Шаргородської міської ради про зареєстроване місце проживання відповідача від 03 березня 2022 року за №290 вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.20 т.1).
Вказана інформація підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 11 червня 2021 року за №457 (а.с.43 т.1), довідкою виконкому Шаргородської міської ради від 09 березня 2022 року за №297 (а.с.44 т.1). У вказаній довідці зазначено, що до складу сім'ї відповідача входять син - ОСОБА_15 , матір - ОСОБА_17 , батько - ОСОБА_18 , брат - ОСОБА_19 .
З копії паспорта громадянина України № НОМЕР_3 , що виданий 08 червня 2021 року органом 0540 вбачається, що ОСОБА_2 має громадянство України (а.с.42 т.1).
Відповідно до копії довідки Шаргородського закладу дошкільної освіти №1 Шаргородської міської ради за №9 від 18 березня 2022 року, ОСОБА_20 , 24 листопада 2013 року відвідував ЗДО №1 з 01 вересня 2017 року по 31 травня 2018 року. Приводили дитину в дитячий заклад мати та бабуся (а.с.89 т.1).
З податкової квитанції ОСОБА_21 , вбачається, що за період з 01 січня 2021 року по 14 березня 2022 року, чоловік відповідача здійснював оплату за профілактичні огляди та лікування дитини ОСОБА_22 (а.с.85-88 т.1).
Згідно з довідкою Немирівського відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області від 24 березня 2022 року за №1955, вбачається, що позивач має заборгованість по аліментах за період 01 січня 2018 року по 01 березня 2022 року в сумі 37734,20 грн. (а.с.81 т.1).
Шаргородською міською радою як органом опіки та піклування подано до Шаргородського районного суду Висновок «Про визначення способу участі батька у вихованні дитини та встановлення графіка зустрічей з дитиною» (а.с.37-38 т.1), з якого вбачається, що оскільки ОСОБА_2 з дитиною проживає в США, то орган опіки та піклування при вирішенні вказаного спору покладається на розсуд суду.
У відповідності до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
В ст.2 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачено, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, визначення застосовуваного права (п.1); підсудність судам України справ з іноземним елементом (п.3).
Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ч.1 ст.16 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).
Права та обов'язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (ст.66 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).
Статтею 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, в тому числі, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження… (п.2).
Згідно із ст.1 ЗУ «Про громадянство України», громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
Статтею 17 ЗУ «Про громадянство України» встановлено підстави припинення громадянства України, зокрема, громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
ОСОБА_2 повідомила, що не виходила з громадянства України, не втратила громадянства України, тобто є громадянкою України. У США вона та дитина проживають на підставі грін-карт, але планує зі спливом встановленого проміжку часу звертатися з приводу надання їй та дитині документів, що підтверджуватимуть право їх постійного проживання у США.
Green Card або United States Permanent Resident Card - ідентифікаційна картка, яка дає право своєму власникові на законних підставах жити і працювати в Сполучених Штатах Америки. Цей документ дозволяє вже через 5 років проживання в країні подати прохання на присвоєння громадянства.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 є громадянином України, вона та дитина мають в Україні зареєстроване місце проживання, хоча постійно проживають в США, то вказана справа є справою з іноземним елементом, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 ЗУ «Про міжнародне приватне право», але особистим законом відповідача є право України, згідно з ч.1 ст.16 ЗУ «Про міжнародне приватне право», у зв'язку із чим у сторін є спільний особистий закон, тобто у цьому випадку підлягає застосуванню сімейне законодавство України.
Статтею 18 Конвенції ООН про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» контакт з дитиною є реалізацією матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно із статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частини першої статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Згідно із статтею 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Отже, системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
З огляду на вказане, визначальним, є саме будь-яке перешкоджання батьку з боку матері, яка проживає з дитиною, брати участь у її вихованні.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення чинення йому перешкод у спілкуванні та вихованні дитини.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, позивачем до позовної заяви, крім квитанції про сплату судового збору, копії паспорта, РНОКПП, документів про надання йому правничої допомоги адвокатом Грушко Ж.В. (а.с.11-16 т.1) не додано жодних інших документів, а також не додано жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 дійсно чинить йому перешкоди у вихованні та в спілкуванні з сином.
Натомість відповідачем заявлено клопотання про допит свідків, про приєднання доказів до матеріалів справи, які, на її переконання, свідчать про безпідставність позовних вимог.
Відтак, з встановлених судом обставин, наявних в матеріалах справи доказах, наданих в місцевому суді пояснень самої дитини ОСОБА_15 та свідка ОСОБА_23 , колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду про не доведеність чинення ОСОБА_2 перешкод ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з сином.
Будь яких доводів в апеляційній скарзі щодо наявності перешкод у позивача в спілкуванні з дитиною, які чинить йому відповідач, стороною позивача не наведено.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення ОСОБА_1 способів участі у спілкуванні, вихованні та графіку побачень з сином, оскільки батько не позбавлений можливості необмеженого спілкування з дитиною за допомогою відеозв'язку у тих умовах, які склалися між сторонами, а спілкування батька з дитиною, побачення, спільний відпочинок та проведення дозвілля саме в Україні є не реалізованим, занадто напруженим і таким, що фактично вириває дитину з безпечних умов, у яких вона проживає в США, у небезпечні та несприятливі для дитини умови введеного по всій території України воєнного стану, що поза розумним сумнівом не відповідатиме інтересам дитини.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує і неодноразово висловлену позицію відповідача, яка зазначила, що ніколи не чинила перешкод у спілкуванні з сином, а також не заперечує приїзду позивача до сина в США, виявлення цікавості його життям та навчанням у США, проведення з ним святкових днів, чи днів народження, проведення спільних відпочинків.
Водночас, колегія суддів звертає увагу і на поведінку відповідача, яка придбала дитині мобільний телефон для можливості спілкування сина з батьком, за вимогою останнього, що свідчить про те, що відповідач не тільки не перешкоджає участі батька у вихованні дитини, а навпаки вважає спілкування таким, що буде сприяти повноцінному вихованню дитини, її розвитку, оскільки спілкування дитини з батьком служить задоволенню життєво важливих психологічних потреб як батька, так і дитини.
Доводи апеляційної скарги про неможливість відвідування сина в США, з урахуванням встановлених на даний час конституційних обмежень в Україні про вільне пересування за межі країни не спростовує висновків місцевого суду про те, що батько не позбавлений можливості необмеженого спілкування з дитиною за допомогою відеозв'язку, а спілкування батька з дитиною, яка проживає в США, побачення, спільний відпочинок та проведення дозвілля саме в Україні поза розумним сумнівом не відповідатиме інтересам дитини, яка також пояснила, що боїться відвідувати Україну в умовах введеного воєнного стану та збройної агресій рф на території України.
Покликання в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд допустив процесуальні порушення у справі, зокрема, розглянув справу у відсутність сторони позивача, не забезпечив запрошення/приєднання сторони позивача до участі у справі в режимі відеоконференції, а також не зареєстрував та не розглянув заяву про участь в усіх засідання в режимі відеоконференції, не заслуговують на увагу, оскільки, заявник не навела переконливих доводів, яким чином їх неявка до суду першої інстанції вплинула на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, зокрема на повноту з'ясування судом попередньої інстанції фактичних обставин справи.
Між тим, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та права на апеляційне оскарження рішення суду, процесуальні права сторони позивача поновлені шляхом звернення до апеляційного суду і під час апеляційного розгляду судом безпосередньо перевірені докази, якими обґрунтовуються обставини, викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі.
Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Грушко Жанни Вячеславівни залишити без задоволення.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 06 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.В. Ковальчук
О.С. Панасюк